cpg1251
Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, тел. 7304272, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 34390710 П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
14 травня 2015 р. № 820/3743/15
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Чудних С.О.,
за участю секретаря судового засідання Хмелівської Н.М.,
представника позивача - Стриж Л.А.,
представника відповідача - Красовського В.О., Сергєйчик В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АКЦЕПТОР" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "АКЦЕПТОР", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 19.11.2014 року за №0000132202, № 0000142202.
Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що відповідачем проведена планова виїзна перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "АКЦЕПТОР" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт. На підставі вказаного акту перевірки № 6140/22-02/31152642 від 31.10.2014 року відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 19.11.2014 року за №0000132202, № 0000142202. Обставини, які викладені в акті перевірки, неправомірно кваліфіковані як порушення, що передбачені ст. 135, ст.137, ст. 150, ст.153 Податкового кодексу України, вищевказані порушення встановлені відповідачем при довільному трактуванні норм права та при грубому порушенні норм податкового законодавства. В основу встановленого відповідачем у висновках акту перевірки є викладені у акті перевірки висновки з приводу того, що грошові кошти отримані позивачем по розірваним договорам були використані у власній господарській діяльності, а самі договори є удаваними, тобто фактично по їх суті відповідають договору поворотної фінансової допомоги, а отримані кошти є поворотною фінансовою допомогою. Крім того, у акті перевірки відповідачем зазначено, що у зв'язку із тим, що позивач у перевіряємому періоді здійснював професійну діяльність на фондовому ринку - діяльність з торгівлі цінними паперами, а тому повинен був враховувати при визначенні фінансового результату від операцій з торгівлі цінними паперами витрати по нарахованим процентам за кредитними договорами відповідно до п.п. 153.8.1 п. 153.8 ст. 153 Податкового кодексу України. Позивач не погоджується з вказаним висновком відповідача та зазначає, що вони не ґрунтується на нормах діючого законодавства України та свідчить про поверхневе проведення перевірки. У зв'язку із чим, позивач вважає , що від 19.11.2014 року за №0000132202, № 0000142202 є протиправними та підлягають скасуванню, у зв'язку з чим, просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В судовому засіданні 14.05.2015 року представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.
Представники відповідача в судовому засіданні 14.05.2015 року проти задоволення позову заперечили, зазначили, що фахівцями контролюючого органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, результати якої оформлені актом. Перевіркою встановлено, що договори купівлі-продажу цінних паперів від 11.10.2011 року № 1011/11-Д-4 та від 12.10.2011 року №1011/12-Д-2 фактично по суті відповідають договорам поворотної фінансової допомоги, а не грошові кошти, що надійшли від покупців. Таким чином, позивачем в порушення ст. 135 Податкового кодексу України не включено до складу інших витрат у 2012 році суми умовно нарахованих процентів на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду. Також, перевіркою встановлено заниження показників "доходи" декларації з податку на прибуток у розмірі 3327582,00 грн. Крім того, позивачем на порушення ст. 137 Податкового кодексу України до складу інших доходів віднесена сума нарахованих, але не отриманих відсотків у розмірі 318996,00 грн, тобто занижена сума доходу у розмірі 12109,00 грн. Враховуючи наведені обставини, перевіркою встановлено заниження податку на прибуток у загальному розмірі 744867,00 грн (2012 рік - 727419,00 грн, 2013 рік - 17448,00 грн) та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у загальному розмірі 3883947,0 грн (2013 рік). У зв'язку із чим, представник позивача просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "АКЦЕПТОР" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт № 6140/22-02/31152642 від 31.10.2014 року (т. 1 а.с. 17-36).
Перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "АКЦЕПТОР" вимог п.п. 135.4.1 п. 135.4, п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.1, п.137.18 ст. 137, п.п. 153.8.1 п. 153.8 ст. 153, п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України, в результаті чого зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток та занижено податок на прибуток на загальну суму 744867,00 грн; п. 153.8 ст. 153 Податкового кодексу України внаслідок чого завищено збиток від операцій з цінними паперами за 2012 рік (т. 1 зв.бік а.с. 34).
