Ухвала

від 12.05.2015 по справі 2а-68/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"12" травня 2015 р. № К/800/61230/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Зайцева М.П., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Головного управління Міндоходів у місті Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014

у справі №2а-68/12/2670

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Фінансова компанія «Дисконт-

Альфа»

до Головного управління Міндоходів у місті Києві

про визнання протиправними дій, стягнення шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Фінансова компанія «Дисконт-Апьфа» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними дії Державної податкової адміністрації у місті Києві щодо направлення запиту про надання інформації від 03.11.2011 №10654/10/35-204 та стягнути шкоду, пов'язану з направленням зазначеного запиту в сумі 100,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2012 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014, задоволено позовні вимоги частково, визнано протиправними дії Державної податкової адміністрації у місті Києві щодо направлення запиту від 03.11.2011 №10654/10/35-204. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій у задоволеній частині позовних вимог, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права у задоволеній частині позовних вимог, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.11.2011 позивачем отримано запит Державної податкової адміністрації у місті Києві Державної податкової служби від 03.11.2011 вих. №10654/10/35-204 з проханням, на підставі підпункту 20.1.6 пункту 20.1 статті 20, пункту 73.3 статті 73 Податкового Кодексу України та частини 2 пункту 14 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1245 (надалі - Порядок №1245), надати інформацію та її документальне підтвердження з питань формування статутного капіталу позивача у зв'язку з реорганізацією шляхом перетворення із ТОВ «Дисконт - Альфа».

Судами також встановлено, що підставою для направлення запиту був лист ДКЦПФР України від 18.10.2011 №11/02, адресований до Державної податкової служби України, за змістом якого ВАТ «ФК «Дисконт-Альфа» має ознаки товариства, та його цінні папери можуть використовуватись для непродуктивного відпливу капіталів, ухилення від оподаткування тощо.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що при складанні запиту про надання інформації з питань формування статутного капіталу позивача, у зв'язку з реорганізацією шляхом перетворення із ТОВ «Дисконт - Альфа», в порушення вимог пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України та пункту 10 Порядку № 1245, податковий орган не навів жодної з підстав для надіслання запиту, визначеної пунктом 73.3 цього Кодексу та обставин, що викликали необхідність направлення такого запиту. Відмову позивачу у відшкодуванні шкоди, суди мотивували тим, що отримання запиту, оформленого з порушенням положень вимог Закону, звільняло позивача від обов'язку по наданню відповіді на такий запит, що виключає можливість заподіяння шкоди внаслідок оплати послуг по підготовці відповіді на запит.

Судова колегія касаційної інстанції вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог є передчасними, виходячи з наступного.

Пунктом 73.3 статті 73 Податкового кодексу України передбачено, що органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; 2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок; 3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; 4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної; 5) у разі проведення зустрічної звірки; 6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1245 затверджено Порядок періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, у відповідності до вимог пункту 10 якого запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу. У запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують.

Пунктом 11 вказаного Порядку встановлено, що перед тим, як направити запит, орган державної податкової служби перевіряє: наявність законодавчих підстав для отримання податкової інформації; наявність інформації в системі органів державної податкової служби; відсутність підстав для періодичного подання зазначеної інформації відповідно до цього Порядку.

Відповідно до пункту 12 Порядку №1245 письмовий запит про подання інформації надсилається суб'єкту інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: виявлення за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, фактів, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; виникнення потреби у визначенні рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок; в інших випадках, визначених Податковим кодексом України.

Відтак зі змісту наведених норм випливає, що законодавчо визначені певні вимоги, як до змісту інформаційного запиту податкового органу, так і до підстав для його направлення, при цьому закріплено право платника податків на відмову від надання відповіді на запит, складеного з порушенням вимог Податкового кодексу України.

Звертаючись до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправними дій контролюючого органу, позивач скористався гарантованим Конституцією України правом на звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод.

Дане право закріплене і в ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного суду України, в якій зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Крім того, відповідно до ст.2, п.1 ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Із наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Проте ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на те, що наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача, то при розгляді даного спору щодо визнання протиправними дій відповідача судами має бути встановлено, чи є оскаржувані дії відповідача такими, що породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків і безпосередньо впливають на його права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, та у разі встановлення факту протиправності дій встановити об'єкт судового захисту та поновити порушене право, а не лише констатувати певний факт.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом частин 4, 5 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі, щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Отже, судам попередніх інстанцій при розгляді даної справи необхідно дослідити відповідні обставини та встановити, чи порушені права позивача (за захистом яких він звернувся до суду) та чи порушені вони саме вчиненням відповідачем дій по складанню та направленню запиту, та які негативні правові наслідки від цих дій.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Міндоходів у місті Києві задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 скасувати, а справу № 2а-68/12/2670 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко

Судді Г.К.Голубєва

М.П.Зайцев