Рішення

від 13.05.2015 по справі 915/393/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2015 року Справа № 915/393/15

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом Прокурора Корабельного району міста Миколаєва, пр. Жовтневий, 314, м. Миколаїв, 54050

в інтересах держави

до відповідача Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Басвар", вул. Прибузька, 49, м. Миколаїв, 54052

юридична адреса: вул. Ватутіна, 1, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54050

про визнання незаконними та скасування рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсним договору-купівлі-продажу земельної ділянки, державних актів на право власності на земельні ділянки, повернення земельних ділянок

за участю представників сторін:

від прокуратури: старший прокурор відділу прокуратури Миколаївської області Коткова Вікторія Анатоліївна, службове посвідчення №031627, видане 26.01.2015 року, дійсне до 26.01.2020 року.

від відповідача Миколаївської міської ради: Бондар Віталій Антолійович, довіреність № 2509/02.02.01-22/01/14/14 від 27.11.2014 року;

від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Басвар": Тимченко Анастасія Олександрівна, довіреність від 10.04.2015 року;

від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Басвар": Бортик Руслан Олегович, довіреність б/н від 20.04.2015 року.

Прокурор Корабельного району м. Миколаєва звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави до відповідачів Миколаївської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Басвар" про:

- визнання незаконним та скасування пунктів 6.1, 6.2, 6.3, 6.5 рішення Миколаївської міської ради № 11/29 від 24.11.2011 року, якими Товариству з обмеженою відповідальністю фірмі "Басвар" затверджено проект землеустрою та продано земельну ділянку площею 7635 кв.м. для обслуговування нежитлової будівлі рятувально-водолазної станції на воді по вул. Ватутіна, 1 у Корабельному районі м. Миколаєва.

- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13.12.2011 року № 4236, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів під № 1995764, укладеного між Миколаївською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Басвар", щодо земельної ділянки загальною площею 7635 кв.м. по вул. Ватутіна, 1 у м. Миколаєві.

- визнання недійсним та скасування виданого Товариству з обмеженою відповідальністю "Басвар" державного акту серії ЯК № 979014 від 29.12.2012 на земельну ділянку загальною площею 3360 кв.м. по вул. Ватутіна, 1 у м. Миколаєві, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 29.12.2012 року за № 481010002000108 та скасування державної реєстрації права власності.

- визнання недійсним та скасування виданого Товариству з обмеженою відповідальністю "Басвар" державного акту серії ЯО № 304110 від 29.12.2012 року на земельну ділянку загальною площею 1069 кв.м. по вул. Ватутіна, 1/1 у м. Миколаєві, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 29.12.2012 року за № 481010002000111 та скасування державної реєстрації права власності.

- визнання недійсним та скасування виданого Товариству з обмеженою відповідальністю "Басвар" державного акту серії ЯО № 301259 від 29.12.2012 року на земельну ділянку загальною площею 1069 кв.м. по вул. Ватутіна, 1/2 у м. Миколаєві, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 29.12.2012 року за № 48101000200109 та скасування державної реєстрації права власності.

- визнання недійсним та скасування виданого Товариству з обмеженою відповідальністю "Басвар" державного акту серії ЯО № 301260 від 29.12.2012 року на земельну ділянку загальною площею 1069 кв.м. по вул. Ватутіна, 1/3 у м. Миколаєві, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 29.12.2012 року за № 481010002000110 та скасування державної реєстрації права власності.

- визнання недійсним та скасування виданого Товариству з обмеженою відповідальністю "Басвар" державного акту серії ЯО № 301261 від 29.12.2012 року на земельну ділянку загальною площею 1068 кв.м. по вул. Ватутіна, 1/4 у м. Миколаєві, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 29.12.2012 року за № 481010002000107 та скасування державної реєстрації права власності.

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Басвар" повернути Миколаївській міській раді земельну ділянку площею 3360 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:05:090:0036 вартістю 1 525 339, 20 грн. по вул. Ватутіна, 1.

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Басвар" повернути Миколаївській міській раді земельну ділянку площею 1069,00 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:05:090:0037 вартістю 485 293, 93 грн. по вул. Ватутіна, 1/1 у придатний для використання стан шляхом демонтажу об'єктів нерухомості.

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Басвар" повернути Миколаївській міській раді земельну ділянку площею 1069,00 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:05:090:0038 вартістю 485 293, 93 грн. по вул. Ватутіна, 1/2 у придатний для використання стан шляхом демонтажу об'єктів нерухомості.

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Басвар" повернути Миколаївській міській раді земельну ділянку площею 1069,00 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:05:090:0039 вартістю 485 293, 93 грн. по вул. Ватутіна, 1/3 у придатний для використання стан шляхом демонтажу об'єктів нерухомості.

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Басвар" повернути Миколаївській міській раді земельну ділянку площею 1068,00 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:05:090:0040 вартістю 484 839, 96 грн. по вул. Ватутіна, 1/4 у придатний для використання стан шляхом демонтажу об'єктів нерухомості.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 16.03.2015 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Призначено розгляд справи в судовому засіданні на 07.04.2015 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 07.04.2015 року розгляд справи відкладено на 21.04.2015 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 21.04.2015 року відкладено розгляд справи на 13.05.2015 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 13.05.2015 року відмовлено в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

В судовому засіданні 13.05.2015 року судом відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Прокурор позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві та письмових поясненнях (арк. 185-186), просив суд позов задовольнити. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив наступне.

Рішенням Миколаївської міської ради № 11/29 від 24.11.2011 року затверджено проект землеустрою щодо відведення та продано ТзОВ «Басвар» у власність земельну ділянку загальною площею 7 635 кв.м. по вул. Ватутіна, 1 у Корабельному районі м. Миколаєва для обслуговування нежитлової будівлі рятувально-водолазної станції на воді (п. 6.1, 6.2, 6.3, 6.5 рішення).

На підставі вищевказаного рішення між Миколаївською міською радою і ТзОВ «Басвар» укладено Договір купівлі-продажу землі № 4236 та останньому 27.02.2012 року видано державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯК № 835732.

В подальшому відповідачем ТзОВ «Басвар» здійснено поділ вказаної ділянки на 5 земельних ділянок та отримано державні акти про право власності.

На ділянці по вул. Ватутіна, 1 знаходилась нежитлова будівля рятувально-водолазної станції на воді з господарчими будівлями, огорожами та спорудами загальною площею 247 кв. м., які на підставі договору купівлі-продажу від 29.03.2007 року перебувають у приватній власності товариства.

Відповідно до декларацій про початок виконання будівельних робіт від 29.05.2012 року та про готовність об'єкта до експлуатації № МК 14312516962 від 25.12.2012 року товариством здійснено реконструкцію вказаної будівлі (збільшено її площу до 997, 6 кв. м.) та 24.04.2013 року отримано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

На підставі декларацій №№ МК 083131010665, МК 083131010657, МК 083131010669, МК 083131010645 від 09.04.2013 року Товариством розпочато будівництво нежитлових будівель рятувально-водолазних станцій на воді по вул. Ватутіна, 1/1, 1/2, 1/3, 1/4.

Вищевказані пункти рішення Миколаївської міської ради прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягають визнанню незаконними та скасуванню з огляду на наступне.

Перевіркою установлено, що вищевказані рішення Миколаївської міської ради прийнято з порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим підлягають визнанню незаконними та скасуванню, оскільки:

1) земельні ділянки розташовані в межах прибережних захисних смуг, а землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватись лише в користування та для спеціально визначених цілей (ст. 59, 60, 62, 84 ЗК України, ст. 1, 85, 88, 90 ВК України, постанова Верховного Суду України від 09.09.2014 року у справі № 915/1228/13);

2) оскаржуваним рішенням Миколаївської міської ради продано ТзОВ «Басвар» земельну ділянку площею 7 635 кв. м., з яких 5 240 кв. м. надано за рахунок частини земель міста, не наданих у власність чи користування, на якій об'єкти нерухомого майна, які б належали товариству на праві власності відсутні. Таким чином, в порушення ст. 127, 134 ЗК України земельні торги щодо продажу товариству земельної ділянки площею 5 240 кв. м. по вул. Ватутіна, 1 не проводились. Крім того, необґрунтованою (значно більшою) є площа земельної ділянки, наданої та необхідної для обслуговування нерухомого майна.

3) у межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних (ст. 62 ЗК України, ст. 90 ВК України). Таким чином, будівництво нежитлових будівель рятувально-водолазних станцій на вказаних земельних ділянках суперечить вимогам законодавства.

4) договір купівлі-продажу земельної ділянки не відповідає ст. 203, 215 ЦК України, оскільки укладений на підставі прийнятого з порушенням норм чинного законодавства рішення органу місцевого самоврядування, як наслідок підлягають визнанню недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки;

5) посилаючись на приписи ч. 1 ст. 216 ЦК України (наслідки недійсності правовичну), прокуратурою зазначено про наявність правових підстав для повернення власнику Миколаївській міській раді земельних ділянок та знесення об'єктів нерухомого майна по вул. Ватутіна, 1/1, 1/2, 1/3, 1/4.

6) строк позовної давності пропущений з поважних причин, оскільки порушення закону при передачі у власність земельної ділянки виявлені прокуратурою під час проведеної у жовтні 2013 року перевірки додержання Миколаївською міською радою вимог земельного законодавства. Таким чином, в силу приписів ст. 257 ЦК України пропущений строк позовної давності підлягає відновленню.

Представник відповідача ТзОВ «Басвар» проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві (арк. 157-163) та письмових поясненнях (арк. справи 212-214) та просив суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначив наступне.

1) прокурор належним чином не обґрунтував порушення саме інтересів держави при прийнятті оскаржуваного рішення Миколаївською міською радою, спірні земельні ділянки належать до комунальної форми власності, відтак, порушено принцип невтручання держави у здійснення територіальною громадою м. Миколаєва права власності (ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", ст. 29 ГПК України, ст. 5, 83 ЗК України, ст. 1, 9, 319 ЦК України).

2) п. 1.2 та п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 434 від 05.11.2004 року передбачено, що виключно природоохоронному органу надані повноваження враховувати при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг. Миколаївська міська рада не наділена повноваженнями за власною ініціативою у разі погодженого Державним управлінням навколишнього природного середовища в Миколаївській області проекту землеустрою, встановлювати водоохоронні зони та прибережні захисні смуги.

Згідно наявного в проекті землеустрою висновку Державного управління ОНПС від 07.10.2011 року № 640 спірна земельна ділянка не відноситься до водоохоронної та прибережної захисної смуги.

3) розміри та межі прибережних захисних смуг в межах населених пунктів встановлюються з урахуванням містобудівної документації та конкретних умов, що склались (ст. 60, 62 ЗК України, ст. 1, 5, 87, 88 ВК України, Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затверджений постановою КМУ № 486 від 08.05.1996 року). Відтак, прокурором не доведено, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах прибережних захисних смуг.

4) відповідно до ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

ТзОВ «Басвар» є власником нежитлової будівлі рятувально-водолазної станції по вул. Ватутіна, 1 у м. Миколаєві на підставі договору купівлі-продажу від 29.03.2007 року.

5) законодавством України передбачено знесення будівель та споруд особами, які самовільно зайняли земельні ділянки (ст. 212 ЗК України) або знесення самочинно збудованих будівель (ст. 376 ЦК України).

ТзОВ «Басвар» набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення Миколаївської міської ради від 24.11.2011 року № 11/29 та договору купівлі-продажу від 13.12.2011 року. Отже, дана земельна ділянка не може вважатись самовільно захопленою.

Наявні в матеріалах справи копії декларацій про початок будівельних робіт та про прийняття об'єкта в експлуатацію свідчать про виконання будівельних робіт та про прийняття об'єкта в експлуатацію з дотриманням вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Ст. 216 ЦК України не передбачено такого наслідку визнання правочину недійсним як демонтаж (знесення) будівель.

Після набуття права власності ТзОВ «Басвар» на земельну ділянку площею 7 635 кв. м. Товариством було здійснено поділ вказаної земельної ділянки по вул. Ватутіна, 1 на п'ять земельних ділянок по вул. Ватутіна, 1, 1/1, 1/2, 1/3, 1/4.

Таким чином, земельна ділянка по вул. Ватутіна, 1, яку Товариством одержано у власність, внаслідок поділу, припинила своє існування як об'єкт права власності, тобто повернути дану земельну ділянку неможливо. Земельні ділянки по вул. Ватутіна, 1, 1/1, 1/2, 1/3, 1/4 не були предметом договору купівлі-продажу від 13.12.2011 року, внаслідок чого відсутні правові підстави для їх повернення у комунальну власність на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Представник відповідача Миколаївської міської ради проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві (арк. справи 125-131), та просив суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначив наступне.

1) прокурор належним чином не обґрунтував порушення саме інтересів держави при прийнятті оскаржуваного рішення Миколаївською міською радою, спірні земельні ділянки належали до комунальної форми власності, відтак, порушено принцип невтручання держави у здійснення територіальною громадою м. Миколаєва права власності (ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", ст. 2 ГПК України, ст. 5, 83, 162 ЗК України, ст. 1, 9, 319 ЦК України);

2) нормами ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України встановлені певні особливості встановлення меж та розмірів прибережних захисних смуг в межах населених пунктів, а саме з урахуванням містобудівної документації та конкретних умов, що склались.

Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженим постановою КМУ № 486 від 08.05.1996 року, передбачено необхідність розробки проекту для встановлення на його підставі водоохоронних зон та прибережних захисних смуг.

Враховуючи відсутність на час прийняття оскаржуваного рішення затвердженого проекту землеустрою щодо встановлення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг Бузького лиману, уповноваженими органами з питань архітектури та містобудування та природоохоронними органами надано позитивні висновки щодо відведення оскаржуваної земельної ділянки, тобто фактично підтверджено, що враховуючи містобудівну документацію та конкретні умови забудови оскаржувана земельна ділянка не входить в межі прибережної захисної смуги Бузького лиману (п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 434 від 05.11.2004 року);

3) земельна ділянка площею 2 395 кв. м., яка спочатку була надана ТзОВ «Басвар» в оренду, та яка є складовою частиною оскаржуваної земельної ділянки площею 7 635 кв. м., було віднесено до категорії цільового призначення - комерційне використання, що спростовує доводи прокурора щодо цільового призначення оскаржуваної земельної ділянки як землі водного фонду.

Отже, в порушення вимог ГПК України, прокурором не доведено допустимими засобами доказування, що спірна земельна ділянка перебуває у прибережній захисній смузі.

4) на час прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування ТзОВ «Басвар» належало право власності на об'єкт нерухомого майна, тобто в силу приписів ст. 127, 134 ЗК України відсутні правові підстави для проведення земельних торгів.

Представники відповідачів Миколаївської міської ради та ТзОВ «Басвар» просили суд застосувати строк позовної давності та відмовити в позові (арк. справи 131, 162-163).

Відповідачі зазначили, що у роботі сесії, на якій приймалось вищевказане оскаржуване рішення, приймав участь прокурор, що підтверджується витягом зі стенограми. Таким чином, органам прокуратури було відомо про оскаржуване рішення в день його прийняття, а строк позовної давності сплив 24.11.2014 року.

Наявність підстав для застосування строків позовної давності обґрунтовано відповідачами положеннями ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст. 6, 13 Закону України "Про прокуратуру".

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників відповідачів, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Пунктами 6.1, 6.2, 6.3, 6.5 рішення Миколаївської міської ради № 11/29 від 24.11.2011 року:

- затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 7 635 кв.м., зарахувавши її до земель комерційного використання, за рахунок земельної ділянки, яка надана в оренду ТзОВ фірмі «Басвар», та за рахунок земель, не наданих у власність чи користування, для обслуговування нежитлової будівлі рятувально-водолазної станції на воді по вул. Ватутіна, 1 у Корабельному районі м. Миколаєва.

- погоджено звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки площею 7 635 кв.м. по вул. Ватутіна, 1 у Корабельному районі міста Миколаєва.

- затверджено вартість земельної ділянки в розмірі 321 916 (триста двадцять одна тисяча дев'ятсот шістнадцять) гривень, із розрахунку 42, 16 грн. за кв.м., на підставі експертної грошової оцінки (висновок експерта про оцінну вартість земельної ділянки).

- продано Товариству з обмеженою відповідальністю фірмі «Басвар» земельну ділянку площею 7 635 кв.м. за 321 048 (триста двадцять одна тисяча сорок вісім) гривень для обслуговування нежитлової будівлі рятувально-водолазної станції на воді по вул. Ватутіна, 1 у Корабельному районі м. Миколаєва (арк. 15).

На підставі вищевказаного рішення між Миколаївською міською радою і ТзОВ «Басвар» укладено Договір купівлі-продажу землі № 4236, який посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С. А. та зареєстровано в Державному реєстрі правочинів (арк. 56-62).

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець в порядку та на умовах, визначених цим договором, на підставі рішення Миколаївської міської ради від 24 листопада 2011 року №11/29 зобов'язується передати у власність за плату, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти у власність і оплатити земельну ділянку площею 7 653 кв.м. для обслуговування нежитлової будівлі рятувально-водолазної станції на воді по вул. Ватутіна, 1 (один), у Корабельному районі м. Миколаєва, згідно плану земельної ділянки, який є невід'ємною частиною цього Договору (згідно з довідкою, виданою Управлінням Держкомзему у місті Миколаєві 08 грудня 2011 року № 5206/751-4/501, кадастровий номер 4810136600:05:090:0030).

Відповідно до п. 1.2 Договору на земельній ділянці знаходяться нежитлові будівлі рятувально-водолазної станції на воді, що належить покупцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Лашиною О.П. приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу 29 березня 2007 року за реєстровим № 1241 та зареєстрованого Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації 20 квітня 2007 року в книзі №9, номер запису 652, в Єдиному Електронному Реєстрі за реєстраційним № 17789784.

На підставі Договору купівлі-продажу ТзОВ «Басвар» 27.02.2012 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 835732 на земельну ділянку загальною площею 7 635 кв.м. по вул. Ватутіна, 1 у м. Миколаєві, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 20.02.2012 року за № 481010002000059 (арк. 63).

В подальшому відповідачем ТзОВ «Басвар» здійснено поділ вказаної ділянки на 5 земельних ділянок та отримано державні акти про право власності на земельну ділянку, а саме:

- на земельну ділянку загальною площею 3360 кв.м. по вул. Ватутіна, 1 у м. Миколаєві (державний акт серії ЯК № 979014 від 29.12.2012 року);

- на земельну ділянку загальною площею 1069 кв.м. по вул. Ватутіна, 1/1 у м. Миколаєві (державний акт серії ЯО № 304110 від 29.12.2012 року);

- на земельну ділянку загальною площею 1069 кв.м. по вул. Ватутіна, 1/2 у м. Миколаєві (державний акт серії ЯО № 301259 від 29.12.2012 року);

- на земельну ділянку загальною площею 1069 кв.м. по вул. Ватутіна, 1/3 у м. Миколаєві (державний акт серії ЯО № 301260 від 29.12.2012 року);

- на земельну ділянку загальною площею 1068 кв.м. по вул. Ватутіна, 1/4 у м. Миколаєві (державний акт серії ЯО № 301261 від 29.12.2012 року).

Державні акти зареєстровані у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 29.12.2012 року.

В поданих суду Державних актах на право власності на земельні ділянки міститься зазначення обмеження (обтяження) щодо використання земельних ділянок, а саме: прибережні захисні смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах (арк. 64-68).

На ділянці по вул. Ватутіна, 1 знаходилась нежитлова будівля рятувально-водолазної станції на воді з господарчими будівлями, огорожами та спорудами загальною площею 247 кв. м., які на підставі договору купівлі-продажу від 29.03.2007 року перебувають у приватній власності відповідача ТзОВ "Басвар" (арк. 86-90).

Предметом спору у даній справі є вимога прокуратури про:

- визнання незаконним та скасування пунктів рішення Миколаївської міської ради, яким затверджено проект землеустрою та продано відповідачу ТзОВ «Басвар» земельну ділянку загальною площею 7 635 кв. м;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки;

- визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділнки та скасування їх державної реєстрації;

- зобов'язання відповідача повернути власнику Миколаївській міській раді земельні ділянки у придатний для використання стан шляхом демонтажу об'єктів нерухомості.

