Постанова

від 13.05.2015 по справі 917/53/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2015 р. Справа №917/53/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача - не з'явився;

відповідача - Антіхович В.В., за довіреністю б/н від 03.03.2015 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Селянського (фермерського) господарства «Криниця», с.Крем'янка, Полтавська область, (вх.№1514П/1-40) на рішення господарського суду Полтавської області від 03.02.2015 року по справі №917/53/15,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія - Агро», м.Київ,

до Селянського (фермерського) господарства «Криниця», с.Крем'янка, Полтавська область,

про стягнення 338737,24 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 03.02.2015 року по справі №917/53/15 (суддя Киричук О.А.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства «Криниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія - Агро» 150887,95 грн. основного боргу, 143343,55 грн. до оцінки вартості неоплаченого товару, 8185,15 грн. 36% річних, 6143,00 грн., 30177,59 грн. штрафу, 6774,74 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить:

- скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 03.02.2015 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 150887,95 грн. основного боргу, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині;

- скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 03.02.2015 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 143343,55 грн. до оцінки вартості неоплаченого товару, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог в цій частині;

- скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 03.02.2015 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 6774,74 грн. витрат по сплаті судового збору, з прийняттям нового рішення про розподіл судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що при винесенні рішення суд спирався на відомості, що не були підтверджені доказами, а саме, що станом на момент відкриття провадження - 21.01.2015 року відповідач повністю погасив суму основного боргу.

Також апелянт зазначає, що вирішуючи питання про стягнення 143343,55 грн. дооцінки вартості неоплаченого товару, судом використано відомості, які не існують, оскільки підтвердити курс «міжбанківської валютної біржі» неможливо, а отже неможливим є проведення розрахунків на його основі та стягнення грошових коштів.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.03.2015 року апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Криниця» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

16.03.2015 року позивач надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№4190), в якому зазначив, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріали справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свою позицію обґрунтовує тим, що відповідач був обізнаний про час та місце судового засідання і не був позбавлений права надати заперечення і докази щодо позовних вимог, проте відповідного не зробив, що свідчить про неналежне користування останнім наданих йому прав у відповідності до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач зазначає, що він не має наміру двічі стягувати з відповідача суму основного боргу і має на меті подати відповідну заяву до органу виконавчої служби з урахуванням суми, яку оплатив відповідач. На думку позивача, у даному випадку відповідач повинен був не оскаржувати рішення суду першої інстанції, яке відповідно до п. 2.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 являється законним та не підлягає скасуванню, а звернутися до суду із заявою у порядку ст. 117 Господарського процесуального кодексу України про визнання наказу таким, що не підлягає частковому виконанню, в частині стягнення суми основного боргу.

Стосовно стягнення дооцінки вартості неоплаченого товару позивач вказує, що сторони укладаючи договір поставки погодили порядок оплати товару в національній валюті, згідно цін вказаних у договорі, скоригованих пропорційно зміні курсу дол. США та погодили формулу відповідного розрахунку. У п. 3.2. договору сторони визначили застосовувати при проведенні розрахунків за договором курс долара США до гривні, що встановлений на міжбанківській валютній біржі на день підписання договору. Зроблене сторонами даної справи посилання у договорі (пункт 3.3.) на курси валют на міжбанківській валютній біржі не суперечить приписам чинного законодавства України і за аналогією закону породжує цивільні права та обов'язки сторін спору.

Представником відповідача 06.04.2015 року надано до суду клопотання (вх.№5468), в якому він просить зупинити провадження у справі №917/53/15 до прийняття рішення по пов'язаній справі №917/335/14.

Як зазначає представник відповідача, позовні вимоги ТОВ «Імперія - Агро» до СФГ «Криниця» по справі №917/53/15 ґрунтуються на умовах договору поставки №ПО-3/14 від 11.12.2013 року, визнання недійсним частини якого є предметом розгляду по справі №917/335/14, а отже розгляд вказаної справи має преюдиціальне значення.

Також, представник відповідача до початку судового засідання 06.04.2015 року надав до суду клопотання (вх.№5470), в якому просить на підставі ст. 533 Цивільного кодексу України та ст. 83 Господарського процесуального кодексу України зменшити належний до стягнення з СФГ «Криниця» розмір неустойки: 6143,00 грн. пені та 36320,59 грн. штрафу на 50%.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 року задоволено клопотання представника відповідача та з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду апеляційної скарги, дотримання принципів судочинства в господарському процесі відкладено розгляд справи на іншу дату.

