Постанова

від 04.12.2014 по справі 814/3351/14

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

04 грудня 2014 року Справа № 814/3351/14

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Малих О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження справу за

за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до відповідача: Державної податкової інспекції у Заводськомурайоні м. Миколаєва Миколаївської області Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (вул. Г.Петрової, 2-а, м. Миколаїв, 54029)

про: визнання протиправним та скасування податкове повідомлення-рішення від 07.06.2012р. № 0002121702,

в с т а н о в и в:

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1), звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводськомурайоні м. Миколаєва Миколаївської області Миколаївської обасті Державної податкової служби (правонаступник - ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, далі - відповідач) № 0002121702 від 07.06.2012 року.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що ним виконані всі вимоги Закону України «Про податок на додану вартість» щодо формування податкового кредиту за взаємовідносинами з ТОВ «Октамет», але податковим органом безпідставно нарахована недоїмка з цього приводу.

Відповідач позов не визнав, свої заперечення обґрунтував тим, що Актом перевірки всі правочини, укладені між позивачем та його контрагентами визнані нікчемними, а тому у позивача немає права на віднесення сум, сплачених на користь цього контрагента до податкового кредиту.

Представники сторін надали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (арк. спр. 155, 163).

У відповідності до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець (арк. спр. 38) та є платником податку на додану вартість (арк. спр. 40). Основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 є надання в оренду будівельних машин і устаткування (арк. спр. 164 - 165).

В період з 14.05.2012 року по 16.05.2012 року відповідачем було проведену документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань взаємовідносин з ТОВ «Октамет» (код ЄДРПОУ 37157929), з ТОВ «Либертин» (код ЄДРПОУ 37207199) за травень та вересень 2011 року за результатом якої складений акт № 1092/17-200/2575523630 від 18.05.2012 року (далі - Акт перевірки, арк. спр. 6 -25).

Перевіркою встановлено:

- відсутність поставок товарів, надання послуг (виконання робіт) ТОВ «Октамет» та ТОВ «Либертин» платнику податків ФОП ОСОБА_1 у жовтні 2010 року, травні, вересні 2011 року, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Отже, відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 2013, ч. 1, ч. 2 ст. 2015 Цивільного кодексу України зазначені правочини є нікчемними і в силу ст.. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю;

- відсутність поставок ФОП ОСОБА_1 товарів (робіт, послуг), умовно придбаних у ТОВ «Октамет» та ТОВ «Либертин», платникам податків - покупцям у жовтні 2010 року, травні та вересні 2011 року, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Отже, відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 203, ч. 1, ч. 2 ст. 2015 Цивільного кодексу України зазначені правочини є нікчемними і в силу ст.. 2016 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю;

- перевіркою не підтверджено правомірність формування податкового кредиту за жовтень 2010 року у розмірі 5 062,58 грн. за рахунок ТОВ «Октамет»;

- порушення ФОП ОСОБА_1 п.п 7.4.1, п. 7.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість за жовтень 2010 року у розмірі 5 062,58 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем оформлено та надіслано позивачу податкове повідомлення-рішення № 0002121702 від 07.06.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 5 063,00 грн. та нараховані штрафі (фінансові) санкції у розмірі 1 265,75 грн. Разом: 6 328,75 грн. (арк. спр. 36).

Не погоджуюсь з вищевикладеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість.

Відповідно до пунктів 1.6-1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно абзаців 1, 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлював обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

При цьому, посилання податкового органу на те, що право позивача на відшкодування не підтверджено результатами зустрічних перевірок постачальників по ланцюгу до виробника також правомірно є безпідставними, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачав отримання результатів зустрічних перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування у якості обов'язкової умови відшкодування податку на додану вартість.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 03.01.2010 року між позивачем та ТОВ «Октамет» було укладено договір про надання послуг з експорту № 53 (арк. спр. 82), за умовами якого виконавець (ТОВ «Октамет») був зобов'язаний своєчасно та якісно здійснити роботу по переміщенню вантажів на підставі наданих заявок в усній або письмовій формі, а замовник (ФОП ОСОБА_1) - провести розрахунок за надані послуги.

Факт виконання робіт підтверджений:

- актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000004 від 01.10.2010 року на загальну вартість виконаних робіт 13 05,37 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 2 167,56 грн. (арк. спр. 83), № ОУ-0000005 від 15.10.2010 року на загальну вартість виконаних робіт 12 742,64 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 2 123,77 грн. (арк. спр. 85), № ОУ-0000006 від 29.10.2010 року на загальну вартість виконаних робіт 21 124,49 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 3 520,75 грн. (арк. спр. 94);

- податковими накладними № 117 від 01.10.2010 року на уму 13 005,37 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 2 167,56 грн. (арк. спр. 45, 84), № 118 від 15.10.2010 року на суму 12 742,64 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 2 123,77 грн. (арк. спр. 50, 86), № 116 від 22.10.2010 року на суму 4 627,50 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 771,26 грн. (арк. спр. 51), № 119 від 29.10.2010 року на суму 21 124,49 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 3 520,75 грн. (арк. спр. 52).

Стосовно висновку Акту перевірки щодо укладення угод між позивачем та його контрагентами ТОВ «Октамет» та ТОВ «Либертин» без мети настання реальних наслідків та їх недійсністю, суд зазначає наступне.

На сторінці 5 Акту перевірки (арк. спр. 10) позивач посилається на службову записку ВПМ ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва № 652-ВН від 11.02.2011 року, в якій зазначено що правочини, здійснені ТОВ «Октамет» з контрагентами-постачальниками (ПП «Афелий», ПП «Антарес М», ПП «Дерсеф», ТОВ «Транс-Систем») можуть бути такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частини другою цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є один із перелічених у ст. 228 ЦК України напрямків.

В акті перевірки відсутні посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо притягнення посадових осіб учасників правочину до кримінальної відповідальності за цими статтями, як і відсутнє посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо недійсності або фіктивності вчинених правочинів.

Таким чином, відповідачем не надано суду достатніх та допустимих доказів спрямованості правочинів позивача на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним або на вчинення без наміру створення правових наслідків, тощо.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Згідно із пп. 21.1.1 п. 21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 71, 122, 158-163, 167, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби № 0002121702 від 07.06.2012 року про визначення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 6 328,75 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих