Постанова

від 13.10.2014 по справі 814/1726/14

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

13 жовтня 2014 року справа № 814/1726/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брагар В.С. розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження,

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Югтранс-Ніка", вул.12 Поздовжня, 84, м. Миколаїв,54028

доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв,54028

проскасування податкового повідомлення - рішення 13.05.2014р. № 0001022201, №0001032201,

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 13.05.14 №0001022201 та №0001032201.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач безпідставно прийняв рішення про збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість, оскільки позивачу у судовому порядку було відновлено статус платника ПДВ та крім того до суми донарахованого податку відповідачем включено суму ПДВ, донарахування якої раніше, було скасовано судом.

Відповідач заперечив проти позову і зазначив, що позивач у період з моменту скасування його свідоцтва платника ПДВ та до рішення суду був виключений з реєстру платників ПДВ, тому не мав права формувати податковий кредит, крім того позивач сформував податковий кредит на підставі податкових накладних, які були виписані у період більш ніж рік.

Справу розглянуто у письмовому провадженні відповідно до ч.6 ст. 128 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "Югтранс-Ніка" зареєстроване як юридична особа та є платником податків.

02.04-10.04.14 відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.11 по 01.04.14.

17.04.14 за результатами перевірки відповідачем було складено акт №1441/14-02-22-10/35176489, у висновках якого крім іншого зазначено, що позивачем порушено:

п.184.5 ст.184, п.185.1 ст.185, 187.1 ст.187, 188.1 ст.188, п.198.6 ст.198, з урахуванням п.184.1 ст.184 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1 105 522грн.

п.п.49.18.1 п.49.18 ст.49, п.203.1 ст.203 ПК України, позивачем не подано до податкового органу податкову декларацію з ПДВ за червень 2011 року та надано податкову декларацію з ПДВ за січень 2014 року з порушенням строків, а саме: термін подачі - 20.02.14, підприємством декларацію №9009908673 подано 25.02.14.

13.05.14 на підставі даного акту відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

№0001022201, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 1 105 522грн. та штрафними санкціями на суму 258754грн.;

№0001032201, яким до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 340грн.

Що стосується податкового повідомлення-рішення №0001022201, суд зазначає наступне:

З акту перевірки вбачається, що відповідач встановив відповідачу заниження ПДВ на суму 1 105 522грн., у т.ч. по періодах:

червень 2011 року - 70 512грн.;

січень 2013 року - 179 996грн.;

січень 2014 року - 855 014грн.

Судом встановлено, що рішенням відповідача від 01.07.11 №118/15-220 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, позивачу було анульовано свідоцтво платника ПДВ. Вказане рішення було оскаржене позивачем до суду.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.04.12 по справі №2а-6622/11/1470 рішення відповідача від 01.07.11 №118/15-220 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість скасовано. При цьому позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними дій відповідача щодо виключення позивача з Реєстру платників податку на додану вартість та зобов'язання відповідача внести до Реєстру платників податку на додану вартість данні про товариство, як платника ПДВ з моменту реєстрації та відновити дію свідоцтва платника ПДВ.

25.12.12 за заявою позивача, його поновлено в реєстрі платників ПДВ, та відповідач видав йому нове свідоцтво платника ПДВ.

Отже суд приходить до висновку, що позивач не був платником ПДВ (був виключений з Реєстру) з 01.07.11 по 25.12.12.

В акті перевірки (а.с.23-25) вказано, що позивач в червні 2011 року надав контрагентам транспортні послуги, виписав податкові накладні на суму ПДВ 70 512грн. та повинен був включити до зобов'язань з ПДВ за червень 2011 року 70 512грн.

22.07.11 позивач, засобами електронного зв'язку в електронній формі, надіслав відповідачу декларацію з ПДВ за червень 2011 року до якої включив зобов'язання з ПДВ у сумі 70 512грн., але через те, що позивача було виключено з Реєстру платників ПДВ, вказану декларацію відповідач не прийняв, про що в той же день, теж в електронному вигляді повідомив позивача.

Таким чином відповідач вважає, що позивачем не подано декларацію з ПДВ за червень 2011 року, та відповідно занижено податкові зобов'язання з ПДВ за червень 2011 року в сумі 70 512грн.

Відповідно до п.185.1 ст.185 ПК України - об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Пунктом п.187.1 ст.187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з п.п.49.18.1 п.49.18 ст.49 ПК України - податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Пунктом 203.1 ст.203 ПК України встановлено, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до п.184.6 ст.184 ПК України - у разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

Виходячи з приписів вказаних норм суд вважає, що позивач був зобов'язаний включити до декларації з ПДВ за червень 2011 року, податкові зобов'язання від наданих ним транспортних послуг контрагентам у червні 2011 року, в сумі 70 512грн. та подати відповідачу вказану декларацію.

Суд зазначає, що незважаючи на те, що з 01.07.11 у позивача було скасовано свідоцтво платника ПДВ та його було виключено Реєстру платників ПДВ, позивач був зобов'язаний подати декларацію з ПДВ за червень 2011 року, як це встановлено п.184.6 ст.184 ПК України, при цьому відповідач був зобов'язаний прийняти у нього цю декларацію.

