Постанова

від 27.07.2009 по справі 3/614

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м

   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6, тел.

278-43-43

П О С Т А Н О

В А

І М Е Н Е

М   У К Р А Ї Н И

місто Київ

13 год. 56 хв.

 27.07.2009

р.                      № 3/614

Окружний адміністративний суд міста

Києва у складі головуючої судді 

Блажівської Н. Є., при секретарі судового засідання Миколаєнко І. О.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом                         

ОСОБА_1

до

Управління міграційної служби в

місті Києві 

про

скасування рішення та

зобов'язання вчинити дії 

У судовому засіданні 27 липня 2009

року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства

України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.

                                О Б С Т А В И Н

И   С П Р А В И

Громадянин Російської

ФедераціїОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного

суду міста Києва з позовними вимогами до Управління міграційної служби в місті

Києві (надалі -Відповідач) про скасування рішення про відмову в оформленні

документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, викладеного у

повідомленні № 187 від 14 серпня 2008 року та зобов'язання прийняти рішення про

оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

 Позивач в судове засідання не з'явився та

подав клопотання про розгляд справи за його відсутності у зв'язку з

перебуванням у Київському слідчому ізоляторі. Позовні вимоги мотивовані тим,

що, на думку Позивача, оскаржуване рішення про відмову в оформленні документів

для вирішення питання щодо надання статусу біженця є незаконним та таким, що

підлягає скасуванню. Позивачем, зокрема, у позовній заяві зазначено, що в

країні громадянської належності його життя було у небезпеці, він міг би стати

жертвою переслідувань та жорстокого поводження. Позивач вказав, що на стадії

попереднього розгляду заяви Управління міграційної служби в місті Києві не мало

повноважень встановлювати реальність обґрунтованих побоювань переслідувань, названих

Орловим Д. О. та оскаржуване рішення прийняте з порушенням процедури прийняття

таких рішень.

Представник Відповідача проти

заявлених позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у їх задоволенні.

Представником Управління міграційної служби в місті Києві було зазначено, що

фактів інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з

расовою, національною, релігійною належністю чи політичними поглядами Позивача

виявлено не було. 

Розглянувши подані документи і

матеріали та заслухавши пояснення представника Відповідача, всебічно і повно

з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно

оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення

спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В С Т А Н О В

И В

Кодексом адміністративного

судочинства України передбачено, що іноземці, особи без громадянства та

іноземні юридичні особи користуються в Україні тим самим правом на судовий

захист, що і громадяни та юридичні особи України.

Громадянин Російської

ФедераціїОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1року народження, за національністю росіянин, за

віросповіданням -православний.

13 липня 2008 року Позивач залишив

країну постійного проживання і легально, автомобільним транспортом, 14 липня

2008 року перетнув державний кордон України. 

23 липня 2008 року Позивач

звернувся із заявою про надання статусу біженця до Управління міграційної

служби в місті Києві. В заяві,ОСОБА_1 зазначив, що в країні постійного

проживання його можуть незаконно допитувати, грабувати, вимагати гроші,

принижувати людську гідність, а також погрожувати фізичною розправою. Вказав,

що написав заяву у Відділ внутрішньої безпеки на співробітників міліції, однак

заяву було передано в районну прокуратуру і він побоюється помсти з їх сторони,

оскільки районна прокуратура підтримує сфабриковані обвинувачення проти нього.

Також побоюється помсти зі сторони злочинців, які вимагають у нього гроші і

яких покриває влада.  

На співбесіді 8 серпня 2008 року

заявник повідомив, що його на Батьківщині переслідують кримінальні елементи і

влада.ОСОБА_1 вказав, що власники найманої ним квартири звинувачували його в

крадіжці їх речей, через що вимагали додаткові гроші, забрали речі та

погрожували фізичною розправою, змусили написати розписку на велику суму

грошей. Після чого Позивач звернувся в міліцію з відповідною заявою, однак, на

його думку, міліція здійснювала незаконні кроки та порушила проти нього

кримінальну справу за вкрадені речі та цінності.