На підставі вказаного акту перевірки № 6140/22-02/31152642 від 31.10.2014 року відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення від 19.11.2014 року № 0000132202 та № 0000142202 (т. 1 а.с. 15-16).
Щодо визначення зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2012 рік на суму 96629,00 грн., за 2013 рік на суму 3883947, 00 грн та заниження суми податку на прибуток у розмірі 744867, 00 грн, суд зазначає наступне.
Підставою для встановлення вказаного порушення слугував висновок контролюючого органу про те, що договори купівлі-продажу цінних паперів від 11.10.2011 року № 1011/11-Д-4 та від 12.10.2011 року №1011/12-Д-2 фактично по суті відповідають договорам поворотної фінансової допомоги, а не як грошові кошти, що надійшли від покупців. Таким чином, на думку відповідача, позивачем в порушення ст. 135 Податкового кодексу України не включено до складу інших витрат у 2012 році суми умовно нарахованих процентів на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду.
Проте, суд не погоджується із зазначеними висновками контролюючого органу виходячи із наступного.
Матеріалами справи підтверджено, що 11 жовтня 2011 року позивач уклав договір купівлі-продажу цінних паперів з ТОВ "БЮРО СТАНДАРТИ ТА ЯКІСТЬ" №1011/11-Д-4. Предметом договору були іменні інвестиційні сертифікати ПЗНВІФ "Грот" у кількості 3656 шт. на загальну суму 25592000,00 грн. Згідно додаткової угоди до договору укладеної 25 жовтня 2011 року, сторони домовилися розірвати вищезазначений договір.
12 жовтня 2011 р. позивач уклав договір купівлі-продажу цінних паперів з ТОВ "КОМУНІКАЦІЙНИЙ ЦЕНТР" №1011/12-Д-2. Предметом договору були іменні прості акції ЗНКІФ "Бізань" у кількості 22651 шт. на загальну суму 25999130, 00 грн. Згідно додаткової угоди до договору укладеної 25 жовтня 2011 року, сторони домовилися розірвати вищезазначений договір.
Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Отже, при удаваному правочині зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ч. 3 ст. ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 20 Податкового кодексу України не містить у переліку права податкових органів, щодо визнання правочинів удаваними або недійсними.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що визнання правочину удаваним можливо тільки при розгляді справи про визнання правочину, який намагалися приховати, недійсним та у податкових органів відсутнє право самостійно в позасудовому порядку, визнавати будь-який правочин удаваним.
В акті перевірки відповідачем зроблений висновок, про те, що у господарській діяльності операції згідно вищевказаних договорів, фактично по їх суті відповідають визначенню поворотної фінансової допомоги (договори не передбачають нарахування процентів та кошти є обов'язковими для повернення).
Відповідно до п.14.1.257 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, фінансова допомога - допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.
Безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.
Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
Отже, предметом договором поворотної фінансової допомоги повинні бути кошти, і обов'язковою умовою - строк повернення цих коштів.
Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним якщо його недійсність не встановлена законом або якщо він визнаний судом недійсним.
Отже, відповідачем не доведено, що вказані правочини є недійсними на підставі закону або на підставі рішення суду.
Відповідно до ст. 213 Цивільного кодексу України зміст правочину може бути витлумачений стороною або судом.
Статтею 651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвана договору допускається лише за згодою сторін, якщо інакше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 4 ст. 563 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, сторони можуть за згодою розірвати будь-який договір та передбачити у договорі умови повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору.
Отже, суд приходить до висновку, що умови вищезазначених договорів купівлі-продажу цінних паперів не відповідають визначенню договору поворотної фінансової допомоги та не містять ознаки удаваних правочинів.
Крім того, у 2012 році відповідачем проводилась планова перевірка ТОВ "Акцептор" за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року, якою встановлені порушення вимог п.п.4.1.3 п.4.3 ст.4; п.6.1 ст.6; п.п.7.4.2, 7.4.3. п.7.4, п.п.7.6.1, 7.6.3, 7.6.4 п.7.6 ст.7; п.22.4 ст.22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; п.п.135.5.4, 135.5.14 п.135.4 ст.135, п.153.8 ст.153 Податкового кодексу України з урахуванням пункту 3 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України.
Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 135.5.4 п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України, у зв'язку з визнанням відповідачем договорів купівлі-продажу цінних паперів №1011/11-Д-4 від 11.10.2011 року та №1011/12-Д-2 від 12.10.2011 року удаваними визнання їх як договорів поворотної фінансової допомоги, а тому, на думку відповідача, позивачем безпідставно не нараховані проценти на суму поворотної фінансової допомоги.
За результати цієї перевірки, відповідачем винесено подат кові повідомлення-рішення № 0000052208 від 23.05.2012 року та № 0000042208 від 23.05.2012 року.
Позивач скористався своїм правом та оскаржив спірні податкові повідомлення-рішення у судовому у порядку. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2015 року, адміністративний позов ТОВ "Акцептор" задоволено у повному обсязі та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення.
Судовими рішенням встановлено, що вищезазначені договори купівлі-продажу цінних паперів №1011/11-Д-4 від 11.10.2011 року та №1011/12-Д-2 від 12.10.2011 року не відповідають визначенню договору поворотної фінансової допомоги та не містять ознаки удаваних правочинів, у зв'язку із чим контролюючим органом неправомірно прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Відповідно до ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Згідно ч.1 ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Відповідно до ч. 1. ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказується про розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, позивачем у судовому порядку та наданими до суду документами доведено безпідставність та необґрунтованість нарахування умовних процентів за договорами купівлі-продажу цінних паперів, що зазначені вище, але податковим органом під час винесення рішень про результати розглядів як первинної, так і вторинної скарги, не надано належної оцінки вказаному факту.
Тому, нарахування умовних процентів у розмірі 3312473,00 грн за 2012 рік за вищезазначеними договорами відповідачем здійснено безпідставно та з порушенням чинного законодавства, адже податкові повідомлення-рішення винесені за результатами попередньої планової перевірки ТОВ "Акцептор" скасовані судами першої та другої інстанціями, що в свою чергу говорить про недоведеність висновків відповідача стосовно укладених договорів купівлі-продажу цінних паперів, які, на думку відповідача, по суті є договорами безповоротної фінансової допомоги.
Щодо порушення позивачем п.п.153.8.1 п.153.8 ст.153 Податково кодексу України, в результаті чого завищено витрати, задекларовані у рядку 06 Декларації "Інші витрати", за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. в сумі 3615983,00 грн, в т.ч. по рядку 06.1 "Адміністративні витра ти" в сумі 53868,00 грн. та по рядку 06.3 "Фінансові витрати" в сумі 3562115,00 грн суд зазначає наступне.
Позивачем у 2013 році до інших витрат віднесено нараховані проценти у розмірі 3562115,00 грн за наступними договорами:
- договір на кредитну лінію (не відновлювальну) № 82 від 28.04.2011 р., укладений з ПАТ "Банк Золоті Ворота";
- договір кредиту № 06-1-05-97 від 06.12.2011 р., укладений з ПАТ "Регіон-банк".
Відповідно до висновку контролюючого органу, у зв'язку з тим, що позивач у перевіряємому періоді здійснював професійну діяльність на фондовому ринку - діяльність з торгівлі цінними паперами, а отже повинен був враховувати при визначенні фінансового результату від операцій з торгівлі цінни ми паперами витрати по нарахованим процентам за кредитними договорами відповідно до п.п.153.8.1 п.153.8 ст.153 Податково кодексу України.
Відповідно до п.п.138.10.5 п.138.10 ст.138 Податково кодексу України, до складу інших витрат включаються фінан сові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства, в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерсь кого обліку.
Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансо ва установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до п.п.14.1.206 п.14.1 ст.14 Податково кодексу України, проценти - дохід, який сплачується (нарахову ється) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майно.
Згідно п. 141.1 ст.141 Податково кодексу України, до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нара хуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в туму числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.
Так, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати" встановлює, що фінансові витрати - витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями. Фінансові витрати визнаються: суб'єктами малого підприємництва - юридичними особами, представництвами іноземних суб'єктів господарської діяльності та юридичними особами, що не займаються підприємницькою діяльністю (крім бюджетних установ), витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями), крім фінансових витрат, які капіталізуються.
Кваліфікаційним активом згідно цього Стандарту є актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення. Собівартість кваліфікаційного активу (витрати на створення кваліфіка ційного активу) включає в себе витрати на придбання, будівництво, створення, виготовлення, вироб ництво, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу. Процес створення кваліфікаційних активів охоплює тривалий період часу, і процес включення фінансових витрат до собівартості кваліфікаційного активу носить назву капіталізації фінансових витрат. Капіталізація фінансових витрат відбувається за нормами, які являють собою частку відділення середньозваженої величини фінансових витрат та суми всіх непогашених запозичень (крім тих, що безпосередньо пов'язані з кваліфікаційним активом або мають цільове призначення) підприємства протягом звітного періоду.
У свою чергу, порядок оподаткування операцій з торгівлі цінними паперами встановлено п.153.8 ст.153 Податкового кодексу України відповідно до якого платник податку веде окремий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами в розрізі окремих видів цінних паперів.
Як передбачено п.п.153.8.1 п.153.8 ст.153 Податково кодексу України, облік загального фінансового результату (прибутку/збитку) за операціями з торгівлі цінними паперами ведеться платником податку окремо від інших доходів та витрат.
Нормами Податкового кодексу України передбачені обмеження у врахуванні у складі витрат нарахованих процентів за борговими зобов'язаннями, зокрема за отриманими кредитами, позиками, у разі їх отримання:
- або від нерезидентів, які мають офшорний статус;
- або платником податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу витрат нарахування процентів за кредитами, позиками та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб дозволяється в сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів;
- або при наявності кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерсь кого обліку;
- або якщо нарахування процентів не пов'язане із господарською діяльністю платника подат ку.
Отже, враховуючи вищевикладене, у зв'язку із відсутністю перелічених законодавчих обмежень позивач мав право на віднесення до складу валових витрат звітного періоду нарахованих процентів за кредитними договорами згідно п.п. 138.10.5 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України.
У свою чергу, при придбанні цінних паперів підприємством не створюються кваліфікаційні активи, тому проценти за користування кредитом в обліку являють собою фінансові витрати, і тому як в бухгалтерському обліку, та і в податковому обліку відображаються у вигляді витрат підприємства в періоді нарахування.
Таким чином, визначення завищення витрат по нарахованим процентам за кредитними договорами у розмірі 3562115,00 грн за 2013 рік зроблено відповідачем безпідставно та необ грунтовано, що в свою чергу, призвело до невірного застосування норм податкового законодав ства.
Крім того, в акті перевірки контролюючим органом зроблено висновок про те, що позивачем в порушення п.п. 138.10.5 п.138.10 ст.138 Податково кодексу України до інших витрат у 2013 році було віднесено адміністративні витрати у сумі 53868,00 грн, що призвело до їх завищення. До складу адміністративних витрат увійшло: плата за послуги укладання біржових угод та послуги у сфері інформатизації, в тому числі абонентське обслуговування Торгового терміналу на загальну суму 34334,00 грн.; плата за послуги депозитарію на загальну суму 11 493, 00 грн.; плата зберігачу цінних паперів на загальну суму 1000,00 грн.; комісія за послуги з клірингу зобов'язань за правочинами щодо цінних паперів та інших фінансових інструментів на загальну суму 6250,00 грн.; комісія РФС за внутрішні перекази по рахунку, комісія за ведення рахунку РФС, комісія за обслуговування платіжного терміналу на загальну суму 791,00 грн.
Позивачем віднесено зазначені послуги до складу інших витрат у відповідності до п.п.138.10.2 п.138.10. ст.138 Податково кодексу України.
Відповідно до п.п.138.10.2 п.138.10 ст.138 Податково кодексу України, до складу інших витрат включаються: адміні стративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: зокрема винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності тощо.
Підпунктом 14.1.36 п.14.1 ст.14 Податково кодексу України визначено, що господарська діяльність - діяльність осо би, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацію товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податково кодексу України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нараху вання податку.
Відповідно до вимог абз. З п.п.153.8.1 п.153.8 ст.153 ПКУ, платники податку визначають фінансовий результат за операціями з цінними паперами відповідно до положень (стандартів) бухгал терського обліку шляхом зменшення прибутків за операціями з цінними паперами на суму збитків і д операцій з іншими цінними паперами протягом такого звітного періоду.
Порядок бухгалтерського обліку фінансових інструментів та фінансових інвестицій як їхньої під категорії регулюються П(С)БО 13 "Фінансові інструменти" та П(С)БО 12 "Фінансові інвестиції". Зокрема, п.29 П(С)БО 13 містить норму про те, що фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобо в'язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансо вий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов'язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).
Крім того, після первісного визнання в балансі певного фінансового інструменту його подальша оцінка ґрунтується на принципі оцінки за справедливою вартістю, а не на собівартості плюс/мінус витрати на обслуговування такого фінансового інструменту (п.30 та.31 П(С)БУ 13).
Таким чином, до собівартості фінансових інструментів платник податку може включити лише витрати, які можна із впевненістю віднести до певного фінансового інструменту на момент його відчуження. Такими витратами можна вважати винагороду торгівцю цінними паперами, а також податки та збори, які безпосередньо пов'язані із відчуженням певної фінансової інвестиції. Всі витра ти, які в подальшому виникають упродовж звичайної діяльності підприємства і які опосередковано можуть бути пов'язані із обслуговуванням в цілому портфелю фінансових інструментів або його частки. Не можуть бути включені до балансової вартості фінансового інструменту (фінансової інвес тиції).
Виходячи із вищенаведеного, всі перелічені послуги безпосередньо пов'язані із господарсь кою діяльністю позивача, який є професійним учасником фондового ринку, що здійснює торгівлю цінними паперами, і ніяким чином не повинні включатися до собівартості цінних паперів, адже це витрати, які виключно пов'язані із провадженням господарської діяльності підприємства.
А тому, суд приходить до висновку, що визначення завищення адміністративних витрат у розмірі 53868,00 грн за 2013 рік зроблено відповідачем безпідставно та необґрунтовано.
Таким чином, висновки Державної податкової інспекції у Ки ївському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про ви значення зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за: за 2012 рік на суму 96629,00 грн.; - за 2013 рік на суму 3883947, 00 грн., заниження суми податку на прибуток у розмірі 744867,00 грн. та завищення збитку від опера цій з цінними паперами за 2012 рік, у тому числі: з акціями на суму 1541533,00 грн.; з облігаціями на суму 130 658, 00 грн.; з векселями на суму 642900,00 грн., а тому податкові повідомлення-рішення від 19.11.2014 року № 0000132202 та № 0000142202 є такими, що підлягають скасуванню.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи зменшені податкові вигоди, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Відповідачем вказаного процесуального обов'язку стосовно податкових повідомлень - рішень від 19.11.2014 року № 0000132202 та № 0000142202, не виконано, тому, суд приходить до висновку про невідповідність прийнятих відповідачем податкових повідомлень - рішень дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства, а отже є такими, що підлягають скасуванню.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АКЦЕПТОР" є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 94, 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АКЦЕПТОР" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити у повному обсязі.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 19.11.2014 року за №0000132202, № 0000142202.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АКЦЕПТОР" (61013, м.Харків, вул. Шевченка, буд. 28-А, код 31152642) судовий збір у розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн 00 коп.
Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлено 19.05.2015р.
Суддя С.О. Чудних
Суд | Харківський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 14.05.2015 |
Оприлюднено | 25.05.2015 |
Номер документу | 44262845 |
Судочинство | Адміністративне |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні