Постанова

від 14.05.2015 по справі 804/14436/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2015 рокусправа № 804/14436/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційними скаргами товариства з обмеженою відповідальністю «Зеніт-Імпекс», Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року у справі №804/14436/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Зеніт-Імпекс» до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Зеніт-Імпекс» 31 жовтня 2013 року звернулось до суду з позовом до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, згідно з яким, просить визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 21.10.2013 року № 0003222201, №0003202201, №0010541703.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача щодо порушень позивачем вимог податкового законодавства України, викладені у акті № 629/22-01/32693804 від 02 жовтня 2013 року (далі - акт перевірки), на підставі якого їх було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року адміністративний позов задоволено частково.

Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення відповідача від 21.10.2013 року № 0010541703, № 0003222201 в частині основного платежу у розмірі 4850 грн. та штрафних санкцій у розмірі 175 грн., № 0003202201 в частині основного платежу у розмірі 4619,07 грн. та штрафних санкцій у розмірі 84,3 грн.

У задоволенні позову в іншій частині відмовив.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в задоволеній частині позову.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову якою позов задовольнити частково, а саме визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 21.10.2013 року № 0003222201, № 0010541703, № 0003202201 в частині основного платежу у розмірі 34650,45 грн. та штрафних санкцій у розмірі 7592,14 грн.

В апеляційній скарзі посилається на відсутність споріднених або будь-яких поєднаних взаємовідносин з ЗАТ «Південкабель» та зазначає про відсутність в акті перевірки:

- відомостей про перевірку взаємовідносин позивача з ТОВ «РС Груп», та як наслідок протиправність податкового повідомлення-рішення № 0003222201 від 21.10.2013 року;

- відомостей про взаємовідносини позивача з ФОП «ОСОБА_3» щодо капітального ремонту офісу та як наслідок протиправність податкового повідомлення-рішення № 0003202201 від 21.10.2013 року;

- відомостей якими було б відображено та встановлено яким чином та на підставі чого відбулось заниження позивачем доходів у IV кварталі 2011 року, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у сумі 1 124 479,00 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позову.

В апеляційній скарзі зазначає про те, що по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Вектра-Пром» судом не враховано відсутність товарно-транспортної накладної, взаємовідносини позивача з АТЗТ «Агроторговий Дім» не підтверджені належним чином складеними первинними документами.

Крім того позивачем не відображено відомості про суму нарахованого доходу за умовами цивільно-правового договору, а також відомості про суми виплаченого доходу фізичним особам підприємцям.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача які підтримали доводи своїх апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг та заперечень на них, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №629/22-01/32693804 від 02 жовтня 2013 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем положень:

п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п.п. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого підприємством за перевіряємий період занижено податок на прибуток у загальній сумі 737 216,00 грн.;

п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 582 316,00 грн.; п.п.164.2.2 п. 164.2 ст.164, п.п. 167.1 ст.167, п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, внаслідок чого нараховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 1950,00 грн. (т.1 а.с. 9-40).

Після розгляду заперечень позивача на акт перевірки його висновки було викладено в наступній редакції - встановлено порушення позивачем:

- п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п.п. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого підприємством за перевіряємий період занижено податок на прибуток у загальній сумі 499 076,00 грн.;,

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 34 962,00 грн.; п.п.164.2.2 п. 164.2 ст.164, п.п. 167.1ст. 167, п.п. 168.1.1 п.168.1 ст. 168 ПК України, внаслідок чого нараховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 1950,00 грн. (т.1 а.с.41-52).

На підставі акта перевірки відповідачем 21.10.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0003222201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 499 076,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 5 265,00 грн.;

№ 0003202201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 34 962,00 грн. та за штрафними фінансовими санкціями 7 670,00 грн.;

№ 0001541703, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем 1 950,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 997,5 грн..

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача частково прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0003222201 від 21.10.2013 року.

Згідно з актом перевірки, позивач, у періоді 01.01.2011 р. - 31.03.2011 р. відносив до витрат операційної діяльності витрати на придбання послуг ФОП ОСОБА_1 на підставі договору доручення №34 від 31.07.2004 р. укладеного між позивач та ФОП ОСОБА_1 (повірений), та за яким останній зобов'язався за дорученням довірителя укласти від його імені договір на покупку товарів.

Згідно з актом виконаних робіт №21/ЗИ від 31.03.11 року до вказаного договору доручення та договору доручення № 35 від 01.09.2005 року ФОП ОСОБА_1 надано послуги з придбання провідникової та електротехнічної продукції у ПНВП «Елеком» та ПАТ «Завод «Південкабель» (т.1 а.с.56,57). Сума виплаченої винагороди склала 72 320,14 грн., податок на прибуток 18080,03 грн.

Вирішуючи спірні відносини, суд першої інстанції дослідивши докази наявні в матеріалах справи, а саме договір купівлі - продажу від 04.01.2011 р. №40111 та договір від 01.07.2007 р. №2011, дійшов висновку про наявність сталих системних зв'язків між суб'єктами господарювання, що працюють в одному сегменті ринку, та у якому налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного; спільних засновників та посадових осіб, а саме: ОСОБА_2 є засновником ТОВ «Зеніт-Імпекс» та директором ПНВП «Елеком»; ПАТ «Завод «Південкабель» є виробником провідникової та електротехнічної продукції та основним постачальником позивача та як наслідок погодився висновком відповідача про завищення позивачем витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування у загальній сумі 72 320,14 грн.

Проте, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач в перевіряємий період не мав прямих договорів постачання з ПНВП «Елеком» та ПАТ «Завод «Південкабель».

Крім того, відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином дії позивача щодо самостійного укладання договорів доручення з ФОП ОСОБА_1 №34 від 31.07.2004 р. та № 35 від 01.09.2005 року не порушують жодних вимог законодавства України.

Отже відповідача дійшов не обґрунтованого висновку про те, позивач уклав проміжну угоду про надання послуг при наявності прямих контактів з постачальником та виробником товару з метою штучного завищення валових витрат, а суд першої інстанції безпідставно погодився з цим.

Щодо висновків податкового органу про не підтвердження операцій позивача з продажу товару на адресу ТОВ «РС Груп» у зв'язку з відсутністю документального підтвердження цих операцій, суд апеляційної інстанції зауважує на наступному.

Згідно з актом перевірки за даними бухгалтерського обліку (оборотно - сальдова відомість по рах. № 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями») позивач відобразив реалізацію готової продукції на адресу TOB «PC Груп», а саме: січень 2011р.- 100000,00 грн.; квітень 2011р. - 638774,30 грн.; травень 2011р. - 6801,60 грн.; червень 2011р. - 30000,00 грн.; Всього - 775575,9 грн.

Проте, відповідачем згідно з актом перевірки недосліджувались взаємовідносини позивача з ТОВ «РС Груп».

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач у межах своєї господарської діяльності у письмовій формі уклав договір поставки товару (кабельної продукції) з ТОВ «РС Груп» (покупець) від 24.09.2010 року № 427 (т.1 а.с.158-162).

При цьому, з врахуванням положень п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» реальність вчинення зазначеної господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які підтверджують обставини поставки товару, а саме: специфікаціями № 1 та № 2 до вказаного договору (т.1 а.с.161,162), видатковими накладними, які підтверджують факт передачі та отримання товару (т.1 а.с.132,136,140, 144,150,153,156), довіреностями на отримання товару (т.1 а.с.133.137,141,145,154). Заборгованість між підприємствами відсутня (т.2 а.с.68).

Позивачем виписано податкові накладні (т.1 а.с.135,139,142,143,147,148,149,152,155,157).

Таким чином висновки податкового органу та суду першої інстанції який погодився з ним про заниження позивачем розміру доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, у загальній сумі 775 575,90 грн. є необґрунтованими.

Крім того, суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами відповідача, з якими погодився суд першої інстанції щодо завищення позивачем розміру доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, у загальній сумі 1 124 479 грн., оскільки відповідно до акта перевірки: розділ 3.1.1 та таблиці «Зведені дані щодо задекларованих та встановлених у ході перевірки сум доходу» відхилень від даних платника та даних перевірки не встановлено; розділ 3.1.3 та таблиці «Зведені дані щодо задекларованих та встановлених у ході проведення перевірки сум податку на прибуток» у ІІ-ІV кварталі 2011 року відхилень від даних платника та даних перевірки не встановлено.

Згідно з п. 5.2. Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 № 984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

- зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документа скласти акт про відмову у наданні таких документів.

Отже, враховуючи зазначене, а також те, що ні в акті № 629/22-01/32693804 від 02.10.2013 року ні у відповіді відповідача на заперечення від 16.10.2013р. № 4999/10/04-81-22-01 не відображено та не встановлено яким чином та на підставі чого відбулось заниження позивачем доходів у IV кварталі 2011 року, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у сумі 1124479,0 грн., суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги позивача щодо безпідставного донарахуванню позивачу податку на прибуток в сумі 258630,00 грн.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0003202201 від 21.10.2013 року.

Згідно з п.44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п.п.139.1.1, п. п. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України від 02.12.10 № 2755-VI (із змінами і доповненнями), визначено: п.п.139.1.1 п.139.1 ст.139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати не пов'язані з господарською діяльністю; п.п. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктами 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пунктом 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: амортизація виробничих основних засобів та нематеріальних активів безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач у межах своєї господарської діяльності у спрощений спосіб та у письмовій формі уклав договори:

підряду з ФОП ОСОБА_3 від 20.12.2011 року № 20/12, від 2309.2011 року № 23/09 (т.2 а.с.78-80, 84-86)э;

надання транспортно-експедиційних послуг з ТОВ «Векта-Пром» від 08.10.2012 року №08/10 (т.2 а.с.27-28);

поставки продукції з АТЗТ «Агроторговий дім» № 1012 від 02.12.2010 року (т.1 а.с.70-73).

При цьому, з врахуванням положень п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» реальність вчинення зазначених господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які підтверджують обставини поставки товару, а саме щодо правовідносин з:

ФОП ОСОБА_3 - розрахунком (т.2 а.с.81,103), актами виконання робіт (т.2 а.с.82,87,99,111);

ТОВ «Векта-Пром» - актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т.1 а.с.67), заявкою на перевезення вантажу (т.1 а.с.173), накладна на відвантаження (т.1 а.с.174);

АТЗТ «Агроторговий дім» - специфікацією № 002 від 02.12.2010 року (т.1 а.с.78), видатковою накладною (т.1 а.с.75), випискою по рахунку, що підтверджує оплату товару (т.1 а.с.74).

Доказами оплати отриманого товару (послуг) за вказаними договорами є виписка з банку (т.1 а.с.189-212).

ФОП ОСОБА_3 виписано податкові накладні (т.2 а.с.83,88-96).

ТОВ «Векта-Пром» виписано податкову накладну (т.1 а.с.68).

АТЗТ «Агроторговий дім» виписано податкову накладну (т.1 а.с.76).

Зазначені податкові накладні відповідають вимогам ст.201 ПК україни.

Крім того обставини здійснення позивачем господарської діяльності підтверджуються також інші документами, що містяться в матеріалах справи, а саме податковими та видатковими накладними від 19.01.2011р. № 29, від 18.01.2011р. № 33, №16 від 13.01.2011р. та довіреностями на отримання товару, які підтверджують подальший продаж придбаного у АТЗТ «Агроторговий дім» товару ТОВ «НВП-Рудпромавтоматика», ПП «Укравтоматика», ТОВ "Нерудбудавтоматика" (т.1 а.с.121-130).

Таким чином, суд апеляційної інстанції робить висновок про реальність господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Векта-Пром», АТЗТ «Агроторговий дім», за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару (послуг), оплату їх вартості, використання у власній господарській діяльності.

Щодо доводів відповідача про відсутність товарно-транспортної накладної та відсутності у ТОВ «Векта-Пром» транспортних засобів, суд апеляційної інстанції зазначає, що підприємства, які надають експедиторські послуги, не зобов'язані мати власні транспортні засоби.

При цьому суд апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити, що товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з купівлі-продажу товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з купівлі-продажу товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Крім того, в листі «Про розгляд заперечень на акт перевірки» від 16.10.2013 року №4999/10/04-81-22-01 відповідач зазначив, що в ході проведення перевірки було встановлено, що позивач у періоді 01.04.2011 року - 31.12.2012 року відносив до витрат операційної діяльності витрати на послуги по капітальному ремонту офісу за адресою: АДРЕСА_1, які надані ФОП ОСОБА_3. Відповідач вважає, що надані послуги не підтверджено в повному обсязі документально, та не підтверджено їх використання в господарській діяльності позивача.

Між тим, як вірно зазначено позивачем в апеляційній скарзі в акті перевірки відсутні встановлені податковим органом обставини відносин позивача з ФОП ОСОБА_3. Зазначене свідчить про те, що відповідачем первинні документи по взаємовідносинам позивача з ФОП ОСОБА_3 не перевірялись. Отже висновки відповідача з цього приводу є необґрунтованими.

Згідно з поясненнями представників позивача, які не були спростовані відповідачем, позивач у 4 кв. 2011 року та у 1 кв. 2012 року не відносив до витрат операційної діяльності послуги з капітального ремонту офісу, наданих ФОП ОСОБА_3.

Згідно з журналів-ордерів та відомостей по бухгалтерских рахунках, наявних в матеріалах справи, вбачається, що вищевказані витрати віднесені на рахунок капітальних інвестицій (15) (т.1 а.с.131).

У 2013 році ТОВ "Зеніт-Імпекс" віднесло суми, акумульовані на рахунку капітальних інвестицій (15) на збільшення вартості основних засобів.

Відповідно до «довідки про результати проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ «Зеніт-Імпекс» за перевіряє мий період» (додаток № 2 до акта перевірки стор. 8) у перевіреному періоді ТОВ «Зеніт-Імпекс» витрати, що пов'язані з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих (що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року), до складу витрат не відносило.

При цьому суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставного нарахування відповідачем позивачу податку з доходів фізичних осіб.

Перевіркою правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платників податків встановлено, що відповідно до підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в періоді, що перевіряється ТОВ «Зеніт-Імпекс» має статус податкового агента, який зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати до бюджету) податок з доходу, сплаченого на користь платників податку та оподатковуваного податком за рахунок такого платника податку.

Підпунктом 164.2.2 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору.

Підпунктом 168.1.1 пункту168.1 статті 168 Кодексу встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Ставка податку відповідно до пункту 167.1 статті 167 Кодексу становить 15 %.

Так, під час перевірки договорів, в порушення п.п. 164.2.2 п. 164.2 ст. 164, п.167.1 ст.167, п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу підприємством при виконані функції податкового агента при нарахуванні доходу фізичним особам згідно з умовами цивільно-правового договору не утримано податок з доходу фізичної особи при виплаті доходу у сумі 13000 грн. за ремонт електрообладнання (договір від 26.02.12 № 1, термін дії договору з 01.01.12 по 31.12.2012р.)

Таким чином, за результатами перевірки встановлено, що підприємством занижено ПДФО у сумі 1950 грн.

Між тим, позивач стверджує, що в зазначений період ніяким фізичним особам, ніяких сум у вигляді оплати за послуги ремонту електрообладнання ним не перераховувалось.

При цьому, відповідач не довів правомірність вказаного в акті порушення з боку позивача щодо нарахування ПДФО, так як будь-яких документів на підтвердження своєї позиції не надав та не зміг пояснити, які саме цивільно-правові договори знайшли своє відображення у акті перевірки та хто з фізичних осіб виконував роботи по ремонту електрообладнання.

Між тим, судом встановлено, що податкова накладна № 65 від 04.10.2012 року була врахована позивачем двічі, що не заперечувалось представниками позивача, у зв'язку з чим позивачем було завищено податковий кредит на 311,10 грн., що свідчить про правомірність дії відповідача щодо донарахування ПДВ в цій частині та нарахування штрафних санкцій в сумі 77,8 грн..

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначений обов'язок виконав лише в частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 311,10 грн. та штрафної санкції по ПДВ на суму 77,80 грн.

Таким чином, враховуючи викладена та вимоги апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню податкові повідомлення-рішення відповідача від 21.10.2013 року № 0003222201, № 0010541703, № 0003202201 в частині основного платежу у розмірі 34650, 45 грн. та штрафних санкцій у розмірі 7592,14 грн.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду та прийняття нової постанови про часткове задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 198, пунктом 4 частини 1 статті 202, статтею 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Зеніт-Імпекс» - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року у справі №804/14436/13-а скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 21.10.2013 року № 0003222201, № 0010541703, № 0003202201 в частині основного платежу у розмірі 34650 (тридцять чотири тисячі шістсот п'ятдесят) грн. 45 коп. та штрафних санкцій у розмірі 7592 (сім тисяч п'ятсот дев'яносто дві) грн. 14 коп.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Зеніт-Імпекс» судовий збір у розмірі 3512 (три тисячі п'ятсот дванадцять) грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлений 18 травня 2014 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко