Постанова

від 20.05.2015 по справі 906/136/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2015 року Справа № 906/136/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

від позивача: представник не з'явився;

від відповідача: Васькевич С.М.; Чижевський А.П.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Фізична особа - підприємець Васькевич Сергій Миколайович на рішення господарського суду Житомирської області від 10.03.15р. у справі № 906/136/15 (суддя Лозинська І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт"

до відповідача Фізичної особи - підприємця Васькевича Сергія Миколайовича

про стягнення в сумі 14 663 грн. 55 коп.

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Комфорт» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Житомирської області з позовною заявою (а.с. 2-5) до Фізичної особи-підприємця Васькевича Сергія Миколайовича (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача 12 015 грн. боргу, 1 217 грн. 73 коп. пені, 1 279 грн. 76 коп. інфляційних втрат та 151 грн. 06 коп. річних.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 10 березня 2015 року (а.с. 41-43) з підстав, вказаних у рішенні, позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 12 015 грн. основного боргу, 1 066 грн. 06 коп. пені, 1 279 грн. 76 коп. інфляційних втрат та 151 грн. 06 коп. річних. В частині стягнення 151 грн. 67 коп. пені судом відмовлено. Також, даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 808 грн. 10 коп..

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 48-50) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Житомирської області від 10 березня 2015 року в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права. Крім того, Відповідач як на підставу скасування рішення суду посилається на той факт, що орендоване приміщення за його технічним станом не могло ефективно використовуватися за цільовим призначенням, а тому Відповідачем за власний рахунок були виконані роботи з ремонту об'єкта оренди, тобто проведено поліпшення орендованого майна загальною вартістю 30 360 грн.. Також, як зазначає Відповідач, з 1 квітня 2014 року вказане приміщення не використовується Відповідачем та вибуло з його володіння, а тому з 1 квітня 2014 року орендна плата ним не сплачувалася. За твердженням апелянта, також у даному договорі відсутні істотні умови, що свідчить про те, що договір є неукладеним.

Ухвалою суду від 2 квітня 2015 року (а.с. 47) апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 20 травня 2015 року на 14 годину 50 хвилин.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу з додатками (а.с. 60-65), в якому з підстав висвітлених в цьому відзиві, заперечує проти доводів зазначених в апеляційній скарзі Відповідача та просить залишити рішення господарського суду Житомирської області без змін.

Представник Позивача в судове засідання від 20 травня 2015 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про врученя поштового відправлення (а.с. 58). Причини неявки своїх повноважних представників суду не повідомили. Жодних клопотань від Позивача щодо відкладення розгляду справи до господарського суду апеляційної інстанції не надходило. Водночас, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 2 квітня 2015 року явка сторін не була визнана обов'язковою.

Відповідно до пунктів 3.9.2, 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції": у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору; при цьому неявка у судове засідання однієї з сторін, належним чином повідомленої про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного та враховуючи приписи статтей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та Позивачем не надано доказів в підтвердження поважності причин неявки його повноважних представників в судове засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Позивача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 20 травня 2015 року представники Відповідача підтримали доводи апеляційної скарги, з підстав, висвітлених у апеляційній скарзі та просили суд скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення, котрим відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників Відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Житомирської області від 10 березня 2015 року по справі № 906/136/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення. При цьому, суд виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 1 січня 2014 між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір оренди приміщення (далі - Договір; а. с. 10).

Згідно пункту 1.1 Договору, Позивач зобов'язався передати Відповідачу в строкове платне користування нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Овруч, вул. Сабурова, 1/23, площею 89 кв.м.

Відповідно до пункту 1.2 Договору, приміщення надається для використання Відповідачем у підприємницькій діяльності, а саме: роздрібна торгівля будівельними матеріалами.

Як визначено пунктами 2.3 - 2.4 Договору: Відповідач зобов'язався своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату не пізніше 1 числа поточного місяця; після припинення Договору Відповідач зобов'язався повернути орендоване майно Позивачу в належному стані.

З пункту 2.5 Договору вбачається, що Відповідач за користування орендованим майном сплачує орендну плату у розмірі 15 грн. за 1 м кв або 1 335 грн..

Пунктом 3.1 Договору визначено, що Позивач зобов'язався передати приміщення Відповідачу на протязі

---

днів, після підписання Договору в належному стані.

