Рішення

від 20.05.2015 по справі 916/5246/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" травня 2015 р.Справа № 916/5246/14

За позовом: Ізмаїльського міжрайонного прокурора Одеської області; в особі, якою є Ізмаїльська міська рада Одеської області;

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА-ТЕКНОР"

про стягнення 1892,22грн.

Суддя Літвінов С.В.

Представники:

Від прокуратури: Шарандак О.І. за посвідченням №031643.

Від позивача( Ізмаїльська міська рада Одеської області): Прибуткова О.О. по довіреності №3 від 05.01.2015р.;

Від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Ізмаїльський міжрайонний прокурор Одеської області в інтересах держави в особі Ізмаїльської міської ради Одеської області, звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА-ТЕКНОР" про стягнення збитків, завданих внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів у розмірі 1892,22грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.12.2014р. порушено провадження у справі №916/5246/14 (суддя Погребная К.Ф.).

Приймаючи до уваги перебування судді Погребної К.Ф. з 11.03.2015р. на лікарняному, згідно автоматизованої системи документообігу суду та розпорядженням керівника апарату суду №304 від 11.03.2015р., справу №916/5246/14 передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Літвінову С.В.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.03.2015р. справу №916/5246/14 прийнято до розгляду суддею господарського суду Одеської області Літвіновим С.В.

За клопотанням прокурора, ухвалою господарського суду Одеської області від 08.04.15р. строк вирішення спору по справі №916/5246/14 було продовжено до 26.05.15р., в порядку ст.69 ГПК України.

Відповідач проти позову заперечу, та просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, з підстав викладених у відзиві(вх.№4733/15 від 20.02.15р.).

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив .

Товариству з обмеженою відповіла/ьністю «Альфа-Текнор» на підставі свідоцтва про право власності від 29.11.2007 належить нежитлова будівля, що розташована за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Леніна, 107

Рішенням Ізмаїльської міської рали № 3348-VI від 31.10.2013 Товариству з обмеженою відповідшіьністю «Альфа-Текнор» надано земельну ділянку у довгострокову оренду на 10 років загальною площею 0.0416 га для розміщення та експлуатації магазину, встановлено орендну плату за користування у розмірі 3,8% від нормативної грошової оцінки землі в рік із щорічним збільшенням на 0,0.)% в рік.

Ізмаїльський міжрайонний прокурор Одеської області в обґрунтування позову зазначає, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації (ст.125 ЗК України). Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (ч. 2 ст. 126 ЗК України).

З моменту прийняття Ізмаїльською міською радою даного рішення між ТОВ «Альфа-Текнор» та Ізмаїльською міською радою договір оренди земельної ділянки укладений не був.

Рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області № 102 від

30.01.2014 створено комісію з визначення збитків власникам землі та землекористувачам, а

також затверджено її положення.

04.04.2014 відбулося засідання комісії, де було розглянуто питання щодо визначення та нарахування збитків, заподіяних ТОВ „Альфа-Текнор" в результаті несплати коштів за користування земельною ділянкою, на якій розташоване нерухоме майно даного товариства.

На засіданні комісії було визначено, що відповідно до розрахунку, ТОВ «Альфа- Текнор» нанесено територіальній громаді м. Ізмаїл збитки у вигляді неодержаних доходів у розмірі 1892,22 грн. про що було складено акт №9 про визначення збитків у вигляді неодержаних доходів від 04.04.2014.

Рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 374 від 23.04.2014 було затверджено акт № 9 від 04.04.2014.

Ізмаїльський міжрайонний прокурор Одеської області посилається на те, що відповідно до п. 3.2 положення пре комісію з визначення збитків власникам землі та землекористувачам збитки відшкодовуються власникам землі підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше місяця після затвердження актів комісій, а при вилученні (викупі) земельних ділянок - після прийняття міською радою рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право ла. земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.

Крім того, Ізмаїльський міжрайонний прокурор Одеської області вказує, що 23.04.2014 на адресу товариства рекомендованим листом було надіслано акт № 9 від 04.04.2014, розрахунок визначення збитків, рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради №102 від 30.01 2014, договір про добровільне відшкодування збитків, спричинених власникам землі та землекористувачам.

