Постанова

від 25.05.2015 по справі 904/617/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2015 року Справа № 904/617/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Березкіної О.В. ( доповідач)

Суддів: Дарміна М.О., Чус О.В.

При секретарі Валярі М.Г.

За участю представників сторін:

від відповідача: Подопригора Д.Ю., довіреність № 81 від 15.12.14, представник;

представник позивача не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2015 року у справі № 904/617/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Метиз Марин», м.Одеса

до Приватного акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання», м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2015 року (суддя Мартинюк С.В.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Метиз Марин» - задоволені частково.

Суд стягнув з приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія"Метиз Марин" заборгованість в розмірі 49 767,00 грн., 3% річних в розмірі 1190,32 грн., інфляційні в розмірі 8495,84 грн. та судовий збір в розмірі 1826,75 грн.

В решті позову - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Приватного акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання», звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати.

В обґрунтування своєї скарги відповідач посилається на те, що при винесенні рішення суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та зробив висновки, які не відповідають істотним обставинам справи.

Зокрема, суд не врахував факт не отримання відповідачем від позивача жодного документу, який би підтверджував якість поставлених матеріалів, тому зобов'язання з поставки матеріалів можна вважати лише після надання відповідачу повного пакету означених документів.

Крім того, оскільки позивач не в повному обсязі виконав своє зобов'язання за договором, відповідач не мав змоги виконати своє зобов'язання з оплати поставленого товару. З огляду на вищезазначене, заборгованість по договору, визначена у позові не є заборгованість у розумінні ст.220-221 ГК України, і відповідно відсутні підстави для нарахування пені за порушення терміну оплати та нарахування 3% річних.

Апелянт вважає, що суд безпідставно прийняв позов до розгляду, оскільки у договорі сторони передбачили розгляд спірних питань третейським судом.

Всі ці обставини, на думку апелянта, є підставою для скасування рішення суду та відмови у позові.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30 березня 2015 року апеляційна скарга була прийнята до розгляду, розгляд справи було призначено у судовому засіданні на 22 квітня 2015 року.

Розпорядженням секретаря судової палати від 27.04.2015 року у зв'язку з відпусткою судді Чус О.В., справу було передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Березкіна О.В. (доповідач), суддів Дармін М.О., Іванов О.Г.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.04.2015 року у зв'язку з відпусткою судді Березкіної О.В. розгляд справи було відкладено на 25.05.2015 року.

Розпорядженням секретаря судової палати від 22.05.2015 року у зв'язку з виходом з відпустки судді Чус О.В., справу було передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Березкіна О.В. (доповідач), суддів Дармін М.О., Чус О.В.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати та відмовити у позові.

Представник позивача, який був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, заяви про відкладення розгляду справи не надав, що надає право суду розглянути справу на підставі наявних доказів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 09.11.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія"Метиз Марин" (далі-позивач, постачальник) та приватним акціонерним товариством "Криворізький завод гірничого обладнання" (далі - відповідач, покупець) укладено договір №713 (на придбання сировинних, топливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів) (далі-договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти та оплатити матеріали на умовах, передбачених даним договором.

Пунктами 5.1.- 5.2. договору передбачено, що оплата покупцем ресурсів здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний в даному договорі. Оплата за поставлені ресурси здійснюється протягом строку, вказаного в специфікації, який починається з моменту поставки ресурсів.

Умовами специфікації №4 передбачено, що строк оплати протягом 10 календарних днів з моменту постачання. Датою постачання вважається дата вказана в товаросупровідних документах з відміткою у видатковій накладній.

Звертаючись до Приватного акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання» із позовом про стягнення заборгованості, позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору (на придбання сировинних, топливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів) №713 від 09.11.2011 року в частині повного та своєчасного розрахунку.

Задовольняючи позовні вимоги в сумі 49 767,00 грн. боргу, 3% річних в розмірі 1190,32 грн., інфляційних в розмірі 8495,84 грн., господарський суд першої інстанції виходив з того, що на виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на суму 49 767,00 грн., проте відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, у зв'язку з чим на користь позивача підлягає стягненню сума боргу та передбачені ст. 625 ЦК України інфляційні та 3% річних.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору та положень законодавства, позивачем поставлено відповідачу товар на суму 49 767,00 грн., що підтверджується видатковою накладною, довіреністю на отримання товару, товарно-транспортною накладною, які містяться в матеріалах справи та виставлено відповідачу рахунок - фактуру (а.с.22).

Відповідно до статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Проте, у порушення умов договору відповідачем допущено порушення строків оплати товару, тому висновки суду першої інстанції про стягнення на користь позивача суми боргу у розмірі 49767,00 грн. є законними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з розрахунком інфляційних втрат та 3% річних, перевірених судом першої інстанції, яка складає: 3% річних - 1190,32 грн. та інфляційних в розмірі 8495,84 грн.

При цьому, доводи апелянта про те, що обов'язок оплатити товар у відповідача не настав, оскільки, на його думку, позивач не надав документів, які підтверджують якість поставлених матеріалів, є безпідставними.

Так, судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з приводу поставки товару.

Відповідно до ч.2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору купівлі-продажу, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Оскільки відповідач прийняв товар без заперечень, він не може посилатись на ненадання позивачем відповідних документів, що свідчить про настання зобов'язань по оплаті отриманого товару.

Не є обґрунтованими доводи апелянта про відсутність у суду першої інстанції підстав для розгляду спору з тих підстав, що договором передбачений порядок вирішення спору, який у даному випадку повинен розглядати третейський суд.

Право сторін передати підвідомчий господарським судам спір на вирішення третейського суду, крім окремих визначених спорів, передбачено ч. 2 ст. 12 ГПКУ.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Отже, звернення за вирішенням спору до третейського суду є правом особи, яка самостійно на свій розсуд вибирає способи захисту порушених або оспорюваних інтересів. Третейська угода є обов'язковою і головною умовою звернення особи з позовом до третейського суду, проте її наявність не свідчить про обов'язок особи у разі виникнення спору звертатись за його вирішенням лише до третейського суду, не тягне за собою позбавлення права особи на звернення з позовом до господарського суду та не забороняє господарському суду розглядати і вирішувати по суті такий спір.

Закон України «Про третейські суди» передбачає виключно право, а не обов'язок сторін на звернення до цього суду. Окрім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду спору по суті. За відсутності волі однієї із сторін на звернення до третейського суду, чинне законодавство України жодним чином не позбавляє цю сторону права на звернення до господарського суду.

Таким чином, навіть за наявності третейського застереження у договорі та заперечень другої сторони, звернення суб'єкта господарювання з позовом до господарського суду та розгляд господарським судом спору по суті є правомірним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 17.12.2009 р. у справі № 2/235-09 (18/181-09) та від 02.08.2010 р. у справі № 2/235-09 (18/181-09).

Інші доводи відповідача є безпідставними і висновків суду першої інстанції вони не спростовують.

Таким чином, розглядаючи справу, господарський суд першої інстанції всебічно, повно і об'єктивно з'ясував всі обставини справи, дав їм належну правову оцінку, у тому числі і доводам позивача, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст.103 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання» - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2015 року у справі № 904/617/15 - залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дати її прийняття.

Повний текст виготовлено 26.05.2015 року.

Головуючий суддя О.В. Березкіна

Суддя М.О.Дармін

Суддя О.В.Чус