Постанова

від 18.05.2015 по справі 904/8441/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2015 року Справа № 904/8441/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Величко Н.Л., Іванов О.Г.

секретар судового засідання Погорєлова Ю.А.

представники сторін:

представники сторін у судове засідання не з'явилися, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Лідер-Фасад" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2014р. у справі №904/8441/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", м.Київ

до Приватного підприємства "Лідер-Фасад", м.Дніпропетровськ

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю Промислова компанія "Лідер", м.Дніпропетровськ

про стягнення 10900939,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2014р. у справі №904/8441/14 (суддя Ніколенко М.О.) позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Лідер-Фасад" на користь Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" заборгованість за кредитним договором №06.17/07-СК від 21.09.2007р. у розмірі 818051,85 доларів США (що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 02.10.2014р. 1 долар США = 12,9552 грн. становить 10598040,05 грн.) та 241388,38 грн., що разом складає заборгованість, еквівалентну 10839428,43 грн., з яких: заборгованість по кредиту складає 741975,02 доларів США (що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 02.10.2014р. 1 долар США = 12,9552 грн., становить 9612 448,13 грн.); заборгованість по сплаті процентів - 76076,83 доларів США (що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 02.10.2014р. 1 долар США = 12,9552 грн., становить 985591,92 грн.); пеня за несвоєчасну сплату процентів - 80368,28 грн.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 161020,10 грн., та 72667,63 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано посиланням на встановлені судом обставини неналежного виконання ПК "Лідер" перед ПАТ "ВТБ Банк" своїх зобов'язань за кредитним договором та наявною у зв'язку з цим перед банком заборгованістю. Місцевим господарським судом було встановлено, що ПП "Лідер-Фасад", як поручитель за договором поруки, має відповідати як солідарний боржник перед позивачем за виконання ПК "Лідер" зобов'язань за кредитним договором, але зі своєї сторони також не виконав належним чином своїх зобов'язань, що є підставою для стягнення з відповідача грошових сум, із яких складається заборгованість позичальника. Водночас судом встановлено, що позивачем зроблено невірний розрахунок пені за несвоєчасну сплату процентів та пені за несвоєчасне повернення кредиту, тому вимоги в цій частині задоволено частково в межах сум, розмір яких визначено судом після їх перерахунку. При вирішенні спору, суд керувався нормами ст.ст. 525, 546, 549, 553, 554, 610, 611, 625, 629, 1048, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 232, 233 Господарського кодексу України тощо.

Відповідач - ПП "Лідер-Фаcад", не погодившись із рішенням господарського суду, звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2014р. у справі №904/8441/14 скасувати в частині стягнення пені в сумі 80368,28 грн. за несвоєчасну сплату процентів, що нарахована за період з 19.07.2013р. по 02.10.2014р. (включно).

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на норми ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ст. 230, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, роз'яснення постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та вважає, що стягнення пені за період більше ніж шість місяців з моменту настання строку виконання зобов'язання є незаконним та таким, що порушує норми матеріального права. Скаржник зазначає, що господарським судом не було враховано позицію відповідача щодо зменшення розміру неустойки за несвоєчасну сплату процентів. Вважає розмір неустойки таким, що підлягає зменшенню виходячи з вимог ст.233 Господарського кодексу України.

Представники сторін у судове засідання 18.05.2015р. не з'явилися, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

У зв'язку зі зміною складу суду розгляд справи в судовому засіданні 18.05.2015р. розпочато заново у складі колегії суддів: головуючий судді Подобєд І.М (доповідач), судді Величко Н.Л. та Іванов О.Г.

Враховуючи, що сторони не скористалися наданими їм правами брати участь в судових засіданнях та на засадах змагальності доводити суду обґрунтованість своїх вимог та заперечень, а, відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності представників сторін за наявними матеріалами, в порядку ст.ст. 75, 99 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що 21.09.2007р. між Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк, правонаступником якого на цей час є Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" (Банк, позивач), і Товариством з обмеженою відповідальністю Промислова компанія "Лідер" (Клієнт, Позичальник, третя особа у даній справі) укладено Генеральну угоду №06.17-1/07СК (Угода), відповідно до якої Банк на положеннях та умовах цієї Угоди зобов'язався надавати Клієнту кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, договорах про відкриття мультивалютної кредитної лінії, договорах про відкриття кредитної лінії, договорах про відкриття валютної кредитної лінії, договорах про надання гарантії, овердрафту та договорами про відкриття акредитиву (далі - кредитні договори), укладених у рамках цієї Угоди і які є її невід'ємними частинами.

Також, 21.09.2007р. між позивачем (Банком) та третьою особою (Позичальником) був укладений Кредитний договір №06.17/07-СК (Кредитний договір) відповідно до умов пункту 1.1. предметом цього Кредитного договору є надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредит) на таких умовах: - сума кредиту 900000,00 доларів США; - строк користування по 19.09.2014р.; - плата за користування кредитом 13,5 процентів річних.

Пунктом 5.1. Кредитного договору погоджено, що Позичальник зобов'язаний повернути банку отриманий кредит та сплатити проценти за користування кредитом в повному обсязі, в строки та в порядку і на умовах, встановлених Кредитним договором (а.с.21-22).

В подальшому 30.06.2011р. між позивачем (Банком) та третьою особою (Позичальником) укладено Договір про внесення змін №1 до Генеральної угоди, в якому сторони домовилися викласти Генеральний договір №06.17-1/07СК від 21.09.2007р. в новій редакції (а.с.18-20).

Також, між позивачем (Банком) та Позичальником були укладені додаткові Договори до Кредитного договору №06.17/07-СК від 21.09.2007р., а саме: №1 від 21.09.2007р., №2 від 25.09.2007р., №3 від 28.09.2007р., №1 від 14.07.2009р., №2 від 20.10.2009р., №3 від 30.06.2011р., №4 від 12.12.2012р., якими вносилися зміни та доповнення до Кредитного договору №06.17/07-СК від 21.09.2007р. (а.с.25-33, 35, 37-42, 45).

Так, відповідно до Договору про внесення змін №3 від 30.06.2011р. до Кредитного договору змінився строк повернення кредиту до 18.08.2017р. (а.с.37-44).

В забезпечення виконання зобов'язань Позичальника (третьої особи) по кредитному договору, між Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк, правонаступником якого є позивач (Банк), та Приватним підприємством "Лідер-Фасад" (Поручитель, відповідач) укладено договір поруки №06.60/09-ДП3 від 20.10.2009р., відповідно до п.4. якого у разі невиконання зобов'язань за кредитним договором Поручитель та Позичальник відповідають перед Банком як солідарні боржники (а.с.53).

Крім того, між позивачем та відповідачем, були укладені Договір про внесення змін та доповнень №1 від 30.06.2011р. та Договір про внесення змін та доповнень №2 від 12.12.2012р., якими вносились зміни та доповнення до договору поруки №06.60/09-ДП3 від 20.10.2009р. з урахуванням змін та доповнень, які вносились сторонами до кредитного договору №06.17/07-СК від 21.09.2007р. (а.с.54-56).

Так в Договорі про внесення змін та доповнень №2 від 12.12.2012р. до договору поруки сторони дійшли згоди викласти пункт 5.1. договору поруки в новій редакції, а саме: "Цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками Банку та Поручителя (у випадку наявності у Поручителя печатки) і діє до 18.08.2020 року включно або до припинення забезпеченого нею зобов'язання".

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що на виконання умов укладеного між сторонами кредитного договору позивач (Банк) надав Позичальнику грошові кошти в сумі 900000,00 доларів США, про що свідчать меморіальні валютні ордери №TR.64509.1 від 21.09.2007р., №TR.64509.1 від 25.09.2007р. та №TR.64509.1 від 28.09.2007р. (а.с.50-52).

Однак, як правильно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, Позичальник свої зобов'язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 02.10.2014р. утворилась заборгованість за кредитним договором, яка становить: 741975,02 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 02.10.2014р. один долар США = 12,9552 грн. становить 9612448,13 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 18.12.2013р. по 02.10.2014р. складає 76076,83 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 02.10.2014р. один долар США = 12,9552 грн. становить 985591,92 грн.

Відповідно до п. 7.1. Кредитного договору, у разі прострочення Позичальником зобов'язання з повернення Кредиту та/або сплати процентів за його користування, Позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у період, за який сплачується пеня) за кожен календарний день прострочення заборгованості за Кредитом.

На підставі вказаних вище умов п. 7.1. Кредитного договору Позивачем була нарахована Позичальнику пеня на суму прострочених грошових зобов'язань, а саме: - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, що нарахована за період з 19.11.2013р. по 02.10.2014р. (включно) становить 212408,38 грн.; - пеня за несвоєчасну сплату процентів, що нарахована за період з 19.07.2013р. по 02.10.2014р. (включно) становить 90490,67 грн.

Причиною спору є питання наявності у відповідача, як поручителя Позичальника, обов'язку сплатити позивачу грошові кошти в сумі заборгованості, що утворилась у третьої особи (Позичальника) перед позивачем (Банком) за вказаним кредитним договором та відповідними додатковими угодами до нього.

Відтак у даній справі судом першої інстанції мали бути з'ясовані усі суттєві обставини, пов'язані із виконанням кредитного договору та перевірено обсяг дійсно невиконаних Позичальником грошових зобов'язань, у тому числі і зобов'язання щодо сплати пені, що нарахована позивачем за несвоєчасне повернення кредиту та за несвоєчасну сплату процентів.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 629 Цивільного кодексу України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань наступають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Так пунктом 1.1. укладеного між сторонами договору поруки визначено, що поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути у майбутньому.

Пунктом 2.1. договору поруки обумовлено, що сторони договору визначають, що у випадку порушення позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, поручитель і позичальник несуть солідарну відповідальність перед банком у повному обсязі зобов'язань позичальника за кредитним договором, включаючи повернення кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, комісійної винагороди, неустойки (пені, штрафів) та відшкодування збитків, пов'язаних з порушенням виконання зобов'язань позичальником.

Наведені вище умови вказаного договору поруки відповідають положенням ч.ч. 1 і 2 ст. 554 Цивільного кодексу України, які також встановлюють, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною 4 ст. 559 Цивільного кодексу України передбачено, зокрема, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

За умовами п. 5.1 договору поруки, строк його дії визначений сторонами до 18.08.2020 року, а тому на час розгляду справи судом ще не сплинув.

В межах вказаного строку позивач (Банк) пред'являв третій особі (Позичальнику) та відповідачу (Поручителю) вимогу про сплату заборгованості, яка була отримана ними, що підтверджено поштовими повідомленнями (а.с.57-61).

Отже, за вказаних обставин колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правильно визначив, що договір поруки не припинив своєї дії.

Дослідивши умови означених договорів та додаткових угод до них, колегія суддів також погоджується із висновком місцевого господарського суду, який встановив, що відповідач при укладанні договору поруки, як Поручитель, поручився перед банком за виконання Позичальником його зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюється кредитним договором №06.17/07-СК від 21.09.2007р. та будь-якими додатковими угодами до нього (в т.ч. такими, що збільшують основне зобов'язання), тому визнав, що укладення між позивачем і Позичальником вказаних вище додаткових угод, не збільшувало відповідальності Поручителя без його згоди, а тому й не може бути підставою для припинення означеного договору поруки.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача, то вони підлягають відхиленню, виходячи із наступного.

Відповідно до ч.ч. 1 і 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Стаття 230 Господарського кодексу України також визначає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За правилами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Виходячи із того, що предметом спору у даній справі були вимоги про стягнення пені, здійснені позивачем в цій частині нарахування підлягали обов'язковій перевірці судом на відповідність не лише умовам договору, а й вищевказаним положенням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Згідно роз'яснень, наданих у п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Перевіривши розрахунки позивача (а.с. 48-49) колегія суддів встановила, що нарахування пені було здійснено позивачем у відповідності з умовами п. 7.1 договору кредиту №06.17/07-СК від 21.09.2007р., у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у цей період (з 10.06.2013р. - 77,0%, з 13.08.2013р. 6,5%, з 15.04.2014р. - 9,5 %, з 17.07.2014р. - 12,5%). При цьому загальний період, у якому здійснено нарахування пені становить з 19.07.2013р. по 02.10.2014р., однак періоди нарахування пені, які були застосовані позивачем окремо до кожного із залишків простроченої заборгованості (бази нарахування), не перевищували шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Таким чином, слід визнати, що позивачем не порушено означених вище вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Однак, як правильно було відзначено місцевим господарським судом, відповідний розрахунок пені за несвоєчасну сплату процентів та пені за несвоєчасне повернення кредиту позивачем здійснений неправильно. Вірна сума пені, яка підлягає стягненню за несвоєчасну сплату процентів становить 80361,28 грн., сума пені за несвоєчасне повернення кредиту за цей період становить 161020,10 грн.

Як вважає колегія суддів, дослідивши розрахунок позовних вимог, така помилка виникла внаслідок того, що залишки простроченої заборгованості (база нарахування) визначались позивачем за умовами договору в доларах США, а нарахування пені здійснювалося у гривнях, як національній валюті України, тому під час обрахування бази для нарахування пені у національній валюті позивач допустив в своїх розрахунках певні помилки.

Факт існування у третьої особи (Позичальника) перед позивачем зобов'язань зі сплати пені саме у вище значеному розмірі було підтверджено, зокрема, у рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2014р. у справі №904/7963/14 за позовом ПАТ "ВТБ Банк" до ТОВ "Промислова компанія "Лідер". Це рішення залишене без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.02.2015р. (а.с. 148-156).

На знайшли свого підтвердження в матеріалах судової справи і посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не були застосовані положення ст. 233 Господарського кодексу України та не враховані доводи відповідача про наявність підстав для зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій.

Так, місцевий господарський суд, із посиланням на положення ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України, які визначають, що у разі, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, та із посиланням на положення п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, які визначають, що господарський суд, приймаючи рішення, має право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, та виходячи із наявних в матеріалах справи доказів, вірно встановив, що відповідачем не наведено будь-яких виняткових чи виключних обставин, з якими законодавство пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій, тому обґрунтовано відмовив в задоволенні такого клопотання відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні повно встановлені фактичні обставини справи, яким надана вірна оцінка у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального законодавства, тому підстав для скасування або зміни цього рішення, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, немає.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Лідер-Фасад" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2014р. у справі №904/8441/14 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст постанови складено - 19.05.2015р.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Н.Л. Величко

Суддя О.Г. Іванов