Рішення

від 12.05.2015 по справі 910/2000/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2015Справа №910/2000/15-г

За позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»

до Приватного підприємства «Гріада-Сервіс»

про стягнення 442 680,13 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Пащенко Т.С. (представник за довіреністю №4499 від 23.12.2014р.);

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства «Гріада-Сервіс» (надалі також - відповідач) суми основного боргу з орендної плати у розмірі 368 129,56 грн., пені у розмірі 30 673,23 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 38 889,17 грн. та 3% річних у розмірі 4 988,17 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання за Договором оренди нежитлового приміщення №235/ЦП від 09.08.2013р., зокрема, повністю не вніс плату за оренду з січня 2014р. по грудень 2014р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2015р. позовні матеріали Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» були повернуті без розгляду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2015р. ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.02.2015р. було скасовано та повернуто справу №910/2000/15-г до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про прийняття позовної заяви до провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2015р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 21.04.2015р.

В судове засідання 21.04.2015р. представник відповідача не з'явився, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено до 12.05.2014р.

Відзиву відповідачем на позовну заяву до матеріалів справи не надано, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 12 травня 2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09 серпня 2013 року між позивачем (орендодавець за Договором) та відповідачем (орендар за Договором) було укладено Договір оренди нежитлового приміщення №235/ЦП (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого, позивач зобов'язується передати відповідачу в тимчасове користування приміщення №57, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Петропавлівська, 58, загальною площею 135,1 кв.м., укомплектоване обладнанням (перелік обладнання вказаний у Додатку №2 до цього Договору) (далі - приміщення) з метою використання відповідно до чинного законодавства, а відповідач зобов'язується оплачувати позивачу плату за користування (далі - орендну плату).

Строк оренди приміщення встановлюється: з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі по 31.07.2016р. (п. 1.3. Договору).

За користування приміщенням, укомплектованим обладнанням, відповідач сплачує орендну плату, яка включає в себе: - плату за користування приміщенням, яка становить 12 800,00 грн., у тому числі ПДВ в місяць; - плату за користування обладнанням, яка становить 4 183,54 грн., у тому числі ПДВ в місяць; - плату за обслуговування (а саме, суму комунальних платежів за електроенергію, опалення, водопостачання та водовідведення, вивезення сміття, утримання прибудинкової території, тощо), тобто сума орендної плати складається із фіксованої частини (плати за користування приміщенням та обладнанням) та змінної частини (плати за обслуговування). Плата за обслуговування визначається в поточному місяці за минулий місяць згідно наданих позивачем відповідачу розрахунків відповідно до фактичного споживання та показань лічильників (якщо вони установлені), пропорційно займаній площі і діючим тарифам. Плата за користування приміщенням включає плату за користування земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, а також яка прилягає до приміщення і необхідна для досягнення мети оренди. (п. 3.1. Договору).

Згідно з п. 3.3. Договору орендна плата вноситься один раз в місяць, авансовим платежем починаючи з моменту фактичної передачі приміщення відповідачеві по акту прийому-передачі, не пізніше 20 числа поточного місяця. При цьому, в перший місяць оренди, відповідач перераховує на поточний рахунок позивача тільки фіксовану частину орендної плати (без плати за обслуговування). З жовтня місяця 2013 року орендна плата включає фіксовану частину орендної плати, яка сплачується авансом за поточний місяць, та плату за обслуговування за минулий місяць. Змінні частина орендної плати (плата за обслуговування) за останній місяць оренди сплачується відповідачем в місяці наступному за останнім, після надання позивачем відповідного розрахунку.

Строк дії Договору: з моменту його підписання сторонами і до закінчення строку оренди за цим Договором. (п. 8.5. Договору).

За актом прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.09.2013р. позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове користування нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Петропавлівська, 58, загальною площею 135,1 кв.м., укомплектоване обладнанням.

Договором про зміни №1 від 01.10.2013р. до Договору сторони внесли зміни в частині зазначення адреси відповідача, а також виклали п. 3.8. Договору в наступній редакції: «Рахунки-акти наданих послуг вважаються надісланими позивачем відповідачеві належним чином, якщо вони направлені в незахищеному вигляді електронною поштою на електронну адресу відповідача: vitalya-87@inbox.ru. Електронне повідомлення вважається отриманим відповідачем з моменту його надходження до поштової скриньки на сервері відповідача. Оригінальні примірники рахунків-актів наданих послуг, підписані відповідачем, останній зобов'язаний надсилати позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою позивача (для листування), зазначену в розділі 9 цього Договору.».

За актом прийому-передачі нежитлового приміщення від 03.10.2013р. відповідач передав, а позивач прийняв з тимчасового користування №57 за адресою: м. Київ, вул. Петропавлівська, 58, загальною площею 135,1 кв.м.

Позивачем на виконання вимог Договору виставлялись відповідачу акти надання послуг по Договору на електронну пошту зазначену в п. 3.8. Договору в редакції Договору про зміни №1 від 01.1.2013р., задля здійснення останнім проплат по орендних платежах, а саме:

- Акт від 31.01.2014р. на суму 24 037,68 грн. (виставлений відповідачу 16.01.2014р.);

- Акт від 28.02.2014р. на суму 24 912,25 грн. (виставлений відповідачу 13.02.2014р.);

- Акт від 31.03.2014р. на суму 24 944,90 грн. (виставлений відповідачу 17.03.2014р.);

- Акт від 30.04.2014р. на суму 31 113,38 грн. (виставлений відповідачу 25.04.2014р.);

- Акт від 31.05.2014р. на суму 32 021,11 грн. (виставлений відповідачу 30.05.2014р.);

- Акт від 30.06.2014р. на суму 28 320,44 грн. (виставлений відповідачу 01.07.2014р.);

- Акт від 31.07.2014р. на суму 30 228,13 грн. (виставлений відповідачу 06.08.2014р.);

- Акт від 31.08.2014р. на суму 31 623,25 грн. (виставлений відповідачу 01.09.2014р.);

- Акт від 30.09.2014р. на суму 34 106,96 грн. (виставлений відповідачу 16.10.2014р.);

- Акт від 31.10.2014р. на суму 100 343,23 грн. (виставлений відповідачу 03.11.2014р.);

- Акт від 30.11.2014р. на суму 3 872,80 грн. (виставлений відповідачу 01.12.2014р.);

- Акт від 31.12.2014р. на суму 107,18 грн. (виставлений відповідачу 19.12.2014р.).

Відповідачем розрахунок за Договором з позивачем було проведено частково на суму 2 501,75 грн., що підтверджується розрахунком позивача. Сплата проведена за січень місця 2014 року 29.09.2014р.

Таким чином, станом на час звернення позивача до суду з позовом, відповідачем не проведено розрахунок за отримане згідно Договору в оренду майно на суму 368 129,56 грн.

У зв'язку з непроведенням відповідачем повного розрахунку згідно умов Договору, позивач був змушений звернутись до суду з даним позовом.

Згідно із ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст.ст. 11, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Як передбачено частинами 1 та 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі. (ст. 286 Господарського кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, та відповідно до ст. 629 ЦК України договір, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, відповідно до умов п. 3.3. Договору прострочення оплати орендних платежів у відповідача за актами здачі-приймання робіт виникало з 21 числа кожного поточного місяця оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем були порушені договірні зобов'язання в частині оплати орендних платежів в період з січня 2014 року по грудень 2014 року, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 368 129,56 грн.

Позивачем направлялись відповідачу листи з вимогою про погашення суми заборгованості. (лист №51-1-4/81 від 22.05.2014р., лист №51-1-4/110 від 02.07.2014р., лист №55-334/764 від 01.10.2014р.).

Зазначені листи відповідачем залишені без відповіді.

Як підтверджується матеріалами справи, строк виконання відповідачем свого обов'язку зі сплати орендних платежів настав і останнім не виконаний.

Як встановлено судом, після підписання сторонами Акту прийому-передачі нежитлового приміщення від 03.10.2013р. за яким відповідач передав, а позивач прийняв з тимчасового користування нежитлове приміщення, останнім ще виставлялись відповідачу рахунки.

Зазначена обставина обґрунтована тим, що за жовтень 2014 року відповідачу було нараховано оренду плату у відповідності до п. 3.4. Договору (у разі дострокового розірвання договору), а за листопад та грудень 2014 року відповідачу було нараховано орендну плату, зокрема змінну частину після того, як позивачем було отримано рахунки від постачальників комунальних послуг як це передбачено п.п. 3.1., 3.3., 3.8. Договору.

Отже, відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по орендних платежах за період з січня 2014р. по грудень 2014р. підлягають задоволенню в повному обсязі в сумі 368 129,56 грн.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 30 673,23 грн.

Відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з п. 6.2. Договору стягнення заборгованості по орендній платі провадиться у встановленому законом порядку з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період порушення строків оплати, від суми заборгованості, за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» №01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Перевіривши наведений позивачем в позовних матеріалах розрахунок суми пені, судом визнано його обґрунтованим, а тому до стягнення з відповідача за порушення ним зобов'язання за Договором щодо оплати орендних платежів підлягає сума пені в розмірі 30 673,23 грн., а відповідна позовна вимога підлягає задоволенню в повному обсязі.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних в розмірі 4 988,17 грн. та суму інфляційних втрат в розмірі 38 889,17 грн.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.2. Договору сторонами передбачено, що відповідач повинен сплатити суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Окрім того, індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

У постанові Вищого господарського суду України №37/327 від 20.01.2011р. викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як від'ємного, так і позитивного значення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України №40/487 від 02.02.2012 р. та №15/065-11 від 01.02.2012р.

Зокрема, в постанові Вищого господарського суду України №15/065-11 від 01.02.2012р. зазначено, що за приписами ст. 625 ЦК України, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Перевіривши наведений позивачем в позовних матеріалах розрахунок суми інфляційних збитків, судом визнано його обґрунтованим та таким, що здійснений в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України та листа Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», а тому, сума інфляційних втрат, яка підлягає до стягнення з відповідача становить 38 889,17 грн.

Окрім того, наведений позивачем в позовних матеріалах розрахунок суми 3% річних є обґрунтованим, а тому вимога про стягнення з відповідача суми 3% річних в розмірі 4 988,17 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/2000/15-г підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 368 129,56 грн., суми пені в розмірі 30 673,23 грн., суми 3% річних в розмірі 4 988,17 грн. та суми інфляційних втрат в розмірі 38 889,17 грн.

Судовій збір позивача в розмірі 8 853,60 грн., відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про судовий збір», Цивільного кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Гріада-Сервіс» (код ЄДРПОУ 35334683, адреса: 04086, м. Київ, вул. Петропавлівська, 58) на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (код ЄДРПОУ 09807750, адреса: 61050, м. Харків, проспект Московський, 60) основний борг в розмірі 368 129,56 грн. (триста шістдесят вісім тисяч сто двадцять дев'ять гривень 56 копійок), пеню в розмірі 30 673,23 грн. (тридцять тисяч шістсот сімдесят три гривни 23 копійки), 3% річних в розмірі 4 988,17 грн. (чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят вісім гривень 17 копійок), інфляційні втрати в розмірі 38 889,17 грн. (тридцять вісім тисяч вісімсот вісімдесят дев'ять гривень 17 копійок) та судовий збір в розмірі 8 853,60 грн. (вісім тисяч вісімсот п'ятдесят три гривни 60 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.05.2015р.

Суддя С.М. Морозов