Станом на 22.07.2014 ТОВ «Альфа-Текнор» заборгованість, визначену комісією, не погашено.

Також, Ізмаїльський міжрайонний прокурор Одеської області посилається, що згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Використання земельної ділянки ТОВ «Альфа-Текнор», без правових підстав, позбавило міську раду, як власника землі, права отримувати від цієї земельної ділянки доход в розмірі орендної плати, що і стало підставою для подання даного позову.

В обґрунтування подачі позову в інтересах Ізмаїльської міської ради Одеської області Ізмаїльльський міжрайонний прокурор Одеської області зазначає, що згідно з п.2 ст. 121 Конституції України на Прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом. Зазначене конституційне положення знайшло своє відображення в ст. 5 Закону України "Про прокуратуру", де зазначено, що прокуратура виконує функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. Представництво інтересів громадянина або держави здійснюється прокурором також на підставі заподіяння громадянину або державі шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення чи іншого суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність.

Ч.1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень ч.3 цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як зазначено в п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. N 3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", що міститься в частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Відповідно до п. 2 резолютивної частини зазначеного Рішення Конституційного Суду України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку посвідчується відповідним державним актом, а право оренди земельної ділянки - договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Частиною 2 ст. 83 Земельного кодексу України встановлено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності.

Відповідно до ст. 12 цього ж кодексу до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад. Статтею 206 цього ж кодексу встановлено, що використання землі в Україні є платним.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельним кодексом України.

За змістом ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Пунктом "д" статті 156 Земельного кодексу України передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Відповідно до ч. 6 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення.

Так вирішуючи цей спір, необхідно брати до уваги загальні положення ст. 22, глави 82 Цивільного кодексу України.

Так, згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У розгляді справ за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди, господарські суди мають докладно з'ясовувати причини неоформлення чи несвоєчасного оформлення відповідного землекористування та обставини, пов'язані із вжиттям господарюючими суб'єктами усіх залежних від них заходів щодо одержання документів, які посвідчують право землекористування. При цьому, суду слід враховувати вимоги частини другої ст. 120 Земельного кодексу України, якою передбачено що у разі коли жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Якщо у розгляді справи буде з'ясовано факт правомірного набуття особою права на нерухоме майно, і що суб'єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюваних документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення.

Визначення поняття збитків наводяться також у ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.

Слід зазначити, що Ізмаїльський міжрайонний прокурор Одеської області не спростував та не надав доказів того, що відповідач не сплачує податок на землю у встановленому законодавством розмірі.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.2.11-2.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у застосуванні положень статей 377 ЦК України та 120 ЗК України щодо переходу права користування земельною ділянкою внаслідок переходу права на розташований на ній житловий будинок, будівлю, споруду господарським судам слід враховувати, що положення відповідних статей обох кодексів мають один і той же предмет регулювання, а тому підлягають застосуванню в сукупності.

До відносин, пов'язаних з переходом права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок, будівля, споруда, до особи, що набула права власності на відповідне нерухоме майно, в тому числі стосовно розміру такої земельної ділянки, застосовується законодавство, що діяло на час переходу права власності на житловий будинок, будівлю, споруду. До відносин користування власником житлового будинку (будівлі, споруди) земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок (будівля, споруда) як до правовідносин, що тривають, застосовується законодавство, що діє протягом періоду користування земельною ділянкою. Норми законодавства, якими змінено правовий режим та умови користування такими земельними ділянками, повинні застосовуватися також і до умов користування земельною ділянкою, які існували до відповідних змін. Відповідно до частини другої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Отже, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я в установленому законом порядку, в тому числі з додержанням вимог згаданих Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень" і статті 125 ЗК України, яка пов'язує виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації відповідного права. Він за необхідності може звернутися до господарського суду також з позовом про визнання за ним права користування земельною ділянкою (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України). При цьому необхідно враховувати також приписи: - статті 120 ЗК України, зокрема її другої частини, та статті 126 названого Кодексу; - статті 377 ЦК України; - статті 50 Закону України "Про землеустрій", зокрема, частини першої згаданої статті. Статтею 120 ЗК України (в редакції від 25.10.2001) було передбачено перехід права користування земельною ділянкою до нового власника житлового будинку (будівлі, споруди), розташованого на цій земельній ділянці, на підставі договору оренди. З 20.06.2007 набрав чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України" від 27.04.2007 N 997-V, яким було змінено редакцію частин першої та другої статті 120 ЗК України. Зокрема, стаття 120 ЗК України (в редакції від 27.04.2007) не містила положення про договір оренди як про єдину підставу права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок, будівля, споруда. Отже, з дати набрання чинності названим Законом передбачене статтею 120 ЗК України право власника нерухомого майна користуватися земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, може ґрунтуватися й на інших підставах, ніж договір оренди земельної ділянки. Статтями 92, 93, 98, 102 ЗК України передбачено користування земельною ділянкою на праві постійного користування, оренди, сервітуту, еміфітевзису та суперфіцію.

Як роз'яснив Вищий господарський суд України у постанові Пленуму №6 від 17.05.2011р. (пункт 3.1), відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки . Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття . Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Суд звертає увагу на те, що ст.156 Земельного кодексу України містить вичерпний перелік підстав відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, зокрема, таку підставу як неодержання власником/землекористувачем доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки , що пов'язується прокурором та позивачем саме з відшкодуванням збитків ТОВ"Альфа-Текнор".

Об'єктом, щодо якого застосовується така відповідальність, є окрема земельна ділянка, що може виступати об'єктом цивільних прав.

Відповідно до пунктів 1-11 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012р. №5245-VI цей Закон набирає чинності з 1 січня 2013 року. Визнати таким, що втратив чинність, Закон України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 35, ст. 411; 2008 р., N 27 - 28, ст. 253; 2009 р., N 23, ст. 281; 2012 р., N 8, ст. 61). З дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу. У державній власності залишаються: а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; в) землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу. Державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку. У разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками. З дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. У разі якщо межі сіл, селищ, міст не встановлені відповідно до вимог статей 174, 175 та 176 Земельного кодексу України, визначення меж земель державної та комунальної власності здійснюється з урахуванням меж населених пунктів, зазначених у Державному земельному кадастрі. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом. Рішення про затвердження проектів розмежування земель державної та комунальної власності, затверджені до набрання чинності цим Законом, разом з витягами із таких проектів із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок, які відносяться цими проектами до державної чи комунальної власності, є підставою для здійснення державної реєстрації земельних ділянок та державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на земельні ділянки. Матеріали проектів землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності, розроблених, але не затверджених до набрання чинності цим Законом, можуть використовуватися при розробленні схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, матеріалів інвентаризації земель, а також іншої документації із землеустрою.

В матеріалах справи відсутні докази проведення державної реєстрації права власності Ізмаїльської міської ради Одеської області на земельну ділянку за адресою: м. Ізмаїл Одеської області, вул. Леніна, 107, якою користується відповідач.

Викладене означає, що позивачем не доведено порушення права власності Ізмаїлької міської ради Одеської області щодо земельної ділянки площею 0,0416 га за адресою: м. Ізмаїл Одеської області, вул. Леніна, 107, відтак визначена п. "д" ч.1 ст.156 Земельного кодексу України підстава для відшкодування збитків у зв'язку із неодержанням доходів, відсутня.

Крім того, згідно із п.1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №284 від 19.04.1993р., власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок , встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Відповідно до п.3 вищезазначеного Порядку, відшкодуванню підлягають: вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво; вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень; вартість лісових і дерево-чагарникових насаджень; вартість водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин тощо), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд; понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обгрунтовані* . *Неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Згідно із пунктами 4,5 цього Порядку, розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості). Збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій, а при вилученні (викупі) земельних ділянок - після прийняття відповідною радою рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина. При вилученні (викупі) земельних ділянок до земель запасу збитки відшкодовують власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, ради, які прийняли рішення про вилучення (викуп) земель.

Суд звертає увагу на те, що ст.156 Земельного кодексу України не передбачено такої підстави настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, у тому числі у вигляді неодержаних доходів, як неоформлення згідно із законом правовстановлюючих документів (договору оренди) фактичним землекористувачем.

Крім того, суд наголошує на тому, що предметом правового регулювання норм ст.ст.156,157 Земельного кодексу України та Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою КМ України від 19.04.1993р. №284, є відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, заподіяних внаслідок законного вилучення земельних ділянок на користь інших осіб, їх тимчасового зайняття такими користувачами та обумовленого цим неодержання власником (позивачем) доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Вказані правовідносини не слід ототожнювати з фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто без належних правовстановлюючих документів на землю (абзац 16 ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель"), що, в свою чергу, є підставою для застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покрову (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу", затвердженої постановою КМ України від 25.07.2007 №963.

Сума заявлених збитків, є наслідком умовного припущення про можливість отримання Ізмаїльською міською радою Одеської області прибутку від одержання орендної плати за користування земельною ділянкою, проте щодо загального розміру збитків та методики їх обчислення в матеріалах справи відсутні будь-які докази.

Позовні вимоги прокурора ґрунтуються на спеціальному нормативному акті - Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993р.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.3.4 Постанови Пленуму №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" За змістом статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України до особи, яка набула права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розміщено відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). З огляду на приписи статті 182, частини другої статті 331, статті 657 ЦК України покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно. У разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно за наявності у попереднього власника належно оформленого права на земельну ділянку, на якій воно розміщене, необхідно враховувати, що така особа набула права на відповідну земельну ділянку. З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Тому відсутність у такої особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки. З урахуванням викладеного в таких випадках положення статті 212 ЗК України застосуванню не підлягають.

У пункті 3.8 Постанови Пленуму №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" Вищий господарський суд роз'яснив наступне: вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 ЦК України та частини другої статті 224 ГК України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини). У розгляді таких справ господарські суди мають докладно з'ясовувати причини неоформлення чи несвоєчасного оформлення відповідного землекористування та обставини, пов'язані із вжиттям господарюючими суб'єктами усіх залежних від них заходів щодо одержання документів, які посвідчують право землекористування. При цьому суду слід враховувати вимоги частини другої статті 120 ЗК України, якою передбачено що у разі коли жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Якщо у розгляді справи буде з'ясовано обставини, зазначені в абзаці третьому підпункту 3.4 пункту 3 цієї постанови, і що суб'єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюваних документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення .

Виходячи із сукупності встановлених обставин справи, вбачається необґрунтованість нарахування збитків, відповідно до порядку, встановленого Постановою Кабінету міністрів України від 19.04.1993р. №284 "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам", яка має спеціальний предмет правового регулювання та до даного випадку не може застосовуватись.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні ст. 1193 Цивільного кодексу України.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 28.01.2015 року у справі № 5023/3993/12 (5023/9057/11).

Суд дійшов висновку про те, що у діях відповідача не вбачається наявності складу цивільного правопорушення.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Під час розгляду справи відповідачем не було належним чином доведено суду та доказано виконання своїх зобов'язань.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

За таких обставин, позовні вимоги Ізмаїльського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах Ізмаїльської міської ради Одеської області є необґрунтованими, та не підлягають судом задоволенню, у зв'язку з їх недоведеністю та невідповідністю законодавству.

Відповідно до п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013р., №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Відповідно до п.5 листа ВГСУ від 23.05.2012р. №01-06/704/2012 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір"", якщо на час подання позову(поданого до набрання Законом чинності) позивач був звільнений від сплати державного мита згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито", а за результатами розгляду справи господарським судом з нього мають бути стягнуті суми судових витрат, то до таких витрат належатиме саме судовий збір у розмірі, визначеному відповідно до частини першої та пункту 4 частини другої статті 4 Закону.

Враховуючи те, що Ізмаїльська міська рада Одеської області не звільнена від сплати судового збору, на підставі ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у розмірі 1827грн. покладаються на Ізмаїльську міську раду Одеської області у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44,49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У позові відмовити.

2. Стягнути з Ізмаїльської міської ради Одеської області (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, пр. Суворова, 62, код ЄДРПОУ 37977316) на користь Державного бюджету України (р/р 31210206783008, отримувач УК у м. Одесі/Приморський район, код отримувача ЄДРПОУ 38016923, банк отримувача ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1827(одну тисячу вісімсот двадцять сім)грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення підписано 22 травня 2015 р.

Суддя С.В. Літвінов