Рішення

від 19.05.2015 по справі 910/9250/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2015Справа №910/9250/15

За позовом Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма

«СП Вибробит-Україна»

До Публічного акціонерного товариства «Центренерго»

Про стягнення 1 548 509,82 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Григор'єв М.Г. - по дов. № б/н від 30.03.2015

від відповідача Гаврись Я.Б. - по дов. № 433/22 від 18.12.2014

Суть спору :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «СП Вибробит-Україна» про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» 1 548 509,82 грн., з яких: 1 124 700,00 грн. основного боргу, 160 016,28 грн. пені, 237 190,60 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 26 602,94601,25 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору про закупівлю (поставку) товарів № 12/223 від 18.04.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2015 порушено провадження у справі № 910/9250/15 та призначено справу до розгляду на 12.05.2015.

Позивачем 12.05.2015 до відділу діловодства суду подано письмові пояснення.

Відповідач у поданому 12.05.2015 до відділу діловодства суду відзиві підтвердив про наявність боргу за поставлену продукцію в сумі 1 124 700,00 грн. В позові в частині інфляційних втрат, 3% річних та пені просить відмовити посилаючись на те, що позивач нараховує їх з 11.07.2014. Проте, акт приймання передачі продукції підписаний 27.06.2014 та 20-денний термін, протягом якого покупець повинен здійснити оплату спливає 17.07.2014, а не 11.07.2014. Отже, позивачем невірно визначено момент порушення умов договору, та кількість днів невиконання зобов'язання щодо оплати за поставлену продукцію, а отже розрахунки 3% річних, інфляційних та пені, які надає позивач є невірними. Також вказує на те, що умовами п. 9.6. договору передбачено нарахування пені у розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції, тоді як позивач нараховує пеню застосовуючи подвійну облікову ставку Національного банку України. Крім цього, зазначає, що у відношенні до відповідача 09.02.2014 порушено провадження у справі про банкрутство (справа № 15/76-б-43/624-б) та введено мораторій на задоволення вимог у кредиторів, під час дії якого не нараховується неустойка (штраф, пеня).

Відповідачем 12.05.2015 до відділу діловодства суду подано заяву про розстрочку виконання рішення суду протягом 12 місяців шляхом сплати щомісячних платежів рівними частинами.

Позивач в судовому засіданні 12.05.2015 позовній вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судовому засіданні 12.05.2015 проти задоволення позовних вимог заперечував частково.

В судовому засіданні 12.05.2015 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 19.05.2015.

Від позивача 18.05.2015 та 19.05.2015 на адресу суду надійшли пояснення на відзив відповідача, в яких проти задоволення заяви відповідача про розстрочку виконання рішення суду заперечує та зазначає, що на позовні вимоги позивача про стягнення пені не розповсюджується дія мораторію, оскільки дія мораторію розповсюджується на штрафи та інші фінансові санкції за невиконання чн неналежне виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства. Позивач здійснив нарахування пені та вимагає її стягнення у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку по сплаті вартості товару отриманого за договором про закупівлю (поставку) товарів, а тому на позовні вимоги нро стягнення нені не розповсюджується дія мораторію. При цьому дія мораторію не розповсюджується на 3% річних та інфляційні нарахування.

В судовому засіданні 19.05.2015, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

18.04.2014 між Публічним акціонерним товариством «Центренерго» (відповідач, покупець) та Приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «СП Вибробит-Україна» (позивач, постачальник) укладено договір про закупівлю (поставку) товарів № 12/223 (далі - договір),

Відповідно до умов пунктів 1.1., 1.2. договору постачальник зобов'язується поставити покупцю товари (продукцію) згідно умов договору. Покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, що поставляється відповідно до умов договору.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату отриманої продукції повністю не здійснив, в зв'язку з чим виникла заборгованість.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2014 включно, а в частині щодо розрахунків та гарантійних зобов'язань - до повного виконання зобов'язань сторін (п. 12.1. договору, п. 9 додатку № 1 до договору).

Згідно з п. 1.3. договору найменування (номенклатура, асортимент), кількість, строки поставки та інші характеристики продукції зазначені в додатку № 1 до договору.

Згідно з додатком № 1 продукцією є автоматизована система стаціонарного контролю вібрації та механічних величин підшипників ТГ, ГОСТ 27164-86, ГОСТ 25364-97, ГКД 34.20.507-2003, у кількості 1 шт., загальною вартістю 2 100 000,00 грн.

Згідно з п. 2.1. договору ціною договору є загальна сума цін на продукцію (вартість) з ПДВ, що поставляється за даним договором.

Розділом 5 договору визначено, що датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі продукції (п. 5.1.).

Як вбачається з наявного у справі акту приймання-передачі продукції від 27.06.2014 на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв продукцію вартістю 2 100 000,00 грн.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до п. 2.5. договору розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника в порядку, передбаченому додатком № 1 до договору.

Пунктом 3 додатку № 1 до договору визначено, що розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахунку коштів на поточний рахунок постачальника протягом 20 днів з моменту поставки продукції до складу покупця та підписання акту приймання-передачі продукції.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, як свідчать матеріали справи відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманої продукції у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка становить 1 124 700,00 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 1 124 700,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за продукцію не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті коштів за поставлену продукцію, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 237 190,60 грн. збитків від зміни індексу інфляції (з яких на суму 100 000,00 грн. нараховані за період липень 2014 року - січень 2015 року, на суму 1 124 700,00 грн. нараховані за період липень 2014 року - лютий 2015 року) та 26 602,94 грн. - 3% річних (з яких на суму 100 000,00 грн. нараховані за період з 11.07.2014 по 26.01.2015 (оплата) на суму 1 124 700,00 грн. нараховані за період з 11.07.2014 по 03.04.2015).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору не передбачено інший розмір процентів.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті «Бизнес» від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах «Законодавство» і «Ліга».

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, що вміщено в інформаційно-пошуковій системі «Ліга» якщо внесенням оплати є період з 16 по 31 число відповідного місяця то розрахунок індексації починається з наступного місяця.

Оскільки, поставка продукції відбулась 27.06.2014 то в силу п. 3 додатку № 1 до договору відповідач мав оплатити її вартість до 18.07.2014, а отже індексація за липень 2014 року не здійснюється.

Судом за результатами здійснення власного перерахунку на суму боргу 100 000,00 грн. за період з 01.08.2014 по 26.01.2015 (оплата) та на суму боргу 1 124 700,00 за період з 01.08.2014 по 28.02.2015 (дата визначена позивачем) збитки від зміни індексу інфляції складають 251 399,04 грн.

Оскільки, у суду відсутні повноваження виходити за межі пред'явлених позовних вимог, тому суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 237 190,60 грн. збитків від зміни індексу інфляції.

Суд здійснивши власний перерахунок 3% річних, з урахуванням настання строку прострочення з 18.07.2014, приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 25 620,98 грн.

В іншій частині нарахованих 3% річних позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до п. 9.6. договору у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі однієї ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції.

Як свідчать матеріали справи у відношенні відповідача ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2004 порушено справу про банкрутство, наразі справа має № 15/76-б-43624-б, якою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника до закінчення провадження у справі.

Статтею 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції чинній на момент порушення проваджену справі про банкрутство відповідача) встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня) , не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Отже, неустойка за невиконання боржником грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 160 016,28 грн.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «СП Вибробит-Україна» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд розглянувши в судовому засіданні 19.05.2015 заяву відповідача про розстрочку виконання рішення суду, відмовив в його задоволенні з огляду на наступне.

Пунктом 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Суд відзначає, що особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за змістом статті 32 Господарського процесуального кодексу України, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються на підставі доказів - фактичних даних.

Докази, у відповідності зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, повинні відповідати, зокрема, вимогам належності та допустимості.

Всупереч положенням статті 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, заявник під час вирішення питання про можливість розстрочки виконання рішення суду не надав доказів, які підтверджують наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 1, код ЄДРПОУ 22927045) на користь Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «СП Вибробит-Україна» (61177, м. Харків, вул. Праці, 30, код ЄДРПОУ 36035719) 1 124 700 (один мільйон сто двадцять чотири тисячі сімсот) грн. 00 коп. основного боргу, 237 190 (двісті тридцять сім тисяч сто дев'яносто) грн. 60 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 25 620 (двадцять п'ять тисяч шістсот двадцять) грн. 98 коп. - 3 % річних, 27 750 (двадцять сім тисяч сімсот п'ятдесят) грн. 22 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 25.05.2015.

СуддяВ.В.Сівакова