Згідно пункту 6.1 Договору, Договір вступає в силу з дня підписання і діє до 31 грудня 2014 року.

З наявних в матеріалах справи виписках по рахунку Позивача вбачається, що: 3 січня 2014 року Відповідачем було сплачено на рахунок Позивача 712 грн. із призначенням платежу «Оплата за оренду приміщення за січень 2014 року, згідно договору оренди від 1 січня 2013 року»; 3 лютого 2014 року Відповідачем було сплачено на рахунок Позивача 712 грн. із призначенням платежу «Оплата за оренду приміщення за лютий 2014 року згідно договору оренди від 1 січня 2014 року»; 3 березня 2014 року Відповідачем було сплачено на рахунок Позивача 2 581 грн. із призначенням платежу «Оплата за оренду приміщення за березень 2014 року згідно договору оренди від 1 січня 2014 року», а всього Відповідачем було перераховано на рахунок Позивача 4 005 грн..

Позивач звернувся до Відповідача з претензією від 14 листопада 2014 року за № 2 (а.с. 15) в котрій зазначив, що починаючи з квітня 2014 року орендоване приміщення було зачинено, письмового попередження про дострокове розірвання Договору Позивач не отримував, доступу до приміщення Позивач не має (всі двері зачинені замками). Тому, Позивач вказав, що вважає Договір дійсним до 31 грудня 2014 року та пропонує Відповідачу терміново здійснити орендну плату за останні дев'ять місяців (квітень-грудень) в розмірі 12 015 грн. до 1 грудня 2014 року, в разі непогашення боргу Позивач буде звертатися до суду.

В свою чергу, в матеріалах справи міститься відповідь Відповідача на претензію Позивача від 3 грудня 2014 року № 29 (а.с. 16), в котрій, Відповідач зазначив, що претензія не може бути задоволена, оскільки не містить реквізитів, притаманних даному виду документа, також, до претензії не долучено акт приймання-передачі, на підставі якого вказане приміщення передано Відповідачем Позивачу, відсутній розрахунок претензії, поштові та платіжні реквізити заявника претензії, посилання на нормативні акти.

З огляду на що, Позивач повторно направив на адресу Відповідача претензію про досудове врегулювання спору між Позивачем та Відповідачем від 15 грудня 2014 року за № 6 (а.с. 17), до котрої долучив розрахунок боргу, розрахунок інфляційних втрат, пені та річних, а також додав акт звірки заборгованості по Договору підписаний та скріплений печаткою Позивача та зазначив, що в разі несплати боргу до 20 грудня 2014 року Позивач звертатиметься до суду з даним позовом. При цьому, колегія суду констатує, що в матеріалах справи відсутні докази, направлення даної претензії на адресу Відповідача.

Зважаючи на те, що Відповідач не виконав належним чином умови Договору (а саме те, що Відповідач не здійснив в повному обсязі сплату за користування орендованим майном на підставі укладеного Договору, та залишив без задоволення претензію Позивача щодо сплати решти суми орендної плати), Позивач звернувся до суду, за захистом, як він вважає, свого порушеного права, з позов до Відповідача щодо сплати боргу та штрафних санкцій.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статтей 173, 174 Господарського кодексу України, правовідносини, які виникли між сторонами за своїм характером являються господарськими, як такі, що виникли з господарського договору, і відповідно до статті 1 Господарського кодексу України є предметом його регулювання.

В силу дії частини 2 статті 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач та Відповідач уклавши Договір оренди приміщення, встановили для себе права та обов'язки, які є обов'язковими.

Відносини між сторонами (учасниками господарських відносин) за даним позовом виникли з приводу оренди приміщення.

У відповідності із статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковий для виконання сторонами.

Відповідно до приписів частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно частини 1 статті 286 Господарського кодексу України: орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності; розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Приписами статті 795 Цивільного кодексу України унормовано, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору; з цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Із системного аналізу вищезазначених норм діючого законодавства України в контексті доказів, наявних в матеріалах справи в спростування позиції Відповідача, висвітленої в апеляційній скарзі (з приводу того, що даний Договір з огляду на відсутність в ньому всіх істотних умов та акту прийому-передачі орендного майна є неукладеним) вбачається, що не зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутній акт прийому-передачі орендного майна, Відповідач своїми активними діями, котрі проявляються в користування орендним майном та сплаті орендної плати за три місяці (а.с. 12-14) не лише підтвердив факт користування орендованим майном, а й відповідно наявність у нього такого майна.

Крім того, дослідивши даний Договір, суд констатує наявність у ньому визначення всіх істотних умов (предмет, визначення орендної плати, строк дії, відповідальність сторін, умови припинення Договору) Договору.

Даний Договір засвідчений підписом Відповідача та скріплений відтиском його печатки, що опосередковано засвідчує про визнання Відповідачем та погодження всіх умов Договору, адже за наявності у Відповідача сумніву щодо тих чи інших умов Договору, навряд чи б засвідчував Відповідач даний Договір та скріплював його відтиском печатки.

Зважаючи на те, що перший платіж Відповідач здійснив 3 січня 2014 року із призначенням платежу «Оплата за оренду приміщення за січень 2014 року згідно договору оренди від 1 січня 2013 року» (а. с. 12) в площинні дати підписання Договору - 1 січня 2014 року, колегія суду зазначає, що ці докази опосередковано вказують на те, що нежитлове приміщення площею 89 мкв було передано на умовах оренди Відповідачу після підписання Договору.

Як уже було зазначено вище в даній судовій постанові Відповідачем було проведено оплату за користування приміщенням протягом трьох місяців, на загальну суму 4005 грн..

Водночас, докази сплати Відповідачем орендної плати за період з квітня по грудень 2014 року по Договору в матеріалах справи відсутні.

Що ж до заперечень Відповідача щодо проведених поліпшень, то колегія суду не бере їх до уваги, оскільки питання що стосуються розміру та суми проведеного ремонту чи поліпшень не є предметом розгляду даної справи та підлягають доведенню в іншій справі з відповідним предметом позову (зустрічного позову щодо цього предмету Відповідач суду першої інстанції не подавав).

Що ж стосується заперечень Відповідача, висвітлених у апеляційній скарзі, з приводу «Акта вскрытия помещения» № 1 від 16 січня 2015 року (а.с. 31), котрий складений без участі Відповідача, то колегія суду зазначає, що даний акт був складений уже після закінчення строку дії Договору, а тому присутність представника Відповідача не була обов'язковою.

Поряд з тим, Відповідач наявність обставин, що унеможливили користування ним орендованим приміщенням у період з квітня по грудень 2014 року не довів, так як і не надав докази щодо повідомлення ним Позивача про припинення дії Договору та неможливість користування надалі орендованим майном по Договору, у зв'язку з чим колегія суду прийшла до висновку, що обов'язок Відповідача по внесенню орендної плати припиняється моментом повернення майна та внаслідок закінчення строку дії Договору, що також кореспондується з пунктом 6.1 Договору та підтверджує правомірність нарахування Позивачем орендної плати по 31 грудня 2014 року.

Колегією суду встановлено та підтверджується представниками сторін, що по закінченні строку дії Договору акт прийому - передачі (повернення) майна з оренди не складався та сторонами не підписувався.

Разом з тим, колегія суду важає за необхідне зазначити, що незважаючи на те, що такий акт не складався, не складення акту приймання - передачі майна в оренду не звільняє Відповідача від обов'язку у разі припинення дії Договору повернути Позивачу майно згідно з умовами Договору (пункту 2.4 Договору), а, відсутність ж акту приймання - передачі (повернення) майна з оренди позбавляє Відповідача можливості належними та допустимими доказами підтвердити обставини повернення орендованого майна.

З огляду на усе вищеописане у даній судовій постанові, Відповідач повинен був здійснити оплату за орендоване майно, розмір якої має здійснюватися з урахуванням фіксованих платежів за місяці оренди, що погоджено сторонами в пункті 2.5 Договору, виходячи з критерію пропорційного співвідношення до фактично переданої площі (та підтверджено призначенням платежу при здійсненні Відповідачем оплат).