Підставою позову прокуратурою зазначено те, що рішення Миколаївської міської ради, яким затверджено проект землеустрою та продано відповідачу ТзОВ «Басвар» земельну ділянку, а також договір купівлі-продажу земельної ділянки, суперечать законодавству, оскільки:

1) земельні ділянки, які розташовані в межах прибережних захисних смуг, не можуть перебувати у власності юридичних осіб;

2) відповідачами порушено земельне законодавство (продаж земельної ділянки здійснено без проведення торгів).

Враховуючи незаконність рішення Миколаївської міської ради, яким затверджено проект землеустрою та продано відповідачу ТзОВ «Басвар» земельну ділянку, а також недійсність договору купівлі-продажу земельної ділянки, прокуратурою зазначено, що всі решта позовних вимог є похідними.

Розташування спірних земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги, виходячи зі встановлених законом нормативних розмірів, прокуратура підтверджує кадастровим планом № ПВ 471 із проекту землеустрою та топографічною зйомкою КП «Госпрозрахункове проектно-виробниче архітектурно-планувальне бюро» (арк. 42, 106-107). При цьому, зазначаючи, що згідно листа Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 04.03.2015 року № 17-374 містобудівною документацією прибережну захисну смугу не визначено (арк. 219).

На спростування тверджень прокуратури щодо знаходження спірних земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги відповідач ТзОВ «Басвар» посилається, зокрема, на Висновок № 640 від 11.10.2011 року комісії у складі Управління Держкомзему у м. Миколаїв, Управління містобудування та архітектури виконкому Миколаївської міської ради, Міської санітарно-епідеміологічної станції м. Миколаєва, Державного управління ОНПС в Миколаївській області, Управління культури Миколаївської обласної державної адміністрації, Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради, Управління з ОНПС та благоустрою департаменту ЖКГ про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, на Висновок Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області від 07.10.2011 року про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на лист виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 21.04.2015 року № 4002/02001-181415 та лист Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 20.04.2015 року № 17-1850 (арк. 29-32, 170-172).

Щодо вимоги про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Відповідно до ст. 4 ВК України (в редакції від 04.07.2011 року) та п. "б" ч. 1 ст. 58 ЗК України (в редакції від 05.10.2011 року) до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоч і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 87 ВК України ( в редакції від 04.07.2011 року) для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони .

Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється.

Відповідно до ч. 5-8 ст. 87 ВК України (в редакції від 04.07.2011 року) зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Виконавчі комітети місцевих Рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих Рад і державними органами охорони навколишнього природного середовища.

За приписами ст. 88 ВК України (в редакції від 04.07.2011 року) з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель , крім земель морського транспорту.

Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води.

Аналогічні положення передбачено ст. 60 ЗК України (в редакції від 05.10.2011 року).

Відповідно до п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 434 від 05.11.2004 року, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.96 року № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них був затверджений Постановою КМУ від 08.05.1996 року № 486.

Порядок встановлює єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них (п. 1 Порядку).

Відповідно до п. 5 Порядку (в редакції від 24.01.2002 року, яка діяла до 30.03.2012 року) розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації.

Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.

Відповідно до п. 10 Порядку на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Відповідно до п. 11 Порядку водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кілометри від урізу води.

Відповідно до п. 15 Порядку контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами Рад, органами Мінекоресурсів.

Таким чином, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується окремий порядок надання та використання.

Згідно з пунктом "ґ" частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до положень ч. 4 статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час прийняття рішення про надання земельної ділянки у власність) громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Отже, за змістом вищенаведених норм права землі в межах двох кілометрів прибережних захисних смуг уздовж морів не могли передаватись у власність громадян та юридичних осіб, оскільки є землями водного фонду України.

Таким чином, до земель водного фонду, щодо яких установлена заборона на передачу у власність, віднесені землі, які розташовані в межах двокілометрової зони від урізу води і які відповідно до норм земельного та водного законодавства є землями водного фонду й не можуть бути передані в приватну власність.

Крім того, відповідно до пунктів 5, 10 розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно технічної документації, а на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Згідно правової позиції Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України (постанова від 29.10.2014 року по справі № 6-155цс14) системний аналіз положень вищенаведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що при наданні в користування земельних ділянок навколо водних об'єктів, у разі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, збереження водних об'єктів повинно бути досягнуто шляхом урахування нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку, з урахуванням конкретної ситуації.

Відповідно до ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Судом також враховано наступне.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Прийняте Миколаївською міською радою (як суб'єктом владних повноважень) рішення про продаж земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Враховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки у такої особи виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Саме таку правову позицію викладено Верховним Судом України у постанові від 11.11.2014 року по справі № 21-405а14.

Враховуючи наведене, позов, предметом якого є оскарження ненормативних актів, що застосовуються одноразово і з прийняттям яких виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, так як оспорене рішення Миколаївської міської ради вичерпало свою дію шляхом його виконання. Скасування рішення не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки у ТзОВ «Басвар» виникло право власності на земельну ділянку і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Вказане свідчить про те, що обраний прокуратурою спосіб захисту порушених прав шляхом визнання незаконним та скасування пунктів рішення Миколаївської міської ради не забезпечує їх реального захисту, а тому підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Водночас суд погоджується з правовою позицією прокуратури про те, що укладений відповідно до рішення Миколаївської міської ради договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає визнанню недійсним, з огляду на таке.

Як вказано вище, нормативні розміри прибережної захисної смуги і межі водоохоронних зон визначені вищенаведеними нормами законодавства, а відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не змінює правового режиму захисної смуги. Землі в межах прибережних захисних смуг не могли передаватись у власність громадян та юридичних осіб, оскільки є землями водного фонду України.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 02.09.2014 року по справі № 915/1223/13 (визначення прибережних захисних смуг за межами населеного пункту), постанові від 29.10.2014 року по справі № 6-155цс14 (визначення прибережних захисних смуг в межах населеного пункту).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Щодо вимог про визнання недійсними та скасування виданих Товариству з обмеженою відповідальністю "Басвар" державних актів на право власності на земельні ділянки, а також про скасування їх державної реєстрації, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України (в редакції від 20.12.2012 року) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 126 ЗК України (в редакції від 20.12.2012 року) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Форми державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз. 2 ч. 6 ст. 126 ЗК України (в редакції від 20.12.2012 року) на державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про перехід права власності на земельну ділянку із зазначенням документа, на підставі якого відбувся такий перехід.

Відповідно до ч. 9 ст. 126 ЗК України (в редакції від 20.12.2012 року) державний акт на право власності та право постійного користування земельною ділянкою видається на одну земельну ділянку.

Право власності на земельну ділянку відповідача ТзОВ «Басвар» посвідчено Державними актами на право власності на земельні ділянки, а саме:

- на земельну ділянку загальною площею 3360 кв.м. по вул. Ватутіна, 1 у м. Миколаєві (державний акт серії ЯК № 979014 від 29.12.2012 року);

- на земельну ділянку загальною площею 1069 кв.м. по вул. Ватутіна, 1/1 у м. Миколаєві (державний акт серії ЯО № 304110 від 29.12.2012 року);

- на земельну ділянку загальною площею 1069 кв.м. по вул. Ватутіна, 1/2 у м. Миколаєві (державний акт серії ЯО № 301259 від 29.12.2012 року);

- на земельну ділянку загальною площею 1069 кв.м. по вул. Ватутіна, 1/3 у м. Миколаєві (державний акт серії ЯО № 301260 від 29.12.2012 року);

- на земельну ділянку загальною площею 1068 кв.м. по вул. Ватутіна, 1/4 у м. Миколаєві (державний акт серії ЯО № 301261 від 29.12.2012 року).

Державні акти зареєстровані у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 29.12.2012 року.

Державні акти видано на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13.12.2011 року, зареєстрованого за № 4236 та рішення виконкому Миколаївської міської ради від 21.11.2012 року № 1236 "Про надання адрес земельним ділянкам".

Відповідно до п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011 року № 6 державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

За вимогою про визнання недійсним державного акту зобов'язаною особою є відповідач ТзОВ «Басвар», на ім'я якої видано спірний державний акт на право власності на землю, та на підставі якого вказана особа підтверджує своє право власності на земельну ділянку, незважаючи на наявність незаконного рішення органу влади про продаж земельної ділянки та недійсного, як встановлено вище, договору купівлі-продажу.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують відповідне право особи . Оскільки, відповідач ТзОВ «Басвар» набув земельні ділянки не в передбаченому законом порядку, його право на земельні ділянки повинно бути припинено й, як наслідок, визнано недійсними відповідні посвідчуючі документи (державні акти), які йому видані.

Як вказано вище, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Таким чином, існування запису про реєстрацію спірних державних актів за умови визнання цих державних актів недійсними в подальшому створить невизначеність у правовідносинах, а відтак суд дійшов висновку, що скасування реєстрації запису державних актів є похідною вимогою від визнання недійсними цих державних актів, а тому задоволення первісної позовної вимоги тягне за собою задоволення й похідної вимоги, оскільки відпала підстава користування цими земельними ділянками ТзОВ «Басвар».

Пунктом 60 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року № 1051 встановлено, що запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності. В цій частині позов є підставним та обґрунтованим.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Басвар" повернути Миколаївській міській раді земельні ділянки у придатний для використання стан шляхом демонтажу об'єктів нерухомості, то слід зазначити наступне.

Прокуратурою заявлена вимога про демонтаж об'єктів нерухомості по вул. Ватутіна, 1/1, 1/2, 1/3, 1/4 м. Миколаїв. Як на підставу вимог про повернення земельних ділянок та демонтаж об'єктів нерухомості прокуратура посилається на приписи ст. 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Законодавством України передбачено знесення будівель та споруд особами, які самовільно зайняли земельні ділянки (ст. 212 ЗК України) або знесення самочинно збудованих будівель (ст. 376 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до ч. 2 ст. 212 ЦК України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Як вбачається з Інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 13.02.2015 року:

- за адресою по вул. Ватутіна, 1, м. Миколаїв знаходяться нежитлові будівлі рятувально-водолазної станції на воді, які належать на праві приватної власності ТзОВ «Басвар»;

- за адресою по вул. Ватутіна, 1/1, м. Миколаїв знаходиться насосна станція каналізації № 16, яка належать на праві комунальної власності територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради;

- за адресами по вул. Ватутіна, 1/2, 1/3, 1/4 м. Миколаїв об'єктів не зареєстровано (арк. 69-80).