14 серпня 2008 року Управлінням

міграційної служби в місті Києві було складено висновок про доцільність відмови

в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця

громадянину Російської ФедераціїОСОБА_1.

Повідомленням № 187 від 14 серпня

2008 року було відмовлено громадянину Російської ФедераціїОСОБА_1 в оформленні

документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. 

Як вказано у висновку працівника

Управління міграційної служби в місті Києві щодо прийняття рішення про

оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо

надання статусу біженця стосовно ОСОБА_1Олександровича, серед причин, що

змусили залишити країну, заявник називає переслідування кримінальних елементів

і влади. В Російській Федерації, на думку ОСОБА_1, міліція здійснювала

незаконні кроки та порушила проти нього кримінальну справу за вкрадені речі та

цінності. Заявник звернувся в Генеральну прокуратуру Російської Федерації, але

відповідь не надходила. Інформація, надана заявником виглядає неправдоподібною,

оскільки загальновідомо, що при зверненні громадян до будь-якої державної

установи, остання -обов'язково надає письмову відповідь. ОСОБА_1критикує в

Росії всіх -міліцію, прокуратуру, суд та безпосередньо державу, на яку

збирається «подати в міжнародний суд».

До інцидентів із застосуванням

фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною

належністю, політичними поглядами причетний не був.

Заявник не надав до Управління

міграційної служби в місті Києві жодних документів чи матеріалів, які б

підтверджували наявність умов для набуття ним статусу біженця, зокрема, не

надав доказів звернення за захистом до компетентних органів країни походження.

Під біженцем, відповідно до

положень статті 1 Закону України "Про біженців" розуміється особа,

яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати

жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності,

громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних

переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не

може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом

внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і

перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може

чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Зважаючи на Загальнодержавну

програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу,

суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви

Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян

третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують

міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що

надається»від 27 квітня 2004 року №8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо

виконуються такі умови:

- заявник зробив реальну спробу

обґрунтувати свою заяву;

- усі важливі факти, що були в його

розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої

відсутності інших важливих фактів;

- твердження заявника є зрозумілими

та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його

справою;

- заявник подав свою заяву про

міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність

поважної причини для подання такої заяви;

- встановлено, що в цілому заявник

заслуговує довіри.

Суд звертає увагу на те, що станом

на 15 липня 2009 року Позивач -ОСОБА_1 перебував у Київському слідчому

ізоляторі, що підтверджується супровідними листами, які підписані заступником

начальника Київського слідчого ізолятору ОСОБА_2 А саме, Позивач утримується в

Київському слідчому ізоляторі на підставі постанови Шевченківського районного

суду міста Києва для передачі правоохоронним органам Російської Федерації

ОСОБА_1Олександровича, звинуваченого за частиною 3 статті 158 Кримінального

кодексу Російської Федерації.

Згідно із статтею 1 Європейської

конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року, дата приєднання

Україною -22 вересня 1995 року (надалі -Конвенція про видачу правопорушників),

договірні Сторони зобов'язуються видавати одна одній, з урахуванням положень та

умов, викладених в цій Конвенції, всіх осіб, які переслідуються компетентними

органами запитуючої Сторони за вчинення правопорушення або які розшукуються

зазначеними органами з метою виконання вироку або постанови про утримання під

вартою.

Частиною 1 статті 2 Конвенції про

видачу правопорушників передбачено, що видача правопорушників здійснюється у

зв'язку із правопорушеннями, які караються за законами запитуючої Сторони та

запитуваної Сторони позбавленням волі або згідно з постановою про утримання під

вартою на максимальний термін не менше одного року чи більш суворим покаранням.

Якщо особа визнається винною і вирок про ув'язнення або постанова про утримання

під вартою проголошується на території запитуючої Сторони, термін призначеного

покарання має складати не менше чотирьох місяців.

Відповідно до частини 1 та 2 статті

32 Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року, дата приєднання

Україною -10 січня 2002 року (надалі -Конвенція про статус біженців), договірні

Держави не будуть висилати біженців, які законно проживають на їхній території,

окрім як з міркувань державної безпеки або громадського порядку. Вислання таких

біженців проводитиметься лише на виконання рішень, винесених у судовому

порядку. Крім випадків, коли цьому перешкоджають поважні міркування державної

безпеки, біженцям буде надано право надати для свого виправдання докази та

оскарження відповідним інстанціям чи особі або особам, спеціально призначеним

відповідними інстанціями, а також право мати для цих цілей своїх представників.

Статтею 33 Конвенції про статус

біженців передбачено, що договірні Держави не будуть жодним чином висилати або

повертати біженців до кордонів країни, де їхньому життю чи свободі

загрожуватиме небезпека через їхню расу, релігію, громадянство, належність до

певної соціальної групи або політичні переконання.

Позивачем не було надано суду

доказів оскарження відповідної постанови Шевченківського суду міста Києва про

передачу його правоохоронним органам Російської Федерації.

Також, Позивачем не надано

аргументованих та обґрунтованих пояснень щодо причин, з яких Позивач не може

повернутися в країну своєї громадянської належності. Зважаючи на це, та

враховуючи інформацію надану Позивачем, не підтверджується наявність умов,

передбачених абзацом 2 статті 1 Закону. В той же час має місце спроба Позивача

ухилитись від виконання рішення, прийнятого щодо нього в Російській Федерації.

Суд також звертає увагу на те, що доказів на підтвердження оскарження Позивачем

постанови Шевченківського районного суду міста Києва для передачі

правоохоронним органам Російської Федерації ОСОБА_1Олександровича, не надано.

Посилання Позивача на те, що при

його поверненні на Батьківщину можуть мати місце обґрунтовані побоювання

зазнати переслідування, суд не може прийняти до уваги, оскільки вони не

підтверджуються ніякими достовірними доводами і носять характер припущення.

Суд також звертає увагу на те, що

Позивачем не надано жодних фактів переслідувань або утисків на свою адресу. Він

не перебував ні в яких організаціях (політичних, громадських, військових). До

інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були б пов'язані з його

расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, причетним

не був.  

Таким чином, Позивач не довів, що

його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально

загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок

переслідування цієї особи за ознакою раси, віросповідання, національності,

громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань в

розумінні Закону України "Про статус біженців"

Суд враховує те, що ситуація

виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під

час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає

країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній

державі, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в

країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для

заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду,

коли повернення до країни походження стає небезпечним. Водночас, таке цілком

обґрунтоване побоювання повинно існувати в теперішній час.

Оскільки Відповідач діяв в межах

повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в

тому числі положеннями Закону України «Про біженців», підстави для визнання

його дій неправомірними відсутні.

Таким чином, Позивач не надав суду

належних доказів, як це передбачено частиною 1 статті 11 Кодексу

адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що розгляд і вирішення

справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та

свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх

переконливості, а також частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного

судочинства України, в якій зазначено, що кожна сторона повинна довести ті

обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

За таких обставин суд приходить до

висновку, що обставини, якими обґрунтовуються вимоги Позивача, щодо скасування

рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання

статусу біженця, викладеного у повідомленні № 187 від 14 серпня 2008 року та

зобов'язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання

щодо надання статусу біженця -  Позивачем

не доведено.

Виходячи з меж заявлених позовних

вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів

справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи Позивача є

необґрунтованими, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

На підставі викладеного, керуючись

статтями 2, 6, 7, 17, 94, 99, 100, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного

судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О

В И В

          У задоволенні адміністративного

позову -відмовити повністю.

          Постанова, відповідно до частини 1

статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили

після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого

цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

          Постанова може бути оскаржена до суду

апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення за правилами,

встановленими статтями  185-187 Кодексу

адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої

інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти

днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього

подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк,

встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                        Н.

Є. Блажівська