Рішення

від 14.05.2015 по справі 909/265/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2015 р. Справа № 909/265/15

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П. А., при секретарі судового засідання Кучмі І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго",

вул Б.Хмельницького, 59а, м.Івано-Франківськ, 76000

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарма-Сток" вул. Військових Ветеранів,10 а, м. Івано-Франківськ, 76019

про стягнення 39502,43грн. заборгованості відповідно до Договору № 215 від 01.10.2010року

за участю представників сторін:

від позивача: Нищей Н.Ю, (довіреність № 164-2/14 від 19.06.14 ) - представник; Угриновський І.З. ( довіреність №88-2/15 від 06.05.15) - заступник директора з розрахунків та реалізації

від відповідача: Курій В.І. - директор

встановив

Державне міське підприємство "Івано-Франківськтеплокомуненерго" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарма-Сток" вул. Військових Ветеранів,10 а, м. Івано-Франківськ про стягнення 39502,43грн. заборгованості відповідно до Договору № 215 від 01.10.2010року.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від10.03.2015 порушено провадження у справі та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 24.03.2015року. Ухвалою суду від 24.03.2015року розгляд справи відкладено на 02.04.2015року за клопотаннями сторін. У судовому засіданні 02.04.2015 року сторонам оголошена перерва до 07.04.2015року. Ухвалою суду від 07.04.2015року за клопотанням відповідача розгляд справи відкладено до 28.04.2015року. У судовому засіданні 28.04.2015року присутнім представникам сторін оголошено перерву до 07.05.2015року. Представники сторін в судовому засіданні 07.05.2015року подали клопотання за вх. № 5073/15 від 07.05.2015року про продовження строку розгляду спору на 15 днів. У судовому засіданні 07.05.2015року представникам сторін оголошено перерву до 14.05.2015року.

Позивач заявлений позов підтримує та просить суд позов задоволити, мотивуючи тим, що відповідачу надано послуги з постачання теплової енергії відповідно до умов укладеного сторонами процесу договору про постачання теплової енергії № 215 від 01.10.2010року.

Представник позивача в заяві про уточнення позовних вимог (вх. 5300/15 від 14.05.2015) просить стягнути з відповідача 40842,53грн.

Розглянувши заяву про уточнення позовних вимог, суд вважає, що дана заява фактично є заявою про збільшення розміру позовних вимог. Суд прийняв збільшення розміру позовних вимог, оскільки ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Представник відповідача проти позову заперечує, мотивуючи тим, що договірні відносини між сторонами припинені відповідно до п.9.1 договору про постачання теплової енергії № 215 від 01.10.2010року, просить суд відмовити у позові.

Крім того, представник відповідача подав суду клопотання про призначення будівельно- технічної експертизи б/н від 27.04.2015року ( вх.4746/15 від 27.04.2015року), Представник позивача заперечив щодо проведення судової будівельно-технічної експертизи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Згідно п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» № 4 від 23.03.2012 р., судову експертизу може бути призначено судом як у порядку підготовки справи до розгляду, так і в процесі розгляду. Відповідно до частини другої статті 41 ГПК України учасники судового процесу вправі пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені експертом. Ці питання можуть бути запропоновані у позовній заяві, у відзиві або в окремому письмовому клопотанні сторони. Проте остаточне коло питань судовому експерту визначається господарським судом. Частинами 1, 2 ст. 42 ГПК України передбачено, що висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання; висновок подається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам. Якщо під час проведення судової експертизи встановлюються обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, з приводу яких судовому експерту не були поставлені питання, у висновку він викладає свої міркування і щодо цих обставин.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування.

Враховуючи те, що під час розгляду по суті необхідність встановлювати факти окреслені у клопотанні про призначення будівельно-технічної експертизи відсутні, суд відмовляє у задоволенні даного клопотання.

Розглянувши матеріали справи, враховуючи вимоги чинного законодавства, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Відповідно до п.1.1 укладеного між сторонами Договору про постачання теплової енергіїї №215 від 01.10.2010р. (далі - Договір), Державне міське підприємство "Івано- Франківськтеплокомуненерго" (далі - позивач), зобов'язувалось постачати ТзОВ «Фарма-сток» (далі - відповідач) теплову енергію у відповідності з умовами договору, а споживач зобов'язувався своєчасно проводити оплату за використану енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим Договором.

Відповідно до п.5.8 Договору, оплату послуг здійснюється споживачем на підставі представлених виробником рахунків-фактури та в розмірі суми, вказаної в цих рахунках - з платежів поточного розрахункового періоду в 5-денний термін після дати надання рахунків-фактур.

Згідно додатку №1 до договору № 215 від 01.10.2010року назва та адреса опалюваного об'єкта є :

1. нежитлове приміщення по вул. Хоткевича, 69

2. нежитлове приміщення , вул. Військових ветеранів, 10а.

Неналежне виконання відповідачем умов договору призвело до утворення заборгованості перед позивачем за період з 01.02.2012р. по 31.01.2015р. у сумі 24 213,75 грн. У відповідності до ст. 6 ГПК України, ДМП Івано-Франківськтеплокомуненерго" звернулось із претензією №39П-2/14 від 24.04.2014р. до відповідача, проте дана вимога залишилась без відповіді . Таким чином за порушення договірних відносин, позивач нарахував відповідачу інфляційні збитки в сумі 4925,49грн. , 3% річних - 1097,10грн., пеня - 9266,11грн.

За даними вимогами відповідач не погоджується, вважає їх безпідставними та необґрунтованими виходячи з наступного. 01.10.2010 року, позивач та відповідач уклали договір №215 про постачання теплової енергії. Договір термін дії договору до 31.12.2011 року. Пункт 9.1 договору встановлює, що договір вважається пролонгованим «на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд». 29.10.2012 року відповідач звернувся до позивача з листом, в якому просив провести перевірку обґрунтованості нарахування оплати за надані послуги у зв'язку з тим, що: 1. площа будинку збільшилась внаслідок реконструкції, 2. в двох кімнатах, належного відповідачу приміщення, відсутні прилади опалення в наслідок чого температура в цих приміщеннях не відповідала встановленим нормам. 14.11.2012 року відповідач звернувся до позивача з листом, яким повідомив, що на підставі п.9.1 та ст.907 ЦК України відмовляється від договору з 01.10.2012 року та просив припинити послуги, шляхом відключення від тепломережі. 29.11.2012 року, листом №17-04/1382 позивач відмовив відповідачу у проведенні перерахунку за 2010-2012 роки, при цьому зауваживши, що нарахування проводиться на частку в тепловому балансі в розмірі 4,3% а має проводитись на частку 4,45%. Листом №17-01 від 24.12.2012року позивач повідомив відповідача про намір відключити об'єкти відповідача від тепломережі. 08.10.2013 року відповідач звернувся до позивача з листом в якому повторно повідомив про відмову від отримання послуг теплопостачання та повідомив про готовність сприяти роботам по відключенню від тепломережі. Відповідач 14.10.2013 року звернувся до позивача з листом в якому просив надати інформацію щодо лічильника теплової енергії в будинку №69 по вул.Хоткевича, оскільки йому стало відомо, що лічильник відсутній а згідно п.5.1 договору облік споживання проводиться виключно за приладами обліку, як виняток розрахунковий метод допускається тільки при тимчасовому (до 6-ти місяців відключенні).16.10.2013 року позивач повідомив відповідача про те, що 29.08.2013 року виявлено крадіжку лічильника теплової енергії в будинку №69 по вул.Хоткевича.

Розглянувши матеріали справи, із врахуванням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо розгляду спору впродовж розумного строку, заслухавши представників позивача та відповідача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню частково.

Між Державним міським підприємством "Івано- Франківськтеплокомуненерго" (далі - позивач), та ТзОВ «Фарма-сток» (далі - відповідач) було укладено Договір про постачання теплової енергії №215 від 01.10.2010р. Відповідно до вказаного договору позивач надає теплову енергію у відповідності з умовами договору, а споживач в'язувався своєчасно проводити оплату за використану енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором. Додатком №1 від 01.10.2010року вказаного договору передбачено, що енергія постачається у опалювальні об'єкти: нежитлове приміщення, м.Івано-Франківськ, вул. Хоткевича, 69. м.Івано-Франківськ, вул. Військових ветеранів, 10а. Енергія постачається в обсягах 0,0059 Гкал./год. разом.

Згідно із п. 9.1 договору термін його дії - до 31.12.2011 і вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не було заявлено одною із сторін про відмову від цього договору або його перегляд. Крім того, відповідно до п.9.3 Договір може бути розірваний в односторонньому порядку однією зі сторін у випадку невиконання умов договору, попередньо повідомивши про це іншу сторону не пізніше між за місяць.

Відповідач по справі 14.11.2012 року звернувся до позивача з листом, яким повідомив, що на підставі п.9.1 та ст.907 ЦК України відмовляється від договору з 01.10.2012 року та просив припинити послуги, шляхом відключення від тепломережі. 08.10.2013 року відповідач звернувся до позивача з листом в якому повторно повідомив про відмову від отримання послуг теплопостачання. В судовому засіданні представник позивача факт одержання вищевказаних листі підтвердив.

За правилами ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Відповідно до ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Правовідносини, що склалися між сторонами регулюються главою 63 ЦК України, зокрема, ст. 907 ЦК України, згідно якої договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін.

Так, згідно ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. В ст. 907 ЦК України вказано, що відмова від договору можлива в порядку і на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Зі ст.ст. 907 та 651 ЦК України слідує, що сторони повинні домовитись в договорі про право односторонньої відмови від договору . В договорі сторін таке право і його підстави обумовлені в п. 9.1 та 9.3.

Отже, враховуючи аналіз розділу 9 укладеного сторонами Договору про постачання теплової енергії №215 від 01.10.2010р. та діючого законодавства України, суд приходить до висновку про те що даний договір розірвано в односторонньому порядку.

Звертаючись із позовом у вказаній справі, позивач вказує на те, що і після закінчення дії договору він продовжував надавати відповідачу послуги з постачання теплової енергії по січень 2015року. Відповідачу було надано послуги з теплопостачання. Однак, відповідач не розрахувався за спожиту теплову енергію на загальну суму 40842,53грн. за період з лютого 2012 року по січень 2015року

Враховуючи, що відповідач протягом лютого 2012 - січня 2015 за відсутності договірних зобов'язань, отримав послуги з постачання теплової енергії і не здійснив їх оплату, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 19, ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг мають здійснюватися виключно на договірних засадах. При цьому, обов'язком споживача послуг є укладання договору на отримання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем або виробником на основі типового договору.

Відповідно до п. 3 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв, в т. ч. міжопалювалого періоду для систем опалення.

Як передбачено п. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

При цьому частиною 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про теплопостачання" у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Судом встановлено, що обсяг фактично спожитої відповідачем теплової енергії становить 14106,80грн., Дана заборгованість розрахована відповідно до поданого позивачем розрахунку (вх. 5300/15 від 14.05.2015), з урахуванням оплати 03.01.2013року ( 411,90грн.) ( розрахунок у матеріалах справи). Відповідачем не заперечувався факт постачання опалення у період, коли між сторонами не існувало договірних відносин.

Проте, враховуючи що відповідачу по справі Претензія на суму 18129,40грн. направлена 24.04.2014 року, суд приходить до висновку про те, що до стягнення належить сума боргу за період з лютого 2012року по квітень 2014року включно.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача вартості фактично спожитої теплової енергії в сумі 14106,80 грн. за період з лютого 2012року по квітень 2014року включно.

В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Однак, відповідач не оплатив в повному обсязі грошові кошти за постачання теплової енергії внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 14106,80грн., яка підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Відповідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Враховуючи, що договір про постачання теплової енергіїї №215 від 01.10.2010р є розірваним, суд відмовляє в задоволенні до стягнення пені.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Причому, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та три проценти річних є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися.

З огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Господарським судом встановлено факт прострочення грошового зобов'язання відповідачем та здійснено перевірку поданого позивачем розрахунку інфляційних збитків та 3% річних.

Слід зазначити, що за період з 01.02.2012року по 30.04.2014року, згідно з арифметичним розрахунком, проведеним судом за допомогою ІПС "Законодавство", з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 499,50грн. інфляційних втрат, 948,54грн. - 3% річних. (розрахунок в матеріалах справи)

Отже, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 14106,80 грн. основного боргу та 499,50грн. інфляційних втрат, 948,54грн. - 3% річних, що сукупно становить 15554,84грн.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

З огляду на фактичні обставини справи суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову:

Враховуючи приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покласти на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, правило ст.49 Господарського процесуального кодексу України, щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною ставкою (п. 4.1.постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України"№7 від 21.02.13р.).

Керуючись ст.124 Конституції України, ст.ст.11, 625, 651,907 Цивільного кодексу України, ст.ст. 188, 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 19, 25 Закону України "Про теплопостачання",ст. ст. 16, 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст.ст.4-7,33,43,49, ст. 82 -85Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго", вул Б.Хмельницького, 59а, м.Івано-Франківськ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарма-Сток" вул. Військових Ветеранів,10 а, м. Івано-Франківськ про стягнення 39502,43грн. заборгованості відповідно до Договору № 215 від 01.10.2010року задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарма-Сток" вул. Військових Ветеранів,10 а, м. Івано-Франківськ ( код ЗКПО 22168214) на користь Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго", вул Б.Хмельницького, 59а, м.Івано-Франківськ ( код ЄДРПОУ 03346058 ) - 15554,84грн. заборгованості ( п"ятнадцять тисяч п"ятсот п"ятдесять чотири грн. 84коп.), з яких 14106,80 грн. (чотирнадцять тисяч сто шість грн.80коп) основого боргу та 499,50грн. (чотириста дев"яносто дев"ять грн. 50коп) інфляційних втрат, 948,54грн. ( дев"ятсот сорок вісім грн.54коп.) - 3% річних та 719,29грн. (дев"ятсот дев"ятнадцять грн. 29коп). судового збору. Видати наказ.

В решті позову Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго", вул Б.Хмельницького, 59а, м.Івано-Франківськ - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.05.15

СУДДЯ ШКІНДЕР П.А.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"