Постанова

від 20.05.2015 по справі 916/4351/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2015 р.Справа № 916/4351/14 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Журавльова О.О.,

суддів : Савицького Я.Ф., Петрова М.С.

при секретарі судового засідання Будному О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Белих О.В., за довіреністю від 01.04.2015р.

від відповідача: Кожухар В.А., за довіреністю від 26.12.2014р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкор-Інжінірінг"

на рішення господарського суду Одеської області від 24 грудня 2014 року

по справі №916/4351/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркус-Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкор-Інжінірінг"

про стягнення 128901,24 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "Маркус-Україна" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ "Анкор-Інжінірінг" про стягнення, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, 97758 грн. основного боргу, 4620,07 грн. 3% річних, 19830,51 грн. втрат від інфляції та 6692,66 грн. пені.

Рішенням господарського суду Одеської області від 24 грудня 2014 року у справі №916/4351/14 (суддя Малярчук І.А.) позовні вимоги ТОВ "Маркус-Україна" задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 97758 грн. основного боргу, 4620,07 грн. 3% річних, 19830,51 грн. втрат від інфляції, 2493,05 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Приймаючи рішення господарський суд першої інстанції прийшов до висновку, що матеріалами справи підтверджується факт порушення зобов'язання відповідачем в частині своєчасної оплати спірної заборгованості. Окрім того, господарський суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення відсотків річних та втрат від інфляції і відсутність підстав для стягнення пені у зв'язку із пропущенням позивачем строку позовної давності.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач (ТОВ "Анкор-Інжінірінг") звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "Маркус-Україна" в повному обсязі, з посиланням при цьому на не повне з'ясування господарським судом першої інстанції обставин справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Представник скаржника у судових підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, та наполягав на їх задоволенні.

Представники позивача (ТОВ "Маркус-Україна") у судових засіданнях надали пояснення, відповідно до яких позивач просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "Анкор-Інжінірінг" без задоволення.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 17.09.2012р. між ТОВ "Маркус-Україна" (позивач, постачальник) та ТОВ „АНКОР-ІНЖІНІРІНГ" (відповідач, покупець) було укладено договір № М120910 (надалі - договір №М120910), за умовами якого покупець доручає, а постачальник приймає на себе постачання запасних частин до повітрянороздільної установки К-0,4 у кількості та за ціною згідно Додатку № 1, що є невід'ємною частиною даного договору (п.1.1 договору № М120910).

Відповідно до п.п.2.1, 2.2 договору №М120910 ціна товару встановлюється в гривнях. Вартість товару визначається у відповідних специфікаціях

Приписами п.п.3.1, 3.2 договору №М120910 сторони погодили, що термін відвантаження товару не більше дев'яноста календарних днів з моменту отримання передоплати. Змінення терміну відвантаження або перенесення терміну доставки окремих позицій Додатку №1 дійсний тільки по взаємній згоді сторін, оформленій письмово у додатковій угоді до даного договору.

Прийом виробів здійснюється на площадці постачальника (п. 3.4 договору №М120910).

За п.4.1 договору №М120910 покупець здійснює оплату в наступному порядку: 33 % передоплату протягом п'яти банківських днів з моменту підписання договору обома сторонами та дати отримання покупцем рахунку, 33 % протягом шістдесяти днів після першої передоплати, 34 % протягом п'яти банківських днів з моменту прийому товару покупцем на площадці постачальника.

Згідно з п.5.3. договору №М120910 у разі несвоєчасного виконання або виконання не в повному обсязі оплати за п.4.1 дійсного договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний тиждень прострочення оплати, крім випадків погодженої з постачальником відстрочки оплати. При цьому сума пені не може перевищувати 5 % від суми дійсного договору.

За умовами п.10.1. договору №М120910 від 17.09.2012р. цей договір вступає в силу з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2012р.

На виконання умов договору №М120910 сторонами було складено додаток №1 до договору №М120910, відповідно до якого сторони визначили асортимент товару у кількісному, якісному та ціновому діапазоні.

Відповідно до додатку №1 до договору №М120910 сторони узгодили поставку 33 найменувань товару, у кількості 154 одиниць, на загальну суму 286706,88 грн.

Як стверджує позивач, останнім, на виконання умов договору №М120910 від 17.09.2012р. було поставлено відповідачу 150 одиниць товару, на загальну суму 292765 грн., на підтвердження чого позивачем надано видаткову накладну №24 від 26.04.2013р., підписану представниками сторін та скріплену печатками підприємств, без зазначення договору та довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей №6 від 26.04.2013р., видану відповідачем на отримання 149 запчастин (одиниць товару) за рахунком №М12/001 від 28.09.2012р.

28.09.2012р. позивачем було виставлено відповідачу рахунок №М12/001 на суму 286706,88 грн. (найменування товару відповідає переліку викладеному у додатку №1 до договору №М120910 від 17.09.2012р.

Як стверджує позивач, відповідач здійснив часткову оплату за поставлений товар за договором від 17.09.2012р. в сумі 184340 грн. про що свідчать відповідні банківські виписки (а.с.40-47) :

- 15.01.2013 року на суму 5000 грн.

- 23.04.2013 року на суму 40000 грн.,

- 18.04.2013 року на суму 30000 грн.,

- 24.04.2013 року на суму 60000 грн.,

- 07.06.2013 року на суму 2340 грн.,

- 05.07.2013 року на суму 30000 грн.,

- 10.07.2013 року на суму 17000 грн.,

06.09.2014р. позивачем було направлено на адресу відповідача претензію про сплату боргу за договором №М120910 від 17.09.2012р. на суму 243425 грн.

Вказана претензія була залишена відповідачем без задоволення.

Вищенаведене стало підставою для звернення ТОВ "Маркус-Україна" до господарського суду першої інстанції з відповідним позовом.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 202, 205 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Статтею 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні " встановлено перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Апеляційний господарський суд зауважує, що видаткова накладна №24 від 26.04.2013р. є документом первинного бухгалтерського обліку та свідчить про здійснення господарської операції, а саме поставки позивачем відповідачу 150 одиниць товару, на загальну суму 292765 грн.

При цьому, апеляційний господарський суд зауважує, що сторонами не спростовано того, що поставка товару за видатковою накладною №24 від 26.04.2013р. здійснювалась на виконання умов саме договору №М120910 від 17.09.2012р.

Позивач у своїх письмових поясненнях вказує, що останнім помилково було внесено до переліку товару, який передавався за видатковою накладною №24 4шт. клапанів запобіжних Ду50 Ру 0.7 КК 7967.000-01 (позиція №22) на суму 10667 грн., яка відноситься до іншого договору №М121001 від 01.10.2012р. Тому запчастини за договором №М120910 від 17.09.2012р. згідно видаткової накладної №24 були поставлені на суму 282098 грн.

Вказані твердження позивача підтримує відповідач.

Водночас, видаткова накладна №24 від 26.04.2013р. підписана представниками сторін та скріплена печатками підприємств без зауважень.

Таким чином, фактично вбачається, що сторонами було узгоджено на підставі п.1.1 договору, що постачальник приймає на себе постачання запасних частин до повітрянороздільної установки К-0,4 у кількості та за ціною згідно Додатку № 1, що є невід'ємною частиною даного договору.

Водночас фактично товар було передано видатковою накладною №24 від 26.04.2013р. у кількості та за ціною, яка відрізняється від обумовленої у додатку №1 до спірного договору.

За ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Відповідно до ст. 670 ЦК України якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.

Статтею 671 ЦК України встановлено, що якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.

Відповідно до ст. 672 ЦК України якщо продавець передав покупцеві частину товару, асортимент якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, і частину товару з порушенням асортименту, покупець має право на свій вибір:

1) прийняти частину товару, що відповідає умовам договору, і відмовитися від решти товару;

2) відмовитися від усього товару;

3) вимагати заміни частини товару, що не відповідає асортименту, товаром в асортименті, який встановлено договором;

4) прийняти весь товар.

Товар, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, є прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не повідомив продавця про свою відмову від нього. Якщо покупець не відмовився від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити його за ціною, погодженою з продавцем .

При цьому, за ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу , або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За ч.1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що волевиявлення сторін у вигляді складання, скріплення печатками підприємств та підписання видаткової накладної №24 від 26.04.2013р. свідчить про те, що сторони домовились змінити умови договору №М120910 від 17.09.2012р. в частині показників обсягу, асортименту та вартості товару

Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення, відповідно до яких останній не спростовує факт отримання спірного товару за видатковою накладною №24 від 26.04.2013р. на суму 253107,08 грн.

Окрім того, апеляційний господарський суд зауважує, що відповідачем 13.03.2015р. разом із письмовими поясненнями було надано примірник видаткової накладної №24 від 26.04.2013р. на суму 292467,08 грн., сума за якою відрізняється від суми зазначеної у видатковій накладній №24 від 26.04.2013р., яка розглядалась при винесенні рішення місцевим господарським судом (292765 грн.).

За ч.1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього .

Колегія суддів зауважує, що відповідач належним чином не обґрунтував наявності причин, які унеможливлювали подання відповідної видаткової накладної до господарського суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд не приймає надану відповідачем видаткову накладну №24 від 26.04.2013р. на суму 292467,08 грн. як належний та допустимий доказ.

За вимогами ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів зауважує, що сторонами не надано жодних доказів на підтвердження того, що відповідач звертався до позивача з проханнями щодо корегування цін, асортименту та кількості товару зазначених у видатковій накладній №24 від 26.04.2013р. або щодо повернення товару отриманого за вказаною накладною.

Апеляційний господарський суд зауважує, що відповідачем не надано жодних доказів, в розумінні ст.ст. 32-34 ГПК України, на підтвердження погашення відповідної заборгованості у сумі 97758 грн., або її відсутності.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 97758 грн. основного боргу, з огляду на доведеність та обґрунтованість таких вимог.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 4620,07 грн. 3% річних та 19830,51 грн. втрат від інфляції, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши розрахунки відсотків річних та втрат від інфляції, надані позивачем, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вказані розрахунки складено відповідно до вимог чинного законодавства.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 4620,07 грн. 3% річних та 19830,51 грн. втрат від інфляції.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 6692,66 грн. пені, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

За умовами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Також, відповідно до ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Апеляційний господарський суд зауважує, що місцевим господарським судом порушено вимоги ч.3 ст. 267 ЦК України та за власною ініціативою, без клопотання сторони, застосовано наслідки спливу строку позовної давності до вимог щодо стягнення пені.

За ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Дослідивши надані позивачем розрахунки пені, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що вказані розрахунки складені відповідно до норм чинного законодавства.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 6692,66 грн. пені.

Решта доказів, наданих сторонами, не стосуються предмету позову та не спростовують вищенаведених висновків апеляційного господарського суду.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкор-Інжінірінг" - частково задовольнити.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкор-Інжінірінг" задовольнити частково.

2.Рішення господарського суду Одеської області від 24 грудня 2014 року у справі №916/4351/14 скасувати.

3.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркус-Україна" задовольнити:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкор-Інжінірінг" (65020, м. Одеса, вул. Базарна, 91, код 34873521) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркус-Україна" (65104, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 18, код 35641078) 97758 (дев'яносто сім тисяч сімсот п'ятдесят вісім) грн. заборгованості, 4620 (чотири тисячі шістсот двадцять) грн. 07 коп. 3% річних, 19830 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот тридцять) грн. 51 коп. втрат від інфляції, 6692 (шість тисяч шістсот дев'яносто два) грн. 66 коп. пені та 2578 (дві тисячі п'ятсот сімдесят вісім) грн. 02 коп. судового збору.

4.Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 25 травня 2015 року.

Головуючий суддя Судді О.О. Журавльов Я.Ф. Савицький М.С. Петров