Постанова

від 21.05.2015 по справі 910/15045/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2015 р. Справа№ 910/15045/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Мальченко А.О.

Буравльова С.І.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Самокиш В.Ю.

від відповідача - 1 не з'явився,

від відповідача - 2 не з'явився,

від відповідача - 3 Купер М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» на рішення Господарського суду м. Києва від 05.11.2014 (головуючий суддя: Цюкало Ю.В., судді: Бондаренко Г.П., Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзенг Лізинг Аваль»

до Приватного акціонерного товариства «Бетон Нова»

Товариства з обмеженою відповідальністю «Централь-Строй»

Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрБус»

про стягнення 170 553,82 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 05.11.2014 позов задоволено частково.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині припинення провадження позовних вимог до ТОВ «Бетон Нова» та ТОВ «Централь - Строй» та постановити новее рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2015 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 03.03.2015 в складі колегії суддів: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою суду від 03.03.2015, у зв`язку з неявкою в судове засідання представників позивача, відповідача - 1, 2, розгляд скарги був відкладений на 31.03.2015.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду Верховця А.А. від 31.03.2015 у зв`язку з перебуванням судді Андрієнко В.В. у відпустці, для розгляду скарги визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Жук Г.А.

Ухвалою суду від 31.03.2015 розгляд скарги був відкладений на 21.04.2015 відповідно до ст. 77 ГПК України.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 по справі призначений повторний автоматичний розподіл.

Згідно із протоколом про повторний автоматичний розподіл справ, для розгляду апеляційної скарги визначений склад колегії суддів: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Мальченко А.О.

Ухвалою суду від 21.04.2015 справу прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Мальченко А.О.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника відповідача - 3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

В судове засідання, призначене на 21.05.2015 з`явилися представники позивача та відповідача - 3 та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Представники відповідача - 1 та 2 в судове засідання на вказану дату не з`явилися, про день та час розгляду були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача - 3, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

31.10.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» (надалі - лізингодавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю «УкрБус2 (далі - лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу № L1282-10/07.

Відповідно до п. 1 договору лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в специфікації, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

На виконання умов договору, лізингодавець і лізингоодержувач склали акт приймання-передачі б/н від 13.08.2008, згідно з яким перший передав у власність останньому предмет лізингу - автобус King Long XMQ6127C, 2007 р.в., № шасі LA6R1ESE88B201001.

Згідно п. 5.3 договору лізингу (із змінами на підставі угоди про внесення змін, долученої до матеріалів справи), лізингоодержувач сплачує поточні лізингові платежі щомісяця авансом до 30 числа поточного місяця з урахуванням п. 5.4. загальних умов на підставі рахунку лізингодавця, направленого на вказану в договорі електронну адресу лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв'язку.

У разі неотримання рахунку лізингодавця до 25 числа поточного місяця лізингоодержувач зобов'язаний звернутися до лізингодавця та отримати відповідний рахунок самостійно.

Додатком № 1 від 31.10.2007 до договору, угодою б/н від 01.11.2011 року про внесення змін до договору лізингу та додатком № 1 до неї сторонами взаємно погоджено графіки здійснення лізингових платежів в період з січня 2010 по серпень 2013.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем- 3 своїх зобов`язань за договором фінансовго лізингу, у останнього виникла заборгованість в розмірі 170553,82 грн.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість відповідача-3 складає 170553,82 грн. відповідно до рахунків-фактур № LC1282-10/07/31-061, LC1282-10/07/32-063, LC1282-10/07/33-065, LC1282-10/07/34-067, LC1282-10/07/35-069, LC1282-10/07/36-071, LC1282-10/07/37-073, LC1282-10/07/38-075.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний, зокрема, своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - п. 1 ст. 530 ЦК України.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Доказів сплати лізингоодержувачем на користь лізингодавця лізингових платежів за договором, а також сплати лізингоодержувачем заборгованості за договором лізингу до суду не представлено.

Отже, позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність у ТОВ «Укрбус» заборгованості за договором фінансового лізингу в розмірі 170553,82 грн.

Як було встановлено судом першої інстанції ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2012 було порушено провадження у справі № 5011-44/18705-2012 про банкрутство ТОВ «Укрбус».

02.02.2013 в газеті «Урядовий кур'єр» № 22 опубліковано оголошення про порушення провадження по справі про банкрутство ТОВ «Укрбус».

ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» у межах справи про банкрутство звернулося з кредиторськими вимогами до ТОВ «Укрбус» на суму 1 313 833,49 грн., які виникли, в тому числі, на підставі договору фінансового лізингу № LC1282-10/07 від 31.10.2007, стягнення за яким є предметом спору у даній справі.

Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 22.05.2014 року ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» було визнано конкурсним кредитором ТОВ «Укрбус» на суму 1 313 833,49 грн., включаючи зобов'язання за договором фінансового лізингу № LC1282-10/07 від 31.10.2007 в розмірі 123373,29 грн.

Після порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «УкрБус» відповідно до рахунків-фактур L1282-10/07/31-073 та L1282-10/07/31-075 заборгованість відповідача-3 складає 47180,53 грн. (170553,82 грн.- 123373,29 грн.)

Пунктами 54, 55 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про банкрутство» від 18.12.2009 № 15 передбачено, що Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і ГПК не містять приписів стосовно заборони прийняття судом позовної заяви до боржника, щодо якого вже порушено справу про банкрутство, а також стосовно вирішення спору за цим позовом по суті. Порушення справи про банкрутство не віднесено статтею 62 ГПК до підстав для відмови судом у прийнятті позовної заяви. Тому суди мають у встановленому ГПК порядку приймати позовні заяви до особи, щодо якої порушено справу про банкрутство і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство. Після публікації оголошення господарський суд на підставі частини першої статті 79 ГПК ухвалою суду зупиняє позовне провадження і роз'яснює позивачу зміст і наслідки частини другої статті 14 Закону.

Якщо позивач не звернувся у місячний строк з дня публікації із заявою про визнання його вимог до боржника у справі про банкрутство, господарський суд поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову на підставі частини другої статті 14 Закону.

У разі звернення позивача із заявою про визнання його вимог до боржника у справі про банкрутство після винесення ухвали суду про порушення справи про банкрутство за результатами розгляду цих вимог позовне провадження підлягає припиненню на підставі пункту 2 частини першої статті 80 ГПК.

Також колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Частина 3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що у разі ліквідації боржника - сторони основного зобов'язання - право застави, що забезпечувало його виконання, також є припиненим. При цьому, ураховуючи імперативний характер норми п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України, зазначення в договорі застави інших умов, за яких право застави у разі припинення основного зобов'язання залишається дійсним, слід вважати нікчемним.

Таким чином, виходячи з однорідної юридичної природи поруки та застави як засобів забезпечення виконання зобов'язань, а також того факту, що як порука, так і застава припиняються у разі припинення основного зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 575, п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 1 ст. 609 ЦК України, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека як вид застави припиняється в разі припинення основного зобов'язання (кредитного договору). Зважаючи на це, припинення юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом є підставою припинення іпотеки, оскільки зобов'язання за кредитним договором припиняється.

Урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 11.09.2013 у справі № 6-52цс13.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Судом першої інстанції провадження було припинено в частині стягнення вказаної суми боргу солідарно з відповідачів 1,2 3.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про припинення провадження в частині стягнення з ТОВ «Укрбус» ПАТ «Бетон-Нова» та ТОВ «Централь-Строй» солідарно на користь ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» заборгованості за договором у розмірі 123373,29 грн., оскільки вони розглянуті і визнані судом у межах справи про банкрутство, що підтверджується ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 22.05.2014 по справі № 5011-44/18705-2012.

Крім того, Господарський суд міста Києва, встановивши, що в матеріалах справи відсутні докази, що спростовують доводи позивача у позовній заяві (докази внесення лізингових платежів за договором) , а тому визнав обґрунтованими заявлені вимоги про стягнення суми основного боргу за договором лізингу в розмірі 47 180,53 грн. за прострочення лізингоодержувачем у здійсненні платежів за договором фінансового лізингу № L1282-10/07 від 31.10.2007 року, постановив рішення про стягнення солідарно з Приватного акціонерного товариства «Бетон нова», Товариства з обмеженою відповідальністю «Централь-строй», Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбус» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» основного боргу - 47 180,53 грн.

Апелянт, звертаючись із апеляційною скаргою, зазначає, що не погоджується із припиненням провадження в сумі 123373,29 грн. в частині стягнення її із поручителів: відповідача 1 та 2.

Проте, колегія суддів не погоджується із такою позицією апелянта, вважає її необґрунтованою, зважаючи на наступне.

31.10.2007 між ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» та Приватним акціонерним товариством «Бетон Нова» був укладений договір поруки б/н, відповідно до п. 2.1. якого, сторони договору поруки-1 визначають, що у випадку невиконання лізингоодержувачем взятих на себе зобов'язань за договором лізингу, поручитель несе солідарну відповідальність перед лізингодавцем у тому ж обсязі, що і лізингоодержувач, включаючи сплату основного боргу за договором лізингу, нарахованих лізингових платежів та неустойки.

31.10.2007 між ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Централь-Строй» був укладений договір поруки б/н, відповідно до п. 2.1. якого, сторони договору поруки-2 визначають, що у випадку невиконання лізингоодержувачем взятих на себе зобов'язань за договором лізингу, поручитель несе солідарну відповідальність перед лізингодавцем у тому ж обсязі, що і лізингоодержувач, включаючи сплату основного боргу за договором лізингу, нарахованих лізингових платежів та неустойки.

В частині 1 статті 553 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Ця норма не може бути застосована до правовідносин, що виникли з декількох договорів поруки, оскільки поручителі не несуть солідарної відповідальності один перед одним, якщо інше не передбачено договором, і таку поруку не можна вважати їхньою спільною.

Таким чином, порука кількох осіб може бути визначена як спільна у разі укладення договору поруки декількома поручителями та встановлення умовами договору волевиявлення цих осіб щодо спільного забезпечення зобов'язання. Лише у такому випадку поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою (спільна порука).

У даному випадку кредитор має право пред'явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору.

Аналогічної позиції дотримуються колегії суддів Вищого господарського суду України у своїх постановах від 17.03.2014 по справі № 919/699/13, від 02.04.2015 № 910/15047/14, від 25.03.2015 № 910/14984/14.

Крім того, в постанові Верховного суду України від 11.03.2015 по справі № 6-35цс15 викладене правова позиція, яка є ідентичною викладеному вище.

Згідно з ч. 1 ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що укладання двох договорів поруки, умовами яких не передбачена солідарна відповідальність між поручителями (спільна порука), виключають можливість для задоволення позову ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» про стягнення солідарно з поручителів заборгованості за кредитним договором.

Отже, у стягненні солідарно з боржника та поручителів заборгованості в розмірі 47180,53 грн. необхідно відмовити.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

В той же час, зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2014 у справі № 910/15045/14 в частині задоволених вимог про стягнення солідарно із відповідачів на користь позивача решти суми боргу в розмірі 47180,53 грн. підлягає скасуванню.

Відповідно до п.3 ч.1. ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має права скасувати рішення повністю або частково і прийняте нове рішення.

Враховуючи положення ст. 104 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» не підлягає задоволенню, оскільки оскаржуючи рішення першої інстанції апелянт просив рішення скасувати частково, постановивши нове, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути солідарно із відповідача 1 та 2 борг в розмірі 123373,09 грн. а в іншій частині рішення залишити без змін, в той час як за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів прийшла до висновку про відмову у задоволені позовних вимог в частині стягнення солідарно з відповідачів 1,2 3 боргу в розмірі 47180,53 грн., а в іншій частині рішення залишається без змін.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2015 у справі № 910/15045/14- змінити.

В задоволені позовних вимог про стягнення солідарно з Приватного акціонерного товариства «Бетон Нова», Товариства з обмеженою відповідальністю «Централь-строй», Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбус» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» основного боргу - 47 180,53 грн. та судових витрат в розмірі 943,50 грн.- відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Матеріали справи № 910/15045/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді А.О. Мальченко

С.І. Буравльов