Постанова

від 19.05.2015 по справі 923/302/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2015 р.Справа № 923/302/15 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шевченко В.В.

суддів: Головея В.М., Ярош А.І.

при секретарі судового засідання:

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Електромаш"

на рішення господарського суду Херсонської області

від 17 березня 2015 року

у справі № 923/302/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кабелькомплект Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Електромаш"

про стягнення 534.528 грн. 07 коп.

ВСТАНОВИЛА:

25.02.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Кабелькомплект Україна" (далі позивач) звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Електромаш" (далі відповідач, ТОВ) про стягнення грошових коштів у сумі 534.528 грн. 07 коп.

Позов мотивований тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором купівлі-продажу № 138/10 від 18.10.2012 р. щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару, внаслідок чого має борг по його оплаті в сумі 282.170 грн. 60 коп., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а також ще й 39280 грн. 01 коп. - інфляційних витрат за період з 23.04.2014 р. по 23.12.2014 р., 5682 грн. 07 коп. - 3 % річних за період з 23.04.2014 р. по 23.12.2014 р., 207395 грн. 39 коп. - пені за період з 23.04.2014 р. по 23.12.2014 р, а також відшкодувати позивачеві понесені судові витрати по справі на сплату судового збору за подання позову у сумі 10690 грн. 56 коп.

У відзиві на позов ТОВ позовні вимоги позивача в частині стягнення з нього пені вважав безпідставними, посилаючись на те, що, по-перше, позивачем позовні вимоги заявлені з пропуском встановленого ст. ст. 72, 76 ЦК України шестимісячного строку позовної давності, а по-друге, здійснений позивачем розрахунок пені зроблено без врахування положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", внаслідок чого підстави для задоволення позовних вимог в цій частині - відсутні.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 17.03.2015 р. (суддя Чернявський В.В.) позов задоволений частково та з відповідача на користь позивача стягнуто: 282170 грн. - боргу, 39280 грн. - інфляційних витрат за період з 23.04.2014 р. по 30.11.2014 р., 5550 грн. 59 коп. - 3 % річних за період з 23.04.2014 р. по 23.12.2014 р., 27568 грн. 95 коп. - пені та 7085 грн. 40 коп. - понесених судових витрат на сплату судового збору за подання позову, а в решті частині позову - відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором купівлі-продажу № 138/10 від 18.10.2012р. щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару, внаслідок чого має борг по його оплаті в сумі 282.170 грн. 60 коп., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а також ще й 39280 грн. - інфляційних витрат за період з 23.04.2014 р. по 30.11.2014 р., 5550 грн. 59 коп. - 3 % річних за період з 23.04.2014 р. по 23.12.2014 р., 27568 грн. 95 коп. - пені.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення пені у сумі 254601 грн. 65 коп. місцевий суд виходив з того, що, по-перше, позивачем таке нарахування здійснено без врахування положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", по-друге, розмір пені, що підлягає стягненню з ТОВ позивачем здійснений з порушенням встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячного строку для її нарахування, по третє, частково позивачем розрахована пеня з порушенням умов договору щодо правильності визначення строків оплати товару, внаслідок чого підстави для задоволення позовних вимог в цій частині - відсутні.

Залишаючи без задоволення позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних в сумі 131 грн. 48 коп. місцевий суд виходив з того, що розрахунок розміру 3% річних здійснений позивачем з порушенням умов договору щодо правильності визначення строків оплати товару.

Відповідно до вимог ст. ст. 49 ГПК України судові витрати по справі покладені місцевим судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В апеляційній скарзі відповідач фактично просить рішення місцевого суду частково скасувати, посилаючись на те, що, по-перше, місцевим судом, всупереч ст. 77 ГПК України, необґрунтовано відхилено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та неправомірно розглянуто справу за його відсутністю, по-друге, судом неправильно та непропорційно розподілені між сторонами у справі понесені позивачем витрати на оплату судового збору за подання позову, по-третє, безпідставно місцевим судом стягнуто пеню у розмірі 0,3% та поза межами встановлено ст. 72 ЦК України шестимісячного строку позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Про день, час і місце розгляду справи сторони були своєчасно та належним чином повідомлені, але не скористались своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції безпідставно відхилив його клопотання про перенесення судового засідання на іншу дату, у зв'язку з зайнятістю його представника в іншому судовому процесі до уваги прийнятими бути не можуть, оскільки, представництво інтересів ТОВ могло здійснюватися любою іншою особою в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності. Поважною причиною перенесення судового засідання може вважатися та, існування якої зумовлено факторами об'єктивного характеру, які не залежать від волі заявника, тобто ні за яких обставин не можуть бути ним змінені чи усунуті, а таких обставин у справі не було, внаслідок чого суд першої інстанції правомірно відхилив це клопотання відповідача та підставне розглянув справу за відсутністю його представника за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України без будь-яких порушень процесуальних прав скаржника, який був своєчасно та належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду справи, але, не скористався своїм правом на участь в розгляді справи місцевим судом.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції 18.10.2012 р. між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу № 138/10, за умовами якого позивач зобов'язався поставити відповідачеві товар, а останній зобов'язався прийняти та оплатити його вартість відповідно до специфікації.

Згідно п. 7.1. договору останній набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2013 р., а в частині розрахунків та поставки - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Додатковою угодою № 2 від 31.12.2013 р. сторони внесли зміни до договору в частині строку його дії та встановили, що останній продовжує дію до 31.12.2014 р., а в частині розрахунків та поставки - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

У п. п. 3.3. та 3.4. договору сторонами передбачено, що поставка товару здійснюється окремими партіями. На кожну партію продукції покупець зобов'язаний надати позивачеві заявку (по факсимільному зв'язку, пошті, електронній пошті) із зазначенням кількістю якості, строку поставки. Право власності на продукцію у покупця виникає з моменту виконання позивачем своїх зобов'язань по її передачі відповідачеві.

Відповідно до п. 1.1. позивач зобов'язаний поставити, а відповідач прийняти продукцію, вартість та кількість якої передбачена у специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору.

Як вбачається з матеріалів справи позивач свої зобов'язання за названим договором виконав у повному обсязі та передав, а відповідач прийняв кабель ПЕЕИД2-200 МЕК 1,180, ПЕЕИД2-200 МЕК 0,750, ПЕТВ-2 0,560, ПЕТВ-2 0,710, ПЕТВ-2 0,900, ПЕТ-155 1,800, ПЕТ-155 2,240) загальною вартістю 1.123.038 грн. 29 коп., що не заперечується сторонами по справі та повністю підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін без будь-яких зауважень щодо кількості, якості та вартості отриманого товару видатковими накладними № 29 від 25.02.2014 р. на загальну суму 187.985 грн. 30 коп., № 43 від 15.04.2014 р. на суму 52872 грн. 13 коп. та № 45 від 22.03.2014 р. на суму 65611 грн. 19 коп., довіреностями відповідача на отримання товару № 122-14 від 24.02.2014 р., № 227-14 від 14.04.2014 р., № 233-14 від 22.04.2014 р. відповідно та товарно-транспортними накладними № 007 від 25.02.2014 р. на суму 187.985 грн. 30 коп., № 010 від 15.04.2014 р. на суму 52872 грн. 13 коп. та № № 007 від 25.02.2014 р. на суму 65611 грн. 19 коп., а всього на загальну суму 282.170 грн. 60 коп.

Відповідно до п. 4.2 договору відповідач повинний був здійснити оплату товару передплатою щодо 20% її вартості, а решту оплачувати з відстрочкою платежу в 20 календарних днів після отримання продукції.

Відповідач за отриманий товар розрахувався частково та сплатив позивачеві 1.062.977 грн. 84 коп.

Згідно Інструкції про безготівкові рахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22 реквізит „Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення „Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту лише за зовнішніми ознаками.

Питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому надані послуги чи товар має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі, то у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення, тобто позивач має право спрямувати кошти, які сплачуються відповідачем без чіткого зазначення призначення платежу, в першу чергу на погашення боргу, який виник раніше.

Оскільки, в платіжних документах, незважаючи на існування обов'язку по оплаті вартості отриманого товару за договором, відповідач не конкретизував призначення платежу, то керуючись наведеними нормами права позивач обґрунтовано та на законних підставах відносив, здійснені відповідачем платежі, в хронологічному порядку, тобто на погашення боргів, які виникли раніше.

Таким чином, враховуючи погашення зобов'язань з оплати за хронологією її виникнення, до суми боргу у розмірі 282.170 грн. 60 коп. відносяться суми:

- за накладною від 25.02.2014 р. борг по оплаті становить у сумі 163.687 грн. 28 коп. з урахуванням оплат за хронологією її виникнення у сумі 24.298 грн. 02 коп.

- за накладною від 22.04.2014 р. борг по оплаті становить у сумі 65611 грн. 19 коп.,

- за накладною від 15.04.2014 р. борг по оплаті становить у сумі 52.872 грн. 13 коп., а всього сума боргу за названими накладними складає 282.170 грн. 60 коп.

Щодо 20-відсоткових розмірів передплат відповідач є таким, що прострочив виконання грошових зобов'язань з наступного дня після дат складання названих накладних, а щодо решти частини оплати - після спливу 20 днів після дати складання цих накладних.

Таким чином, відповідач повинний був здійснити оплату накладних у такі строки:

- за накладною від 25.02.2014 р. повинний був здійснити оплату 20 % у сумі 13.299 грн. 04 коп. у строк до 25.02.2014 р., а остаточний розрахунок за поставлений товар у сумі 150.388 грн. 24 коп. за видатковою накладною від 25.02.2014 р. у строк до 17.03.2014 р. (включно),

- за накладною від 15.04.2014 р. повинний був здійснити оплату 20 % у сумі 10.574 грн. 43 коп. у строк до 15.04.2014 р., а остаточний розрахунок за поставлений товар у сумі 42.297 грн. 70 коп. за видатковою накладною від 15.04.2014 р. у строк до 05.05.2014 р. (включно),

- за накладною від 22.04.2014 р. повинний був здійснити оплату 20 % у сумі 13.122 грн. 24 коп. у строк до 22.04.2014 р., а остаточний розрахунок за поставлений товар у сумі 52.488 грн. 95 коп. за видатковою накладною від 22.04.2014 р. у строк до 12.05.2014 р. (включно).

Будь-яких доказів, які б свідчили про відсутність боргу у відповідача перед позивачем за вищеназваним договором в загальній сумі 282.170 грн. 60 коп. в матеріалах справи не міститься та їх, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, скаржником суду не надано.

При викладених обставинах суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним договором та має борг перед позивачем станом на час вирішення спору по-суті в сумі 282.170 грн. 60 коп., а тому підставне, відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК та ст. 193 ГК України стягнув з відповідача на користь позивача 282.170 грн. 60 коп. боргу.

На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, внаслідок чого місцевий суд підставне стягнув з відповідача на користь позивача 5550 грн. 59 коп. - 3 % річних за період з 23.04.2014 р. по 23.12.2014 р. та 39280 грн. - інфляційних витрат за період з квітня 2014 р. по листопад 2014 р. (включно) по кожній накладній окремо з урахуванням строків 20-ти відсоткових розмірів передплат та остаточних оплат відповідно, внаслідок чого судове рішення і в цій частині є обґрунтованим та законним.

У п. 6.1 договору сторонами передбачено, що у випадку порушення покупцем строків оплати за набуту продукцію він сплачує продавцю пеню в розмірі 0,3% простроченої суми за кожний день прострочки.

Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Таким чином, в загальному випадку розмір пені обмежений Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Згідно п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р. за приписом ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 2 ст. 343 ГК України розмір пені за прострочку не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Оскільки, передбачена за договором пеня в розмірі 0,3 % значно перевищує подвійно облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, то місцевий суд дійшов до правильного висновку про те, що у даному випадку застосуванню підлягає пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Частиною 6 статті 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій, зокрема, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Ні законом, ні укладеним сторонами договором щодо спірних правовідносин не встановлено іншого порядку застосування штрафних санкцій ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, у зв'язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача пеню в загальній сумі 27.568 грн. 95 коп., виходячи з подвійної облікової ставки НБУ по кожній видаткові накладній окремо з урахуванням строків 20-ти відсоткових розмірів передплат та остаточних оплат відповідно за загальний період з 23.04.2014 р. по 23.12.2014 р. в межах 6-місячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, внаслідок чого протилежні твердження скаржника не можуть бути прийняті до уваги.

Посилання скаржника на те, що позивачем пропущено встановлений ст. 72, 73 ЦК України строк позовної давності щодо звернення з позовними вимогами в частині стягнення пені є необґрунтованими та правомірно не прийнято місцевим судом до уваги, оскільки, по-перше, ст. ст. 72, 73 ЦК України в чинній редакції, регулюють питання щодо опікунства, а по-друге, поняття позовної давності надано у ст. 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а згідно ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується скорочена позовна давність в один рік.

Наслідки спливу позовної давності передбачені ст. 267 ЦК України, згідно п. 4 котрої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як слідує з матеріалів справи позивач звернувся із позовною заявою до суду 25.02.2015 р., що вбачається з відтиску канцелярії місцевого суду на цьому документі, тобто до 23.04.2015 р., що однозначно свідчить про те, що позов поданий позивачем до суду в межах скороченого річного строку позовної давності, внаслідок чого протилежні доводи скаржника є помилковими та до уваги прийнятими бути не можуть.

Правильно, відповідно до вимог ст. ст. 49 ГПК України, судові витрати по справі покладені місцевим судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та з відповідача на користь позивача стягнуто 7085 грн. 40 коп. понесених витрат на сплату судового збору за подання позову.

При викладених обставинах колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 09.04.2015 р. скаржника зобов'язано доплатити 813 грн. 50 коп. недоплаченого судового збору за подану апеляційну скаргу, однак відповідач вимоги ухвали вищезазначеного суду не виконанні.

Згідно п. 2.23 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу 6 Господарського процесуального кодексу України" у разі неподання доказів доплати судового збору, господарський суд може стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів ч. 1-4 ст. 49 ГПК України, внаслідок чого з Підприємства до Державного бюджету України підлягає стягненню 813 грн. 50 коп.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Херсонської області від 17.03.2015 р. у справі № 923/02/15 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Електромаш" - без задоволення.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Електромаш" до Державного бюджету України (банк - ГУДКСУ в Одеській області, МФО 828011, УК у м. Одесі/м.Одеса/22030001, код ЄДРПОУ - 38016923, номер рахунку - 31217206782002): 813 грн. 50 коп. - недоплаченого судового збору за подану апеляційну скаргу.

Зобов'язати господарський суд Херсонської області видати відповідний наказ із зазначенням повних та необхідних реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 20.05.2015 року.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Головей В.М.

Ярош А.І.