Рішення

від 13.05.2015 по справі 910/6619/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2015Справа №910/6619/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія МПІ»

до Публічного акціонерного товариства «Центренерго»

про стягнення 176 723, 14 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Павленко С.М.

від відповідача: Гардер О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія МПІ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про стягнення заборгованості за договором № 12/92 від 28.08.2014 р у розмірі 143 205, 60 грн., а також 7 958, 70 грн., 1 671, 38 грн. - 3 % річних та 2 388, 46 грн. - інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем грошових зобов'язань відповідно до умов вищевказаного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 р. порушено провадження у справі № 910/6619/15-г призначено до розгляду у судовому засіданні 15.04.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

06.04.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства «Центренерго» надійшла заява про розстрочення виконання рішення у справі № 910/6619/15-г протягом 6-ти місяців шляхом сплати щомісячних платежів рівними частинами, яку відповідач обґрунтовує необхідністю акумуляції фінансових ресурсів та їх спрямування на закупівлю палива, виплату заробітної плати працівникам та своєчасне обслуговування залучених у державному банку інвестиційних кредитів, а також наявністю судової справи № 15/76-б-43/624-б про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Центренерго» та зазначає, що стягнення заборгованості в межах справи № 910/6619/15-г призведе до суттєвого зменшення конкурсної маси та ускладнить розрахунки з кредиторами у справі про банкрутство.

У процесі провадження у справі Публічне акціонерне товариство «Центренерго» подало заяву про відмову у стягненні штрафних санкцій, яку обґрунтовує тим, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справи № 15/76-б-43/624-б про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Центренерго» та на даний час триває процедура розпорядження майном боржника, а відтак - в силу приписів Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» пеня та штраф суму заборгованості що виникла після порушення провадження у справі про банкрутство не нараховуються.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та заперечив проти розстрочення виконання рішення.

Представник відповідача проти позову заперечив.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 13.05.2015 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.08.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія МПІ» та Публічним акціонерним товариством «Центренерго» укладено договір про закупівлю (поставку) товарів № 12/98, за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач - прийняти та оплатити товар, найменування, номенклатура, асортимент, кількість та строки поставки якого вказується у додатку № 1 до договору.

Відповідно до п. 2.5. договору розрахунки за продукцію здійснюються відповідачем у національній валюті України на підставі рахунку позивача у порядку, передбаченому додатком № 1 до договору.

Відповідно до п. 9.6. договору у випадку несвоєчасної оплати продукції, відповідач сплачує неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни несплаченої продукції.

Договір, відповідно до п. 12.1., набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін і діє протягом строку, зазначеного в додатку № 1 до договору.

Додатком 3 1 до договору № 12/92 від 28.08.2014 р. встановлено, що загальна вартість продукції складає 143 205, 60 грн.; розрахунки за поставлений товар здійснюються протягом 30-ти днів після підписання акту приймання-передачі; строк дії договору обчислюється з моменту підписання його обома сторонами та діє до 31.12.2014 р. включно, а частині зобов'язань - до повного їх виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач передав, а Публічне акціонерне товариство «Центренерго» в особі Вуглегірської ТЕЦ прийняло товар, обумовлений договором № 12/92 від 28.08.2014 р., на загальну суму 143 205, 60 грн., що підтверджується актом прийому-передачі продукції № 1 від 08.09.2014 р.

Претензією № 129-Юр від 17.11.2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія МПІ» просило Вуглегірську ТЕЦ Публічного акціонерного товариства «Центренерго» сплатити заборгованість за договором № 12/92 від 28.08.2014 р. у сумі 143 205, 60 грн., а також 2 055, 88 грн. - пені, 470, 81 грн. - 3 % річних та 3 436, 93 грн. - інфляційних втрат.

Листом № 25-5620 від 09.12.2014 р. Вуглегірська ТЕЦ Публічного акціонерного товариства «Центренерго» повідомила позивача, що не є розпорядником коштів та документи щодо сплати заборгованості за договором № 12/92 від 28.08.2014 р. передані безпосередньо Публічному акціонерному товариству «Центренерго».

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що відповідачем порушено умови договору № 12/92 від 28.08.2014 р. в частині розрахунків за поставлений товар, у зв'язку з чим у Публічного акціонерного товариства «Центренерго» виникла заборгованість у розмірі 143 205, 60 грн., яку Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія МПІ» просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Виходячи із умов договору № 12/92 від 28.08.2014 р. строк виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати отриманого товару є таким, що настав 09.10.2014 р.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач факт наявності у нього заборгованості за договором № 12/92 від 28.08.2014 р. перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія МПІ» не заперечує, однак зазначає про неможливість термінового виконання рішення у даній праві у зв'язку з необхідністю акумуляції фінансових ресурсів та їх спрямування на закупівлю палива, виплату заробітної плати працівникам та своєчасне обслуговування залучених у державному банку інвестиційних кредитів, а також ускладненням розрахунки з кредиторами у справі № 15/76-б-43/624-б про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Центренерго».

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ч. 1 ст. 35 обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Тож, приймаючи до уваги вищенаведене, з огляду на наявні у справі докази та встановлені судом обставини, враховуючи, що відповідач не заперечує наявність у нього заборгованості за договором № 12/92 від 28.08.2014 р. у сумі 143 205, 60 грн., суд визнає вимоги позивача в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» 7 958, 70 грн. - пені, 1 671, 38 грн. - 3 % річних та 2 388, 46 грн. - інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов'язань.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 230, 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В той же час, відповідач просить відмовити у стягненні штрафних санкцій, оскільки за приписами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» пеня та штраф на суму заборгованості що виникла після порушення провадження у справі про банкрутство не нараховуються.

Як встановлено судом, ухвалою Господарського суду міста Києва від 0.02.2004 р. порушено провадження у справі № 15/76-б про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Центренерго» і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів до закінчення провадження у справі та на даний час у вказаній справі триває процедура розпорядження майном боржника до закінчення процедури погашення заборгованості, що визначена Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємства паливно-енергетичного комплексу» до 01.01.2016 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, яка була чинною станом на день порушення провадження у справі № 15/76-б) мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до подання заяви про порушення справи про банкрутство. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство або що визнані як конкурсні згідно з цим Законом і зобов'язання яких не забезпечені заставою майна боржника. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Тобто, заборгованість за договором № 12/92 від 28.08.2014 р. у сумі 143 205, 60 грн., що є предметом розгляду у даній справи є поточними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія МПІ», що виникли у процесі провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Центренерго».

При цьому, виходячи з аналізу норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», мораторій щодо нарахування неустойки (штраф, пеня) поширюється як на конкурсні так і на поточні вимоги.

Аналогічні висновки закріплені також у постанові Пленуму Верховного Суду України № 15 від 18.12.2009 р. «Про судову практику в справах про банкрутство», постановах Верховного Суду України від 12.03.2013 р. № 3-71гс12, від 01.10.2013 р. № 3-27гс13 та від 18.12.2012 р. № 3-67гс12.

Тож, виходячи із вищенаведених обставин, суд вважає необґрунтованим нарахування позивачем пені у зв'язку з простроченням виконання Публічним акціонерним товариством «Центренерго» грошових зобов'язань в силу приписів ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та відмовляє у задоволені позову в цій частині.

Що ж до вимог про стягнення 3 % річних від простроченої суми та інфляційних втрат за час прострочення, суд відзначає, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 524, 533 Цивільного кодексу України грошовим визнається виражене в грошовій одиниці України або грошовому еквіваленті в іноземній валюті зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на те, що ст. 625 Цивільного кодексу України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

При цьому, за приписами п.п. 3.1., 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, враховуючи що 3 % річних від простроченої суми та інфляційні втрати застосування яки передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України не є штрафними санкціями та на них, відповідно, не розповсюджується правило ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки відповідачем допущено порушення договірних зобов'язань щодо оплати поставленого товару, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду доказів вжиття ним заходів щодо уникнення прострочення виконання зобов'язань, суд вважає обґрунтованим притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно розрахунку позивача за період з 10.10.2014 р. дата виникнення заборгованості) до 13.03.2015 р. (дата визначена позивачем самостійно) розмір 3 % річних становить 1 671, 38 грн. та 2 388, 46 грн. - інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов'язань.

Перевіривши правильність нарахування позивачем пені, інфляційних втрат та 3 % річних, судом встановлено, що заявлені до стягнення суми не перевищують розрахунок суду та розраховані арифметично вірно.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених обґрунтувань, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Стосовно заяви відповідача про розстрочення виконання рішення у справі № 910/6619/15-г протягом 6-ти місяців шляхом сплати щомісячних платежів рівними частинами, суд звертає увагу, що у постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» зазначає, що розстрочкою є виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Відповідно до п. 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Суд відзначає, що Публічне акціонерне товариство «Центренерго» є господарським підприємством, метою діяльності якого є одержання прибутку.

Підприємництвом за змістом ст. 41 Господарського кодексу України це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто, здійснюючи свою господарську діяльність, Публічне акціонерне товариство «Центренерго» несе пов'язані з нею ризики, в тому числі і фінансові.

При цьому, суд звертає увагу, що договір № 12/92 від 28.08.2014 р. укладався відповідачем під провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Центренерго» та, відповідно, останній усвідомлював юридичну відповідальність у разі порушення договірних зобов'язань.

Відтак, наведені відповідачем обставини не є винятковими, а з наданих документів та наведених відповідачем обґрунтувань не вбачається неможливість виконання рішення суду у встановлені законодавством строки.

За таких обставин, а також архівуючи, що позивач заперечив проти розстрочення виконання рішення у даній справі, суд відмовив у задоволенні вищевказаного клопотання відповідача.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія МПІ» задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 1, код ЄДРПОУ 22927045), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія МПІ» (03680, м. Київ, вул. Машинобудівна, 44, код ЄДРПОУ 38482506) заборгованість у розмірі 143 205, 60 (сто сорок три тисячі двісті п'ять грн. 60 коп.) грн., 1 671, 38 (одна тисяча шістсот сімдесят одна грн. 38 коп.) грн. - 3 % річних, 2 388, 46 (дві тисячі триста вісімдесят вісім грн. 46 коп.) грн. - інфляційних втрат та 2 945, 31 (дві тисячі дев'ятсот сорок п'ять грн. 31 коп.) грн. - судового збору.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 18.05.2015 р.

Суддя Пригунова А.Б.