Постанова

від 25.05.2015 по справі 826/3897/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 травня 2015 року 13:25 № 826/3897/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Марко Тоззі Україна» до ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Метсільвер» про скасування податкового повідомлення-рішення від 08.10.2014 року № 0006162204,- В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Марко Тоззі Україна» з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 08.10.2014 року № 0006162204, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 161 678 грн. за основним платежем та на 40 420 грн. за штрафними санкціями.

Позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням та зазначає, що висновки ДПІ, які покладені в основу оскаржуваного рішення, ґрунтуються на начебто безтоварності операцій, проведених позивачем із третьою особою (контрагентом).

Між тим, позивач зазначає, що операції з поставки фактично виконані та документально оформлені первинними документами, а відтак позивач мав всі підстави для формування спірних сум податкових вигод на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

З метою виклику третьої особи, яка зареєстрована у м. Донецьк, вул. Славіна, 7-б, та враховуючи повідомлення УДППЗ «Укрпошта» від 18.03.2015 р. № 50-06/249 (а.с. 87) копію ухвали про відкриття провадження у справі розміщено на веб-сайті суду. Однак, третя особа в судові засідання не з'явилася. З огляду на наведене судом ухвалено розглядати справу за відсутності представника третьої особи на підставі наявних матеріалів справи.

У свою чергу, відповідач наполягав на законності та обґрунтованості висновків акту перевірки. Зазначив, що вважає спірне рішення правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, оскільки операції фактично не виконувались, а відтак відсутній об'єкт оподаткування та підстави для формування спірних сум податкових вигод. Відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 06.05.2015 р. на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, правонаступником якої є ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві, проведено документальну планову невиїзну перевірку ТОВ «Марко Тоззі Україна» (код з ЄДР 38448423) з питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Метсільвер» (код з ЄДР 38422101) за січень 2014 р.

За результатами перевірки складено акт від 23.09.2014 р. № 4302/26-58-22-04-18/38448423 (далі - Акт перевірки).

Під час перевірки встановлено, що товариство зареєстровано у статусі юридичної особи 25.10.2012 р., як платник ПДВ товариство зареєстровано згідно свідоцтва від 01.01.2013 р.

Встановлено, що між позивачем та контрагентом укладено договір від 03.01.2014 р. № 02/14 на поставку взуття, сумок.

Між тим, в Акті перевірки зазначено, що позивачу видано податкові накладні від 03.01.2014 р. № 46, від 15.01.2014 р. № 72, від 27.01.2014 р. № 124 відповідно на суми 273 646,38 грн. з ПДВ, 334 808,05 грн. з ПДВ, 199 980,55 грн. з ПДВ з номенклатурою поставки «взуття, сумки».

Згідно із накладними, оформленими на ці самі дати, постачався товар: чоботи, туфлі, черевики, сумки, ремні і тому подібна продукція.

Суми ПДВ відображені у складі податкового кредиту за січень 2014 р.

Зазначається, що суми ПДВ не підтверджені відповідно до акту ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька від 17.04.2014 р. № 237/05-66-22-02/38422101, в якому зазначено, що зустрічну звірку провести не можливо у зв'язку з тим, що ТОВ «Метсільвер» на момент проведення зустрічної звірки має стан « 9», неможливо спів ставити дані обліку. Крім того, відповідно до листа старшого слідчого з ОВС 1-го відділу кримінальних розслідувань ГУ Міндоходів у Донецькій області від 09.04.2014 р. відносно посадових осіб ТОВ «Метсільвер» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, відкрито кримінальне провадження № 32014050000000034, яке внесено до ЄРДР.

Зазначається по суті про відсутність у контрагента ресурсів та можливостей для здійснення діяльності. При цьому, згідно податкового розрахунку за ф. 1-ДФ за 4 кв. 2013 р. у контрагента у штаті рахувалося 2 особи. Така ж кількість осіб працювала на підприємстві у січні та лютому 2014 р.

При цьому, на стор. 11 Акту перевірки зазначено, що ТОВ «Марко Тоззі Україна» не надано товарно-транспортної документації, яка б підтверджувала доставку товару від ТОВ «Метсільвер».

Відтак, виходячи з безтоварності оформлених операцій, ДПІ приходить до висновку про порушення позивачем п/п. 198.3., 198.6., 201.4., 201.6., 201.10. ПК України, що за висновком ДПІ призвело до заниження податку на додану вартість на суму 161 678 грн. за січень 2014 р.

На підставі зазначених вище висновків Акті перевірки прийнято оскаржуване рішення.

Вирішуючи у зв'язку з наведеним спір по суті та проаналізувавши у взаємозв'язку з вищенаведеним положення ПК України (в редакції на час оформлення операцій та формування податкових вигод), а саме:

- п/п. 14.1.36. (щодо визначення терміну «господарська діяльність»), п/п. 14.1.185. (щодо визначення «постачання послуг»), п/п. 14.1.203 (щодо визначення «продаж результатів робіт (послуг), п/п. 14.1.191. (щодо визначення «постачання товарів»), п/п. 14.1.202. (щодо визначення «продаж (реалізація) товарів»),

- (щодо ПДВ) п/п. 14.1.178 (щодо визначення «податок на додану вартість»), п/п. 14.1.181 (щодо визначення «податковий кредит»), п. 188.1. (щодо бази оподаткування), п. 185.1. (щодо визначення «об'єкт оподаткування»), п. 198.1. ПК України (щодо операцій, при здійсненні яких виникає право на віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.2. (щодо дати виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.3. (щодо порядку визначення сум податкового кредиту), п. 201.1. (щодо видачі п/п та її реквізитів), п. 201.4. (щодо дати видачі податкової накладної), п. 201.6. (щодо статусу податкової накладної (п/н) та її відображення у РПН), п. 201.7. (щодо видачі п/н на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг); п. 201.8. (щодо осіб, яким надано право нарахування податку та видачі п/н), п. 201.10 ПК України (щодо видачі п/н платником податку та статусу п/н як підстави нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту); п. 198.6. (щодо наслідків не підтвердження сум податку),

а також п/п. 16.1.2., 16.1.3., п. 44.1. ПК України (щодо ведення обліку та підтвердження задекларованих відомостей), а також положення ч. 2. ст. 3., ч. 1 ст. 9, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд приходить до наступних висновків.

Так, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості (сили), крім іншого, мають бути видані за фактично вчиненою операцією.

У той же час, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування сум витрат та податкового кредиту з ПДВ, виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість формування спірних сум податкових вигод та які є передумовою їх формування.

Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: (1) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; (2) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; (3) придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; (4) наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; (5) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (6) наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам ст. 201 ПК України та підписана уповноваженою особою.

У той же час, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності), фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій, видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ та, крім того, відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів, зареєстрованих у встановлених випадках в ЄРПН податкових накладних.

В даному випадку , як приходить до висновку суд, відповідач, в порядку виконання обов'язку визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, та з урахуванням приписів ч. 1 ст. 138 КАС України (щодо предмету доказування), не довів належними та допустимими доказами наявності обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства, наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування спірних сум податкових вигод, а відтак ДПІ не довела законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.

З Акту перевірки вбачається, що ДПІ по суті не аналізувалися умови поставки та характер операцій.

Так, пунктом 2.2. договору між позивачем та третьою особою передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах DDP (Інкотермс 2000) - склад покупця згідно замовлень останнього. Товар вважається прийнятим згідно накладної. Датою поставки вважається дата, вказана у накладній покупцем.

Вказаний термін DDP означає, що продавець здійснює поставку покупцю товару без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця.

Термін DDP передбачає максимальний обсяг обов'язків продавця.

Продавець зобов'язаний надати товар із комерційним рахунком-фактурою або еквівалентним йому електронним повідомленням, у відповідності з умовами договору купівлі-продажу, а також будь-які інші докази відповідності, які можуть вимагатися за договором.

Продавець зобов'язаний за власний рахунок укласти договір перевезення товару до названого місця призначення .

З наведеного у сукупності вбачається, що позивач в даному конкретному випадку не є учасником транспортних відносин та з урахуванням особливостей, передбачених договором, має прийняти товар у себе на складі, у зв'язку з чим наявність у нього в даному конкретному випадку транспортних документів не є обов'язковою, на що власне і звертав увагу представник позивача під час розгляду справи.

Виходячи з наведеного, за даних конкретних умов поставки достатнім є оформлення поставки накладною, актом, іншим подібним документом про прийняття товару на складі. В даному випадку до матеріалів справи надано видаткові накладні, які є достатнім первинним документом, який підтверджує факт поставки товару на склад позивача.

З огляду на наведене, обставини придбання контрагентом товару та його доставки до складу покупця знаходяться поза межами дослідження та предмету доказування у даній справі.

Водночас, судом враховується, що виходячи з наявних матеріалів справи з боку контрагента вказана операція по суті носила характер перепродажу продукції, що не заборонено законодавством та не потребує значних трудових та організаційних ресурсів для організації виконання такої операції. Під час розгляду справи з боку ДПІ не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували можливість організації виконання вказаних операцій за участі 2-х штатних працівників третьої особи.

Відносно власне подальшого руху товару, слід зазначити, що відповідно до наявних у справі фіскальних чеків подальша реалізація товару здійснювалась у магазині позивача за адресою: м. Харків, вул. Героїв Праці, 7 (ТРЦ «Караван») та ДПІ не спростовано під час розгляду справи факту реалізації придбаного товару через магазин позивача.

Таким чином, надана сукупність первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують виконання операцій такого роду, не дають підстав для сумніву щодо фактичного здійснення спірних операцій, підстав для висновку про нездійснення спірних операцій контрагентом позивача та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод.

Між тим, в контексті наведеного слід зазначити, що в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України ДПІ під час розгляду справи не доведено обсягів трудових та інших ресурсів, які були необхідні контрагенту для виконання спірних операцій, але були відсутні, а відтак не доведено неможливості здійснення контрагентом господарської діяльності та, зокрема, виконання спірних операцій.

У той же час, слід зазначити, що вищезгадані первинні документи, податкові накладні видані контрагентом позивача за оподатковуваними операціями за ставкою 20% (за звичайними правилами), що відповідає наведеним вище положенням податкового законодавства стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, наведені в них данні відповідають та кореспондуються з даними первинних документів.

Контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних був зареєстрований платником ПДВ, що не заперечується в Акті перевірки, а отже видача ним податкових накладних як платником ПДВ є правомірною.

Суд, крім іншого та в контексті наведеного наголошує також на тому, що згідно з усталеною судовою практикою вищих судових інстанцій, можливі порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача, чого в даному випадку і не доведено ДПІ, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та не є підставою для позбавлення покупця сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Під час розгляду справи відповідачем не надано вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагента позивача за спірними операціями, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями.

Слід також зазначити, що під час розгляду справи не надано рішення суду відносно контрагента позивача, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку ст. 55-1 ГК України («Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання»).

У взаємозв'язку з наведеним, суд також зазначає, що під час розгляду справи ДПІ не надано рішення суду, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочину, тобто щодо вчинення правочину без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Під час розгляду справи ДПІ також не надано рішення суду про визнання укладеного з контрагентом правочину недійсними з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України.

В контексті наведеного слід додати, що під час розгляду справи ДПІ не надано рішення суду, яке б було прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б відповідно до конкретних норм ЦК України свідчили про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом.

В Акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Що стосується посилання на акт про неможливість звірки по контрагенту, слід зазначити, що неможливість звірки свідчить про відсутність у податкового органу відомостей, а отже і про неможливість формування податкової інформації. При неможливості звірки, відповідно, податковим органом не можуть формуватися висновки за аналогією висновків акту перевірки.

В силу вимог п/п. 73.5.3. ПК України та п. 3 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою КМ України від 27 грудня 2010 р. № 1232, зустрічна звірка може бути ініційована ДПІ, яка здійснює перевірку платника податку (позивача), шляхом надіслання до ДПІ за місцезнаходженням контрагентів платника податків (третіх осіб) відповідного доручення.

Як вбачається із змісту акту про неможливість проведення зустрічної звірки, процедура проведення звірки не була ініційована відповідачем по даній справі у зв'язку з проведенням перевірки позивача, як-то передбачено п. 3 Порядку та проводилась за власною ініціативою та на власний розсуд ДПІ за місцем реєстрації контрагента. Наведене вказує на порушення проведення порядку проведення зустрічної звірки відомостей щодо взаємовідносин позивача з даними його контрагента та на те, що акт про неможливість звірки складений з порушенням встановлених законодавством правил, що зумовлює застосування до нього положень ч. 3 ст. 70 КАС України , відповідно до яких докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

В контексті наведеного слід додати, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки взагалі не містить відомостей щодо інформування контрагента про такий захід, не містить відомостей щодо витребування у контрагента певної інформації та, складений поза межами періоду виконання спірних операцій , що додатково вказує на те, що цей акт не може бути самостійною та достатньою підставою для висновку про відсутність контрагента за місцезнаходженням у період виконання спірних операцій, відсутності у контрагента відповідних умов для здійснення спірних операцій в період проведення цих операцій, підставою для висновку про нездійснення спірних операцій та про порушення позивачем податкового законодавства.

Тобто, з наведеного вбачається, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки є доказом, здобутим з порушенням закону та відповідно ч. 3 ст. 70 КАС України судом не береться до уваги в якості доказу на обґрунтування висновків Акту перевірки , складеного відносно позивача, що у свою чергу вказує на те, що висновки Акту перевірки не містять в собі достатніх обставин, які б давали відповідачу підстави для формування висновків Акту перевірки про нездійснення спірних операцій та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод.

Відповідачем по суті не надано в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, будь-яких належних та допустимих доказів, не доведено наявності обставин та підстав, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування спірних сум податкового кредиту з ПДВ та які б відповідно до вищезгаданих положень податкового законодавства та законодавства з питань бухгалтерського обліку унеможливлювали формування позивачем спірних сум податкових вигод за вищезгаданими операціями, які б свідчили про нездійснення спірних операцій та про юридичну дефектність первинних документів за спірними операціям, а відтак ДПІ не довела законності та обґрунтованості висновків акту перевірки.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищенаведене в сукупності , суд приходить до висновку, що в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем не доведено законності та обґрунтованості спірного рішення, у зв'язку з чим та виходячи з положень п.1 ч. 2 ст. 162 та ч. 2 ст. 11 КАС України суд приходить до висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення. На відшкодуванні сплаченого судового збору позивач у позові не наполягав.

Керуючись вимогами статей 11, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.10.2014 року № 0006162204.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А.Кармазін