ТзОВ «Басвар» набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення Миколаївської міської ради від 24.11.2011 року № 11/29 та договору купівлі-продажу від 13.12.2011 року. Отже, дана земельна ділянка не може вважатись самовільно зайнятою.

Наявні в матеріалах справи копії декларацій про початок будівельних робіт від 29.05.2012 року на земельній ділянці площею 7 635 кв. м. по вул. Ватутіна, 1 та про готовність об'єкта до експлуатації (арк. 108-119) свідчать про виконання будівельних робіт та про прийняття об'єкта в експлуатацію з дотриманням вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Акти перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 03.03.2015 року, складені головним спеціалістом відділу земельних відносин Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради, відповідно до яких на спірних земельних ділянках розташовані споруди та встановлені огорожі з бетонних плит не приймаються судом в розумінні ст. 34 ГПК України як належні та допустимі докази у справі щодо підтвердження розташування на спірних земельних ділянках об'єктів нерухомого майна та вчинення порушень законодавства, оскільки не містять ані план-схеми земельних ділянок та розташованих на них будівель та споруд, їх розмірів, конфігурації тощо, ані підписів осіб, які були присутні при перевірці, ані підписів осіб, які перевірялись, ані доказів направлення поштою вказаних актів особі, яка перевірялась (арк. 91-105).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Суд погоджується з правовою позицією відповідача ТзОВ «Басвар», відповідно до якої ст. 216 ЦК України не передбачено такого наслідку визнання правочину недійсним як демонтаж (знесення) будівель.

Крім того, суд дійшов висновку, що прокуратурою неправильно обрано спосіб захисту на підставі ст. 216 ЦК України (двостороння реституція) у вигляді звернення до суду із вимогою про зобов'язання відповідача ТзОВ "Басвар" повернути земельні ділянки шляхом знесення (демонтажу) існуючих будівель.

Після набуття права власності ТзОВ «Басвар» на земельну ділянку площею 7 635 кв. м. Товариством було здійснено поділ вказаної земельної ділянки по вул. Ватутіна, 1 на п'ять земельних ділянок по вул. Ватутіна, 1, 1/1, 1/2, 1/3, 1/4.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Таким чином, земельна ділянка по вул. Ватутіна, 1 загальною площею 7 635 кв. м., яку Товариством одержано у власність, внаслідок поділу, припинила своє існування як об'єкт права власності. Земельні ділянки по вул. Ватутіна, 1, 1/1, 1/2, 1/3, 1/4 не були предметом договору купівлі-продажу від 13.12.2011 року, внаслідок чого відсутні правові підстави для їх повернення у комунальну власність на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог в частині зобов'язання відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Басвар" повернути Миколаївській міській раді земельні ділянки у придатний для використання стан шляхом демонтажу об'єктів нерухомості.

Щодо клопотань про застосування строку позовної давності, то суд встановив наступне.

Відповідно до абз. 2 п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 року зі змінами і доповненнями у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (ч. 2 ст. 29 ГПК), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 2 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня , коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.13 року з останніми змінами необхідно мати на увазі, що, оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України, абзац третій частини другої статті 20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність (з урахуванням, водночас, викладеного в підпункті 3 пункту 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 року № 4176-VІ).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України (в редакції, яка була чинна до 20.12.2011 року) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" № 4176-VІ від 20.12.2011 року пункт 4 частини першої статті 268 виключено.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень вищевказаного Закону № 4176-VІ від 20.12.2011 року протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про:

1) визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману;

2) застосування наслідків нікчемного правочину;

3) визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

При цьому стосовно вимог, передбачених підпунктами 1 та 2 цього пункту, особа може звернутися до суду лише за умови, якщо строк їх пред'явлення, встановлений положеннями Цивільного кодексу України, що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання чинності цим Законом.

Отже, в силу приписів вищевказаного Закону особа має право звернутись до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акту органу місцевого самоврядування протягом трьох років з дня набрання чинності вказаним законом, тобто до 20.12.2014 року.

Прокурор звернувся до суду із позовом про визнання незаконними та скасування рішення Миколаївської міської ради 13.03.2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Крім того, про обізнаність прокуратури з оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування свідчить Витяг зі стенограми 11-ої сесії Миколаївської міської ради VІ скликання від 24.11.2011 року, з якого вбачається присутність у роботі сесії прокурора м. Миколаєва (арк. 132-138).

Відповідно до п. 2.2 вищевказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказане також викладено в абз. 3 п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.09 року "Про судове рішення у цивільній справі", а також в судовій практиці (постанова ВГСУ від 26.04.11 року по справі № 15/256/10).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про пропуск прокуратурою строку позовної давності в частині вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради. Будь-яких доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку позовної давності, прокуратурою суду не подано. Однак, враховуючи встановлення судом відсутності підстав для задоволення позову в частині скасування та визнання незаконним рішення Миколаївської міської ради, підставою для відмови в позові в цій частині є саме необґрунтованість позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Щодо застосування строку позовної давності до вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та інших похідних вимог, то слід зазначити, що відповідачами не подано суду жодних доказів, які б підтверджували обізнаність прокуратури з оспорюваним договором (та з якого часу), й, як наслідок, пропуск строку позовної давності. Крім того, прокуратура не є стороною оспорюваного договору, відтак відсутні підстави стверджувати про обізнаність прокуратури про факт вчинення оспорюваного договору з моменту його укладення. Таким чином, відсутні правові підстави стверджувати про пропуск прокуратурою строку позовної давності в частині вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та інших похідних вимог.

Приписами ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Згідно зі ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат у даній справі, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.13 року з останніми змінами приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору ; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Враховуючи вищевикладене та приписи ст. 49 ГПК України, суд дійшов висновку про необхідність стягнення судового збору в доход Державного бюджету України:

- з відповідача Миколаївської міської ради в розмірі 609 грн. (у зв'язку з задоволенням вимоги немайнового характеру про визнання недійсним договору);

- з відповідача ТзОВ «Басвар» в розмірі 6 699 грн. (у зв'язку з задоволенням вимоги немайнового характеру про визнання недійсним договору (609 грн.) та п'яти вимог немайнового характеру про визнання недійсними державних актів (1 218 грн. х 5 = 6 090 грн.)).

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 22, 29, 33, 34, 43, 49, ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 13.12.2011 року № 4236, зареєстрований в Державному реєстрі правочинів під № 1995764, укладений між Миколаївською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Басвар", щодо земельної ділянки загальною площею 7635 кв.м. по вул. Ватутіна, 1 у м. Миколаєві.

Визнати недійсним та скасувати виданий Товариству з обмеженою відповідальністю "Басвар" державний акт серії ЯК № 979014 від 29.12.2012 на земельну ділянку загальною площею 3360 кв.м. по вул. Ватутіна, 1 у м. Миколаєві, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 29.12.2012 року за № 481010002000108 та скасувати державну реєстрацію права власності.

Визнати недійсним та скасувати виданий Товариству з обмеженою відповідальністю "Басвар" державний акт серії ЯО № 304110 від 29.12.2012 року на земельну ділянку загальною площею 1069 кв.м. по вул. Ватутіна, 1/1 у м. Миколаєві, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 29.12.2012 року за № 481010002000111 та скасувати державну реєстрацію права власності.

Визнати недійсним та скасувати виданий Товариству з обмеженою відповідальністю "Басвар" державний акт серії ЯО № 301259 від 29.12.2012 року на земельну ділянку загальною площею 1069 кв.м. по вул. Ватутіна, 1/2 у м. Миколаєві, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 29.12.2012 року за № 48101000200109 та скасувати державну реєстрацію права власності.

Визнати недійсним та скасувати виданий Товариству з обмеженою відповідальністю "Басвар" державний акт серії ЯО № 301260 від 29.12.2012 року на земельну ділянку загальною площею 1069 кв.м. по вул. Ватутіна, 1/3 у м. Миколаєві, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 29.12.2012 року за № 481010002000110 та скасувати державну реєстрацію права власності.

Визнати недійсним та скасувати виданий Товариству з обмеженою відповідальністю "Басвар" державний акт серії ЯО № 301261 від 29.12.2012 року на земельну ділянку загальною площею 1068 кв.м. по вул. Ватутіна, 1/4 у м. Миколаєві, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 29.12.2012 року за № 481010002000107 та скасувати державну реєстрацію права власності.

В решті позову відмовити.

Стягнути з відповідача Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 37992781) в доход Державного бюджету України (ГУ ДКСУ у Миколаївській області, МФО банку 826013, р/р 31218206783002, ЄДРПОУ 37992781, одержувач УК у м. Миколаїв /м. Миколаїв / 22030001, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу судовий збір за позовом (П.І.Б. чи назва установи, організації позивача), Господарський суд Миколаївської області, код ЄДРПОУ 03499980):

- 609 грн. (шістсот дев'ять грн. 00 коп.) - судового збору.

Наказ видати державній податковій інспекції після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Басвар", вул. Прибузька, 49, м. Миколаїв, 54052; юридична адреса вул. Ватутіна, 1, м. Миколаїв, 54050 (код ЄДРПОУ 20878147) в доход Державного бюджету України (ГУ ДКСУ у Миколаївській області, МФО банку 826013, р/р 31218206783002, ЄДРПОУ 37992781, одержувач УК у м. Миколаїв /м. Миколаїв / 22030001, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу судовий збір за позовом (П.І.Б. чи назва установи, організації позивача), Господарський суд Миколаївської області, код ЄДРПОУ 03499980):

- 6 699 грн. (шість тисяч шістсот дев'яносто дев'ять грн. 00 коп.) - судового збору.

Наказ видати державній податковій інспекції після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено та підписано 18.05.2015 року

Суддя Е.М. Олейняш