Ухвала

від 14.05.2015 по справі 808/5271/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2015 рокусправа № 808/5271/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року у справі №808/5271/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Термоліт» до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Термоліт» (далі - ТОВ «Термоліт») 1 червня 2013 року звернулось до суду з позовом до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби (правонаступник - Мелітопольська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Запорізькій області), згідно з яким, просить скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 20.05.2013 року №0000032212, №0000042212, №0000052212, №0000062233, №0000072233.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача щодо порушення позивачем положень Податкового законодавства України, викладені у акті №398/22/23791777 від 17.04.2013 року (далі - акт перевірки), на підставі якого їх було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року адміністративний позов задоволено частково.

Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення відповідача від 20.05.2013 року №0000032212, №0000042212, №0000062233 та №0000072233 повністю. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем 20.05.2013 року №0000052212 в частині зменшення позивачу суми ПДВ, що підлягала бюджетному відшкодуванню у розмірі 300 606,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 27 420,00 грн.

У задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення прийнятого відповідачем 20.05.2012 року №0000052212 в частині зменшення позивачу суми ПДВ, що підлягала бюджетному відшкодуванню у розмірі 22 241,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 1 066,75 грн. відмовив.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем доведена лише правомірність податкового повідомлення-рішення від 20.05.2012 року №0000052212 в частині зменшення позивачу суми ПДВ, що підлягала бюджетному відшкодуванню у розмірі 22 241,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 1 066,75 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить постанову суду першої інстанції в частині скасованих податкових повідомлень-рішень від 20.05.2013 року №0000032212, №0000042212, №0000062233, №0000072233 та №0000052212 якою позивачу зменшено суму ПДВ, що підлягала бюджетному відшкодуванню у розмірі 300606,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 27 429,00 грн. - скасувати, в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого відповідачем 20.05.2013 року №0000052212 в частині зменшення позивачу суми ПДВ, що підлягала бюджетному відшкодуванню у розмірі 22 241,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 1 066,75 грн. залишити без змін. Прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

В апеляційній скарзі відтворює зміст акта перевірки.

Згідно заперечень на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просив у її задоволені відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представників відповідача які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №398/22/23791777 від 17 квітня 2013 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем положень:

1. п.1.32 ст.1, пп.4.1.3, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.27, пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.138.8 ст.138, Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 541 448 грн., у тому числі:

за 1 квартал 2010 року в сумі 76 191 грн.; за 1 півріччя 2010 року в сумі 206 302 грн.;

за 3 квартали 2010 року в сумі 283 524 грн.; за 2010 рік в сумі 410 170 грн.;

за 1 квартал 2011 року в сумі 432 325 грн.; за ІІ квартал 2011 року в сумі 57 730 грн.;

за ІІ-ІІІ квартали 2011 року в сумі 136 988 грн.; за ІІ-IV квартали 2011 року в сумі 275 394 грн.;

за 1 квартал 2012 року в сумі 72 608 грн.; за півріччя 2012 року в сумі 234 326 грн.;

за три квартали 2012 року в сумі 347 980 грн.; за 2012 рік в сумі 423 559 грн.

2. підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.2, підпункту 4.5.2. пункту 4.5. статті 4, пункту 6.5 статті 6, пункту 7.2., підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 20, 25 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації від 30.05.1997 № 167, зареєстрованим в Мінюсті України 23.06.1997 за №233/2033, пункту 185.1 статті 185, 187.8. статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, пункту 190.2 статті 190, підпункту 192.1.1 пункту 192.1 статті 192, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, пунктів 200.1., 200.2, 200.3, 200.4 статті 200, статті 201, пунктів 208.2, 208.3 статті 208 розділу V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України, п.18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.11 №1379, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за №1333/20071, в результаті чого підприємством:

- занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 537887 грн., в тому числі у розрізі періодів: квітень 2010 року у сумі 75708грн., червень 2010 року у сумі 48743грн., липень 2010 року у сумі 5520грн., вересень 2010 року у сумі 10330грн., березень 2011 року у сумі 185276грн., квітень 2011 року у сумі 19113грн., серпень 2011 року у сумі 22561грн., вересень 2011 року у сумі 10604грн., жовтень 2011 року у сумі 81764грн., квітень 2012 року у сумі 16531грн, вересень 2012 року у сумі 48221грн., грудень 2012 року у сумі 13516грн.

- завищено суму податку на додану вартість, що підлягала бюджетному відшкодуванню на загальну суму 322847 грн., в тому числі у розрізі періодів: вересень 2010 року у сумі 22241грн., грудень 2010 року у сумі 14507грн., січень 2011 року у сумі 71547грн., лютий 2011року у сумі 29856грн., квітень 2011 року у сумі 89491грн., грудень 2011 року у сумі 21603грн., червень 2012 року у сумі 4534грн., липень 2012 року у сумі 46827 грн., грудень 2012 року у сумі 22241грн.

3. підпункту 168.1.2, 168.1.4 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України в частині несвоєчасного перерахування податку з доходів фізичних осіб у розмірі 2558,15 грн., у тому числі по періодах: липень 2012 - 2558,15 грн.

4. статті 2 «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» із змінами та доповненнями, а саме без висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, ТОВ «Термоліт» по договору № 0305-ДТ-09/11 від 15.09.2011 здійснило імпортні операції з надання послуг, відстрочення поставки яких перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу у сумі - 525000 (п'ятсот двадцять п'ять тисяч) російських рублів з затримкою на 194 дні.

5. статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 49 Податкового кодексу України із змінами та доповненнями, ст.1 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами», п. 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 8.02.2000 № 49, а саме порушення порядку декларування, надання недостовірної інформації або перекручення даних, в наслідок чого було приховано валютні цінності, які знаходяться за межами України станом на 01.07. 2012р. та станом 01.10.2012р. (т.1 а.с. 25-106).

Згідно з актом перевірки ТОВ «Термоліт» документально не підтвердило реальність проведення робіт по доукомплектуванню, розукомплектуванню та зв'язок їх з господарською діяльністю підприємства.

Крім того, в акті перевірки вказано, що у зв'язку з проведенням розукомплектації та доукомплектації готової продукції у період з 01.01.2010 по 31.12.2012 ТОВ «Термоліт» використано товарно-матеріальні цінності загальною вартістю - 3 166 427,24 грн. у операціях, які не є господарською діяльністю платника податку. На підставі цього відповідачем була визначена сума занижених податкових зобов'язань по ПДВ - 20% від вказаних сум по періодах у загальному розмірі - 633285 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 20.05.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0000032212, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на прибуток у розмірі 1 541 448,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 208 433,25 грн. (т.1 а.с. 140);

№0000042212, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість у розмірі 537 887,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 83 375,50 грн. (т. 1 а.с. 142);

№0000062233, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання за платежем пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, за невиконання зобов'язань та за штрафними санкціями за порушення вимог валютного законодавства у розмірі 75 104,19 грн. (т.1 а.с. 146);

№0000072233, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання за платежем пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, за невиконання зобов'язань та за штрафними санкціями за порушення вимог валютного законодавства у розмірі 680,00 грн. (т.1 а.с. 148);

№0000052212, яким позивачу зменшено суму податку на додану вартість у розмірі 322 847,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 284 95,75 грн. (т.1 а.с. 144).

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, крім податкового повідомлення-рішення, прийнятого відповідачем 20.05.2013 року №0000052212 в частині зменшення позивачу суми ПДВ, що підлягала бюджетному відшкодуванню у розмірі 22 241,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 1 066,75 грн.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

1. Відповідно до п.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, зв'язаної з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, яка направлена на одержання доходів та яка виконується такою особою самостійно та/або через свої відособлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентським договором.

Згідно з п.5.1 ст.5 3акону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати ) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.14.1.27 Податкового кодексу України витрати - сума будь яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які здійснюються для ведення господарської діяльності платника податку, в результаті яких зменшуються економічні вигоди у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань.

Відповідно до п.44.2 ст.44 Податкового кодексу України для визначення об'єкта оподаткування платник податку використовує дані бухгалтерського обліку по доходам і витратам з врахуванням положень Кодексу.

Відповідно до п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що обліковуються під час визначення оподаткування, складаються з: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п 138.4, 138.6-138.9, 138.11 даної статті.

Згідно з «Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій", затвердженої наказом МФУ від 13.11.1999 №291 - рахунок 26 «Готова продукція» призначено для узагальнення інформації про наявність та рух готової продукції підприємства.

До готової продукції належить продукція, обробка якої закінчена та яка пройшла випробовування, приймання, укомплектування згідно з умовами договорів із замовниками і відповідає технічним умовам і стандартам.

Згідно з п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку П(С)БО 9 «Запаси», затвердженого наказом МФУ від 20.10.1999 № 246, запаси - активи, які знаходяться у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва. В п. 6 цього Положення вказано, що для бухгалтерського обліку запаси включають: - готову продукцію, яка виготовлена на підприємстві та призначена для продажу і відповідає технічним і якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно правовим актом.

Отже враховуючи вказані правові норми та дослідивши докази по справі в т. ч. висновок судово-економічної експертизи № 7е/13 від 07.09.2013 року (далі - експертизи), суд першої інстанції вірно встановивши обставини справи які свідчать про використання матеріалів та напівфабрикатів у господарській діяльності позивача, а саме у виготовленні товарної продукції, в тому числі і на замовлення "Покупців", і те що готова продукція зі зміненими у відповідності до договорів, контрактів та письмових вимог замовників технологічними характеристиками була реалізована, і що в результаті чого позивачем одержана економічна вигода (нараховано доход і отримано грошові кошти) дійшов обґрунтованого висновку щодо не підтвердженності висновків акта перевірки:

- про заниження «приросту балансової вартості запасів», заниження балансової вартості запасів, використаних не у господарській діяльності та заниження валових доходів за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року, в тому числі за І квартал 2011 року, у розмірі - 417420,00 грн. (питання 1.1 ухвали суду про призначення експертизи);

- про заниження балансової вартості запасів, використаних не у господарській діяльності, та завищення валових витрат за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року у сумі - 990988,00 грн., в тому числі: за І квартал 2010 року - 167467,00 грн.; за І півріччя 2010 року - 248196,00 грн.; за 9 місяців 2010 року - 629821,00 грн.; за 2010 рік - 990988,00 грн. (питання 1.5 ухвали суду про призначення експертизи);

- про включення до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності платника податку за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року на загальну суму 1758019,00 грн., а саме:

завищення собівартості реалізованої готової продукції на вартість запасів, використаних не у господарській діяльності і які є зворотними відходами в результаті розукомплектування готової продукції, та завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року на загальну суму - 884682,00 грн., в тому числі: за ІІ кв. 2011 року в сумі - 8734,00 грн.; за ІІ-ІІІ кв. 2011 року в сумі - 116997,00 грн.; за ІІ-ІV кв. 2011 року в сумі - 441274,00 грн.; за півріччя 2012 року в сумі - 104293, грн.; за 3 квартали 2012 року в сумі - 307553,00 грн.; за 2012 рік в сумі - 443408,00 грн. (питання 1.8 ухвали суду про призначення експертизи).

завищення собівартості реалізованої готової продукції на вартість запасів, використаних не у господарській діяльності, які не пов'язані з виробництвом готової продукції (використаних у доукомплектуванні власної готової продукції), та завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по податку на прибуток за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року на загальну суму - 873337,00 грн., в тому числі: за ІІ квартал 2011 року в сумі - 4542,00 грн.; за ІІ-ІІІ квартали 2011 року в сумі - 57565,00 грн.; за ІІ-ІV квартали 2011 року в сумі - 116938,00 грн.; за І квартал 2012 року в сумі - 82653,00 грн.; за півріччя 2012 року в сумі - 551121,00 грн.; за 3 квартали 2012 року в сумі - 713468,00 грн.; за 2012 року в сумі - 756399,00 грн. (питання 1.9 ухвали суду про призначення експертизи).

- про не включення до бази оподаткування з ПДВ вартості товарів, які були використані у операціях, які не є господарською діяльністю (поставлені у межах балансу платника податку для невиробничого використання) та заниження податкових зобов'язань на суму - 633285,00 грн. (питання 1.12 ухвали суду про призначення експертизи).

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи відповідача зазначені в апеляційній скарзі та в акті перевірки відповідачем про те, що отримані при демонтажі в ході розукомплектування електронні пристрої (індукційні плавильні печі, тиристорні перетворювачі та інше), які є складовими частинами готової продукції, що виробляється ТОВ «Термоліт», втрачають свої первинні властивості, технічні характеристики і тому повторне використання їх за призначенням при доукомплектації не можливе, оскільки зазначений висновок не підтверджується матеріалами справи.

