Ухвала

від 19.05.2015 по справі 580/2403/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №580/2403/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Гура А. О. Номер провадження 22-ц/788/1046/15 Суддя-доповідач - Бойко В. Б. Категорія - 23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Бойка В. Б.,

суддів - Кононенко О. Ю. , Шевченка В. А.

за участю секретаря судового засідання -

Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 02 квітня 2015 року

в цивільній справі за позовом Рябушківської сільської ради Лебединського району Сумської області до ОСОБА_4, третя особа: Лебединська районна державна адміністрація про стягнення недоплаченої орендної плати та розірвання договору оренди,

В С Т А Н О В И Л А :

В грудні 2014 року Рябушківська сільська рада Лебединського району Сумської області звернулася до суду з вказаним позовом, уточнивши свої вимоги, просила : зобов'язати ОСОБА_4 сплатити недоотримані до сільського бюджету кошти в сумі 4 774 грн. за період з 01 квітня 2013 року по 31 грудня 2014 року; розірвати договір оренди від 19 травня 2001 року; вирішити питання щодо судового збору.

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 02 квітня 2015 року позовні вимоги Рябушківської сільської ради Лебединського району Сумської області задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_4 кошти недоотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою під водою загального площею 9,11 га за період з квітня 2013 року по грудень 2014 року включно, в сумі 4 774 грн.

Розірвано договір оренди від 19 травня 2001 року, укладений між Рябушківською сільською радою Лебединського району Сумської області та ОСОБА_4

Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Вказує, що позивач в позовній заяві не вказував підстав для дострокового припинення договору оренди, які визначені в ст. 141 ЗК України, а тому суд першої інстанції задовольняючи позов в цій частині, вийшов за межі позовних вимог. Зазначає, що орендна плата, у розмірі визначеному в додатковому договорі від 29 травня 2013 року, ним не сплачується, так як не було проведено державної реєстрації правочину, а отже даний договір не вчинений. Крім того, посилається на те, що ним не було допущено систематичної несплати орендної плати, а судом не перевірено розрахунку стягнутої орендної плати.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який заперечує проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

У відповідності до приписів ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 19 травня 2001 року між Рябушківською сільською радою Лебединського району Сумської області та ОСОБА_4 було укладено договір оренди, посвідчений Лебединською державною нотаріальною конторою та зареєстрований в установленому порядку 19 травня 2001 року в державному реєстрі за №1-1138 ( а.с. 6-7 ). Згідно умов якого, останньому був переданий в оренду водний об'єкт ( ставок ), під водою 7,21 га, загальною площею 9,11 га. в тому числі по угіддям 1,9 га, розташований на території Рябушківської сільської ради Лебединського району Сумської області, строком 19 травня 2026 року.

Відповідно до п. 2.1 зазначеного договору, розмір орендної плати з урахуванням індексу інфляції становить 577 грн. 80 коп. в рік та щомісячно, з травня по грудень включно кожного року по 72 грн. 22 коп.

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 22 жовтня 2009 року, зобов'язано ОСОБА_4 підписати додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки водного фонду від 19 травня 2001 року про внесення змін до п. 2.2 та 2.5 в частині збільшення розміру орендної плати ( а.с. 10-11 ).

29 травня 2013 року між сторонами укладено додатковий договір до договору оренди від 19 травня 2001 року №1-1138 ( а.с. 8 ). Згідно пункту 1 вказаного договору, підпункти 2.2 та 2.5 викладено в такій редакції : орендна плата за земельні ділянки водного фонду сплачується в порядку та строки, визначені Законом України « Про плату за землю » до місцевого бюджету. Річна сума орендної плати складає 3 412 грн., що становить 3% грошової оцінки земель водного фонду. До орендної плати за земельні ділянки входить плата за оренду земель водного фонду ( додаток №1 ), який є невід'ємною частиною цього договору.

ОСОБА_4 не виконує належним чином взятих на себе зобов'язань за договором оренди, плата за користування земельною ділянкою водного фонду вноситься ним не в повному обсязі, в зв'язку з чим за період з квітня 2013 року по 31 грудня 2014 року утворилася заборгованість в сумі 4 774 грн. ( а.с. 37 ).

Доказів на погашення боргу відповідачем суду надано не було.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 систематично вносить орендну плату не в повному обсязі, а тому є підстави для захисту порушених прав позивача шляхом стягнення з відповідача недоотриманих сум орендної плати та розірвання договору оренди від 19 травня 2001 року.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Статтею 1 Закону України « Про оренду землі » ( далі - Закон ) передбачено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Згідно зі ст.ст. 525-526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав нарахування орендної плати в розмірі визначеному додатковою угодою до договору оренди, є безпідставними.

Зокрема, у відповідності до ст. 21 Закону, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 ст. 288 ПК України встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Таким чином, враховуючи те, що орендована відповідачем земельна ділянка водного фонду належить до земель комунальної власності, тому орендна плата не може бути нижчою ніж 3% нормативної грошової оцінки. Вказаний розмір орендної плати і був закріплений в додатковому договорі до договору оренди.

Відповідно до ст. 14 Закону, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Чинна на час укладення договору оренди ( у 2001 році ) редакція статті 18 Закону передбачала, що укладений договір оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. Факт державної реєстрації засвідчується печаткою реєструючого органу з підписом уповноваженої на це особи та зазначенням дати реєстрації.

В договорі ( а.с. 7, на звороті ) міститься відповідний запис про його реєстрацію.

З 01 січня 2013 року у вказаний Закон було внесено зміни, відповідно до яких державна реєстрація договору оренди землі як дія, що є обов'язковою для набуття таким договором чинності, була скасована.

Оскільки додатковий договір між сторонами було укладено 29 травня 2013 року, вимоги щодо обов'язкової державної реєстрації даного виду правочинів на той час були скасовані, тому твердження апелянта про не набрання вказаною угодою законної сили є безпідставним.

Отже, у відповідності до приписів ст. 204 ЦК України, додатковий договір до договору оренди від 19 травня 2001 року, який було підписано сторонами та нотаріально посвідчено 29 травня 2013 року, на даний час є чинним.

Окрім того, рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 08 липня 2013 року, ухваленого по справі за позовом Рябушківської сільської ради Лебединського району Сумської області до ОСОБА_4, треті особи: Державна фінансова інспекція в Сумській області, відділ ДВС Лебединського районного управління юстиції, Лебединська районна державна адміністрація про стягнення недоплаченої орендної плати ( а.с. 31-33 ), встановлено правомірність нарахування позивачем з 2009 року орендної плати в розмірі 3 412 грн. за рік, що становить 3% нормативно грошової оцінки земельної ділянки.

Як вбачається з розрахунку недоотриманої орендної плати за оренду водних об'єктів ( а.с. 37 ), розмір орендної плати в рік становить 3 412 грн., відповідачем в 2013 та в 2014 роках сплачено по 684 грн., тому місцевий бюджет сільської ради за період з квітня по грудень 2013 року недоотримав 2 046 грн., а за 2014 рік - 2 728 грн. орендної плати. Загальна сума боргу складає 4 774 грн., що і була присуджена до стягнення оскаржуваним рішенням.

Будь-яких належних та допустимих доказів на спростування існування заборгованості у вищевказаному розмірі відповідачем суду надано не було.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності правових підстав для визнання судом договору оренди розірваним спростовуються зібраними по справі доказами.

Зокрема, у відповідності до ч. ч. 1-2 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Підстави для припинення права користування земельною ділянкою визначені в ст. 141 ЗК України, в тому числі і в зв'язку з систематичною несплатою орендної плати.

Відносини щодо найму ( оренди ) земельної ділянки регулюються вищезгаданим Законом, який є спеціальним нормативно-правовим актом у цій сфері.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Одним із обов'язків, покладених на відповідача ст. 24 Закону, є своєчасна та повна сплата орендної плати за користування земельною ділянкою. Аналогічний обов'язок закріплений також і в п.п. 4.2 договору оренди від 19 травня 2001 року.

Відповідач в період з червня 2012 року по 31 грудня 2014 року, в порушення приписів вказаного Закону та договору, вносить орендну плату не в повному обсязі, Вказане підтверджується зібраним по справі доказами та фактично не заперечується відповідачем.

Систематична несплата в повному обсязі орендної плати позбавляє орган місцевого самоврядування отримувати своєчасно та в повному обсязі доходи від користування належним йому майном та стримує наповненню місцевого бюджету, що в свою чергу є істотним порушенням умов договору.

Отже, враховуючи те, що ОСОБА_4 не виконує взятих на себе зобов'язань за договором оренди, тому висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для розірвання вказаного договору є обґрунтованими.

Твердження апелянта, що визнаючи договір оренди припиненим суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, є безпідставними виходячи з наступного.

З позовної заяви ( а.с. 2-4 ) вбачається, що позивач свої вимоги щодо розірвання договору оренди мотивував невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, а саме не внесення орендної плати в розмірі визначеному додатковим договором до договору оренди.

Зі змісту ст. ст. 119, 214 ЦПК України слідує, що позивач повинен викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, а суд під час ухвалення рішення має вирішити, яку саме правову норма слід застосувати до спірних правовідносин.

Таким чином, розриваючи договір оренди з підстав визначених ч. 1 ст. 32 Закону та п. д) ч. 1 ст. 141 ЗК України, суд першої інстанції, не виходив за межі позовних вимог, а лише визначив правову норму, яка має застосовуватись до правовідносин, що виникли між сторонами.

Посилання апелянта на окремі положення Закону України « Про плату за землю » також не заслуговують на увагу, оскільки цей Закон втратив чинність з 01.01.2011 року згідно ПК України, відтак він не може регулювати питання розірвання договорів оренди землі.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують.

З огляду на наведене вище, колегією суддів не виявлено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 02 квітня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -