Рішення

від 04.03.2015 по справі 910/28704/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2015Справа №910/28704/14

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті ворота" (вул. Леніна, 36, м. Харків, 61166)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТТОРГБУД-ПК" (вул. Івана Мазепи, 26, м. Київ, 01010)

про стягнення 1406,79 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

від позивача: Комаровський Д.В. - представник, дов. № 39 від 08.12.14 р.;

від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Банк Золоті Ворота" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТТОРГБУД-ПК" про стягнення 7406,89 грн. заборгованості за Договором № Ю-147/08 про відкриття рахунку у цінних паперах від 24.06.08 р., а також витрат по сплаті судового збору у розмірі 1827,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами Договору № Ю-147/08 про відкриття рахунку у цінних паперах від 24.06.08 р. в частині своєчасної оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 7406,89 грн..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.12.14 р. порушено провадження у справі № 910/28704/14 та справу призначено до розгляду на 28.01.15 р.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 28.01.15 р. та 11.02.15 р. розгляд справи відкладався на 11.02.15 р. та 04.03.15 р. відповідно.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.02.15 р. за клопотанням представника позивача продовжено процесуальний строк розгляду спору у даній справі на п'ятнадцять днів.

У судові засідання 28.01.15 р., 11.02.15 р. та 04.03.15 р. з'явився уповноважений представник позивача, уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Копія ухвали суду від 28.01.15 р., яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: вул. І.Мазепи, 26, м. Київ, 01010, на час проведення судового засідання 28.01.15 р. до суду не повернулась, докази отримання вказаної ухвали відповідачем відсутні.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103032950802, в якому зазначається, що станом на 11.02.15 р. дане відправлення не вручено адресату під час доставки.

Відомості про вручення відповідачеві ухвали суду від 11.02.15 р. на час проведення судового засідання 04.03.15 р. відсутні.

Згідно отриманого суду витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103032953879, станом на 04.03.15 р. вказане пересилання надійшло до відділу поштового зв'язку та адресату не вручене.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В судовому засіданні 11.02.15 р. представник позивача подав клопотання б/н від 11.02.15р. про долучення до матеріалів справи додаткових документів, а саме копії акту №10-147/08 прийому документів зберігачем від 24.06.08 р. відповідно до договору №10-147/08 на відкриття рахунку у цінних паперах від 24.06.2008 р..

Клопотання судом задоволено, документи до матеріалів справи долучені.

До початку судового засідання 04.03.15 р. представником позивача через канцелярію суду подані письмові пояснення б/н від 03.03.15 р., в яких позивач зазначає, що загальний розмір заборгованості за Договором № Ю-147/08 на відкриття рахунку в цінних паперах від 24.06.08 р. складає 1406,79 грн., а саме 1080,00 грн. основного боргу, 81,39 грн. пені, 49,05 грн. річних, 196,35 грн. інфляційних нарахувань. Письмові пояснення разом з доданим до них розрахунком позовних вимог долучені судом до матеріалів справи.

Пунктом 3.11 постанови Пленуму № 18 зазначено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Дослідивши зміст позовної заяви та поданих письмових пояснень, суд розцінює останні як заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені та процентів річних, а також як заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань .

Суд зазначає, що відповідно до приписів ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги що зменшення розміру позовних вимог не суперечить законодавству, не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає вищевказані пояснення (зменшення розміру позовних вимог) до розгляду в частині зменшення розміру пені та процентів річних і спір вирішується з їх урахуванням.

Проте, зважаючи на відсутність станом на час проведення судового засідання 04.06.15 р. доказів надсилання вказаних письмових пояснень (заяви про зміну розміру позовних вимог) на адресу відповідача, отже відповідачу не було надано можливості надання заперечень щодо зміни розміру позовних вимог, зокрема, збільшення їх в частині стягнені інфляційних нарахувань, та наведенні їх доводів у судовому засіданні, в прийнятті до розгляду письмових пояснень (заяви про зміну розміру позовних вимог) в частині збільшення розміру інфляційних нарахувань судом відмовлено, позовні вимоги в цій частині розглядаються судом в первісно заявленому розмірі, а саме 182,18 грн..

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 28.01.15 р., 11.02.15 р. та 04.03.15 р. до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 28.01.15 р. та 11.02.15 р. відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 04.03.15 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, з урахуванням письмових пояснень (заяви про зміну розміру позовних вимог).

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як свідчать матеріали справи, 24.06.2008 між Акціонерно-комерційним банком "Золоті ворота" назву якого змінено 14.05.10 р. на Публічне акціонерне товариство "Банк Золоті ворота" (позивач у справі, Зберігач за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОПТТОРГБУД-ПК" (відповідач у справі , Депонент за договором) укладено договір № ю-147/08 на відкриття рахунку у цінних паперах (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Депонент доручає, а Зберігач зобов'язується надавати Депоненту послуги щодо відкриття та ведення рахунку в цінних паперах №001079, зберігання належних Депоненту цінних паперах, обслуговування операції за цим рахунком, отримання доходів з цінних паперів на викладених нижче умовах відповідно до Положення про депозитарну діяльність, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.10.2006р. №999, Положення про депозитарну діяльність Національного банку України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 19.03.2003р №14, Внутрішнього положення Зберігача, чинного законодавства України та на підставі розпоряджень Депонента.

Згідно п. 1.2. Договору надання послуг Депозитарієм Депоненту згідно з п. 1.1. розпочинається тільки після підписання Сторонами акта прийому документів Зберігачем, підпис якого є підставою для початку здійснення Сторонами обов'язків по цьому Договору.

Пунктами 2 - 7 Договору сторони визначили права та обов'язки сторін, вартість робіт та послуг і розрахунків, взаємні обов'язки сторін, виконання умов договору, відповідальність сторін та строк дії договору тощо.

За умовами п. п 7.1-7.2. Договору даний Договір набуває чинності з моменту його підписання та дає діє протягом трьох років. Договір вважається пролонгованим на кожен наступний термін дії цього Договору, жодна із сторін не надішле рекомендованим листом іншій Стороні підписане уповноваженою особою та засвідчене печаткою повідомлення про припинення цього договору у зв'язку із закінченням строку його дії.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Окрім цього, згідно із ст. 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (редакції, чинній на 24.06.08 р.) юридичні особи, які згідно з цим Законом є учасниками Національної депозитарної системи, здійснюють, зокрема, наступні види діяльності: зберігання і обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах та операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів; кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів; ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Відповідно до ч. 1,3 ст. 7 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (в редакції, чинній на 24.06.08 р.) діяльність, пов'язана із зберіганням цінних паперів та обліком прав власності на них, здійснюється на підставі договору про відкриття рахунку у цінних паперах, який укладається власником цінних паперів з обраним ним зберігачем; депозитарного договору, який укладається між зберігачем і депозитарієм, або договору про обслуговування емісії цінних паперів, який укладається між емітентом та обраним ним депозитарієм.

Договори про відкриття рахунку у цінних паперах, депозитарні договори і договори про обслуговування емісії цінних паперів повинні відповідати вимогам типових договорів, затверджених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку..

У договорі про відкриття рахунку у цінних паперах визначаються умови ведення рахунку власника цінних паперів, порядок проведення операцій емітента, порядок надання облікової та фінансової інформації зберігачем, а також умови оплати його послуг тощо.

Згідно абз. 12 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів" (в редакції, чинній на 24.06.08 р.) встановлено, що договір про відкриття рахунку в цінних паперах - договір між власником цінних паперів та обраним ним зберігачем про передачу власником належних йому цінних паперів зберігачу для здійснення депозитарної діяльності.

Депозитарна діяльність - надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів (ч. 1 ст. 1 Закону України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів" (в редакції, чинній на 24.06.08 р.).

Умовами п. п. 2.1 Договору передбачені зобов'язання Зберігача щодо відкриття Депоненту рахунку у цінних паперах протягом трьох робочих днів, після подання Депонентом належним чином оформлених документів згідно з вимогами Зберігача та чинного законодавства України; здійснення зберігання та облік цінних паперів Депонента, що зберігаються у Зберігача; ведення рахунку в цінних паперах шляхом виконання операцій згідно та в строки, обумовлені внутрішніми документами Зберігача, якщо порядок виконання операцій не суперечить чинному законодавству України.

У відповідності до п.5 Договору вид, форма випуску, кількість цінних паперів та інші умови ведення рахунку у цінних паперах визначаються розпорядженнями Депонента, договорами - дорученнями або додатками до цього Договору.

Як встановлено згідно матеріалів справи судом та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було відкрито ТОВ "ОПТТОРГБУД-ПК" рахунок № 001079 у цінних паперах.

У відповідності до п. 1.2 Договору 24 червня 2008 р. сторонами було підписано та скріплено печатками акт № Ю-147/08 прийому документів зберігачем, згідно якого Зберігач прийняв, а Депонент передав документи для виконання адміністративної депозитарної операції (відкриття рахунку в цінних паперах).

При цьому матеріали справи не містять доказів зворотного повернення документів від Зберігача Депоненту, а також письмових повідомлень сторін про розірвання цього Договору.

На виконання умов вищезазначеного Договору за період з листопада 2011 р. по жовтень 2014 р. позивачем надані відповідачу послуги зі зберігання цінних паперів на загальну суму 1080,00 грн..

Факт отримання та обсяг наданих позивачем послуг відповідачем не заперечувався.

Доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів надання послуг, до суду не надходило, будь-які заперечення з боку відповідача щодо повного та належного виконання ПАТ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА" умов Договору відсутні.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання по наданню послуг, обумовлених Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги без будь - яких зауважень.

Згідно із ч. 3 статті 11 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (в редакції, чинній на дату укладення Договору) оплата послуг зберігача провадиться за тарифами, встановленими самим зберігачем. Максимальний розмір тарифів встановлюється Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Антимонопольним комітетом України.

Частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 2.3 Договору Депонент зобов'язаний сплатити послуги Зберігача у відповідності з затвердженими тарифами, умовами та строками, передбаченими даним Договором.

У пункті 3.1. Договору сторонами погоджено порядок здійснення оплати, а саме визначено, що Депонент сплачує вартість послуг Зберігача згідно з даним Договором відповідно Додатку №1 до даного Договору від 24.06.2008 р. (Перелік та вартість послуг, що надаються Зберігачем ЦП АКБ "Золоті ворота" Депоненту, який є невід'ємною частиною Договору).

Тарифи Зберігача не повинні перевищувати максимального розміру, що встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Антимонопольним комітетом України.

З тарифів на послуги позивача, визначених у додатку №1 до Договору, вбачається, що вартість плати за послуги із зберігання цінних паперів на рахунку щомісячно становить 30,00 грн..

Відповідно до п. 3.2. Договору оплата (робіт) послуг, перелічених у Додатку №1, здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Зберігача №61136901000602 протягом 3-х робочих днів після отримання рахунку на сплату послуг Зберігача, але не пізніше останнього дня місяця, протягом якого надані послуги; або на рахунок № 3578790011 до 20 числа наступного місяця відповідно до акту-рахунку прийому виконаних робіт (послуг) за минулий місяць.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо перерахування коштів за надані ПАТ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА" послуг на суму 1080,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у заявленому вище розмірі, яку позивач просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № Ю-147/08 про відкриття рахунку в цінних паперах від 24.06.2008 р. суду не надано.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений термін, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення даної заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 1080,00 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За умовами п. 6.5. Договору прострочення депонентом сплати послуг зберігача, передбачених розділом 3 чинного договору тягне за собою сплату пені в розмірі 1% від загальної номінальної вартості цінних паперів, що обліковуються на рахунку в цінних паперах депонента за кожен робочий день прострочки (але не менше 50 грн. і не більше 1000 грн.).

Крім того, згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за надані послуги у термін, визначений умовами Договору, позивачем, враховуючи подані письмові пояснення (заяву про зміну розміру позовних вимог) нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 81,39 грн. за період з 21.12.11 р. по 10.12.14 р., 3% річних в сумі 49,05 грн. за період з 21.12.11 р. по 10.12.14.р., 182,18 грн. інфляційних нарахувань за період 21.12.11 р. по 10.12.14 р., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9. Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір процентів річних відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів річних в сумі 49,05 грн. підлягають задоволенню.

Розмір втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, становить 196,35 грн., а отже відповідає розрахунку позивача. Проте, виходячи з того, що судом не прийнято збільшення розміру позовних вимог в цій частині, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату наданих послуг підлягають задоволенню в сумі, первісно нарахованій позивачем, а саме 182,18 грн..

Відповідно до п. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Щодо нарахованої та заявленої до стягнення з відповідача пені суд зазначає, що приписами ст. 549 Цивільного кодексу України пеня визначена як неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, встановлений сторонами в Договорі спосіб нарахування пені за кожен робочий день прострочки не відповідає визначеному цивільним законодавством способу нарахування пені та не може бути застосований при її нарахуванні.

Крім того, за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає про необхідність нарахування пені за даним Договором у відповідності до приписів ст. 549 ЦК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

При цьому розмір заявленої позивачем до стягнення пені, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, становить відповідно 81,23 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів пені за несвоєчасну оплату наданих за Договором послуг підлягають частковому задоволенню в сумі 81,23 грн..

Виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТТОРГБУД-ПК" (вул. Івана Мазепи, 26, м. Київ, 01010, код 35917213) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті ворота" (61166, м. Харків, проспект Леніна, 36, код 20015529) 1080,00 грн. основного боргу, 49,05 грн. процентів річних, 81,23 грн. пені, 182,18 грн. інфляційних нарахувань та судовий збір у розмірі 1826,79 грн..

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 22 травня 2015 року.

Суддя Селівон А.М.