Рішення

від 19.05.2015 по справі 904/2908/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.05.15р. Справа № 904/2908/15

За позовом Фермерського господарства "Нива", с.Носачів, Черкаська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГСМ Центр Україна", м. Павлоград

про стягнення 76 145,00 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

секретар судового засідання Завалєй Я.О.

Представники:

від позивача: Сербин Л.В., представник за довіреністю № 19 від 14.05.15р.

від відповідача: Задворний О.Ю., представник за довіреністю № б/н від 30.04.15р.

СУТЬ СПОРУ:

Ухвалою господарського суду від 06.04.15р. порушено провадження у справі № 904/2908/15 за позовом Фермерського господарства "Нива" (далі-позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГСМ Центр Україна" (далі-відповідач) про стягнення 76 145,00 грн. Справу призначено до розгляду на 19.05.15р.

19.05.15р. у судовому засіданні повноважний представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача надав для огляду суду всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір, а для долучення до матеріалів справи витребувані судом документи.

Повноважний представник відповідача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити позивачу в їх задоволенні у повному обсязі, про що також зазначено у відзиві, який долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 19.05.15р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення згідно зі ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши подані докази, господарський суд ,-

ВСТАНОВИВ:

Платіжним дорученням № 21 від 10.02.15р. (а.с.13) на підставі виставленого рахунку № 26 від 09.02.15р. (а.с.12), позивач перерахував на рахунок відповідача 76 145,00 грн. за поставку дизельного палива в кількості 4 850 літрів.

Договір поставки нафтопродуктів № 100215 від 10.02.15р. (а.с.10-11), відповідно до поштового штемпелю на конверті, відповідач направив на адресу позивача 20.02.15р. (а.с.16). Отримавши і ознайомившись з умовами договору поставки нафтопродуктів № 100215 від 10.02.15р. позивач відмовився його укладати, оскільки зазначені умови не влаштували позивача.

25.02.15р. позивач направив на адресу відповідача повідомлення з вимогою повернути перераховані на його рахунок кошти відповідно до платіжного доручення № 21 від 10.02.15р. (а.с.14, 17).

На вказану вимогу позивача повернути перераховані кошти, відповідач у своєму листі від 20.03.15р. № 20/03 зазначив, що вимога про повернення грошових не може бути задоволена, оскільки позивач не набув права вимагати повернення грошових коштів (а.с.15).

Як зазначає позивач, до цього часу відповідач не перерахував на рахунок позивача сплачені кошти та не здійснив поставку дизельного палива.

Посилаючись на ст. 1212 ЦК України позивач зазначає про те, що із змісту вищевказаної норми вбачається, що для з'ясування, чи набула особа відповідного зобов'язання, визначеного ст. 1212 ЦК України, необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для отримання майна. Тобто, головною умовою для можливого звернення до будь-якої особи з вимогами про повернення безпідставно набутого майна - є факт набуття або збереження такого майна (в даному випадку - грошових коштів) саме цією особою. Оскільки позивач попередньо перерахувавши кошти в сумі 76 145 грн. на рахунок відповідача відмовився укладати договір поставки нафтопродуктів, умови якого не влаштували позивача, тому вказані кошти є безпідставно набутими відповідачем. Незважаючи на неодноразові вимоги позивача відповідач не повертає господарству перераховані на його рахунок кошти, в зв'язку з цим позивач змушений був звернутися до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення безпідставно набутого майна (коштів).

Враховуючи вищевикладене, позивач просить стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти у сумі 76 145,00 грн.

Відповідач заявлені позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити позивачу в їх задоволенні у повному обсязі, виходячи з наступного.

Як зазначає відповідач, попередньо в телефонному режимі з позивачем було досягнуто згоди про поставку дизельного пального та укладення відповідного договору. Засобами електронного зв'язку позивачу було направлено рахунок на сплату, а також повідомлено, про необхідність сплати грошових коштів та укладення відповідного договору задля здійснення поставки товару. Згодом в адресу позивача поштою було направлено на паперових носіях два екземпляри договору та оригінал рахунку на сплату.

В телефонному режимі, на виконання вимог ч. 1 ст. 641 ЦК України, позивачу було повідомлено про істотні умови договору, зазначено про порядок оплати грошових коштів, роз'яснено порядок поставки дизельного палива.

10.02.15р. позивачем були сплачені грошові кошти за поставку дизельного пального, а тому відповідач, на підставі ч. 2 ст. 642 ЦК України, розцінив ці дії по сплаті грошових коштів як прийняття пропозиції по укладенню договору.

У зв'язку з тим, що задля поставки дизельного пального необхідно оформити договір поставки та направити заявку на поставку дизельного палива, про що було повідомлено позивачу та визначено в проекті договору, відповідач не поставив позивачу дизельне пальне.

06.03.15р. відповідачем від позивача була отримана вимога вих. № 3 від 24.02.15р. про повернення грошових коштів, у зазначеній вимозі позивачем лише висунута вимога про повернення грошових коштів, будь-якої інформації стосовно неприйняття умов договору поставки нафтопродуктів № 100215 від 10.02.15р. позивачем не вказано.

Відповідач зазначає про те, що позивач жодним зручним для нього способом не повідомив відповідача про неприйняття умов договору поставки нафтопродуктів № 100215 від 10.02.15р. Про відмову позивача укладати договір поставки нафтопродуктів № 100215 від 10.02.15р. відповідач дізнався лише з тексту позовної заяви.

Відповідач зауважує, що приймаючи до уваги згоду позивача укласти договір, яка була отримана в телефонному режимі, а також здійснення оплати грошових коштів, відповідач у листі з вих. № 20/03 від 20.03.15р. надав обґрунтовану відповідь, що вказана вимога не підлягає задоволенню та запропоновано на вибір позивача, після оформлення договору, здійснити дії по визначенню дати, місця тощо поставки пального, або направити відповідну вимогу у випадку порушення відповідачем прав позивача. У позовній заяві позивач вказує, що вимога з вих. № 3 від 24.02.15р. була направлена після отримання від відповідача двох екземплярів договору, ознайомлення з його умовами та після прийняття рішення про відмову укладати такий договір. Такі твердження позивача не відповідають дійсності, та спростовуються наступним.

20.02.15р. в адресу позивача було направлено два екземпляри договору поставки нафтопродуктів № 100215 від 10.02.15р., що підтверджується фіскальним чеком від 20.02.15р. За даними сервісу по відстеженню поштових пересилань, розміщеному на сайті УДППЗ «Укрпошта», поштове відправлення №5140008461184 було отримано позивачем в с. Носачів 25.02.15р. у другій половині дня.

Крім того, відповідач звертає увагу, що поштовий конверт з договором, згідно вищевказаної роздруківки, станом на 08:11 25.05.15р. знаходився у поштовому відділенні «Сміла ЦПЗ № 6». На поштовому конверті, в якому була направлена вимога № 3 від 24.02.15р., зазначено номер поштового відправлення - № 2070105088723, позивач не міг направити вимогу з вих. № 3 від 24.02.15р. після отримання договору поставки нафтопродуктів № 100215 від 10.02.15р. оскільки, по-перше, вимога датована 24.02.15р., тобто до дати отримання вказаного договору, а, по-друге, згідно даних сервісу по відстеженню поштових пересилань, поштове відправлення № 2070105088723 було прийняте поштовим відділенням «Сміла 1» 25.02.15р. у першій половині дня. Таким чином, вимога з вих. № 3 від 24.02.15р. була оформлена та направлена до отримання позивачем проекту договору поставки нафтопродуктів № 100215 від 10.02.15р., до ознайомлення з його умовами, а відтак умови вказаного договору на момент складання такої вимогу не могли влаштовувати або не влаштовувати позивача, тому твердження позивача стосовно того, що підставою для направлення вимоги з вих. № 3 від 24.02.15р. слугувало неприйняття умови договору та рішення про його неукладення взагалі не відповідають дійсності.

Посилаючись на ст. 1212 ЦК України відповідач зазначає про те, що він правомірно отримав від позивача грошові кошти, такі кошти не були перераховані в результаті помилки, випадковості чи обману, на момент перерахування грошових коштів існували підстави їх набуття, існувала домовленість про укладення договору та придбання товару, здійснивши оплату грошових коштів, позивач вчинив дію, яка засвідчувала його бажання укласти договір і ця дія була прийняттям пропозиції укласти договір. Крім того, у своїй вимозі з вих. № 3 від 24.02.15р. позивач зазначив лише вимоги про повернення грошових коштів та жодним чином не повідомив про свою відмову від укладення договору поставки дизельного пального. У зв'язку з тим, що позивач належним чином не повідомив відповідача про свою відмову від укладення договору, будь-які порушення прав позивача з боку відповідача відсутні.

У зв'язку з відсутністю будь-яких порушень з боку відповідача, останній вважає, що позивач станом на сьогоднішній день не набув права вимагати повернення суми грошових коштів у зв'язку з начебто відсутності підстав набуття відповідачем сплачених позивачем грошових коштів.

Таким чином, у позивача у зв'язку з відсутністю порушень його прав з боку відповідача, право на звернення до господарського суду не виникло. Вищенаведене свідчить, що між відповідачем та позивачем відсутній предмет спору, більше того, такий предмет спору не існував взагалі. У зв'язку з відсутністю предмету спору, заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарювання відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться . Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його неналежне виконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст. 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна у однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто, обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених ст. 11 ЦК України. До відсутності правової підстави стаття 1212 ЦК України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки:

По-перше, відповідно до п. 6.1. договору поставки нафтопродуктів № 100215 від 10.02.15р. зазначений договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами . Доказів того, що договір поставки нафтопродуктів № 100215 від 10.02.15р. був підписаний обома сторонами суду не надано. Окрім того, суду не надано доказів того, що договір поставки нафтопродуктів № 100215 від 10.02.15р. в установленому законом порядку було визнано укладеним, тобто відповідач не звертався до суду з позовом про визнання договору укладеним відповідно до вимог чинного законодавства України. Таким чином, суду не доведено факту укладання зазначеного договору між сторонами.

По-друге, суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що позивач був належним чином у телефонному режимі повідомлений про усі істотні умови договору (про порядок оплати грошових коштів та порядок поставки нафтопродуктів). Зазначений договір поставки нафтопродуктів № 100215 від 10.02.15р. не містить умов щодо 100% попередньої оплати . Окрім того, вказаний договір був направлений на адресу позивача лише 20.02.15р. , що підтверджується матеріалами справи. Тому, спірні правовідносини не стосуються договору поставки нафтопродуктів № 100215 від 10.02.15р.

По-третє, рахунок на оплату № 26 від 09.02.15р. не містить посилання на договір поставки нафтопродуктів № 100215 від 10.02.15р. Крім того, рахунок датований 09 .02.15р. , а зазначений договір - 10 .02.15р.

По-четверте, позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою про повернення грошових коштів у розмірі 76 145,00 грн., які були оплачені позивачем 10.02.15р. платіжним дорученням № 21.

По-п'яте, відповідач у своєму листі з вих. № 20/03 від 20.03.15р. просив позивача направити на його адресу належним чином оформлену вимогу про повернення грошових коштів. Слід зазначити, що спеціальної форми вимоги про повернення грошових коштів не передбачено , тому суд не приймає доводи відповідача про неналежне оформлення позивачем вимоги щодо повернення грошових коштів.

По-шосте, до цього часу відповідач не перерахував на рахунок позивача сплачені кошти та не здійснив поставку дизельного палива.

Таким чином, суд вважає, що відповідач зобов'язаний повернути грошові кошти, оскільки підстава, на якій вони були набуті, згодом відпала і на теперішній час відповідач їх утримує безпідставно.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що відповідач має право звернутися до суду з відповідною заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у разі визнання судом договору поставки нафтопродуктів № 100215 від 10.02.15р. укладеним.

Викладене є підставою для задоволення позову у повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру ".

Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", котра зазначає, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" зазначає представництво як один із видів адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як зазначено у п. 6.3. Постанови, Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу (оплату послуг адвоката) за договором про надання правової допомоги №12/15 від 24.03.15р. у розмірі 2 000,00 грн.

Господарський суд, виходячи з принципів розумності та справедливості, оцінює правові послуги, надані адвокатом по даній справі у розмірі 1 000,00 грн., тому що для підготовки позовної заяви з відповідними додатками до неї можна було витратити не 5 годин, а менше, оскільки спірні правовідносини ґрунтуються лише на: 1 платіжному дорученні, 1 рахунку на оплату, 2 листах між сторонами та договору.

Керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 599, 610, 1212 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193, 218 Господарського кодексу України, Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", ст.ст. 4, 32-34, 43-44, 48, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГСМ Центр Україна" (51400, Дніпропетровська область, м Павлоград, вул. Харківська, буд. 74-В, код ЄДРПОУ 39033946, р/р 26003001011618 в ПАТ КБ "Преміум", МФО 339555, ІПН 390339404107) на користь Фермерського господарства "Нива" (20727, Черкаська область, Смілянський район, с. Носачів, вул. Садова, буд. 43, код ЄДРПОУ 21376778, р/р 26009200025 в АТ "Райффайзен Банк "Аваль" м. Київ, МФО 380805, ІПН 213767723217) безпідставно набуті кошти в сумі 76 145, 00 грн. (сімдесят шість тисяч сто сорок п'ять грн. 00 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім грн. 00 коп.), витрати за надання правової допомоги у розмірі 1 000,00 грн. (одна тисяча грн. 00 коп.).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 21.05.15р.

Суддя Н.Е. Петренко