Постанова

від 14.07.2015 по справі 910/6619/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2015 р. Справа№ 910/6619/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Мальченко А.О.

Баранця О.М.

при секретарі : Богатчук К.І.

за участю представників :

позивача - Павленко С.М.

відповідача - Гавкалюк В.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення господарського суду міста Києва від 13.05.2015 (суддя Пригунова А.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія МПІ"

до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

про стягнення 176723, 14 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2015 по справі №910/6619/15-г позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія МПІ" задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія МПІ" 143205,60 грн. - заборгованості, 1671,38 грн. - 3 % річних, 2388,46 грн. - інфляційних втрат та 2945,31 грн. - судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення в частині відмови у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про розстрочення виконання рішення суду на 6 місяців, та прийняти нове рішення, яким розстрочити виконання рішення суду на 6 місяців рівними частинами, згідно з графіком.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2015 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 14.07.2015.

10 липня 2015 року, через відділ документального забезпечення суду, від представника відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2015, в зв'язку з перебуванням судді Пашкіної С.А. у відпустці, керуючись ст.ст. 4-6, 69 Господарського процесуального кодексу України, п.2.3.25. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 02.04.2015 №25, рішенням зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2015, сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/6619/15-г колегію суддів у складі: головуючий суддя: Сітайло Л.Г., судді: Баранець О.М., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2015, колегією суддів в вищезазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 14.07.2015.

В судове засідання 14.07.2015 з'явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив частково скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2015.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2015.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

28 серпня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія МПІ" та Публічним акціонерним товариством "Центренерго" укладено договір про закупівлю (поставку) товарів № 12/98.

Відповідно до умов Договору позивач зобов'язався поставити, а відповідач - прийняти та оплатити товар, найменування, номенклатура, асортимент, кількість та строки поставки якого вказуються у додатку № 1 до Договору.

Згідно з п. 2.5. Договору розрахунки за продукцію здійснюються відповідачем у національній валюті України на підставі рахунку позивача в порядку, передбаченому додатком № 1 до Договору.

Пунктом 9.6. Договору встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати продукції, відповідач сплачує неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни несплаченої продукції.

Додатком 3.1 до Договору встановлено, що загальна вартість продукції складає 143 205, 60 грн.; розрахунки за поставлений товар здійснюються протягом 30-ти днів після підписання акту приймання-передачі; строк дії договору обчислюється з моменту підписання його обома сторонами та діє до 31.12.2014 включно, а в частині зобов'язань - до повного їх виконання.

Місцевим господарським судом встановлено, що позивач, на виконання умов Договору, передав, а Публічне акціонерне товариство "Центренерго", в особі Вуглегірської ТЕЦ прийняло товар на загальну суму 143205, 60 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, Вуглегірська ТЕЦ Публічного акціонерного товариства "Центренерго", свої зобов'язання за Договором, в частині розрахунків за отриманий товар, належним чином не виконала та Листом № 25-5620 від 09.12.2014 повідомила позивача, що не є розпорядником коштів, а документи щодо сплати заборгованості за Договором передані безпосередньо Публічному акціонерному товариству "Центренерго".

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що відповідач не заперечує наявність заборгованості за Договором в сумі 143205,60 грн., колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги, в частині стягнення основного боргу, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2004 по справі № 15/76-б порушено справу про банкрутство ПАТ «Центренерго» (наразі справа має № 15/76-б-43624-б), якою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника до закінчення провадження по справі.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, яка була чинною станом на день порушення провадження у справі № 15/76-б) мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до подання заяви про порушення справи про банкрутство. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови в стягненні з відповідача пені, оскільки неустойка за невиконання боржником грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.п. 3.1., 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, який складений арифметично вірно, приходить до висновку про його обґрунтованість.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що місцевий господарський суд не надав належної оцінки ступеню скрутного фінансового становища Публічного акціонерного товариства "Центренерго", в зв'язку з чим необґрунтовано відмовив в задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення на 6 місяців.

Колегія суддів не погоджується з такими твердженнями апелянта з огляду на наступне.

Відповідно до частини 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Розстрочка - це виконання рішення, частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом в часі. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (пункт 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012).

Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання. Тобто, суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

В той же час, колегія суддів зазначає, що Публічним акціонерним товариством "Центренерго" не доведено наявність обставин, з якими пов'язана можливість розстрочки виконання рішення. Належних та допустимих доказів того, що у разі розстрочки виконання рішення суду протягом 6 місяців заборгованість відповідачем буде погашена суду також не надано.

Крім того, як вірно зазначив місцевий господарський суд, договір № 12/92 від 28.08.2014 укладався відповідачем під ча провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Центренерго", відтак, останній усвідомлював юридичну відповідальність в разі порушення договірних зобов'язань.

Також, колегія суддів звертає увагу, що пунктом 9 частини 3 статті 129 Конституції України закріплено принцип обов'язковості рішень суду.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що заява Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про розстрочку виконання рішення суду протягом 6 місяців задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Центренерго" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2015.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2015 по справі №910/6619/15-г - без змін.

Матеріали справи №910/6619/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді А.О. Мальченко

О.М. Баранець

Повний текст постанови виготовлено та підписано 15.07.2015