Відповідно до п.49.3 ст.49 ПК України - Податкова декларація подається до органу державної податкової служби за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Виходячи з припису вказаної норми суд вважає, що той факт, що позивача з 01.07.11 було виключено з Реєстру платників ПДВ і через це відповідач не зміг прийняти декларацію у електронній формі, не може бути підставою вважати, що позивачем не подано декларацію з ПДВ за червень 2011 року та відповідно занижено податкові зобов'язання з ПДВ за червень 2011 року в сумі 70 512грн., оскільки ПК України не містить положень про те, що у разі виключення платника ПДВ з Реєстру він позбавляється можливості подати декларацію, у тому числі й засобами електронного зв'язку в електронній формі.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач безпідставно не прийняв декларацію з ПДВ за червень 2011 року та відповідно безпідставно встановив заниження позивачем податкових зобов'язання з ПДВ за червень 2011 року в сумі 70 512грн.

У додатку №6 до акту перевірки (а.с.83) відповідачем вказано, що позивач включив до складу податкового кредиту за січень 2013 року податкові накладні на загальну суму 179 996грн., що відобразив у декларації з ПДВ за січень 2013 року.

В запереченнях відповідач вказує, що позивач безпідставно сформував вказаний податковий кредит, оскільки включив до нього податкові накладні з датою складання за період з 03.01.12 по 06.04.12, які були відсутні під час перевірки.

Судом встановлено, що 20.03.13 відповідачем було проведено камеральну перевірку позивача щодо перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість, а саме декларації за січень 2013 року. У висновках акту перевірки №664/15-20/35176489 зазначено, що відповідач завищив суми податкового кредиту, задекларованого у декларації за січень 2013 року, на суму ПДВ 179 996грн.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 04.04.13 №0001331502, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 179 996грн. та штрафними санкціями на суму 44 999грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.05.13 по справі №814/1852/13-а, яка набрала законної сили на підставі ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.11.13, податкове повідомлення-рішення від 04.04.13 №0001331502 було скасоване.

Таким чином у судовому порядку вже було встановлено правильність формування позивачем податкового кредиту, задекларованого у декларації за січень 2013 року, на суму ПДВ 179 996грн.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач безпідставно, повторно, встановив позивачу завищення суми податкового кредиту з ПДВ за січень 2013 року, в сумі 179 996грн.

У додатку №6 до акту перевірки (а.с.94) відповідачем вказано, що позивач включив до складу податкового кредиту за січень 2014 року податкові накладні на загальну суму 855 014грн., що відобразив у декларації з ПДВ за січень 2014 року.

В запереченнях відповідач вказує, що позивач безпідставно сформував вказаний податковий кредит, оскільки включив до нього податкові накладні з датою складання за період з 01.05.12 по 01.09.12, тобто більше ніж 365 днів.

Суд зазначає, що відповідач також включив до податкового кредиту за січень 2014 року, накладні складені у період коли позивач не був платником ПДВ, з 01.07.11 по 25.12.12.

Відповідно до п.184.6 ст.184 ПК України - з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, як передбачено ч.3 п.198.6 ст.198 ПК України, у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної,

Аналізуючи зазначені норми суд вважає, що у позивача могло б виникнути право на віднесення сум податку до податкового кредиту в порядку визначеному п.198.2 та ч.3 п.198.6 ст.198 ПК України, але за умови якщо б він був платником ПДВ.

Отже, суд вважає, що позивач не мав права включати до податкового кредиту за січень 2014 року податкові накладні складені у період коли позивач не був платником ПДВ, а тому відповідач правомірно визначив йому завищення суми податкового кредиту з ПДВ за січень 2014 року, в сумі 855 014грн.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення відповідача від 13.05.14 №0001022201 підлягає скасуванню частково, в частині нарахування за основним платежем на суму 250 508грн., та в частині нарахування штрафних санкцій на суму (258 754 - (855 014 х 25%)) 45 000,50грн., відповідно всього на суму 295 508,50грн.

Що стосується податкового повідомлення-рішення №0001032201, суд зазначає наступне:

В акті перевірки (а.с.31) відповідачем вказано, що на порушення п.п.49.18.1 п.49.18 ст.49, п.203.1 ст.203 ПК України, позивачем не подано до податкового органу податкову декларацію з ПДВ за червень 2011 року, та надано податкову декларацію з ПДВ за січень 2014 року з порушенням строків, а саме: термін подачі - 20.02.14, підприємством декларацію №9009908673 подано 25.02.14.

Суд зазначає, що судом у даному рішенні встановлено, що позивач фактично подав відповідачу декларацію з ПДВ за червень 2011 року, але подав її з порушення строку встановленого п.п.49.18.1 п.49.18 ст.49, п.203.1 ст.203 ПК України, а саме 22.07.11.

Щодо вчасності подання декларації з ПДВ січень 2014 року, то позивач на навів в позові жодного аргументу та відповідно не надав суду ніяких доказів.

Отже, суд вважає, що відповідач правомірно застосував до позивача штрафні санкції за порушення п.п.49.18.1 п.49.18 ст.49, п.203.1 ст.203 ПК України, та відповідно у суду відсутні підстави для скасування податкового повідомлення-рішення №0001032201.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 69, 71, 86, 159-163, КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 13.05.14 №0001022201 частково в сумі 295 508,50грн.

3. В частині інших позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранс-Ніка" (код ЄДРПОУ 35176489) решту суми судового збору в розмірі 3 330 (три тисячі триста тридцять) грн. на користь Державного бюджету України (р/р 31217206784002 УДКСУ у м. Миколаєві, код 37992781, МФО 826013, ЄДРПОУ 35356555).

5. Роз'яснити сторонам строк і порядок набрання цією постановою законної сили та її оскарження.

Суддя В. С. Брагар

Повний текст рішення складений відповідно

до ч.3 ст. 160 КАС України та підписаний суддею 15.10.2014 р.