2. Щодо доводів відповідача про те, що електроенергія, яка реалізована іншим абонентам, є безоплатно отриманою ТОВ «Термоліт», обґрунтованих тим, що ТОВ «Термоліт» здійснює придбання електроенергії у ПАТ «Запоріжжяобленерго» та яку, згідно з даними бухгалтерського обліку підприємства, в повному обсязі використовує для виробництва власної готової продукції, та реалізацію електроенергії іншим споживачам електроенергії собівартість якої у бухгалтерському обліку на підприємстві відсутня і, отже, відсутні і витрати на її придбання.

Відповідно до пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу".

Відповідно до пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України, інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції ТОВ «Термоліт» (споживач) придбав у ВАТ «Запоріжжяобленерго» (постачальник) електроенергію для забезпеченея електроустановок, шляхом укладання договору про постачання електроенергії №375 від 19 січня 2010 року та додаткової угоди №1 до нього, в якому зазначено, що за умови використання мереж споживача для електропостачання субспоживача, для якого точка продажу електричної енергії встановлена на межі балансової належності суміжних електроустановок, які належать за ознакою права власності основному споживачу та субспоживачу, для визначення обсягу електричної енергії, спожитої основним споживачем, обсяг втрат електричної енергії, пов'язаних із спільним використанням технологічних електричних мереж основного споживача, віднімається від різниці між обсягом електричної енергії, що надійшла в електричні мережі основного споживача та обсягом електричної енергії, відданої в електричні мережі субспоживача (т.1 а.с.186-191).

Позивач надає послуги та виконує роботу, яка відноситься до операційної господарської діяльності, що підтверджується документально: договорами, розрахунками, актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг), рахунками, журналами-ордерами і відомостями по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», журналами-ордерами і відомостями по рахунку 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями», виписками банківської установи про сплату.

Відображення в бухгалтерському обліку ТОВ «Термоліт» операцій по одержанню робіт (послуг) і передачі робіт (послуг) - електроенергії відповідає методології його ведення по бухгалтерським рахункам та відповідає вимогам чинного податкового законодавства.

Згідно з первинними та зведеними бухгалтерськими документами бухгалтерського і оперативного обліку документально підтверджується, що послуги по передачі електроенергії та компенсації витрат з реактивної електроенергії оплачені Субспоживачами (користувачами). Детальна інформація відображена експертом у таблицях, наведених у висновку судово-економічної експертизи № 7е/13 від 07.09.2013р.

Вказані документи надавались відповідачу під час перевірки та до заперечень на акт перевірки у копіях відповідно до п. 44.6, 44.7 Податкового кодексу України, проте вони протиправно не були враховані податковим органом.

Отже, суд першої інстанції враховуючи вказані обставини та висновки економічної експертизи відносно того, що документально не підтверджуються висновки акта перевірки в частині не включення ТОВ «Термоліт» до складу інших доходів вартості безоплатно отриманих товарів, в результаті чого валовий дохід за період з 01.01.2010 по 31.03.2011 занижено на загальну суму - 656749,00 грн., а також висновків щодо не підтвердження висновків акта перевірки щодо здійснення ТОВ «Термоліт» реалізації електроенергії іншим споживачам та відсутності собівартості реалізованої електроенергії у бухгалтерському обліку на підприємстві і відсутності витрат на її придбання та реалізацію, яка є безоплатно отриманою електроенергією, всього за період з 01.04.2011 по 31.12.2012 передано електроенергії на загальну суму - 591959 грн., дійшов обґрунтованого висновку про те, що матеріалами справи не підтверджується порушення пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.п.135.5.4. п.135.5. ст. 135 Податкового Кодексу України, а саме не включення ТОВ "Термоліт" до складу інших доходів вартості безоплатно отриманої електроенергії, в результаті чого занижено доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

3. Щодо доводів відповідача про те, що операція з оренди майна ТОВ «Термоліт» у ПП ОСОБА_1 має ознаки та вважається фінансовим лізингом, оскільки сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу, та щодо не включення до складу інших доходів та не включення до об'єкту оподаткування з ПДВ операції з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, а саме: операції з повернення об'єкту фінансового лізингу (приміщення загальною площею 2057,95 кв. м.) у березні 2011 року вартістю 1173031,50 грн.

Враховуючи правові норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо визначення господарської операції лізингу та дослідивши докази по справі, суд першої інстанції вірно встановивши обставини справи які свідчать про те, що на виконання цих норм податкового законодавства в додатковій угоді б/н від 03.01.2008 року до договору оренди від 03.01.2008 року та у додатковій угоді б/н від 01.12.2010 року до договору оренди від 01.12.2010 року сторонами було погоджено те, що в цілях оподаткування ці договори оренди слід вважати договорами оперативної оренди без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії цих договорів, враховуючи те, що ці документи надавались відповідачу в оригіналі під час перевірки та до заперечень на акт перевірки у копіях відповідно до п. 44.6, 44.7 Податкового кодексу України, проте вони протиправно не були враховані податковим органом, дійшов обґрунтованого висновку, що податковий орган безпідставно визнав у акті перевірки вказані операції оренди фінансовим лізингом.

Таким чином, суд першої інстанції враховуючи висновки експертизи вірно зазначив, що документально не підтверджується висновки акта перевірки в частині того, що ТОВ «Термоліт» не включено до складу інших доходів вартість майна, повернутого з фінансового лізингу та заниження валового доходу за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року на загальну суму - 1173032,00 грн., в тому числі у березні 2011 року в сумі - 1173032,00 грн. та заниження ТОВ «Термоліт» податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 234606,00 грн. у березні 2011 року (питання 1.3, 1.10 ухвали суду про призначення експертизи).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що в акті перевірки:

- ніяким чином необґрунтовано метод (процедура), за яким була визначена звичайна ціна об'єкта оренди при його поверненні орендодавцю, посилання на нормативні акти, які безпосередньо регулюють ці питання, в акті відсутні, а отже донарахування відповідачем ТОВ «Термоліт» суми податкових зобов'язань з податку на прибуток за 1 квартал 2011 року є протиправним, оскільки відсутні необхідні для цього затверджені законом відповідні процедура та методика;

- відповідачем не було визначено первісну вартість цього об'єкту оренди, яка є визначальною для висновку про те, що ця орендна операція є фінансовим лізингом (п. 1.18.2 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 14.1.97. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України), що підтверджує протиправність висновку акта перевірки про те, що ця орендна операція має ознаки фінансового лізингу.

Посилання відповідача на те, що в період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року підприємство продовжувало на безоплатній основі користуватися нежитловими приміщеннями, які на праві власності належать ФОП ОСОБА_1 тому ТОВ «Термоліт» безоплатно отримано послуг оренди на загальну суму - 864339 грн. є необґрунтованим, оскільки дослідивши лист від 10.04.2013 № 78, в якому відповідачу була надана інформація про відносини оренди, які існували в межах запитуваного періоду, а не про строки користування цими приміщеннями позивачем, та дослідивши наказ директора ТОВ «Термоліт» «Про переміщення виробничого обладнання» № 5 від 17.03.2011 року та правовстановлюючі документи на приміщення, що належать ТОВ «Термоліт», суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що після повернення вказаного орендованого майна орендодавцю позивач більше не здійснював користування цим майном.

Отже, суд першої інстанції, враховуючи висновки експертизи, вірно зазначив, що документально не підтверджуються висновки акта перевірки в частині того, що позивач не включив до складу інших доходів вартість безоплатно отриманих послуг з оренди та заниження доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування, за період з 01.04.2011 по 31.12.2012 на загальну суму 864339 грн. (питання 1.7 ухвали суду про призначення експертизи).

4. Щодо доводів відповідача про те, що оскільки до перевірки не надано будь-які інші документи, на підтвердження збільшення вартості придбаного у ТОВ «СЕА Електронікс» товару, в порушення пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ТОВ «Термоліт» неправомірно включено до складу валових витрат суму збільшення вартості придбаного товару без підтверджуючих документів, в результаті чого завищено валові витрати за період з 01.01.2010 по 31.03.2011 на загальну суму 131 789 грн., в т.ч.: за 3 квартали 2010 року в сумі 131 789 грн.; за 2010 рік в сумі 131 789 грн.

Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, дійшов вірного висновку щодо відсутності порушення приписів пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки ТОВ «Термоліт» надало до перевірки всі необхідні та належним чином оформлені документи, які документально підтверджують підстави збільшення вартості придбаного товару для цілей бухгалтерського та податкового обліку, а надання інших документів не передбачено чинним законодавством України.

