Ухвала

від 20.05.2015 по справі 761/35332/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/ 4930 /2015 Головуючий у 1-ій інстанції - Волокітіна Н.Б.

Доповідач - Поливач Л.Д.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Шахової О.В., Головачова Я.В.

при секретарі Бугай О.О.

за участю осіб: представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК», третя особа: ОСОБА_5 про визнання договору поруки припиненим;

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК», поданою представником Несенюком Данилом Миколайовичем

на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 27 січня 2015 року

в с т а н о в и л а:

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 27.01.2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду, НесенюкД.М., діючи в інтересах ПАТ «Альфа-Банк», подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Посилається на незаконність ухваленого судом рішення, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Помилковим, на думку апелянта, є висновок суду першої інстанції про те, що підставою для припинення поруки є сукупність двох умов, а саме: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін.

В пункті 6.2 Кредитного договору вказується, що Банк має право в односторонньому порядку змінити розмір відсоткової ставки без згоди боржника. Тому апелянт вважає, що п.11.2 Кредитного договору не може застосовуватись у даному випадку.

Вважає, що збільшення розміру відсоткової ставки було не зміною умов договору, а виконанням умов договору, оскільки можливість такого збільшення прямо передбачена пунктом 6.2

Отже, підвищення відсоткової ставки, яке відбулось не було зміною основного зобов'язання. Можливість підвищення відсоткової ставки була передбачена Кредитним договором, з яким Поручитель був ознайомлений у повному обсязі. Умова щодо збільшення відсоткової ставки за користування кредитом була присутня в Кредитному договорі від моменту його укладення і не змінювалась протягом дії Кредитного договору. Вважає, що підстави для припинення договору Поруки відсутні, і Поручитель повинен відповідати перед Кредитором за невиконання Боржником своїх обов'язків зі сплати кредиту.

В суді апеляційної інстанції представники позивачка ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заперечували проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість ухваленого судом рішення. Представник відповідача ПАТ «Альфа-Банк» в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить відповідна розписка банку. Причини неявки свого представника в судове засідання банк суду не повідомив. За таких обставин, колегія суддів розцінила ці причини як неповажні та дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника банку у відповідності до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню виходячи з наступного.

Так, в обґрунтування доводів апеляційної скарги, банк посилається на правомірне підвищення відсоткової ставки з 14,5% до 16,5%, що передбачено п.6.2 кредитного договору №700005302 укладеного між ОСОБА_5 та ПАТ «Альфа-Банк» 14.04.2008р. та як наслідок збільшення обсягу відповідальності поручителя.

З вказаними твердженнями апелянта не можна погодитися, оскільки вони не містять правового підґрунтя, суперечать закону та спростовуються наступним.

14.04.2008р. між ВАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа - Банк», та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №700005302. Відповідно до якого позичальник отримала кредитні кошти у розмірі 17515,57 доларів США, з відсотковою ставкою 14,5% річних строком до 15.04.2015р.

14.04.2008р. між ВАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_4 був укладений договір поруки №700005302-П. Відповідно до умов якого поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за зобов'язаннями боржника.

Пунктом 6.4 договору поруки встановлено, що у разі збільшення обсягу відповідальності боржника за основним договором передбачена цим договором порука діє у випадку, якщо поручитель надасть свою згоду на таке збільшення.

Правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 20 лютого 2013 року в справі М 6-172цс12.

Відповідно до ч.1 ст.559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем було збільшено відсоткову ставку 01.09.2008р. з 14,5% до 16,5% по кредиту, без відома та згоди поручителя. Вказаний факт також підтверджується відповідачем в апеляційній скарзі.

Також, в апеляційній скарзі, представником відповідача вказано що п.6.2 кредитного договору передбачено, що банк має право в односторонньому порядку змінити розмір відсоткової ставки без згоди боржника.

Але, відповідно до п.6.2 кредитного договору, банк має право змінити розмір процентів за користування кредитом в разі зміни ситуації на світових фінансових ринках або на фінансовому ринку України, облікової ставки НБУ, індексу інфляції (споживчих цін), загально визначених внутрішньодержавних та /або міжнародних грошових та/або фондових індексів, змін в діючому законодавстві тощо. Сторони домовились, що такі обставини вважаються подіями, що не залежать від волі сторін договору та мають безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Зміна розміру процентів за користування кредитом здійснюється за правилом , відповідно до якого процентна ставка підвищується в разі підвищення вартості кредитних ресурсів. Про зміну розміру процентної ставки по кредиту та внесення в зв'язку з цим змін в Додаток№1 до договору банк повідомляє позичальника за 7 днів до моменту настання таких змін шляхом направлення рекомендованого листа на адресу позичальника, зазначену в розділі 1 договору. У зв'язку зі зміною процентної ставки в разі настання події, незалежно від волі сторін, позичальник цим надає свою згоду на внесення змін до додатку № 1 до договору та викладення додатку №1 у новій редакції. Сторони погоджуються, що оновлений додаток №1 набуває чинності з дати зміни розміру процентної ставки. Оновлений розрахунок сукупної вартості кредиту та графік платежів по кредиту, який скасовує попередній і стає невід'ємною частиною договору, позичальник отримує в банку самостійно.

Отже, з п.6.2 кредитного договору, на який посилається банк, як на підставу підвищення відсоткової ставки по кредиту, вбачається, що банк не мав законних підстав здійснювати підвищення відсоткової ставки по кредиту в односторонньому порядку, а також навіть у разі незаконного підвищення відсоткової ставки не дотримався процедури повідомлення позичальника належним чином, що призвело до порушення вказаного пункту саме банком, а не поручителем - позивачем.

Вказане підтверджується відсутністю у відповідача будь-яких доказів правомірного підвищення відсоткової ставки з 14,5% до 16,5% по кредитному договору №700005302 від 14.04.2008р., належного повідомлення позичальника, а також в порушення п.6.4 договору поруки відсутністю згоди поручителя, як основної підстави для визнання договору поруки припиненим.

Крім того, у наведеній в апеляційній скарзі, практиці Верховного Суду України, а саме: Постанови ВСУ від 21 травня 2012р. чітко встановлюються, що аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

Таким чином, за положеннями ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, резюмується. У цьому разі звернення до суду з позовом про визнання поруки припиненою не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст. ст. З, 12-15, 20 ЦК України, ст. ст. 3 - 5, 11, 15, 31 ЦПК України) можна зробити висновок про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов'язання за договором поруки, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Крім того, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Таким чином, у справі, що переглядається, суд обґрунтовано виходив із того, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього; збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення, розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.

Разом із тим Верховним Судом України встановлено, що помилковим є саме висновок суду про те, що права поручителів підлягають захисту шляхом припинення договору поруки, за п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України, оскільки це суперечить положенням ч. 1 ст. 559 цього Кодексу.

Таким чином Верховним Судом зроблено висновок саме щодо способу захисту за п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, та зазначено, що судом законно та правильно застосовано норму ч.1 ст. 559 ЦК України, що повністю спростовує хибні твердження апелянта щодо застосування пунктів кредитного договору до поручителя в контексті повної відповідальності за кредитним зобов'язанням та в правильності застосування п.6.2 Кредитного договору.

Щодо посилання апелянта на постанову Верховного суду України по справі 3- 62г10 від 17.01.2011 року, слід зазначити, що в даній Постанові мова взагалі йде про внесення додатковою угодою від 22 липня 2009 року змін до договору овердрафту від 23 липня 2008 року щодо сплати комісії у розмірі 0, 25% від суми ліміту за його пролонгацію до 3 серпня 2009 року та наданням згоди в договорі поруки укладеним 15 вересня 2008 року з поручителем, передбачали можливість внесення змін до основного договору щодо строку виконання основного зобов'язання. Тому дана практика Верховного Суду України взагалі не може бути застосована до справи, що розглядається.

Відповідно до п.22 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин» встановлено, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання поруки припиненою.

Отже, договір поруки №700005З02-П. укладений між ВАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_4 від 14.04.2008р. не містить в собі застережень щодо можливості зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, а відповідно до п.6.4 встановлює, що у разі збільшення обсягу відповідальності боржника за основним договором передбачена цим договором порука діє у випадку, якщо поручитель надасть свою згоду на таке збільшення.

Виходячи з викладеного, рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 27.01.2015р. про припинення поруки є законним та справедливим.

Отже, твердження апелянта про незаконність, необґрунтованість ухваленого судом рішення, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, на думку суду є необґрунтованими, а обставини, на які він посилається - недоведеними та не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Справу було розглянуто судом на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних письмових доказів.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК», подану представником Несенюком Данилом Миколайовичем відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 27 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і криміна льних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цьо го суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді :