Постанова

від 18.08.2009 по справі 50/391

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

50/391

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 18 серпня 2009 р.                                                                                    № 50/391  

       Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого      Короткевича О.Є. (доповідач у справі)

суддів :Білошкап О. В., Заріцької А. О.

розглянувши матеріали касаційної скарги  Державної  податкової  інспекції у Голосіївському районі міста Києва

на  постанову господарського суду  міста Києва від 17.06.2009 року

у справі№ 50/391

за заявоюПриватного виробничо-комерційного підприємства "Нові технології"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Лукос -С"

проБанкрутство

За участю представників учасників судового провадження:

від ліквідатораНе з'явився

від скаржникаКорнелюк М. П. дов. від 24.04.2009 року №2011/9/10-011

                                     В С Т А Н О В И В  :

   Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.05.2009 року в порядку ст. 52 Закону України “Про відновлення  платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”  порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Лукос -С"  за заявою Приватного виробничо-комерційного підприємства "Нові технології".

Постановою господарського суду м. Києва від 17 червня 2008 року у справі № 50/391 (суддя Головатюк Л. Д.) в порядку ст. 52 Закону України “Про відновлення  платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (Далі –Закону) припинено процедуру розпорядження майном боржника, визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Лукос -С", призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Шевченка  В. М., якого зобов'язано подати до офіційного друкованого органу оголошення про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Лукос -С" банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури і надати суду докази такої публікації, письмово повідомити про визнання Боржника банкрутом усіх відомих йому кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Лукос -С", а також надати суду звіт та ліквідаційний баланс Боржника в строк до 17.06.2010 року. Підприємницька діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Лукос -С" завершена, строк виконання всіх його грошових зобов'язань визнано таким, що настав, припинено нарахування неустойки, процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості  Товариства з обмеженою відповідальністю "Лукос -С", припинено повноваження органів управління Боржника щодо управління ним та розпорядження його майном.

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі міста Києва не погодилась з рішенням суду та звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову суду, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права та просить суд скасувати постанову господарського суду міста Києва від 17 червня 2009 року та  передати справу №50/391 на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.07.2009 року прийнято касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва на постанову господарського суду міста Києва  від 17 червня 2009 року у справі №50/391 до провадження та призначено скаргу до розгляду.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

У даній справі судом першої інстанції порушено провадження та застосовано до боржника судову процедуру ліквідації на підставі ст. 52 Закону України  "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно ст.41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

 Згідно зі ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.  

Постанова суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є за своєю правовою природою судовим рішенням, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 із змінами на даний час).

За правилами  статті  52 закону підстави для подання кредитором заяви про порушення  справи про банкрутство відсутнього боржника настають як у разі наявності будь-якої з ознак, передбачених цією статтею, так і вразі їх сукупності  (з такими висновками погодився Верховний Суд України у постанові від 10.02.2004 №04/087).

Постанова господарського суду  міста Києва від 17 червня 2009 року  мотивована тим, що судом встановлено, що   боржник не спроможний виконати грошові зобов'язання перед ініціюючим кредитором та боржник відсутній за його юридичною адресою.

Згідно ч. 1 ст. 52  Закону України  "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"  у разі якщо  громадянин-підприємець - боржник або керівні органи   боржника   -   юридичної    особи    відсутні    за    її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів  державної  податкової  служби  згідно  із  законодавством податкових  декларацій,  документів  бухгалтерської  звітності,  а також за  наявності  інших  ознак,  що  свідчать  про  відсутність підприємницької  діяльності  боржника,  заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути  подана  кредитором незалежно  від  розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, у контекст вказаної норми при розгляді справи за правилами ст. 52 Закону України  "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" предметом доказування є  визнання місцезнаходження боржника –юридичної особи та факт відсутності керівних органів юридичної особи за її місцезнаходженням.

Даної правової позиції дотримується також Верховний суд України в постанові у справі №Б48/12-06 від 06.06.2006 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21 травня 2009 року порушено провадження у справі №50/391 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Лукос -С"  та зобов'язано заявника надати суду додаткові докази в тому числі докази щодо фактичного припинення підприємницької діяльності.

На вимогу суду заявником не було надано доказів витребуваних судом ухвалою від 21 травня 2009 року, а саме не було надано інформацію про підприємницьку діяльність боржника, зокрема щодо останньої дати надання боржником  документів бухгалтерської звітності та податкових декларацій  також відомості щодо зміни адреси боржника, а господарський суд не здійснив свої повноваження, передбачені ст. 38 ГПК України.

На виконання вимог вказаної ухвали суду заявником надано  відповідь, що відомості про майновий стан боржника, докази по фактичне припинення підприємницької діяльності  боржника, а також доводи про фактичне припинення підприємницької діяльності боржника, а також довідка  обслуговуючих банківських установ боржника будуть отримані під час проведення ліквідаційної процедури боржника.

Проте в касаційній скарзі Державна податкова інспекція  у Голосіївському районі міста Києва зазначила, що боржник звітував до податкового органу в 2007 році з показниками фінансово-господарської діяльності  у  розмірі понад 3 млн. грн. та  протягом 2008 року - понад 19 млн. грн.

Хоча дослідження обставин здійснення підприємством фінансово-господарської діяльності має істотне значення для правильного вирішення питання щодо визнання боржника банкрутом в порядку ст. 52 Закону суд на неї уваги не звернув та не надав належної правової оцінки.

Відповідно до статті 16, 17  Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" з метою  забезпечення органів  державної  влади,  а  також  учасників цивільного обороту достовірною   інформацією   про   юридичних   осіб   та   фізичних осіб - підприємців створюється  Єдиного державного реєстру, який містить повне найменування юридичної особи та скорочене у  разі  його наявності;   ідентифікаційний код юридичної особи;  організаційно-правова форма; місцезнаходження юридичної особи; дата та номер  запису  про  проведення  державної  реєстрації юридичної  особи,  дати  та  номери  записів  про внесення змін до нього; серія та номер свідоцтва про державну реєстрацію, дата видачі або заміни свідоцтва про державну реєстрацію; дані про  установчі  документи,  дати  та  номери записів про внесення змін до них.

 Згідно вимог ч. ч. 1, 3 ст.18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню  до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її  місцезнаходженням, які здійснюються держреєстратором  (п.7 ст.19 Закону).

Виходячи з вимог ч.2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що, відповідно до вимог ст. 34 ГПК України,   лише факт внесення  відомостей про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням  до реєстру може слугувати доказом відсутності боржника.

При винесення вказаної постанови судом не було взято до уваги зазначені вище  положення чинного законодавства  та належним чином не з'ясовано підстав для порушення провадження у справі про банкрутство  та визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лукос -С", оскільки ініціюючим кредитором не подано відповідних документів, які б підтверджували відсутність боржника за його місцезнаходженням, неподання боржником протягом року  до органів державної податкової служби згідно законодавства  податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за  наявності  інших  ознак, які свідчили б про відсутність підприємницької діяльності боржника.

В матеріалах справи також відсутня інформація від фінансових органів,  митних органів та інших контролюючих органів, яка підтверджує відсутність господарської діяльності з моменту подання остатньої звітності.

        Отже, враховуючи все вищенаведене в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції визнано боржника банкрутом в порядку ст. 52 Закону за відсутності належних правових підстав, чим істотно порушено норми чинного законодавства.

За таких обставин постанова господарського суду  міста Києва від 17 червня 2009 року про відкриття ліквідаційної процедури у справі та визнання боржника банкрутом не відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до вимог ст.111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1).

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2).

З огляду на викладене, колегія суддів діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 1115, 1117 ГПК України, не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що оскільки справа про ТОВ "Лукос -С" порушена за відсутності підстав передбачених ст. 52 Закону, - оскаржувана постанова господарського суду міста Києва від  17 червня 2009 року у справі №50/391 підлягають скасуванню, а справа - передачі на розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати вище викладене, дослідити наявність обставин відсутності боржника та припинення ним господарської діяльності для ведення провадження у справі за спрощеною процедурою відповідно до статті 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, застосовуючи принципи оцінки доказів за їх належністю та допустимістю.

Керуючись ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ”, ст. ст. 34, 43, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва задовольнити.

2.          Постанову господарського суду  міста Києва від 17 червня 2009 року у справі №50/391 скасувати.

3.          Матеріали справи  №50/391 направити до господарського суду  міста Києва.

Головуючий                                                                   О. Є. Короткевич

Судді                                                                                        О. В. Білошкап

                                                                                  А. О. Заріцька