Рішення

від 26.05.2014 по справі 905/1982/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2014 Справа № 905/1982/14 Господарський суд Донецької області, у складі судді Огороднік Д.М., при секретарі судового засідання Коровіній І.С. розглянувши матеріали

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Іспакім" до Публічного акціонерного товариства "Слов'янський завод "Тореласт" про стягнення 119476,70 грн. Представники сторін: від позивача: від відповідача: не з'явився; не з'явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Іспакім" до Публічного акціонерного товариства "Слов'янський завод "Тореласт" про стягнення 119476,70 грн., у тому числі основний борг у розмірі 114238,00грн., пені у розмірі 3605,79грн., 3% річних у розмірі 832,10грн., інфляційних втрат у розмірі 800,81грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав умови договору №170512 від 31.05.2012 в частині своєчасної та повної сплати вартості переданого відповідачу товару, у зв'язку з чим заборгованість відповідача становить 114238,00грн.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав належним чином завірені копії: договору №170512 від 31.05.2012 з протоколом розбіжностей, видаткова накладна №450 від 13.11.2013, довіреності №692 від 13.11.2012; податкової накладної №21 від 13.11.2013; листів ТОВ "Іспакім" №4017 від 29.11.2013, №0123 від 23.01.2014, №4027 від 05.02.2014, картки рахунку 361; банківських виписок.

Відповідач відзив на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив. Ухвали суду були надіслані на адресу відповідача зазначену в позовній заяві та в державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців. За таких обставин, відповідач про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. З урахуванням належного повідомлення про час та місце проведення судового розгляду обох сторін, судом забезпечено сторонам рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав, з врахуванням наведеного, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин та вирішення спору по суті, згідно ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України.

Представник позивача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши його пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

31.05.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Іспакім", як продавцем (позивач) та Публічним акціонерним товариством "Слов'янський завод "Тореласт", як покупцем (відповідач) підписаний договір №170512.

Відповідно до 1 розділу договору постачальник продає, а покупець купує хімічну сировину, далі іменоване товар, у кількості, асортименті і за цінами, визначеними у рахунках-фактурах і специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 2.1 договору ціна товару визначається в рахунках-фактурах і специфікаціях на кожну партію товару.

Загальна сума договору дорівнює сумарній вартості відвантаженого товару протягом дії цього договору. Конкретний обсяг і сума поставок визначаються у рахунках-фактурах, специфікаціях до цього договору, які є його невід'ємною частиною (п. 2.2 договору).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що оплата за поставлений товар здійснюється згідно рахунку-фактури продавця за кожну окремо взяту партію на наступних умовах: оплата протягом 15 календарних днів з дня поставни товару.

Оплата товару здійснюється у національній валюті (п. 3.2 договору).

Згідно п. 11.1 договору, даний договір набирає чинності з дати його підписання сторонами. Термін дії цього договору - до 31.12.2013.

Договір підписаний сторонами з протоколом розбіжностей, скріплений їх печатками та міститься в матеріалах справи.

На виконання умов договору, позивач передав відповідачу товар на загальну суму 122238,00грн. з урахуванням ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №450 від 13.11.2013на загальну суму 122238,00грн., копія якої міститься в матеріалах справи.

Поставлений згідно вищезазначеної накладної товар на підставі довіреності №692 від 13.11.2013 на отримання товарно-матеріальних цінностей з боку відповідача прийнято уповноваженою особою, що підтверджується підписом останньої на вказаній накладній.

З представленої накладної вбачається, що вона підписана обома сторонами без жодних зауважень, містить всі необхідні відомості про товар, а також містить відомості про фактичне отримання товару. Тобто, за своїми ознаками така накладна є підтвердженням передачі позивачем та приймання відповідачем спірного товару.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було видано відповідачу відповідну податкову накладну: №21 від 13.11.2013 на суму 122238,00грн., яка надана позивачем до матеріалів справи.

Відповідачем жодних заперечень щодо отримання товару від позивача на підставі договору, не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що поставка товару позивачем відповідачу на підставі вищевказаної накладної здійснювались на виконання договору №170512 від 31.05.2012.

Оскільки відповідачем отримано товар, відповідно до вищезазначеної накладної, у позивача без будь-яких зауважень, оплата повинна здійснюватись в терміни, передбачені сторонами у договорі.

Як зазначає позивач, відповідач вартість отриманого товару за вищевказаною видатковою накладною оплатив частково у розмірі 8000,00грн., що підтверджується банківськими виписками з 03.12.2013 по 18.12.2013. Заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар, станом на момент звернення позивача до суду, становить 114238,00грн.

Оцінивши зміст зазначеної угоди, з якої виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач, умови п. 3.1 у повному обсязі не виконав, а саме не перерахував позивачу протягом 15 календарних днів з дня поставки товару кошти у розмірі 114238,00грн.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що відповідно до умов договору позивачем було здійснено поставку товару відповідачу, вартість якого останній не оплатив, станом на теперішній час заборгованість становить 114238,00грн.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з листами про сплату заборгованості за поставлений товар, а саме: №4017 від 29.11.2013, №0123 від 23.01.2014, №4027 від 05.02.2014. Відповіді на вищезазначені листи відповідач не надав.

Відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження перерахування відповідачу коштів у розмірі 114238,00грн., а матеріали справи таких не містять.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 114238,00грн. суми основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позивач на підставі п. 8.1 договору просить стягнути з відповідача пеню за період з 29.11.2013 по 24.02.2014 у розмірі 3605,79грн.

Договір підписаний з протоколом розбіжностей, в якому запропоновано редакцію покупця та редакцію продавця п. 8.1 договору "відповідальність сторін", які відрізняються назвою виду відповідальності, який несе покупець у разі порушення термінів оплати та сумої від якої нараховується пеня, а саме продавець пропонував покласти на продавця штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого товару за кожний календарний день прострочення, а покупець пропонував пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення.

Протокол розбіжностей не містить посилань на погоджену редакцію п. 8.1. Позивачем не надано жодних інших доказів на підтвердження погодження між сторонами редакції п. 8.1 договору.

Керуючись ст. 181 Господарського кодексу України, суд приходить до висновку про відсутність згоди між сторонами про відповідальність за порушення строків оплати, оскільки договір підписаний з протоколом розбіжносте, а протокол розбіжностей не містить погоджену редакцію п. 8.1 договору, інших доказів погодження відповідальності позивач не надав.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання;

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суд відзначає, що неустойка (штраф, пеня) є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання, що передбачено Цивільним кодексом України.

При цьому ст. 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Таким чином, в силу наведених положень законодавства пеня може бути стягнута саме в разі, якщо її розмір та така форма відповідальності, забезпечення виконання зобов'язання передбачені договором (встановлено за згодою сторін) та або встановлені чинними актами законодавства.

Оскільки правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання з оплати поставленого товару сторонами у письмовій формі не укладався, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 3605,79 грн. за невиконання грошового зобов'язання є безпідставними.

Враховуючи несвоєчасну оплату відповідачем отриманого товару, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період з з 29.11.2013 по 24.02.2014 у розмірі 832,10грн. та інфляційні втрати за період з грудня 2013 по січень 2014 у розмірі 800,81грн.

Матеріалами справи доведено, що строки виконання грошового зобов'язання відповідачем порушені, так як до пред'явлення позивачем позову щодо стягнення 3% річних фактично залишилось невиконаним грошове зобов'язання відповідача перед позивачем.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних позивача, суд визнає його не вірним, оскільки позивачем не вірно визначені періоди нарахування 3% річних з урахуванням часткових оплат заборгованості.

За розрахунком суду, розмірі 3% річних становить 802,95грн., який і підлягає задоволенню.

Рекомендаціями Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць, тому сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права").

З таких обставин, з урахуванням вищевказаних рекомендацій, розрахунок інфляційних втрат повинен бути здійснений з урахуванням періоду прострочення шляхом перемноження усіх індексів інфляцій за вказаний період у тому числі з урахуванням дефляції.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат за період прострочення з грудня 2013 по січень 2014, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 800,81грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Беручи до уваги викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач просить стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 2389,54 грн.- судового збору та витрати на адвоката у розмірі 3250,00 грн. та витрати пов'язані з розглядом справи у розмірі 569,01 грн. (поштові витрати у розмірі 31,44 грн. (14,28 грн.+17,16 грн.)+ транспортні витрати у розмірі 475,77 грн. (321,65 грн.+154,12 грн.)+витрати на виготовлення витягу на виконання ухвали суду у розмірі 61,8 грн.

Позивачем до матеріалів справи надано копії договору №133/14 від 13.02.2014 про надання правової допомоги, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, актів приймання -передачі послуг від 28.02.2014 та від 14.04.2014, описи вкладень та фіскальні чеки, проїзних документів, а також квитанції, платіжні доручення №2445, №2541 засвідчені банківськими установами.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Оскільки статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд вважає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника.

Водночас, положеннями пункту 33 Правил адвокатської етики, затверджених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року (протокол від 1-2 жовтня 1999 року № 6/VI) зазначено, що гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути розумно обґрунтованим за розміром. Аналогічні положення містяться і в пункті 3.4.1 Загального кодексу правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства, прийнятого делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні у Страсбурзі в жовтні 1988 року. При цьому до факторів, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, відносяться обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення, ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення, вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі, необхідність виїзду у відрядження, професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката тощо.

Дослідивши матеріали справи та визначаючи роль адвоката Валько В.В., повноваження якого та свідоцтво якого судом перевірені в судовому засіданні 02.04.2013 у всебічному, повному та об'єктивному розгляді справи №905/1982, а також акти приймання-передачі послуг, суд вважає заявлену суму витрат на послуги адвоката в сумі 3250,00грн. такою, що підлягає задоволенню (судом враховано, що в акті прийому-передачі послуг №1 від 28.02.2014 до складу витрат адвоката включені послуги вартістю 650,00 грн. за написання претензії щодо заборгованості ТОВ "Геліком ЛВ", а в акті №2 від 14.04.2014 вказано про представництво інтересів позивача у спорі з ПАТ "Тореласт" вартістю 650,00 грн. За таких обставин, витрати адвоката є обґрунтованими у розмірі 3250,00 грн.

Судом перевірені заявлені позивачем до відшкодування з відповідача інші судові витрати, а саме витрати пов'язані з розглядом справи у розмірі 569,01 грн. (поштові витрати у розмірі 31,44 грн. (14,28 грн.+17,16 грн.)+ транспортні витрати у розмірі 475,77 грн. (321,65 грн.+154,12 грн.)+витрати на виготовлення витягу на виконання ухвали суду у розмірі 61,8 грн. Керуючись ст. 44 Господарського процесуального кодексу України вказані витрати підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Слов'янський завод "Тореласт" (вул. Під'їздна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 00300363 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Іспакім" (вул. Васильківська, 30, м.Київ, 03022, код ЄДРПОУ 35076761) суму основного боргу у розмірі 114238 (сто чотирнадцять тисяч двісті тридцять вісім) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 802 (вісімсот два) грн. 95 коп., інфляційні втрати у розмірі 800 (вісімсот) грн. 81 коп., судовий збір у розмірі 2316 (дві тисячі триста шістнадцять) грн. 84коп., витрати на адвоката у розмірі 3151 (три тисячі сто п'ятдесят одна) грн.. 12 коп., інші судові витрати у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 70 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Д.М. Огороднік

Дата складення повного рішення 29.05.2014.