Рішення

від 13.05.2015 по справі 910/5714/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2015Справа № 910/5714/15-г

За позовом Фермерського господарства «Лан»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Лакшері Кепітал»

про стягнення 109 850, 81 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Мельник В.Г. за довіреністю № 486 від 26.03.2015 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фермерське господарство «Лан» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Лакшері Кепітал» (далі - відповідач) про стягнення 97 387, 21 грн., з яких 78 912, 00 грн. основного боргу, 8 726, 87 грн. інфляційних втрат, 992, 35 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами та 8 755, 99 грн. інших видів штрафних санкцій. Також, позивач просить покласти на відповідача понесені ним судові витрати щодо сплати судового збору.

При цьому, у прохальній частині позовної заяви позивач також просить суд з метою забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на розрахунковому рахунку № 26004424542 в ПАТ «Марфін банк» (код банку 328168) ТОВ «Компанія Лакшері Кепітал».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами у спрощений спосіб договору відповідач зобов'язався поставити, а позивач прийняти та оплатити дизпаливо. Оскільки відповідач товар в повному обсязі не поставив, позивач почав вимагати повернення сплачених ним, в якості передоплати, коштів в сумі 78 912, 00 грн. При цьому, зважаючи на відсутність відповіді з боку відповідача, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом з метою захисту власних прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.03.2015 р. порушено провадження у справі № 910/5714/15-г та призначено її до розгляду на 31.03.2015 р.

25.03.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

27.03.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача 109 850, 81 грн., з яких 78 912, 00 грн. основного боргу, 15 833, 11 грн. інфляційних втрат, 1 400, 96 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами та 13 704, 74 грн. інших видів штрафних санкцій, передбачених чинним законодавством України.

Представник позивача в судовому засіданні 31.03.2015 р. підтримав подану через відділ діловодства господарського суду міста Києва заяву про збільшення розміру позовних вимог.

У судовому засіданні 31.03.2015 р. судом було прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим вони розглядаються в її редакції, відповідно має місце нова ціна позову.

Представник позивача в судовому засіданні 31.03.2015 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, а також підтримав заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача.

Представник відповідача в судове засідання 31.03.2015 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.03.2015 р. було вирішено відмовити позивачу у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.03.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 21.04.2015 р.

В судовому засіданні 21.04.2015 р. представник позивача підтримав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи та заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 15 833, 11 грн., відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 1 400, 96 грн. та пені в сумі 13 704, 74 грн. Суд відклав розгляд означеної заяви до встановлення фактичних обставин справи.

Представник відповідача в судове засідання 21.04.2015 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.04.2015 р. в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України було продовжено строк вирішення спору у справі № 910/5714/15-г на п'ятнадцять днів, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 13.05.2015 р.

05.05.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 13.05.2015 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши в судовому засіданні 13.05.2015 р. заяву позивача про відмову від позову в частині стягнення 15 833, 11 грн. інфляційних втрат, 1 400, 96 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 13 704, 74 грн. пені, суд врахував п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в якому наголошено, що у випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

Судом встановлено, що заява позивача, якою він відмовляється від позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, відсотків за користування чужими грошовими коштами та пені, не суперечить діючому законодавству України, не порушує чиї-небудь права, свободи чи інтереси, у зв'язку з чим у суду немає правових підстав не прийняти таку відмову.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Враховуючи зазначене, судом вирішено припинити провадження у справі в частині розгляду позовних вимог про стягнення 15 833, 11 грн. інфляційних втрат, 1 400, 96 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами та 13 704, 74 грн. пені.

У судовому засіданні 13.05.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі домовленостей між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено у спрощений спосіб договір поставки дизпалива у кількості 6 000 л. за ціною 10, 96 грн. без ПДВ на суму 78 912, 00 грн. з ПДВ, для сплати якого відповідач виставив позивачу рахунок № 28/08 від 27.08.2014 р.

Відповідно до письмових пояснень позивача б/н від 27.04.2015 р., не спростованих відповідачем, вищевказаний рахунок був отриманий від останнього позивачем 27.08.2014 р. о 14 год. 18 хв. на електронну адресу toronto50@gmail.com з електронної адреси agroprivat@meta.ua .

На підставі платіжного доручення № 137 від 27.08.2014 р. позивач перерахував відповідачу передоплату в сумі 78 912, 00 грн. із призначенням платежу: «оплата рах 28/08 від 27 , 08 , 14 за дизпаливо у т. ч. ПДВ 20% 13 152. 00 грн.».