Між тим слід зазначити, що враховуючи встановлені обставини справи та висновки експертизи, ТОВ «Термоліт» неправомірно включило до складу податкового кредиту з ПДВ за серпень 2010 року - 26357,81 грн., без підтверджуючих документів по взаємовідносинах з ТОВ «СЕА Електронікс». (питання 1.15 ухвали суду про призначення експертизи).

5. Щодо доводів відповідача в акті перевірки, що операції з поставки послуг нерезидентам (пусконалагоджувальні роботи), а саме: ООО «Форвард», РУП Завод «Могилевлифтмаш», ООО «ПромЛитСнаб» є об'єктом оподаткування з ПДВ згідно з п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» та оподатковуються на загальних підставах за ставкою 20% у зв'язку з тим, що місцем поставки вказаних послуг є митна територія України, а саме: місце реєстрації постачальника (м. Мелітополь), відповідно пп. "а" п. 6.5 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість", послуга "пусконалагоджувальні роботи" не відповідає виняткам, визначеним у пп. "в", "д" - "є" п. 6.5 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд апеляційної інстанції зазначає, що дослідивши докази по справі в т. ч. висновок судово-економічної експертизи № 7е/13 від 07.09.2013 року, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи які свідчать про те, що пусконалагоджувальні роботи щодо поставлених індукційних плавильних печей, що вказані у переліку виконаних робіт, які є додатками до договорів з ООО «Форвард», РУП Завод «Могилевлифтмаш», ООО «ПромЛитСнаб», фактично виконання робіт здійснювались на території зазначених замовників-нерезидентів, тобто за межами митної території України. Отже суд дійшов вірного висновку, що такі операції не є об'єктом оподаткування ПДВ.

6. Щодо доводів відповідача в акті перевірки про те, що послуги по оформленню документів для отримання Сертифікатів про відповідність продукції вимогам Директив Євросоюзу надані на підставі укладеного 15.09.2011 року договору ТОВ «Термоліт» з нерезидентом ТОВ «Стандарт- М» (Російська Федерація).

Дослідивши докази по справі в т. ч. висновок судово-економічної експертизи № 7е/13 від 07.09.2013 року, а також врахувавши пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, згідно з яким податкове законодавство ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма Закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі Закону, або якщо норми різних Законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, суд першої інстанції вірно встановивши обставини справи які свідчать про те, що продукція позивача, щодо якої виконавцем за договором з ТОВ «Стандарт- М» надавались послуги, є руховим майном. У зв'язку з цим послуги, надані нерезидентом на вказаним договором, а саме: послуги з оформлення документів для отримання Сертифікатів про відповідність продукції вимогам Директив Євросоюзу та підготовка декларацій відповідності, є фактично різновидом надання "інших послуг, що пов'язані з рухомим майном", як це вказано в абз. "г" пп. 186.2.1 п.186.2 ст. 186 Податкового кодексу України, дійшов вірного висновку про протиправність висновків відповідача в акті перевірки щодо віднесення вказаних послуг до пп. "в" п.186.3 статті 186 Податкового кодексу України, зроблені відповідачем з порушенням зазначеного принципу презумпції правомірності рішень платника податку, а надані відповідачу до перевірки документи, а саме договір від 15.09.2011р. №0258-ДТ-09/11, акт здачі-приймання наданих послуг від 17.11.2011р. підтверджують, що ці послуги фактично були надані за межами митної території України, а сертифікати про відповідність продукції вимогам Директив Євросоюзу були видані органом сертифікації, що знаходиться в Туреччині.

7. Щодо доводів відповідачем на те, що:

- ТОВ «Термоліт» не здійснив повернення суми попередньої оплати ТОВ «Внеш-Комплект» у сумі 292914 грн., в т.ч. ПДВ 48819 грн., яка наведена у розрахунку № 28 від 24.07.2012 коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної № 28 від 28.07.2011;

- розрахунок № 28 від 24.07.2012 коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної №28 від 28.07.2011 вручено під розписку покупцю лише 06.08.2012.

Дослідивши докази по справі, суд першої інстанції вірно встановивши обставини справи, які свідчать про те, що у зв'язку з односторонньою відмовою ТОВ «Внеш-Комплект» від виконання зобов'язання по договору, ТОВ «Термоліт» застосувало до нього штрафну санкцію у розмірі 20% від загальної вартості, а саме в сумі:117165,00 грн., що обумовлено тим що продукція була виготовлена за індивідуальним замовленням, розрахунок між сторонами у сумі 117165,00 грн. було проведено за рахунок проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, отже в цьому випадку змінився порядок повернення «покупцеві» - ТОВ «Внеш-Комплект» грошової компенсації за товар, яка є передоплатою за договором № 117 від 25.07.2011 року у розмірі 292914 грн., та дійшов обґрунтованого висновку про правомірність виписаного позивачем розрахунку № 28 від 24.07.2012 коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної № 28 від 28.07.2011 за договором від 25.07.2011 № 117 на суму 292914,00 грн., в т.ч. ПДВ - 48819 грн.

Також, відповідно до приписів п. "а" п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з поставки товарів, місце постачання яких знаходиться на митній території України, а в вказаній ситуації поставка товарів фактично не здійснювалась, тому і об'єкта оподаткування ПДВ немає. В наслідок цього ТОВ «Термоліт» раніше нараховані податкові зобов'язання з ПДВ правомірно відкоригувало в податковому обліку в бік зменшення.

8. Щодо доводів відповідача в акті перевірки щодо нікчемності правочину позивача з ТОВ «Імпульс Плюс».

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У відповідності до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже враховуючи вказані правові норми та дослідивши докази по справі, встановивши обставини справи судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Імпульс плюс 2010», оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості, використання у власній господарській діяльності.

Щодо доводів податкового органу відносно відсутності у позивача товарно-транспортних накладних, дорожніх листів на переміщення придбаного товару.

Суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про дотримання чи порушення правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій за наявності інших підтверджуючих документів.

Відсутність товарно-транспортних накладних не є підставою для не включення вартості придбаних товарів до валових витрат та сум податку на додану вартість до податкового кредиту покупця.

Також, наявність чи відсутність ТТН не може бути єдиною та вирішальною підставою для сумніву в реальності спірних господарських операцій. Тому суд перевіряє надані як позивачем так і відповідачем докази фактичного здійснення операцій у їх сукупності.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2011 року по справі № 2а-7888/11/2070 було визнано противоправними дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова по проведенню позапланової невиїзної перевірки, за результатами якої складено акт від 06.06.2011 № 2323/1800/37363648.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року вказану постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2011 року було залишено без змін.

Отже, посилання в акті перевірки на висновки акта перевірки, який було складено протиправно є неправомірним.

Крім того, при визнанні договорів нікчемними податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а безтоварність здійснених позивачем господарських операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем в акті перевірки, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог податкового законодавства України якими визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг) до складу податкового кредиту підприємства.

9. Щодо доводів відповідача про те, що сертифікати про відповідність були видані раніше, ніж здійснена оплата валютних коштів та складено акт виконаних робіт від нерезидента ТОВ «Рустест-М», тому в результаті перевірки відповідач не зміг встановити за які самі послуги було здійснено перерахування валютних коштів згідно з платіжним дорученням в іноземній валюті № 38 від 23.12.2011 року в сумі 525000 російських рублів нерезиденту ТОВ «Рустест-М», якщо ці сертифікати датовані 28.11.2011 року, у зв'язку з чим, на думку відповідача, немає підстав для зняття з валютного контролю вказаної операції.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції дослідивши докази по справі в т. ч. висновок експертизі, вірно встановив обставини які свідчать про те, що після отримання 21.12.2011 року передплати від позивача, ТОВ «Рустест-М» 31.01.2012 року передало замовнику оригінали сертифікатів і одночасно сторони підписали акти здачі-приймання наданих послуг, а вказана у сертифікатах дата - 28.11.2011 року є лише датою їх складання, а не датою їх фактичного отримання від ТОВ «Рустет-М». Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що первинні документи, які надавались відповідачу під час податкової перевірки, належним чином підтверджують факт виконання нерезидентом ТОВ «Рустест - М» послуг, передбачених договором № 0305-ДТ-09/11 від 15.09.2011 року і тому ця операція була правомірно знята з валютного контролю. У зв'язку з цим податковим органом безпідставно вказано про наявність дебіторської заборгованості станом 01.07.2012 року та 31.12.2012 року понад 180 календарних по цій операції.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року у справі №808/5271/13-а - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 18 травня 2015 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко