Постанова

від 18.05.2015 по справі 910/26913/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2015 р. Справа№ 910/26913/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф.

Ткаченка Б.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:Абрасімов С.С., за довіреністю;

відповідача:не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Пауер Україна"

на рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2015

у справі № 910/26913/14 (головуючий суддя: Прокопенко Л.В.)

за позовом Дочірнього підприємства "Ітон Електрик"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Пауер Україна"

про стягнення 138 172,49 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.02.2015 у справі №910/26913/14 позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Пауер Україна" на користь Дочірнього підприємства "Ітон Електрик" основну заборгованість у розмірі 123 235 грн., 95 коп., пеню в розмірі 7 427 грн. 92 коп., 3% річних в розмірі 891 грн. 35 коп., інфляційні втрати у розмірі 6617 грн. 28 коп., судовий збір у розмірі 2 764 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест Пауер Україна" звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просило частково скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2015 у справі №910/26913/14 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити лише в частині стягнення суми основного боргу, а в частині стягнення пені в розмірі 7 427 грн. 92 коп., 3% річних в розмірі 891 грн. 35 коп., інфляційних втрат у розмірі 6617 грн. 28 коп. відмовити повністю.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест Пауер Україна" передано на розгляд колегії судді у складі головуючого судді - Зеленіна В.О., суддів: Ткаченко Б.О., Синиці О.Ф.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2015 колегію суддів у зазначеному складі прийнято до провадження справу № 910/26913/14. Розгляд апеляційної скарги призначений на 18.05.2015.

Також, зазначеною ухвалою зобов'язано скаржника до дня слухання надати суду докази сплати (доплати) 84,28 грн. судового збору за розгляд судом апеляційної скарги.

12.05.2015 на адресу суду від скаржника надійшли докази сплати (доплати) 84,28 грн. судового збору за розгляд судом апеляційної скарги.

18.05.2015 представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду були подані письмові заперечення на апеляційну скаргу.

18.05.2015 представником скаржника через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з зайнятістю представника в розгляді іншої справи.

Розглянувши подане 18.05.2015 клопотання представника скаржника про відкладення розгляду справи суд відзначає, що неможливість представника бути присутнім у судовому засіданні не є підставою для відкладення розгляду справи в розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, у даному випадку, скаржник має можливість скористатись правилами ст. 28 Господарського процесуального кодексу України та ст. 244 Цивільного кодексу України.

З метою не порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів вважає за необхідне здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами та за відсутності представника скаржника.

18.05.2015 представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2015 у справі №910/26913/14 залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

20.01.2011 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) був укладений договір на дистрибуцію та поставку товарів № 2001/11-STA, предметом якого є співробітництво сторін у сфері дистрибуції та продажу на території України товару, який визначений у порядку, передбаченому договором. Постачальник зобов'язується на умовах договору передати в обумовлені строки другій стороні покупцю товар узгоджений за асортиментом та кількістю а покупець зобов'язується на умовах цього договору (надалі - договір).

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 9.1 договору ціни на товари що постачаються постачальником є вільними відпускними і вказуються у прас листі постачальника з урахуванням індивідуальних знижок , зазначених у додатку № 2 до договору.

Згідно п. 10.1 договору покупець повинен сплатити за товар не пізніше 15 календарних днів з дати поставки товару постачальником.

З матеріалів справи вбачається, що спір у справі виник з в'язку з тим, що позивач поставив відповідачу на підставі видаткових накладних № 1407310001 від 31.07.2014 на суму 414 099,31 грн., № 1407310002 від 31.07.2014 на суму 7 715,64 грн., № 1407310003 від 31.07.2014 на суму 3 064,37 грн. товар, але відповідач оплатив отриманий товар лише частково, в зв'язку з чим на час розгляду справи у останнього наявний борг в розмірі 123 235,95 грн.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення з огляду на наступне.

Суд відмічає, що накладні які наявні в матеріалах справи відповідають вимогам, які ставляться до первинних та зведених облікових документів згідно з ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а тому підтверджують отримання скаржником продукції на підставі договору.

До того ж, накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками без будь-яких зауважень та застережень.

Оскільки наявні в матеріалах справи первинні документи містять всі обов'язкові реквізити, що фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар, а часткова оплата скаржником, за поставлений товар свідчить, про його схвалення договору та визнання заборгованості.

До того ж, відповідач не заперечує отримання ним товару від позивача на підставі договору товару.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то за змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З аналізу викладених норм вбачається, що договір поставки (купівлі-продажу) є оплатним, а обов'язок відповідача за договором оплатити отриманий товар виникає згідно з положеннями Закону.

Частиною 1 ст. 530 передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з приписами статей 610 і 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що договір не визнаний в судовому порядку недійсним, що є підставою для виникнення у сторін цивільних прав та обов'язків.

Отже, факт наявності порушення договірних зобов'язань у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені, 3% річних, інфляційних втрат.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до приписів п. 12.4 договору за порушення грошових зобов'язань за договором винна сторона за письмовою вимогою постраждалої сторони сплачує останній пеню в розмірі 0,5% від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день порушення виконання.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та річних.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 1 жовтня 2014 року справа № 6-113 цс 14).

Врахувавши зазначене, місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено вимогу позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 7 427 грн. 92 коп., 3% річних в розмірі 891 грн. 35 коп., інфляційних втрат у розмірі 6617 грн. 28 коп.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржник не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували його вимоги та заперечення.

При доведеності під час розгляду справи факту порушень відповідачем прав позивача відповідно до визначених позивачем підстав заявленого позову, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог є обґрунтованими.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2015 у справі №910/26913/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Пауер Україна" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2015 у справі №910/26913/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/26913/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді О.Ф. Синиця

Б.О. Ткаченко