Проте, в подальшому відповідачем товар позивачу поставлений не був, у зв'язку з чим позивач звернувся до нього з вимогою б/н від 10.04.2015 р. впродовж 7-денного строку з дня пред'явлення вимоги поставити товар або повернути грошові кошти.

Однак, відповідач товар позивачу не поставив, сплачені грошові кошти в сумі 78 912, 00 грн. не повернув.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Згідно з приписами ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Оскільки наданий до матеріалів справи рахунок містить його найменування, кількість та ціну, та враховуючи вчинення позивачем дій з його оплати, слід дійти висновку, що між сторонами в цій частині мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 671 Цивільного кодексу України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також, за змістом ст. 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 269 Господарського кодексу України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Оскільки судом встановлено, що строки виконання відповідачем зобов'язання з поставки дизпалива позивачу сторонами визначені не були, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, згідно якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Після початку розгляду спору по суті, позивач в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України 14.04.2015 р. направив на адресу відповідача письмову вимогу б/н від 10.04.2015 р. про поставку дизельного палива упродовж 7 днів з дня пред'явлення вимоги або повернення грошових коштів.

В якості доказу направлення вищевказаної письмової вимоги на адресу відповідача позивачем надано фіскальний чек № 3547 від 14.04.2015 р. та опис вкладення у цінний лист № 2630001331141.

На підставі аналізу даних он-лайн ресурсу УДППЗ «Укрпошта» (режим доступу - http://services.ukrposhta.ua/bardcodesingle/OperationList.aspx?id=2630001331141 ), судом було встановлено, що вказане поштове відправлення надійшло 17.04.2015 р. о 14 год. 28 хв. до поштового відділення за місцем знаходження відповідача, а 20.04.2015 р. його не вдалось вручити під час доставки, у зв'язку з чим об'єктом поштового зв'язку КИЇВ 1 з індексом 01001 того ж дня (20.04.2015 р.) відповідача було повідомлено повторно про надходження на його адресу поштового відправлення за номером 2630001331141.

Станом на час розгляду даного спору по суті відповідач не заперечив обставин отримання відповідного поштового відправлення, як і не надав будь-якого відзиву з приводу заявлених до нього позовних вимог.

При цьому, суд зауважує, що ігнорування відповідачем поштової кореспонденції, яка направляється йому позивачем та тим самим уникнення можливості вручити йому вимогу щодо припинення порушення прав позивача, - є порушенням принципу добросовісності господарських правовідносин та не може бути перешкодою для відновлення таких прав у судовому порядку, оскільки позивач вжив належні дії щодо пред'явлення відповідних вимог в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України до відповідача, а отже строк виконання відповідного зобов'язання настав.

У свою чергу, відповідач не виконав, як взяті на себе зобов'язання щодо поставки дизпалива позивачу, так і грошові кошти в сумі 78 912, 00 грн. не повернув.

Згідно з ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом не встановлено, відповідачем не доведено, а матеріали справи не місять належних та допустимих доказів виконання відповідачем умов договору в частині поставки позивачу товару належної якості та кількості, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов'язку повернути позивачу сплачену ним попередню оплату на підставі ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, у зв'язку з чим на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач порушив зобов'язання з поставки товару на спірну суму перерахованих позивачем грошових коштів, позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням вищевикладеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

При цьому, що стосується позовних вимог, щодо яких суд припинив провадження, то слід враховувати, що відповідно до п. 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК ). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 4 ч. 1 ст. 80, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження в частині розгляду позовних вимог про стягнення 15 833 (п'ятнадцять тисяч вісімсот тридцять три) грн. 11 коп. інфляційних втрат, 1 400 (одна тисячі чотириста) грн. 96 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами та 13 704 (тринадцять тисяч сімсот чотири) грн. 74 коп. інших видів штрафних санкцій.

2. Позовні вимоги задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Лакшері Кепітал» (01001, місто Київ, вулиця Мала Житомирська, будинок 10, нежиле приміщення № 60 літера «А»; код ЄДРПОУ 38517030) на користь Фермерського господарства «Лан» (26330, Кіровоградська область, Гайворонський район, село Таужне, провулок Філатова, будинок 1; код ЄДРПОУ 23897530) 78 912 (сімдесят вісім тисяч дев'ятсот дванадцять) грн. 00 коп. основного боргу та 1 578 (одну тисячу п'ятсот сімдесят вісім) грн. 24 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.05.2015 р.

Суддя В.С. Ломака