17.04.2015 року від позивача надійшло клопотання (вх.№6272), в якому просить розглянути спір за наявними документами, без участі уповноваженого представника, оскільки не має змоги забезпечити його явку до суду.

21.04.2015 року від відповідача надійшли письмові пояснення (вх.№6515), які є тотожними за змістом до доводів апеляційної скарги і в яких скаржник додатково наполягає на тому, що такий вислів як «курс долара на міжбанківській валютній біржі» не має юридичного змісту та не може бути використаний при складанні правочинів. Крім того, судом першої інстанції допущено помилку при обрахунку суми дооцінки вартості неоплаченого товару, а саме застосовано курс долара на дату укладення договору, всупереч п. 3.3. договору, котрим встановлено, що застосовується курс дол. США на день підписання додатку (19.09.2014 року).

Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що ухвала про відкладення розгляду справи направлялась рекомендованою кореспонденцією, приймаючи до уваги клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його представника, а також зважаючи на те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника позивача.

У судовому засіданні 13.05.2015 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги з урахуванням додаткових пояснень до неї у повному обсязі та просив її задовольнити.

При цьому, відповідач просив суд не розглядати клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки на даний час відсутні підстави для його розгляду.

Колегія суддів зазначає, що обґрунтовуючи необхідність зупинення провадження у справі відповідач посилався на розгляд справи №917/335/15 предметом якої є визнання частини договору поставки №ПО-3/14 від 11.12.2013 року недійсним, зокрема, положень щодо дооцінки вартості товару.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Проте, станом на момент розгляду судом апеляційної інстанції справи №917/53/15 спір по справі №917/53/15 є вирішеним. Так, господарським судом Полтавської області у справі №917/335/15 прийнято 12.03.2015 року рішення про відмову в задоволені позовних вимог щодо визнання недійсним договору поставки №ПО-3/14 від 11.12.2013 року. Вказане рішення набрало законної сили і постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 року залишене без змін.

Таким чином, приймаючи до уваги клопотання відповідача про залишення без розгляду клопотання про зупинення, а також враховуючи відсутність правових підстав для зупинення провадження у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника відповідача та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

11.12.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперія - Агро» (постачальник, позивач у справі) та Селянським фермерським господарством «Криниця» (покупець, відповідач у справі) укладено договір поставки №ПО-3/14, згідно якого в терміни, визначені договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець зобов'язався прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.

За даним договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначається додатками та/або накладними та/або рахунками-фактури, що є невід'ємною частиною цього договору (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору, ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається в залежності від виду товару (Засоби Захисту Рослин (ЗЗР), Насіння, Насіння Вітчизняного виробництва, Міндобрива та Мікродобрива.

Загальна сума договору визначається сукупністю додатків та/або накладних та/або рахунків-фактур, що зазначені в п. 2.1. договору та які є невід'ємною частиною цього договору. У випадку розбіжностей даних у додатках щодо кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній, перевагу має видаткова накладна (п. 2.3. договору).

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до умов договору, додатків до нього та видаткових накладних, з урахуванням наданої знижки на товар, погодженої сторонами додатком №3 до договору, позивач передав, а відповідач отримав товар на загальну суму 827008,95 грн.

Факт поставки позивачем товару підтверджується наступними документами: видаткова накладна №204 від 13.03.2014 року, на суму 143804,00 грн., видаткова накладна №1245 від 07.04.2014 року, на суму 89395,20 грн., видаткова накладна №1244 від 07.04.2014 року, на суму 16130,00 грн., видаткова накладна №1231 від 07.04.2014 року, на суму 364776,40 грн., видаткова накладна №1229 від 07.04.2014 року, на суму 65818,40 грн., видаткова накладна №2236 від 23.04.2014 року, на суму 133524,14 грн., видаткова накладна №2235 від 23.04.2014 року, на суму 23680,80 грн.

Позивачем та відповідачем були відкориговані ціни на отримані відповідачем товари, що підтверджується наступними розрахунками: розрахунок коригування №337 від 19.09.2014 р. на суму - 3789,91 грн., розрахунок коригування №338 від 19.09.2014 р. на суму - 1921,16 грн., розрахунок коригування №339 від 19.09.2014 р. на суму - 346,64 грн., розрахунок коригування №340 від 19.09.2014 р. на суму - 683,83 грн., розрахунок коригування №341 від 19.09.2014 р. на суму - 508,92 грн., розрахунок коригування №342 від 19.09.2014 р. на суму - 2869,53 грн.

Як підтверджується видатковими накладними та розрахунками коригування, позивач за договором поставив відповідачу товар на загальну суму 827008,95 грн.

У матеріалах справи наявні платіжні доручення в підтвердження часткової сплати відповідачем вартості отриманого ним товару на загальну суму 676121,00 грн.: платіжне доручення від 12.12.2013р. на суму 105629,20 грн., платіжне доручення від 17.01.2014р. на суму 25395,00 грн., платіжне доручення від 27.10.2014р. на суму 422516,80 грн., платіжне доручення від 27.10.2014р. на суму 101580,00 грн., платіжне доручення від 09.12.2014р. на суму 21000,00 грн.

Отже, непогашеною залишилася сума основного боргу за договором поставки №ПО-3/14 від 11.12.2013 року в розмірі 150887,95 грн.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалося, відповідно до п.3.1. договору, порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору.

Позивачем у матеріали справи надані додатки до договору №1 та №2 відповідно до умов яких кінцевою датою оплати за поставлений товар за цими додатками за договором є 25 жовтня 2014 року.

Разом з тим, позивачем також надано до матеріалів справи копію додатку №3 до договору поставки, в якому покупець та продавець скоригували і погодили ціну конкретних гібридів насіння, що були поставлені і продані продавцем і придбані покупцем. Сума за додатком №3 становить 460781,74 грн. Однак, зазначений додаток не міститься умов щодо порядку розрахунків за поставлений за ним товар і не встановлює жодних дат та термінів для проведення оплати.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому, передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню, починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Така позиція викладена у постанові пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Тобто, у відповідача зобов'язання по сплаті за договором виникає з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З наявних у справі матеріалів не вбачається можливим встановити коли саме відбулося прийняття товару або товаророзпорядчих документів, а отже не можливо встановити в якій момент необхідно було провести оплату, або з якого саме моменту почалося прострочення платежу. Таким чином, застосуванню підлягає положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, а саме щодо обов'язку сплати за товар з моменту пред'явлення вимоги.

Позивачем, всупереч приписів ст. 33 та ст. 32 Господарського процесуального кодексу України не надано до суду доказів та не доведено наявності того факту, що він пред'являв вимогу до відповідача про сплату 150887,95 грн. за договором поставки, а також, що має місце прострочення платежу.

Відповідач, звертаючись до суду з апеляційною скаргою зазначає, що станом на дату відкриття провадження у даній справі - 21.01.2015 року він повністю погасив суму основного боргу в сумі 150887,84 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1 від 13.01.2015 року.

Припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові (п. 4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 року.

Таким чином, враховуючи, що сплата суми боргу відбулася до моменту звернення до суду з позовною заявою та до моменту відкриття провадження у справі, тобто предмет спору відсутній, суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив позовні вимоги і стягнув суму основного боргу, а не відмовив в задоволені таких позовних вимог.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею).

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 7.1.1. договору, покупець за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми боргу за кожен день прострочення, а також додатково штраф у розмірі 20% від суми несплаченого боргу.

Відповідно до п.п. 2.1., 3.1., 4.1., 4.2. постанови пленуми Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачається: пеня, за визначенням частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Враховуючи вищенаведені норми права та умови договору поставки позивачем здійснено розрахунок та заявлено до стягнення пені за період з 26.10.2014 року по 19.12.2014 року у розмірі 6143,00 грн. та 30177,59 грн. штрафу.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пункті 7.7. договору сторони домовились, що в разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов'язань передбачених розділом 3 цього договору покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості 36% річних, якщо інший розмір річних не встановлено відповідним додатком до договору.

Керуючись п.2 ст.625 Цивільного кодексу України та п.7.7. договору позивач розрахував та пред'явив до стягнення з відповідача 8185,15 грн. 36% річних за період з 26.10.2014 року по 19.12.2014 року.

Однак, враховуючи те, що позивачем не доведено наявності прострочення платежу, то підстави для застосування штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, а також ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 7.1.1. та п. 7.7. договору відсутні і суд першої інстанції неправомірно стягнув суму пені, штрафу та 36% річних, у зв'язку з чим рішення в зазначеній частині також підлягає скасування і в задоволенні таких вимог слід відмовити.

При цьому, колегія суддів відмовляє в задоволені клопотання відповідача щодо зменшення стягуваного розміру неустойки та штрафу на 50%, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для їх стягнення, а отже відсутні суми, які відповідач просить зменшити.

Щодо стягнення дооцінки вартості неоплаченого товару, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами пункту 2.4. договору, сторони передбачили, що у разі зміни курсу гривні до долара США, постачальник проводить перерахунок (дооцінку) вартості поставленого, але не оплаченого покупцем товару.

Сторони погодили застосовувати при проведенні розрахунків за цим договором курс долара США до гривні, що встановлений на міжбанківській валютній біржі на день підписання договору (п.3.2. договору).

Відповідно до п. 3.3. договору, в тому випадку, коли курс на міжбанківській валютній біржі, щодо продажу дол. США до гривні на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вищим за курс відповідної іноземної валюти на день укладення додатку, сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу: С = А1/А2 х В, де С - сума належна до оплати, В - ціна товару на момент підписання додатку, А1 - (курс на міжбанківській валютній біржі, щодо продажу дол. США до гривні) на день перерахування коштів, А2 - (курс на міжбанківській валютній біржі, щодо продажу дол. США до гривні) на день підписання відповідного додатку. При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку покупець зобов'язаний сплатити постачальнику, як належну оплату повної вартості товару, визначається з врахуванням умов ч.1 цього пункту шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США на курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу дол. США до гривні на день проведення оплати.

Відповідно до п. 3.4. договору всі платежі за цим договором здійснюються покупцем з урахуванням п. 3.3. договору.

При обрахунку суми дооцінки вартості несплаченого товару, згідно формули визначеної п. 3.3. договору суд помилково погодився з обґрунтуванням позивача та в якості вихідних даних взяв курс долара на дату укладення договору та курс долара на дату звернення з позовом. Така позиція суперечить договору, оскільки п. 3.3. договору встановлено, що застосовується курс продажу долара на день підписання додатку та на день перерахування коштів.

Так, останній додаток котрим було узгоджено (зменшено) раніше заявлені ціни вже поставленого та отриманого товару (додаток №3) та за яким проводиться сплата у розмірі 150887,95 грн. підписано 19.09.2014 року. Станом на цей день курс продажу дол. США становив - 14,80 грн. Днем перерахування коштів є 13.01.2015 року і курс долара становив - 16,17 грн.

Таким чином, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду самостійно здійснивши розрахунок, встановила, що належна сума дооцінки складає 13967,33 грн. і саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення на вищевказані обставини уваги не звернув, у зв'язку з чим дійшов до необґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, а висновки викладені у рішенні місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи, через що рішення господарського суду Полтавської області від 03.02.2015 року по справі №917/53/15 підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга Селянського (фермерського) господарства «Криниця» - задоволенню.

У відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам, враховуючи приписи абз. 4 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» з огляду на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги, витрати позивача зі сплати судового збору за подання позовної заяви підлягають частковому відшкодуванню за рахунок відповідача у розмірі 279,12 грн., а витрати відповідача зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги підлягають відшкодуванню за рахунок позивача у повному обсязі в розмірі 2942,31 грн.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 99, 101, п.2 ст. 103, п. 1, 3, 4 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Криниця» задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 03.02.2015 року по справі №917/53/15 скасувати.

Прийняти нове судове рішення, який позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія - Агро» задовольнити частково.

Стягнути з Селянського (фермерського) господарства «Криниця» (с.Крем'янка, Лубенський район, Полтавська область, 37560, код ЄДРПОУ 30827466) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія - Агро» (місцезнаходження юридичної особи: вул.Велика Морська, буд.143, м.Миколаїв, 54000, адреса для листування: вул. Ямська, 8, м. Київ, 03038, код ЄДРПОУ 35472893) 13967,33 грн. дооцінки вартості неоплаченого товару та 279,12 грн. судового збору за подання позовної заяви.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія - Агро» (місцезнаходження юридичної особи: вул.Велика Морська, буд.143, м.Миколаїв, 54000, адреса для листування: вул. Ямська, 8, м. Київ, 03038, код ЄДРПОУ 35472893) на користь Селянського (фермерського) господарства «Криниця» (с.Крем'янка, Лубенський район, Полтавська область, 37560, код ЄДРПОУ 30827466) 2942,31 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідні накази.

Повний текст постанови складено 18 травня 2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.