Враховуючи вищеописане, здійснивши перерахунок орендної плати за фактично прийняту Відповідачем до користування площу приміщення (89 мкв) , колегія суду прийшла до висновку, що обґрунтовано заявленою до стягнення з Відповідача буде сума заборгованості за оренду приміщення у розмірі 12 015 грн, обрахована наступним чином: 1335 грн (сума платежу) х 9 місяців заборгованості (з квітня 2014 року по грудень 2014 року), відповідно Рівненський апеляційний господарський суд - задовольняє позовні вимоги Позивача та стягує з Відповідача 12 015 грн. заборгованості по орендній платі.

Відповідно, приймаючи таке рішення Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Що стосується нарахованої до стягнення з Відповідача пені, що згідно з розрахунком Позивача обрахована за період квітень - грудень 2014 року та складає 1217 грн. 73 коп., то колегія суду зазначає наступне.

Пунктом 4.3 Договору сторони погодили, що у разі прострочення орендної плати орендар зобов'язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

Згідно статтей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань": платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За умовами статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що нарахування пені передбачено Договором (пункт 4.3), вимоги про її стягнення є підставними та обґрунтованими.

Водночас, колегія суду дослідивши розрахунок Позивача, доданий до позовної заяви (а.с. 4), не погоджується з періодами її нарахування, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Водночас, колегією суду встановлено, що сторони в Договорі інший порядок нарахування пені, ніж визначено в пункті 6 статті 232 Господарського кодексу України, не передбачили.

При цьому, колегія суду зазначає, що відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суму пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З огляду на вищезазначені норми діючого законодавства, колегія суду провівши розрахунок пені (із застосування калькулятора розрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи "Ліга"; а.с. 70) в межах шестимісячного строку, в розрізі кожного платежу оренди окремо (за квітень в сумі 1335 грн; за березень в сумі 1335 грн.; за травень в сумі 1335 грн.; за червень в сумі 1335 грн.; за липень в сумі 1335 грн.; за серпень в сумі 1335 грн.; за вересень в сумі 1335 грн.; за жовтень в сумі 1335 грн.; за листопада в сумі 1335 грн.; за грудень в сумі 1335 грн.), враховуючи початок періоду, визначеного Позивачем щодо нарахування пені (1 квітня 2014 року) та визначену кінцеву дату її нарахування (31 грудня 2014 року). Відтак, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що згідно пункту 4.3 Договору, статті 232 Господарського кодексу України та статтей 546-551, 611 Цивільного кодексу України, позовні вимоги Позивача про стягнення пені в сумі 1 217 грн. 73 коп. підлягають до задоволення частково, а саме до стягнення з Відповідача підлягає пеня у розмірі 1066 грн. 06 коп.. У стягненні 151 грн. 67 коп. пені суд відмовляє за безпідставністю її нарахування.

Окрім основного боргу та пені, Позивач просив стягнути з Відповідача 151 грн. 06 коп. річних та 1279 грн. 76 коп. інфляційних втрат.

У відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За неналежне виконання грошових зобов'язань Позивач нарахував Відповідачу 3 % річних в сумі 151 грн. 06 коп. та 1 279 грн. 76 коп. інфляційних витрат.

Перевіривши дані розрахунки, колегія суду погоджується з їх вірністю.

Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд констатує той факт, що вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 151 грн. 06 коп. річних та 1 279 грн. 76 коп. інфляційних втрат підлягають до задоволення в повному обсязі.

Дане рішення прийнято і місцевим господарським судом.

Відтак, приймаючи таке рішення, Рівненський апеляційний господарський суд залишає без змін рішення суду і в цій частині.

При цьому колегія суду бере до уваги і той факт, що Позивачем були подані всі належні та допустимі докази щодо підтвердження наявності заборгованості по орендній платі, відповідно до укладеного між Позивачем та Відповідачем Договору.

Водночас, Рівненський апеляційний суд критично оцінює заперечення Відповідача щодо безпідставності вимог Позивача. Зокрема, суд зауважує, що Відповідач сам підписавши Договір та сплативши оренду плату за три місяці користування орендованим майном, засвідчив про погодження з усіма його істотними умовами.

Суд відхиляє заперечення Відповідача, висвітлені у апеляційній скарзі, оскільки вони не відповідають обставинам справи, спростовуються наявними у справі доказами, а також спростовані усім вищевказаним у даній судовій постанові.

Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Житомирської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Васькевича Сергія Миколайовича -

залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 10 березня 2015 року в справі № 906/136/15 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 906/136/15 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.