Постанова

від 20.05.2015 по справі 910/12250/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2015 р. Справа№ 910/12250/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі Філімоновій І.Є.

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Менеджмент-Консалтинг-Київ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Поляріс Компані" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.15року (повний текст якого складено 23.03.2015р.)

у справі №910/12250/14 (головуючий суддя Васильченко Т.В., судді: Марченко О.В., Нечай О.В.)

за позовом Приватного підприємства "Розмарин"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Менеджмент-Консалтинг-Київ"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Екстрим Експедишн"

2) Фізична особа-підприємець Литвиненко Олег Олегович

3) Товариство з обмеженою відповідальністю «ПолярісКомпані»

про розірвання договору та стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного підприємства "Розмарин" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Менеджмент-Консалтинг-Київ" про розірвання договору та стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконуються зобов'язання по сплаті орендної плати згідно із умовами договору оренди № 1 від 01.12.2012, а тому враховуючи істотне порушення умов договору позивач просить суд розірвати договір оренди №1 від 01.12.2012 та стягнути наявну заборгованість та неустойку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2015р. у справі №910/12250/14 позов задоволено частково.

Розірвано договір оренди № 1 від 01.12.2012, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Менеджмент-Консалтинг-Київ" та Приватним підприємством "Розмарин".

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Менеджмент-Консалтинг-Київ" (03680, м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, 3, ідентифікаційний код 38081285) на користь Приватного підприємства "Розмарин" (02096, м. Київ, Харківське шосе, 4, ідентифікаційний код 25397777) 17516 (сімнадцять тисяч п'ятсот шістнадцять) грн. 12 коп. основного боргу та 2777 (дві тисячі сімсот сімдесят сім) грн. 84 коп. судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано не виконанням відповідачем договірних зобов'язань зі своєчасної сплати орендних платежів, що у свою чергу є підставою для стягнення заборгованості за такими платежами а також для розірвання договору у судовому порядку.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Менеджмент-Консалтинг-Київ" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Поляріс Компані" звернулися з апеляційними скаргами до Київського апеляційного господарського суду, в яких просять скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 р. по справі №910/12250/14 та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити.

Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями визначено склад суду для розгляду справи №910/12250/14, головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

На підставі апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Менеджмент-Консалтинг-Київ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Поляріс Компані" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалами від 20.04.2015р. порушено апеляційне провадження та призначено розгляд апеляційних скарг на 13.05.15р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2015р., у зв'язку з перебуванням судді Іоннікової А.І. на лікарняному, сформовано для розгляду апеляційних скарг колегію суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.15р. колегією суддів головуючий суддя Тищенко О.В., Мартюк А.І., Тарасенко К.В. справу №910/12250/14 прийнято до свого провадження.

У судове засідання 13.05.15р. з'явився представник відповідача та представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Поляріс Компані". Представник позивача та представники третіх осіб у судове засідання не з'явилися.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.15р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 20.05.15р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015р., у зв'язку з виходом судді Іоннікової І.А. з лікарняного, сформовано для розгляду апеляційних скарг колегію суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 року було прийнято до провадження справу №910/12250/14 у наступному складі колегії суддів: головуючий суддя Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.

У судовому засіданні 20.05.2015 року колегія суддів ухвалила залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ПолярісКомпані».

Представники відповідача та третьої особи-3 в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги власних апеляційних скарг підтримали, просили суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду м. Києва від 16.03.2015 року у справі № 910/12250/14 скасувати, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представники позивача та третіх осіб 1-2 в судове засідання 20.05.2014 року не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційні скарги у відсутності представників позивача та третіх осіб 1-2.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційних скарг, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцеві незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

01.12.2012 між Приватним підприємством "Розмарин" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Менеджмент-Консалтинг-Київ" (орендар) укладено договір оренди №1, відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується передати в оренду, а орендар зобов'язується прийняти у тимчасове платне користування, згідно умов договору, приміщення площею 323 кв.м., яке розташовано на 1 поверсі та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Будівельників, буд. 27, цільове призначення приміщення: магазин (п.п. 1.1, 1.2 договору).

У відповідності до п. 2.1 договору, орендар вступає в користування приміщенням у день підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення, який підписується протягом трьох календарних днів з моменту підписання цього договору.

Майно, що є предметом договору оренди, передане позивачем відповідачеві за відповідним актом приймання-передачі приміщення в оренду від 01.12.2012, який підписаний обома сторонами без заперечень.

В п. 3.1 договору сторони обумовили, що орендар сплачує орендодавцю щомісячну орендну плату, яка нараховується з моменту підписання акту приймання-передачі приміщення та становить 1000,00 грн.

Згідно з п. 3.2 договору, в редакції протоколу розбіжностей № 1 від 01.12.2012, після підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення орендна плата в розмірі 1000,00 грн. за період з 01.12.2012 по 31.12.2012 підлягає сплаті орендарем орендодавцю не пізніше, ніж за 2 календарні місяці до закінчення строку дії цього договору.

Наступні платежі сплачуються авансом щомісячно, не пізніше 5 числа поточного (розрахункового) місяця, в розмірі передбаченому п. 3.1 цього договору. При цьому, всі орендні платежі по даному договору в будь-якому випадку повинні бути сплачені орендарем орендодавцю не пізніше ніж за 1 календарний місяць до закінчення строку дії договору, тобто до 01.10.2015 (п. 3.2.2 договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 14.12.2012).

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 11.1 договору оренди встановлено, що договір діє починаючи з 01 грудня 2012 та закінчується 1 листопада 2015.

Колегія суддів погоджується з тим, що на момент звернення позивача до місцевого господарського суду за відповідачем за договором оренди №1 від 01.12.2012, обліковувалась заборгованість в сумі 16516,12 грн. за період оренди з 01.01.2013 по 19.05.2014., проте вважає, що строк звернення до суду за стягненням цієї заборгованості ще не настав з наступних міркувань.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається зі змісту Договору п. 3.1 Договору сторони погодили, що відповідач сплачує позивачу щомісячну орендну плату,яка нараховується з моменту підписання Акту прийому-передачі приміщення та становить 1000,00 грн.

Відповідно до протоколу розбіжностей № 1 до Договору оренди № 1 від 01.12.2012 року сторони узгодили наступну редакцію п. 3.2 Договору: «Після підписання Сторонами Акту прийому-передачі Приміщення орендна плата в розмірі 1000, 00 грн. за період з 01.12.2012 по 31.12.2012 підлягає сплаті Орендарем Орендарю не пізніше, ніж за 2 календарні місяці до закінчення строку дії цього Договору».

Також згідно з Протоколом розбіжностей № 1 до Договору оренди № 1 від 01.12.2012 Сторони узгодили виключити із Договору п. 3.2.1 Договору.

14.12.2012 Сторони уклали Додаткову угоду до Договору оренди № 1 від 01.12.2012, якою змінили п. 3.2.2 Договору, виклавши його у наступній редакції: «Наступні платежі сплачуються авансом щомісячно, не пізніше 5го числа поточного місяця, в розмірі, передбаченому п. 3.1 цього Договору. При цьому всі орендні платежі по даному Договору в будь-якому випадку повинні бути сплачені Орендарем Орендодавцю не пізніше, ніж за 1 календарний місяць до закінчення строку дії Договору, тобто до 01 жовтня 2015 року».

Також Додатковою угодою сторони дійшли згоди про виключення з Договору п. 11.2.1 та п. 11.2.2.

Отже з урахуванням вищенаведених положень договору, сторони передбачили можливість внесення оплати не щомісячно, а до 01.10.2015 року, а тому строк виконання зобов'язання відповідачем на момент звернення до суду з даним позовом не настав. Таким чином не має правових підстав для констатування наявності порушення договірних зобов'язань зі сторони відповідача щодо своєчасного здійснення оплати рентних платежів, оскільки строк виконання таких зобов'язань ще не настав, а отже місцевий господарський суд дійшов передчасного висновку задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 16 516,12 грн. заборгованості.

Крім того слід зазначити оскільки колегія суддів дійшла висновку про відсутність порушення договірних зобов'язань зі сторони відповідача, не вбачається й підстав для застосування штрафних санкцій.

Згідно положень Господарського кодексу України підставами виникнення господарських зобов'язань, зокрема, є господарський договір (частина 1 статті 174); господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 1 статті 180).

В силу частини 7 статті 179 названого кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Також за статтею 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та не досягнення сторонами згоди щодо розірвання договору, договір може бути розірваний судом за ініціативою заінтересованої сторони за одночасної наявності підстав, передбачених частиною 4 вказаної статті.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що припинення договірних відносин може відбуватися як у добровільному порядку за згодою сторін, за їх волевиявленням, оформленим у відповідній формі, так і у встановлених законодавством випадках на вимогу однієї з сторін за рішенням суду незалежно від волевиявлення іншої сторони за наявності відповідних обставин.

З огляду на положення п. 3.2.2 Договору колегія суддів вважає, що позивач, укладаючи Договір оренди, був обізнаний з тим, що може в повному обсязі розраховувати на отримання всіх орендних платежів до 01.10.2015, а отже, повинен був розраховувати на отримання зазначених платежів ніяк не раніше вказаної дати. Здійснення платежів щомісячно в даному випадку є лише правом, а не обов'язком відповідача, позивач натомість, укладаючи договір оренди, усвідомлював, що він може отримати орендну плату не пізніше 01.10.2015 року.

Вищенаведені положення цивільного законодавства можуть бути застосовані при наявності істотного порушення зі сторони учасника договірних відносин, проте такого порушення в діях відповідача колегією суддів виявлено не було, отже і підстав для розірвання договору оренди у судовому порядку колегія суддів не вбачає.

Крім того колегія суддів вважає ґрунтовними доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «ПолярісКомпані», викладені в апеляційній скарзі, з приводу відсутності у позивача права на звернення до суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості по рентним платежам за договором оренди від 01.12.2012, з огляду на наступні обставини.

Підстави заміни кредитора у зобов'язанні визначені приписами статті 512 Цивільного кодексу України, зокрема, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги (цесія) є договірною передачею зобов'язальних вимог первісного кредитора - цедента, новому кредиторові - цесіонарію, і відбувається шляхом укладення договору між цими суб'єктами, на підставі якого до цесіонарія переходить право вимагати від боржника вчинити певні дії.

Об'єктом цесії є майнові права, що належать кредиторові як стороні зобов'язання.

Заміна кредитора може здійснюватись на різних стадіях існування зобов'язання, коли сторони ще не виконали зобов'язання або коли хоча б одна з них частково виконала зобов'язання.

Відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором за те, що вимога, котру він передає є дійсною визначена статтею 519 Цивільного кодексу України.

Так, у разі коли боржник не виконує свого зобов'язання перед новим кредитором, відповідальність за це несе сам боржник, первісний кредитор за дії боржника не відповідає, окрім випадків, коли він поручився за нього перед новим кредитором.

За приписами статті 514 Цивільного кодексу України, що має диспозитивний характер, до нового кредитора переходять усі права, які належали первісному кредиторові у зобов'язанні, якщо інше не встановлено договором або законом.

У договорі про відступлення права вимоги сторони вправі самостійно визначити обсяг прав, які переходять до нового кредитора.

Як вбачається з матеріалів справи 10 січня 2013 року між ПП «Розмарин» та ТОВ «ПолярісКомпані» було укладено угоду про припинення зобов'язання передачею відступного по договору оренди №1 від 01.12.2012 року, укладеному між ПП «Розмірин» та ТОВ «Менеджмент-Консалтинг-Київ».

Відповідно до п. 1.1 Угоди сторони, керуючись статтями 516,600, 651,653 і 654 ЦК України, домовилися про укладення Угоди про відступне у рамках договору доручення № 07/12-20 від 20.12.2007 року, укладеного між Кредитором і ЗАТ «Розмарин», правонаступником якого є Боржник.

Згідно п. 2.1 Угоди сторони домовилися про припинення зобов'язань боржника зі сплати 35 000,00 грн. що випливають з договору доручення № 07/12-20 від 20.12.2007 року, укладеного між кредитором та боржником унаслідок надання боржником замість виконання частини цих зобов'язань відступного відповідно до умов цієї Угоди.

Відповідно до п. 3.1 Угоди відступне в частині 35 000,00 грн. покриває вимоги кредитора до боржника, що випливають з договору доручення.

Пунктом 4.1 Угоди встановлено, що Боржник замість виконання зобов'язань за Договором доручення № 07/12-20 від 20.12.2007 року, передає Кредитору як відступне право вимоги щодо сплати орендної плати за Договором оренди № 1 від 01.12.2012, укладеним між ПП «Розмарин» та ТОВ «Менеджмент-Консалтинг-Київ», з усіма змінами і додатками до нього.

Таким чином у зв'язку з укладенням договору про уступку права вимоги ТОВ "ПолярісКомпані" набуло право вимоги до ТОВ «Менеджмент-Консалтинг-Київ» щодо виконання зобов'язань за договором оренди № 1 від 01.12.2012 по сплаті орендних платежів, а отже ПП «Розмарин» було позбавлено прав на звернення до господарського суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості у розмірі 20 516,12 грн. (основний борг + неустойка), що являється додатковою підставою для суду для відмови у позові в цій частині позовних вимог.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, апеляційна скарга відповідача підлягає повному задоволенню, апеляційна скарга третьої особи підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва від 16.03.2015 року у справі № 910/12250/14 скасуванню.

У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги відповідача та часткового задоволення апеляційної скарги третьої особи-3, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційних скарг покладається на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Менеджмент-Консалтинг-Київ» задовольнити повністю.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПолярісКомпані» задовольнити частково.

3. Рішення Господарського суду м. Києва від 16.03.2015 року у справі № 910/12250/14 скасувати.

5. Прийняти нове рішення, яким:

У задоволенні позову відмовити.

5. Стягнути з Приватного підприємства "Розмарин" (02096, м. Київ, Харківське шосе, 4, ідентифікаційний код 25397777) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Менеджмент-Консалтинг-Київ" (03680, м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, 3, ідентифікаційний код 38081285) судові витрати у розмірі 1525,00 грн. (одна тисяча п'ятсот двадцять п'ять гривень 00 коп.) за розгляд апеляційної скарги.

6. Стягнути з Приватного підприємства "Розмарин" (02096, м. Київ, Харківське шосе, 4, ідентифікаційний код 25397777) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " ПолярісКомпані" (02002, м. Київ, вул. Каховська, 64, ідентифікаційний код 33638042) судові витрати у розмірі 1016,66 грн. (одна тисяча шістнадцять гривень 66 коп.) за розгляд апеляційної скарги.

7. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

8. Матеріали справи № 910/12250/14 повернути до Господарського суду Київської області.

9. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко