Ухвала

від 21.05.2015 по справі 820/904/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2015 р.Справа № 820/904/15 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: Чалого І.С. , П'янової Я.В.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кайрос-Харків" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2015р. по справі №820/904/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кайрос-Харків"

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кайрос-Харків" (далі по тексту - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі по тексту - відповідач), в якому просив суд скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача №0000032023 від 12.01.2015 року про визначення позивачу, ідентифікаційний код 38967927, податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі чотири тисячі триста шістдесят одна грн. 60 коп.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2015 року по справі №820/904/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача №0000032023 від 12.01.2015 року про визначення позивачу, ідентифікаційний код 38967927, податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі чотири тисячі триста шістдесят одна гривня грн. 60 коп.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на неповне дослідження доказів та неправильне визначення підстав нарахування податкового кредиту.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 21.05.2015 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що в період з 10.12.2014 року по 11.12.2014 року, на підставі наказу №1903 від 19.09.2014р., фахівцями відповідача проведено документальну виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з підприємством ТОВ "НАДРА ГАЗ" за липень 2014 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт №1948/20-23-22-01-05/38967927 від 18.12.2014року.

Згідно висновків акта перевірки №1948/20-23-22-01-05/38967927 від 18.12.2014р. контролюючим органом виявлено порушення позивачем положень п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), в результаті чого донараховано податку на додану вартість на загальну суму 3489,28 грн., по взаємовідносинам з ТОВ "Надра ГАЗ" у липні 2014 року у сумі 3489,28 грн.

На підставі висновків акта перевірки №1948/20-23-22-01-05/38967927 від 18.12.2014року відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000032023 від 12.01.2015року, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на загальну суму 4361,60 грн., з яких 3489,28 грн. - за основним платежем та 872,32 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням №0000032023 від 12.01.2015 року позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що твердження відповідача про відсутність реальних господарських стосунків між позивачем та його контрагентами підтверджені належними доказами, що містять предмет доказування, висновки акту перевірки щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства є обґрунтованими, а прийняте на підставі таких висновків податкове повідомлення - рішення є правомірним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції на підставі такого.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 ПК України від 02.12.2010 року ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 ПК України.

Згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Пунктом п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст.200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені ПК України. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та ТОВ "Надра ГАЗ" був укладений договір про транспортно-експедиційне обслуговування №701 від 01.07.2014року, яким врегульовано відносини з перевезення вантажів замовника (позивача) автомобільним транспортом перевізника (ТОВ "Надра ГАЗ").

На підтвердження виконань умов договору №701 від 01.07.2014 року позивачем було надано акти здачі-прийняття робіт, а саме: №1 від 01.07.2014року, №2 від 03.07.2014року, №3 від 04.07.2014року, №4 від 07.07.2014року, №5 від 10.07.2014року, №6 від 16.07.2014року, №7 від 17.07.2014року, №8 від 18.07.2014року, №9 від 21.07.2014 року, №10 від 23.07.2014 року, №11 від 24.07.2014 року, №12 від 25.07.2014 року, №13 від 28.07.2014року, №14 від 30.07.2014року, №15 від 31.07.2014року.

На виконання вимог податкового законодавства ТОВ "Надра ГАЗ" було виписано на адресу позивача наступні податкові накладні: №16 від 01.07.2014року, №307 від 03.07.2014року, №410 від 04.07.2014року, №712 від 07.07.2014 року, №1010 від 10.07.2014року, №1605 від 16.07.2014року, №1707 від 17.07.2014 року, №1807 від 18.07.2014року, №2109 від 21.07.2014року, №2312 від 23.07.2014року, №2409 від 24.07.2014 року, №2506 від 25.07.2014року, №2806 від 28.07.2014року, №3004 від 30.07.2014року, №3115 від 31.07.2014року.

Загальна вартість наданих транспортних послуг склала 15720,00 грн., а сума нарахованого податку на додану вартість - 3120,00 грн.

Оплата за договором відбувалася у безготівковій формі, що підтверджено платіжними дорученнями №640 від 07.10.2014року, №687 від 23.10.2014року, №713 від 29.10.2014року, №734 від 03.11.2014року.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що податковим органом під час проведення перевірки були виявлені недоліки первинних документів, а саме:

- під час проведення перевірки були відсутні товарно-транспортні накладні;

- відсутні заявки про надання послуг по перевезенню;

- в актах приймання-передачі робіт не вказано де навантажувався товар, куди його перевозили, яким транспортом.

Колегія суддів зазначає, що товарно-транспортні накладні за формою №1-ТН мають суттєві недоліки змісту, адже усі надані товарно - транспортні накладні не заповнені відповідно до вимог Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997року (далі по тексту - Правила №363). Товарно-транспортні накладні, окрім №8 від 18.07.2014 року, не містять інформації про адресу вантажовідправника та вантажоодержувача, пункти завантаження та розвантаження, не зазначено кількість місць вантажу, маса вантажу, вартість вантажу та не заповненні відомості про вантаж.

Згідно п.1 Правил №363 товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Отже, для взаємовідносин з надання транспортно - експедеційного обслуговування, товарно - транспортна накладна є первинним документом, який підтверджує реальність здійснення господарської операції.

Також, колегія суддів зазначає, що платником податків не було надано зазначені товарно - транспортні накладні до податкового органу під час проведення перевірки, а згідно п.44.6 ст.44 ПК України останні вважаються такими, що були відсутні у платника податків на час складення такої звітності.

Таким чином, подані позивачем товарно - транспортні накладні підтверджують висновки контролюючого органу про нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Надра ГАЗ" щодо виконання договору про транспортно - експедиційного обслуговування №701 від 01.07.2014 року, у зв'язку із чим платником податків занижено суму податку на додану вартість на 3120,00 грн.

Крім того, податковим органом було встановлено нереальність здійснення господарських операцій за договором купівлі-продажу №603 від 03.06.2014року, укладеного між позивачем та ТОВ "Надра ГАЗ".

Відповідно до положень договору продавець (ТОВ "Надра ГАЗ") зобов'язується передати покупцю (позивачу), а покупець зобов'язується прийняти ТМЦ у кількості, асортименті і цінам, зазначеним у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною договору.

Положеннями п.2.6 договору передбачено, що відвантаження товару здійснюється за рахунок покупця або самовивозом.

З метою обґрунтування реальності здійснення господарської операції за договором №603 від 03.06.2014 року, позивачем до суду надано видаткову накладну №000000124 від 21.07.2014 року, рахунок на оплату №000000320 від 21.07.2014 року, податкову накладну №2108 від 21.07.2014 року.

Разом з цим, позивачем не було надано документів, які б підтверджувати транспортування товару.

Згідно п.4.1 договору №603 від 03.06.2014року приймання продукції по кількості і якості здійснюється на складі продавця уповноваженими представниками покупця і продавця відповідно до інструкції П-6 "Про порядок приймання продукції по кількості" і П-7 "Про порядок приймання продукції по якості".

Приписами п.12 Інструкції про порядок прийняття продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання (П-6), затвердженої постановою Держарбітражу СРСР від 15.06.1965року, передбачено, що приймання продукції за кількістю здійснюється за транспортними та супровідними документами. Відсутність цих документів не зупиняє приймання товару. В такому разі складається акт про фактичну наявність продукції. Зазначений акт приймання продукції затверджується керівником або заступником керівника підприємства - отримувача.

Пунктом 29 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання (П-7), затвердженої постановою Держарбітражу СРСР від 25.04.1966року визначено, що за результатами приймання продукції за якістю та комплектністю складається акт про фактичну якість та комплектність отриманої продукції.

Колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивачем не було надано актів, передбачених вказаними вищевказаними Інструкціями, а також товарно-транспортних накладних.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги первинні документи, які складені на підтвердження фактичного здійснення господарської операції, а також враховуватись повнота складання всіх підтверджуючих господарські операції документів.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем по справі було доведено обґрунтованість та правомірність ухваленого податкового - повідомлення рішення №0000032023 від 12.01.2015 року про визначення позивачу, ідентифікаційний код 38967927, податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі чотири тисячі триста шістдесят одна гривня грн. 60 коп.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2015 року по справі №820/904/15 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кайрос-Харків" залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2015р. по справі № 820/904/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Зеленський В.В. Судді Чалий І.С. П'янова Я.В. Повний текст ухвали виготовлений 25.05.2015 р.