Ухвала

від 13.05.2015 по справі 810/4462/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" травня 2015 р. м. Київ К/800/12059/15

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Броварський заводобудівельний комбінат»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року

у справі № 810/4462/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Броварський заводобудівельний комбінат»

до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановила:

ТОВ «Броварський заводобудівельний комбінат» звернувся до суду з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 20 червня 2014 року № 0006232204, № 0006222204.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

У касаційній скарзі, ТОВ «Броварський заводобудівельний комбінат», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі, рішення судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Броварською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Броварський заводобудівельний комбінат» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Епро-Дівайс» за період з 1 жовтня 2012 року по 31 березня 2013 року, за результатом якої складено акт перевірки від 6 червня 2014 року №309/10-06-22-04/33212226.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог пунктів 138.2, 138.4, 138.6, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, а саме: констатовано відсутність об'єкта оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 47395,00 грн. та пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, зокрема, відсутність об'єкта оподаткування із податку на додану вартість на загальну суму 49890,00 грн. (за листопад 2012 року - на 29913,00 грн., за грудень 2012 року - на 19977,00 грн., а також підпункту 1.2 пункту 1, підпунктів 2.2, 2.13, 2.14, 2.15, 2.16 пункту 2, підпункту 3.2 пункту 3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88.

На підставі висновків вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 20 червня 2014 року № 0006232204, яким збільшено суму грошового зобов'язання із податку на додану вартість на 49890 грн. за основним платежем і на 24946 грн. за штрафними санкціями та № 0006222204, яким збільшено суму грошового зобов'язання із податку на прибуток підприємств на 47395 грн. за основним платежем та на 23698 грн. за штрафними санкціями, з огляду на нереальність операцій між позивачем та ТОВ «Епро-Дівайс».

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статі та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі, а саме: договір поставки від 6 листопада 2012 року, видаткові накладні від 10 січня 2013 року № 6112, № 7114, № 3141, № 5125, № 8115, податкові накладні від 6 листопада 2012 року № 6112, від 7 листопада 2012 року № 7114, від 8 листопада 2012 року № 8115, від 3 грудня 2012 року № 3141, від 5 грудня 2012 року № 5125 та рахунки фактури від 6 листопада 2012 року № 6, від 7 листопада 2012 року № 7, від 8 листопада 2012 року № 8, від 3 грудня 2012 року № 3, від 5 грудня 2012 року № 5, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Також судом першої інстанції досліджено, що відповідно до положень пункту 187.1 статті 187 та статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сплачено вартість товарів з ПДВ та сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентом податкових накладних, які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

Як на підставу відсутності реального виконання господарських зобов'язань за укладеними позивачем правочинами, відповідач посилається на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних.

Проте, судом першої інстанції встановлено, що транспортування товару, придбаного за договором №1 від 6 листопада 2012 року, здійснювалось ФОП ОСОБА_1 на підставі усної домовленості. На підтвердження цього надано копії посвідчення водія, свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, свідоцтва платника єдиного податку, ліцензії на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів належних такій особі, довіреності на отримання товару, змінний рапорт про роботу машини для розрахунків за виконані роботи.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що податковим законодавством не визначено товарно-транспортну накладну як обов'язковий безумовний доказ реальності здійснених господарських операцій. Натомість оцінка таких операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу здійснених операцій, з урахуванням особливостей їх суті та змісту.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дотримався правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надав вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Щодо посилань відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Епро-Дівайс», як на доказ відсутності реального характеру у спірних господарських операцій, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Судом першої інстанції досліджено, що відомості стосовно наявності судових вироків щодо посадових осіб ТОВ «Епро-Дівайс» відсутні.

Окрім того, слід відзначити, що обставини, встановлені в актах перевірок та звірок контрагента позивача, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

З урахуванням викладених норм чинного законодавства та встановлених обставин даної справи, колегія суддів дійшла висновку про правомірність заявлених позивачем вимог та враховуючи приписи статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції рахує за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Броварський заводобудівельний комбінат» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року - скасувати, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев