Ухвала

від 20.05.2015 по справі 810/6237/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.05.2015р. м. Київ К/800/13234/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року

у справі № 810/6237/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алдолат»

до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановила:

ТОВ «Алдолат» звернулося до суду з адміністративним позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення від 19 червня 2014 року № 0000592204, від 17 вересня 2014 року № 0000992204 та № 0001592203.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 19 червня 2014 року № 0000592204, від 17 вересня 2014 року № 0000992204 та № 0001592203.

Ірпінська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подала касаційну скаргу в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Ірпінською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Алдолат» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатом якої складено акт перевірки від 15 травня 2014 року № 474/22-4/33272217.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення:

- від 19 червня 2014 року № 0000592204 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 435737,50 грн., у тому числі 348590 грн. за основним платежем та 87147,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- від 17 вересня 2014 року № 0000992204 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 182604,75 грн., з яких за основним платежем 146618 грн. та за штрафними санкціями - 35984,75 грн.;

- від 17 вересня 2014 року № 0001952203 про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки у сумі 139523,08 грн.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що платник податку виключно на підставі проведеної оподатковуваної господарської операції та належним чином оформленої контрагентом податкової накладної має право відносити суми витрат на сплату ПДВ до складу податкового кредиту звітного періоду.

Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено, що позивачем під час проведення перевірки надано податковому органу первинні документи, які свідчать про фактичне виконання сторонами своїх зобов'язань за договорами, а саме: копії податкових та видаткових накладних, виписаних на адресу позивача контрагентами - ТОВ «ФІРМА «АСІА» та ТОВ «Ярмак Трейд» та договори про надання послуг.

Тобто, всі первинні документи, які підтверджують факт виконання господарських операцій, у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні», є належними первинними документами, оскільки містять усі визначені законом необхідні реквізити, а тому є підставою для відображення цих господарських операцій у фінансовому обліку підприємства у певні періоди та належною підставою для віднесення сум вартості відображених ними товарів до складу валових витрат підприємства у відповідних звітних періодах.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності оспорюваних податкових повідомлень-рішень від 19 червня 2014 року № 0000592204, від 17 вересня 2014 року № 0000992204 та № 0001592203.

Стосовно висновків Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області щодо фіктивності задекларованих позивачем господарських операцій, суди попередніх інстанцій вірно зазначили про ненадання відповідачем належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників, у зв'язку з чим, твердження податкового органу про «безтоварність»/неможливість фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами, є необґрунтованими припущеннями.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

ухвалила:

Касаційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев