Постанова

від 21.05.2015 по справі 2а-14894/11/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 травня 2015 року № 2а-14894/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу та додані до неї матеріали

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Интерхім» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києва проскасування податкових повідомлень-рішень від 07 жовтня 2011 року № 0001022320, № 0001032320, № 0001042320, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Интерхім», звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському у районі м. Києва (замінено на Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києва) про скасування податкових повідомлень-рішень від 07 жовтня 2011 року № 0001022320, № 0001032320, №0001042320.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 січня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Интерхім" до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0001022320 від 07 жовтня 2011 року, № 0001032320 від 07 жовтня 2011 року, № 0001042320 від 07 жовтня 2011 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від "16" грудня 2014 р. К/9991/33719/12 касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби задоволено частково. Скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 січня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним згідно вимог законодавства було сформовано валові витрати та податковий кредит і, відповідно, заявлена сума до бюджетного відшкодування за наслідками реальної господарської операції, а обставини господарської діяльності контрагента не впливають на податковий облік позивача, що свідчить про неправомірність спірних податкових повідомлень рішень.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечував в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначає, що формування валових витрат та податкового кредиту і, відповідно, заявлення суми до бюджетного відшкодування було здійснено позивачем на підставі нікчемного правочину, що не створює юридичних наслідків, що свідчить про правомірність донарахування податків спірними податковими повідомленнями рішеннями.

В судове засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечував в повному обсязі.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив продовжити розгляд справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

В С Т А Н О В И В:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Подільському районі у м. Києві було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Интерхім» (код ЄДРПОУ 20040711) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Лавіконт-М» (код за ЄДРПОУ 37208894) за період з 01.01.2011р. по 31.03.2011р.

За результатами перевірки складено Акт від 26 вересня 2011 року № 366/23-205/20040711 (надалі по тексту Акт перевірки).

В акті перевірки зазначено наступні порушення: пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих при здійсненні господарських операцій з придбання одягу в ТОВ «Лавіконт-М» за нікчемним правочином.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0001022320 від 07 жовтня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 427 252,00 грн. (427 251,00 грн. - основний платіж, 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); № 0001032320 від 07 жовтня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 319 968,00 грн. (319 966,00 грн. - основний платіж, 2,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та №0001042320 від 07 жовтня 2011 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2011 року на 21 835,00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтуваність позовних вимог, виходячи з наступного.

Між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ «Лавіконт-М» (Постачальник), з іншої сторони, було укладено Договір №55 від 24.12.2010 р. (надалі - Договір №55).

У відповідності до п. 1.1 Договору №55, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцеві товар, згідно Специфікації, що є невід'ємною частиною Договору, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

Згідно з п. 2.1, п. 2.2 Договору №55, назва та кількість товару зазначені у Специфікації, що є невід'ємною частиною Договору. Кількість товару, що постачається по даному Договору, може бути змінена за домовленістю Сторін. Якість товару підтверджується сертифікатом якості виробника.

Відповідно до п. 3.1 - п. 3.5 Договору №55, Постачальник здійснює поставку товару Покупцю до 31 березня 2011 року, вільний від будь-яких прав та третіх осіб, на умовах DDP. Датою поставки партії товару визнається дата, вказана в накладній про прийняття товару Покупцем. Разом з товаром Постачальник зобов'язаний передати Покупцю такі документи: рахунок-фактуру на товар, який відвантажується, виходячи із цін, зазначених у специфікації; видаткові та податкові накладні; паспорт та сертифікат якості виробника на кожну одиницю (або партію) товару. Прийомка товару здійснюється Покупцем: по якості - у відповідності з документами, що підтверджують якість товару та «Инструкции о порядке приемки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по качеству» затвердженого постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 р. № П-7; по кількості - у відповідності з товарно-супровідними документами та «Инструкции о порядке приемки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по количеству», затвердженого постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. № П-6. 3.5. Покупець має право відмовитись від прийняття товару у разі невідповідності його якості або технічним характеристикам. Постачальник забезпечує за власний рахунок усунення претензій, що виникають у Покупця у зв'язку з нестачею, недоліками, невідповідністю вимогам по якості товару.

В підтвердження придбаної продукції позивачем надано суду наступні документи: Специфікації: №2 - №5, видаткову накладну від 02.02.2011р. № 120 за товар (а саме: сорочка формена тип А «Фланелівка» з сукна матроського, чорного кольору; штани з лацбантом з сукна матроського, чорного кольору; бушлат з сукна матроського, чорного кольору) на суму 1408250, 00 грн. (крім того, ПДВ - 281650, 00 грн.) та видаткову накладну від 11.03.2011р. № 14 за товар (а саме: плаття робоче темно-синього кольору з тканини бавовняної змішаної зр. 3070) на суму 300755, 00 грн. (крім того, ПДВ - 60151, 00 грн.) та податкові накладні: від 02.02.2011 р. №2, від 11.03.2011 р. №14. Оплата за Договором №55 не здійснювалася, станом на 31.02.2011р. заборгованість становить 2050764, 00 грн.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні рахунок-фактура на товар, який відвантажується, довіреності на отримання товару; паспорт та сертифікат якості виробника на кожну одиницю (або партію) товару, товарно-транспортні накладні, докази поставлення на склад товару та його обліку.

Також, на час розгляду справи позивачем не надано суду докази оплати за придбаний товар.

Позивач зазначає, що 28 грудня 2010 року між Міністерством оборони України та Акціонерним товариством «ІНТЕРХІМ» було укладено Договір № 286/3/10/53 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) (в тому числі для миротворчих підрозділів Збройних Сил України).

Відповідно до п. 1.1. Договору № 286/3/10/53 позивач зобов'язувався у 2010 р. поставити Міністерству оборони України товар, одяг різний та доповнення до одягу, з тканини, а відповідач - Замовник зобов'язувався забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни) і виключно за цінами згідно положень Договору.

Сторонами 29 грудня 2010 року укладено додаткову угоду № 1 до договору від 28 грудня 2010 року № 286/3/10/53 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) (в тому числі для миротворчих підрозділів Збройних Сил України), якою було внесено зміни в п.п. 13.2. умов даного Договору.

В матеріалах справи містяться пояснення генерального директора Акціонерного товариства «ІНТЕРХІМ», який обіймав дану посаду в період 01.07.2003 р. по 05.08.2011 р., в яких останній зазначає наступне: « 24.10.2010 між АТ «Інтерхім» та ТОВ «Лавіконт-М» був підписаний договір №55 щодо купівлі у ТОВ «Лавіконт-М» військового одягу (сорочки, штани, бушлати, плаття) згідно специфікаціям. Вказаний товар придбавався для виконання умов договору №286/3/10/50 від 28.12.2010, укладеного між АТ «Інтерхім» та Міністерством оборони України. Весь товар був закуплений у ТОВ «Лавіконт-М» та поставлений до Міністерства оборони України та виконаний у повному обсязі (а.с.47-79 т.1). Більше того, Позивач вимушений був звернутися до Господарського суду м. Києва - щодо стягнення з Міністерства оборони України боргу за поставлену продукцію за вказаним контрактом, і отримав накази Господарського суду м. Києва №4/259 від 22.07.2011 на суму 2 084 367 грн., №4/247 від 11.07.2011 на суму 136 080 грн. (а.с. 80,81 т.1). Щодо вибору постачальника товару необхідно повідомити наступне. Вибір такого постачальника з боку АТ «Інтерхім» здійснювався через інтернет-мережу, а саме, на сайтах виробників та гуртових постачальників такого роду товару. Мною було відібрано декілька фірм для проведення з ними переговорів та відбору їх для постачання товару. Серед відібраних мною фірм була і ТОВ «Лавіконт-М», де директор був ОСОБА_2, якому я зателефонував на номер, зазначений на сайті, а саме на НОМЕР_4 та запропонував йому приїхати до нас в офіс для проведення переговорів. В офісі АТ «Інтерхім» за адресою вул. Воздвиженська, 10-А, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ 20040711, відбулися переговори з особою, яка представилася, як директор ТОВ «Лавіконт-М» ОСОБА_2. Він запропонував конкурентні ціни та зручну форму оплати, а саме після здійснення поставки товару, без жодної суми попередньої оплати. Для підтвердження своїх повноважень показав наказ про його призначення на посаду, статут, де основним видом економічної діяльності було зазначено посередництво в торгівлі товарами широкого вжитку, свідоцтво про держреєстрацію підприємства, довідку з органів статистики, де було зазначено його прізвище. Після проведення таких переговорів, ТОВ «Лавіконт-М» було відібрано як найбільш вигідний партнер для АТ «Інтрехім» та 24.10.2010 був підписаний договір №55 щодо поставки товару (одягу). ТОВ «Лавіконт-М» повністю виконав свої зобов'язання та здійснив поставку товару у повному обсязі, про що свідчать первинні документи (а.с.47-79 т.1). Слід також, зазначити, що у зв'язку з тим, що в подальшому Міністерство оборони України за поставлений товар не розрахувалося, то і АТ «Інтерхім» (Позивач), в свою чергу, заборгував кошти перед ТОВ «Лавіконт-М». Таким чином, при виконанні договору №55 від 24.10.2010, укладеного між ТОВ «Лавіконт-М» та АТ «Інтерхім» були взяті до уваги такі умови, як відсутність ризику невиконання з боку ТОВ «Лавіконт-М», оскільки попередніх оплат за договором не було; основний вид діяльності, зазначений в реєстраційних документах - посередництво в торгівлі товарами широкого вжитку; конкурентоспроможні ціни.».

Суд звертає увагу, що колишній директор позивача в своїх поясненнях зазначає, що спірний товар було придбано саме для Міністерства оборони України, проте, суд скептично ставиться до наданих пояснень, оскільки Договір між позивачем та контрагентом (ТОВ «Лавіконт-М») було укладено саме 24.10.2010 р., а з Міністерства оборони України 28.12.2010 р., що в свою чергу свідчить про те, що позивач не міг знати на перед про укладання в майбутньому договору з Міністерством оборони України саме на даний товар.

Крім того, суд звертає увагу, що в судовому засіданні 25.03.2015 р. представником позивача надавалися інші пояснення стосовно придбаного товару, а саме, представник позивача зазначив, що позивачем було виграно тендер (Міністерства оборони України) на придбання спірного товару, через своїх знайомих директором було знайдено засновника та директора ТОВ «Лавіконт-М», у якого був наявний товар та в подальшому його придбано.

Проте, як свідчать матеріали справи, протоколом від 09.12.2010 р. №72/154/7 позивач виграв тендер на придбання одягу (товару) для Міністерства оборони України. В той же час суд звертає увагу, що договір між позивачем та контрагентом було укладено раніше, а саме 24.10.2010 р., до отримання результатів прийняття рішення з конкурсних торгів, які були проведені Міністерством оборони України.

При направленні даної справи Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 16 грудня 2014 р. звернув увагу на те, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось з'ясування обставин щодо прояву позивачем розумної обережності при укладанні договору № 55 від 24 грудня 2010 року з ТОВ «Лавіконт-М», адже, за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

Для з'ясування всіх обставин справи, судом було викликано в якості свідка директора та засновника ТОВ «Лавіконт-М» ОСОБА_2 (Повістка про виклик від 25.03.2015 р., яка міститься в матеріалах справи), проте останній в судове засідання не з'явився та не надав суду письмових пояснень.

В обґрунтування своєї позиції щодо неправомірного формування позивачем даних податкового обліку за розглядуваними поставками, податковим органом наголошувалося на порушенні співробітниками Головного відділу податкової міліції Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби кримінальної справи № 53-3773 за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Лавіконт-М», тобто за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України.

В матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували, що позивачем отримувався товар від контрагента ТОВ «Лавіконт-М».

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Позивачем та його контрагентами, обставини використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача та встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

З огляду на предмет та обсяг робіт, які, як стверджував позивач, було виконано (придбано) його контрагентом, та послуги, які були ним отримані, суд приходить до висновків, що контрагент позивача був позбавлений можливості виконати роботи (поставити товар), які є предметами договорів, а позивач, в свою чергу, не міг не знати цього.

Пункт 6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України № 165 від 30.05.97 р. передбачає, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Відповідно до п. 5 вищевказаного Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон № 334/94-ВР) визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Разом з тим, надані позивачем документи та пояснення, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентом.

Крім того, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні дані поставлення на склад позивача товару і ким і коли даний товар поставлявся і в якому обсязі, а з наданих позивачем видаткової накладної не є можливим встановити коли і ким поставлявся товар і яким чином він обліковувався.

Також, суд звертає увагу, що з рахунків-фактури, не можливо встановити місце відвантаження товару та місце доставки вищезазначеного товару на склад позивача, чи на юридичну адресу позивача чи на іншу адресу.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Суд вважає, що позивачем не доведено факт реального виконання умов договору, що надало б йому право на формування податкового кредиту та валових витрат з огляду на наступне.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216).

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

У відповідності до п.п. 14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу

У відповідності до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 № 21-425во10, наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 судам необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Згідно постанови Верховного суду України від 08.09.2009 у справі № 21-737во09 про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів вони не підписували.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин.

Крім того, аналогічна позиція викладена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2014 року по справі №К/800/45861/13; Ухвалах Вищого адміністративного суду України: від 13.03.2014р. по справі №К/9991/17487/141 від 23 квітня 2014 року по справі №К/800/16727/13, від 24 квітня 2014 р.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Интерхім» відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук