Постанова

від 20.05.2015 по справі 902/1726/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2015 року Справа № 902/1726/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Олексюк Г.Є. ,

судді Сініцина Л.М.

при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Вінницької області від 03.03.15 р.

у справі № 902/1726/14 (суддя Маслій І.В. )

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001)

до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Долина-39" (вул. Острозького, 39, м. Вінниця, 21001)

про стягнення 3 877,98 грн. заборгованості

в с т а н о в и в :

Рішенням господарського суду Вінницької області від 03.03.15 р. у справі № 902/1726/14 позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково. Стягнуто з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Долина-39" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 632,44 грн. - 3 % річних, 219,59 грн. - інфляційних; 1 486,25 грн. - пені та 1 801,82 грн. витрат зі сплати судового збору. В позові у частині стягнення 9,34 грн. - 3% річних та 1 530,36 грн. - пені відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 03.03.2015 р. у справі № 902/1726/14 в частині відмови у стягненні 1 486,25 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 1 486,25 грн. пені, в іншій частині рішення господарського суду Вінницької області від 03.03.2015 р. у даній справі залишити без змін, судові витрати покласти на відповідача.

На думку скаржника, рішення суду першої інстанції в оскарженій частині прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано ст. 549 Цивільного кодексу України.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Оскільки вказана норма не містить переліку таких випадків, вважаємо, що це випадки невиконання або неналежного виконання зобов'язання з вини обох сторін, або якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Відповідачем в судовому засіданні не було надано жодного доказу, який би вказував на наявність таких виняткових обставин, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами. Оскільки виняткові обставини у Відповідача відсутні, суд не мав право зменшувати розмір нарахованої неустойки.

Скаржник зазначає, що застосовуючи приписи п. 3 статті 83 ГПК України слід враховувати вказівку, що міститься в п. 3.17.4 Постанови Пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», а саме:

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

На думку скаржника, господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення неустойки повинен був об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

Скаржник зауважує, що у відповідності до ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, здійснюючи підприємницьку діяльність, Відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань, та погодився з умовами щодо порядку і строків виконання грошових зобов'язань, а також погодився з умовами договору щодо відповідальності за порушення грошових зобов'язань.

Укладаючи договір на поставку природного газу Відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі погодився на умови поставки, в тому числі і щодо нарахування пені.

Головною підставою зменшення розміру неустойки Відповідач оголошує тяжкий фінансовий стан.

Відповідно до ст. 617 ЦК України, Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань.

Частина 1 ст. 625 ЦК України вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частина 2 ст. 218 ГК України зазначає, що єдиною підставою звільнення від господарсько-правової відповідальності дія непереборної сили, тобто надзвичайні та невідворотні обставини, що унеможливили належне виконання зобов'язання. Не є підставами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника потрібних коштів.

У ст. 219 ГК України перераховано підстави для зменшення розміру відповідальності або звільнення від відповідальності, а саме - якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання.

Господаський Кодекс України у імперативному порядку встановлює, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (ч. 1 ст. 229 України). Тобто, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання за будь-яких обставин.

Таким чином, зазначає скаржник, аналіз законодавства надає чітке роз'яснення щодо підстав застосування звільнення від відповідальності за зобов'язанням, або зменшення розміру неустойки і окремо вказує на неприпустимість застосування такої підстави як відсутність коштів та тяжкий фінансовий стан. Аналогічна думка висловлена у ряді Постанов ВГСУ (наведені у таблиці).

Разом з цим, слід зазначити, що сторони визначили вид забезпечення виконання зобов'язання неустойкою, що передбачений умовами договору, та вже заздалегідь визначили розмір пені за неналежне виконання зобов'язання, а тому вважаємо, що суд неправомірно самостійно визначив розмір пені.

Таким чином, місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а також визнав встановленими недоведені обставини, які мають значення для справи.

На думку скаржника, суд першої інстанції повинен обов'язково виконати імперативні вимоги ст. 233 ГК України, у разі застосування вказаної норми, а саме об'єктивно оцінити три складові: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Крім того, скаржник звертає увагу суду на той факт, що Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. Тобто, Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» як підприємство державного сектору економіки є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. За спірним договором постачався імпортований природний газ, який Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» закуповує за зовнішньоекономічними контрактами, якими встановлені чіткі строки розрахунків за поставлений газ, а також жорсткі санкції за порушення цих строків, аж до припинення постачання природного газу на територію України, що майже і сталося 01 січня 2006 року та відбулося 01 січня 2009 року та 16 червня 2014 року.

Бюджетом України та фінансовим планом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», який затверджений Кабінетом міністрів України, не передбачені фінансові можливості для кредитування споживачів природного газу.

Загальна сума заявлених пені, 3% річних, інфляційних не компенсує повністю збитків від сплати відсотків за комерційними кредитами. Зменшення судом розміру пені спричиняє позивачу додаткові збитки та дозволяє відповідачу і у подальшому безкарно порушувати договірні умови.

Скаржник зазначає, що у відповідності до звіту про фінансові результати за 9 місяців 2014 року за невиконання зобов'язань контрагентами, в даному випадку таких, як підприємство Відповідача, чистий збиток Компанії складає більше 62 мільярдів гривень.

Крім того, не виконання господарським судом Вінницької області, ще однієї імперативної вимоги встановленої ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, а саме обов'язку суду дослідити «не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу». Тобто суд повинен був прийняти до уваги негативні наслідки спричинені Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» від прострочення виконання зобов'язання Відповідача.

Спеціальним законом, що регулює відносини між Позивачем та Відповідачем, є Закон України «Про засади функціонування ринку природного газу» від 8 липня 2010 року.

Пунктом 3 ст.4 Закону встановлено повноваження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, зокрема забезпечення проведення тарифної та цінової політики на ринку природного газу, формування, розрахунку та встановлення цін на природний газ для суб'єктів господарювання, що здійснюють його видобуток.

Пунктом 4 ст.10 Закону встановлено: «потреби населення у природному газі задовольняються з ресурсів природного газу, видобутого газодобувними підприємствами, що зазначені у частині першій статті 10 цього Закону, а в разі їх недостатності - з інших ресурсів газу суб'єкта, уповноваженого на формування ресурсу природного газу для населення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».

Пунктом 5 ст.10 Закону встановлено: «реалізація природного газу для задоволення потреб населення здійснюється гарантованими постачальниками за роздрібними цінами, встановленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики».

Відповідно до п.1 ст.1 даного Закону «гарантований постачальник - визначене у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, газопостачальне підприємство, яке не має права відмовити споживачу в укладенні договору на постачання природного газу».

Як закупівля, так і постачання природного газу споживачам ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» відбувається за цінами, що встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Позивач жодним чином не має можливості змінити встановлені тарифи.

ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не здійснює видобуток природного газу самостійно, про що свідчить Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2013 р. № 327-р «Про затвердження прогнозного балансу надходження та розподілу природного газу в Україні на 2013 рік», а саме - відсутність Позивача у списку газодобувних підприємств.

Відтак здійснюючи покладене державою завдання з забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом, Компанія діє у жорстких рамках затверджених тарифів на закупівлю та постачання природного газу споживачам.

Позивач є гарантованим постачальником та не може відмовитись від постачання природного газу споживачам, а отже законодавчо зобов'язаний надавати споживачам природний газ, незалежно від свого фінансового становища, наявності чи відсутності заборгованості контрагентів. Водночас, у свою чергу несе обов'язок щодо своєчасного розрахунку з газодобувними підприємствами за договорами. Несвоєчасність розрахунків за поставлений природний газ споживачів, як наслідок - нестача коштів, тягне за собою заборгованість перед газодобувними підприємствами відповідно до договорів, які передбачають жорсткі санкції за прострочення оплат.

У письмовому відзиві №25 від 06.04.2015р. на апеляційну скаргу відповідач заперечив проти її доводів, вважаючи оскаржене рішення суду першої інстанції законним та таким, що відповідає дійсним обставинам справи, з підстав викладених у відзиві.

Представники сторін в судове засідання 20.05.2015 року не з'явились, про час, день та місце слухання повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи (а.с. 174-175).

Відповідно до п.3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Одночасно, застосовуючи у відповідності до част.1 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи част.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Оскільки ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.04.2015 р. явка представників сторін обов'язковою не визнавалась, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представників сторін.

Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Рівненський апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 03.03.2015 р. у даній справі слід змінити, а апеляційну скаргу скаржника - залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.12.2012р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець, далі позивач) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Долина-39" (покупець, далі відповідач) укладено договір № 13/2262-ТЕ-1 купівлі-продажу природного газу (а.с.8-13) (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природній газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, газ що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

Згідно п. 2.1. Договору, продавець передає покупцю в період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ обсягом до 105 тис. куб. м.

Обсяги газу, що планується передати за цим договором, можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку п. 2.1.1 Договору.

Пунктом п. 5.2. Договору визначено, що ціна за 1000 куб. м природного газу становить 1 091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 1 091,00 грн., крім того ПДВ - 20% - 218,20 грн., всього з ПДВ -1 309,20 грн.

Оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. Договору).

Відповідно до п. 7.2 Договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання відповідачем пункту 6.1 договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити позивачу крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБ України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

14.10.2013 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до Договору купівлі-продажу природного газу № 13/2262-ТЕ-1 від 19.12.2012 року (а.с.14).

Вказаною угодою змінено п. 4.1. Договору, викладено його в наступній редакції, а саме: Кількість газу, яка передається Покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу Покупця.

Решта умов цього Договору залишена незмінною і обов'язковою для виконання сторонами.

22 квітня 2013 року між Позивачем, Відповідачем, Головним управлінням Державної казначейської служби України у Вінницькій області та Департаментом фінансів Вінницької обласної державної адміністрації укладено спільне протокольне рішення № 1015 предметом якого є організація проведення Сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" (із змінами) (а.с.84-87).

Відповідно до Спільного протокольного рішення № 1015 про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання від 22.04.2013 р. Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Долина-39" (сторона 3) перераховує кошти Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" кошти в сумі 24 930,00 грн., в т.ч. ПДВ: 4 155,00 грн., за природний газ 2013 року згідно з договором від 19.12.2012 року № 13/2262-ТЕ-1 з таким записом в графі "призначення платежу": "постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20", дата та номер Спільного протокольного рішення, за природний газ 2013 року, договір від 19.12.2012 року № 13/2262-ТЕ-1, в т.ч. ПДВ: 4 155,00 грн".

Даним протокольним рішенням визначено порядок взаєморозрахунку між сторонами, однак останнім не передбачено, що з моменту його укладення припиняється зобов'язання за договором № 13/2262-ТЕ-1 від 19.12.2012 року.

31.12.2013 року між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до Договору купівлі-продажу природного газу № 13/2262-ТЕ-1 від 19.12.2012 року. (а.с.150).

Вказаною угодою змінено:

п.1.1. Договору, викладено його в наступній редакції, а саме: Продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році та у І півріччі 2014 року природній газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору.

п. 2.1.Договору, продавець передає покупцеві у січні-червні 2014 року газ, спожитий покупцем за цим Договором у грудні 2013 року. Фактичні обсяги, що передаються за цим Договором у 2014 році, зазначаються помісячно в актах приймання-передачі природного газу.

п.11.1. Договору, діє в частині поставки газу до 30 червня 2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Решта умов цього Договору залишена незмінною і обов'язковою для виконання сторонами.

На виконання взятих на себе договірних зобов'язань позивачем передано відповідачу протягом січня - грудня 2013р., а відповідачем прийнято природний газ в обсязі 93,990 тис. куб м. на загальну суму 123 050,42 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за січень-грудень 2013 р. (а.с.20-31).

Однак, відповідач свої договірні зобов'язання щодо оплати за поставлений природний газ за договором належним не виконано, розрахунки здійснено несвоєчасно.

У зв'язку з наведеним, позивач заявив до стягнення з відповідача 3 016,61 грн. - пені, 641,78 грн. - 3 % річних та 219,59 грн. - інфляційних нарахувань за період з лютого 2013 р. по березень 2014 р.

Однак, відповідачем 18.05.2015 р. на адресу Рівненського апеляційного господарського суду на виконання вимог ухвали суду від 15.04.2015 р. надано лист з додатками, а саме:

- Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання № 1906 від 14.11.2013 р., відповідно до якого Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Долина-39» (сторона 3) перераховує Публічному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (сторона остання) кошти в сумі 4 836,00 грн. в т.ч. ПДВ: 806,00 грн., за природний газ 2013 року згідно з договором від 19.12.12 року № 13/2262-ТЕ-1 з таким приписом в графі «призначення платежу»: «постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20», дата та номер Спільного протокольного рішення, за природний газ 2013 року, договір від 19.12.2012 р. № 13/2262-ТЕ-1, в т.ч. ПДВ: 806,00 грн.» (а.с. 177-181);

- Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання № 2286 від 18.12.2013 р., відповідно до якого Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Долина-39» (сторона 3) перераховує Публічному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (сторона остання) кошти в сумі 11 708,00 грн ., в т.ч. ПДВ: 2 224,52 грн., за природний газ 2013 року згідно з договором від 19.12.2012 року № 13/2262-ТЕ-1 з таким записом в графі «призначення платежу»: «постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20», дата та номер Спільного протокольного рішення, за природний газ 2013 року, договір від 19.12.2012 року № 13/2262-ТЕ-1, в т.ч. ПДВ: 2 224,52 грн. (а.с. 182-186);

- Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання № 218 від 21.01.2013 р., відповідно до якого Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Долина-39» (сторона 3) перераховує Публічному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (сторона остання) кошти в сумі 31 907,00 грн., в т.ч. ПДВ: 5 317,83 грн., за природний газ 2012 року згідно з договором від 02.08.2012 року № 12/83-ТЕ-1 з таким записом в графі «призначення платежу»: «постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20», дата та номер Спільного протокольного рішення, за природний газ 2012 року, договір від 02.08.2012 року № 12/83-ТЕ-1, в т.ч. ПДВ: 5 317,83 грн. (а.с. 187-191);

- Спільне протокольне рішення № 219 про анулювання спільного протокольного рішення від 17.12.2012 р. № 3154 про організацію взаєморозрахунків від 21.01.2013 р., відповідно до п. 1.1 якого, в зв'язку з оформленням спільного протокольного рішення в рахунок погашення заборгованості на іншу суму та за іншим договором на поставку природного газу, а також враховуючи пункт 2.14 Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України, Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Державного казначейства України від 03.02.2009 року № 55/57/43 (із змінами і доповненнями) зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.04.2011 року за № 342/16358, вважати анульованим спільне протокольне рішення від 17.12.2012 року № 3154 на суму 21 190,00 грн. (а.с. 192-193).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Спільне протокольне рішення № 219 про анулювання спільного протокольного рішення від 17.12.2012 р. № 3154 про організацію взаєморозрахунків від 21.01.2013 р. та Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання № 218 від 21.01.2013 р. не можуть братися до уваги у даній справі, оскільки не стосуються предмету спору.

Таким чином, враховуючи обставини справи та Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання № 1015 від 22.04.2013 р. на суму 24 930,00 грн, що підтверджується випискою по рахунках від 20.06.2013 р. (а.с.197), Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання № 1906 від 14.11.2013 р. на суму 4 836,00 грн., що підтверджується випискою по рахунках від 22.11.2013 р. (а.с. 195) та Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання № 2286 від 18.12.2013 р. на суму 11 708,00 грн., що підтверджується випискою по рахунках від 23.12.2013 р. (а.с. 198), колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до таких висновків.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору.

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Позивач виконав зобов'язання належним чином відповідно до умов договору, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.2013 р. на суму 24 813,28 грн., від 28.02.2013 р. на суму 16 810,13 грн., від 31.03.2013 р. на суму 19 444,23 грн., від 30.04.2013 р. від 7 499,10 грн., від 31.05.2013 р. від 4 120,04 грн., від 30.06.2013 р. від 3 558,40 грн., від 31.07.2013 р. на суму 3 621,26 грн., від 31.08.2013 р. на суму 3 430,10 грн., від 30.09.2013 р. на суму 4 346,55 грн., від 31.10.2013 р. на суму 4 936,99 грн., від 30.11.2013 р. на суму 11 807,67 грн., від 24.01.2014 р. на суму 18 662,66 грн. (а.с. 20-31), всього газ в обсязі 93,990 тис. куб. м. на загальну суму 123 050,42 грн.

Відповідач не виконав зобов'язання відповідно до умов договору належним чином, а саме: здійснено розрахунок за поставлений природний газ не своєчасно.

Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання (стаття 611 ЦК України).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач, в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором, частково оплатив поставлений природний газ з порушенням строку оплати, який встановлений п. 6.1 договору.

Відповідно до пункту 7.2 договору, сторони передбачили, що у разі невиконання відповідачем пункту 6.1 договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити позивачу крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБ України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 3 016,61 грн. Суд першої інстанції встановив, що позивачем допущено помилки в визначенні періодів їх нарахування, а тому правильна сума пені становить 2 972,50 грн.

Однак, колегія суддів, перевіривши та зробивши новий розрахунок пені, враховуючи Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання № 1015 від 22.04.2013 р. на суму 24 930,00 грн, що підтверджується випискою по рахунках від 20.06.2013 р. (а.с.197), Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання № 1906 від 14.11.2013 р. на суму 4 836,00 грн., що підтверджується випискою по рахунках від 22.11.2013 р. (а.с. 195) та Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання № 2286 від 18.12.2013 р. на суму 11 708,00 грн., що підтверджується випискою по рахунках від 23.12.2013 р. (а.с. 198), вважає правомірним, обґрунтованим та таким, що підлягає до стягнення розмір пені в сумі 2 042,31 грн. за період з лютого 2013 р. до грудня 2013 р., зокрема:

за лютий 2013 р. з врахуванням проплат - 6,02 грн. пені; за березень 2013 р. з врахуванням проплат - 823,60 грн. пені; за квітень 2013 р. з врахуванням проплат - 431,65 грн. пені; за травень 2013 р. - 191,67 грн. пені; за червень 2013 р. з врахуванням проплат - 124,60 грн.; за липень 2013 р. з врахуванням проплат - 83,13 грн. пені; за серпень 2013 р. з врахуванням проплат - 41,54 грн. пені; за вересень 2013 р. з врахуванням проплат - 6,19 грн. пені; за жовтень 2013 р. з врахуванням проплат - 13,67 грн., за листопад 2013 р. з врахуванням проплат - 37,53 грн.; за грудень 2013 р. з врахуванням проплат - 282, 71 грн. пені.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судова колегія прийшла до висновку, що рішення господарського суду Вінницької області від 03.03.2015 р. слід змінити в частині задоволення позову про стягнення з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Долина-39» 2 972,50 грн. пені та стягує з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Долина-39» 2 042,31 грн. пені.

Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про необхідність в порядку статті 233 ГК України та пункту 3 статті 83 ГПК України, зменшити розмір нарахованої пені на 50% .

Колегія суддів, вважає правильним такий висновок про наявність виключних обставин, які дають підстави для зменшення пені на 50% з огляду на таке.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України, встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст. 233 ГК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

За переконанням колегії суддів, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує також майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, статус відповідача, який використовував придбаний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, іншими установами, у яких за спожиту теплову енергію та надані послуги постійно виникає борг, що є підтвердженням того факту, що в діях відповідача відсутній будь-який умисел щодо несплати заборгованості, ступінь виконання боржником зобов'язань за укладеним договором. Крім того, єдиним джерелом розрахунків за спожитий природний газ є отримання коштів від споживачів, а основною причиною несвоєчасних розрахунків за спожитий природний газ є наявність різниці у тарифах на теплову енергію, та її несвоєчасне відшкодування з боку держави, про що свідчить розрахунок обсягу заборгованості внаслідок різниці в тарифах бюджетних установ, що фінансуються з державного та місцевого бюджету.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що сплата в даному випадку пені у повному обсязі зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси, зокрема, можливість постачання теплової енергії бюджетним установам та організаціям, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зменшення розміру пені, що підлягають стягненню до 50%.

Крім того, Рівненський апеляційний господарський суд звертає увагу, що дана позиція підтверджується і постановами Вищого господарського суду України при розгляді аналогічної категорії справ від 01.07.2014 р. по справі № 904/10095/13, від 25.06.2014 р. по справі № 904/9552/13.

А тому, доводи позивача про необґрунтоване зменшення судом першої інстанцій розміру пені, що підлягає стягненню за порушення строків оплати за природний газ є такими, що не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки місцевим господарським судом при вирішенні даного питання було досліджено ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу в даному випадку.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, зменшує пеню на 50 % та стягує з відповідача 1 021,16 грн. пені.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні в сумі 219,59 грн.

За приписами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного суду України від 12.12.11 в справі № 07/238-10).

Судова колегія, перевіривши розрахунок інфляційних, зроблений судом першої інстанції, згідно якого розмір інфляційних становить 219,59 грн., та враховуючи Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання № 1015 від 22.04.2013 р. на суму 24 930,00 грн, що підтверджується випискою по рахунках від 20.06.2013 р. (а.с.197), Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання № 1906 від 14.11.2013 р. на суму 4 836,00 грн., що підтверджується випискою по рахунках від 22.11.2013 р. (а.с. 195) та Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання № 2286 від 18.12.2013 р. на суму 11 708,00 грн., що підтверджується випискою по рахунках від 23.12.2013 р. (а.с. 198), вважає, що інфляційні втрати становлять 344,48 грн. (період нарахування інфляційних лютий, березень, жовтень, листопад, грудень 2013 р., січень, лютий 2014 р.), що є більші, ніж заявлено позивачем, а тому до стягнення підлягають інфляційні в сумі 219,59 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача три процента річних в сумі 641,78 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що зобов'язання сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, є втратами, пов'язаними з інфляційними процесами в державі за час прострочення виконання зобов'язання боржником, а три процента річних є за своєю правовою природою платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Перевіривши правильність нарахування відсотків річних, враховуючи Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання № 1015 від 22.04.2013 р. на суму 24 930,00 грн, що підтверджується випискою по рахунках від 20.06.2013 р. (а.с.197), Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання № 1906 від 14.11.2013 р. на суму 4 836,00 грн., що підтверджується випискою по рахунках від 22.11.2013 р. (а.с. 195) та Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання № 2286 від 18.12.2013 р. на суму 11 708,00 грн., що підтверджується випискою по рахунках від 23.12.2013 р. (а.с. 198), колегія суддів вважає правомірним, обґрунтованим та таким, що підлягає до стягнення 3 % річних у сумі 416,30 грн. за період з лютого 2013 до грудня 2013 р., враховуючи наступне:

за лютий 2013 р. з врахуванням проплат - 1,20 грн.; за березень 2013 р. з врахуванням проплат - 141,20 грн. 3 % річних; за квітень 2013 р. з врахуванням проплат - 95,29 грн. 3 % річних; за травень 2013 р. з врахуванням проплат - 42,66 грн. 3 % річних; за червень 2013 р. з врахуванням проплат - 28,57 грн. 3 % річних; за липень 2013 р. з врахуванням проплат - 19,35 грн. 3 % річних; за серпень 2013 р. з врахуванням проплат - 9,58 грн. 3 % річних; за вересень 2013 р. з врахуванням проплат - 1,42 грн. 3 % річних; за жовтень 2013 р. з врахуваням проплат - 3,14 грн. 3 % річних; за листопад 2013 р. з врахуванням проплат - 8,66 грн. 3 % річних; за грудень 2013 р. - 65,23 грн. 3 % річних.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судова колегія прийшла до висновку, що рішення господарського суду Вінницької області від 03.03.2015 р. слід змінити в частині задоволення позову про стягнення з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Долина-39» 632,44 грн. 3 % річних та стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Долина-39» 416,30 грн. 3 % річних.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд вважає, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам діючого законодавства, що регулює дані правовідносини.

У зв'язку із зміною рішення суду першої інстанції від 03.03.2015 р. у справі № 902/1726/14, відповідно до ст. 49 ГПК України здійснено перерозподіл судового збору за подачу позовної заяви.

Керуючись ст.49, п.3 ч.1 ст. 83, ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Вінницької області від 03.03.2015 року у справі № 902/1726/14 змінити в частині задоволення позову про стягнення з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Долина-39» 1 486,25 грн. пені, 632,44 грн. 3 % річних, судового збору в сумі 1 801,82 грн. та відмови в стягненні 3 % річних в сумі 9,34 грн., та 1530,36 грн. пені, в решті рішення залити без змін, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції: "Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Долина-39" (вул. Острозького, 39, м. Вінниця, 21001, код 36150314) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код 20077720) пеню в розмірі 1021 (тисячу двадцять одну) грн. 16 (шістнадцять) коп., 416 (чотириста шістнадцять) грн. 30 (тридцять) коп. 3 % річних та 219 (двісті дев'ятнадцять) грн. 59 (п'ятдесят дев'ять) коп. інфляційних та витрат по сплаті судового збору за подачу позовної заяви в сумі 1261,73 грн.

В позові в частині стягнення пені в сумі 1 995,45 грн. та 225,48 грн. 3 % річних відмовити".

2. Видачу наказу доручити господарському суду Вінницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

4. Справу № 902/1726/14 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Сініцина Л.М.