Постанова

від 26.05.2015 по справі 916/45/15-г

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2015 р.Справа № 916/45/15-г Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

головуючого судді: Головея В.М.,

суддів: Шевченко В.В., Ярош А.І.,

при секретарі судового засідання: Ляшенко М.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Василик А.В. (за довіреністю),

від відповідача - Неголюк С.Б. (за довіреністю),

від третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Держземагенства у м. Одесі Одеської області

на рішення господарського суду Одеської області від 23.03.2015

по справі № 916/45/15-г

за позовом Державного підприємства «Українські спеціальні системи»

до Управління Держземагенства у м. Одесі Одеської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області

про стягнення 41 137,44 грн.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 26.05.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2015 року Державне підприємство «Українські спеціальні системи» (далі - ДП «Українські спеціальні системи», позивач) звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до Управління Держземагенства у м. Одесі Одеської області (далі - Управління, відповідач) про стягнення 30 000,00 грн. основного боргу, суму пені в розмірі 5 430,00 грн., додаткового штрафу за прострочення виконання зобов'язання понад тридцять днів в розмірі 2 100,00 грн., інфляційних втрат - 5 850,00 грн., 3% річних в розмірі 897,53 грн.

Позов обґрунтований тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором закупівлі програмно-апаратного комплексу за державні кошти № 11.178/13/ІН/1 від 18.07.2013 щодо своєчасної та повної оплати поставленого програмно-апаратного комплексу попередньої обробки та перевірки відомостей, які підлягають внесенню до державного земельного кадастру, захисту баз персональних даних та службової інформації зі спеціалізованим програмним забезпеченням.

03.02.2015 позивач звернувся до господарського суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 30 000,00 грн., пеню - 3 413,47 грн., інфляційні втрати - 6 750,00 грн. та 3% річних - 973, 97 грн.

Ухвалою господарського суду від 02.03.2015 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області.

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.03.2015 позов ДП «Українські спеціальні системи» задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 30 000,00 грн., інфляційні втрати - 6 750,00 грн., 3% річних - 973,00 грн., пеню - 3 413,47 грн. та судовий збір - 1 827,00 грн.

Приймаючи рішення господарський суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність поставки позивачем відповідачу обладнання, існування заборгованості відповідача по оплаті вартості отриманого обладнання, у зв'язку з чим позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача вартості поставленого обладнання в сумі 30 000,00 грн. є обґрунтованою та підлягає судом задоволенню, також місцевим господарським судом визнано вірними розрахунки пені, 3% річних та інфляційних, позовні вимоги щодо стягнення яких місцевий господарський суд також задовольнив.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням , Управління звернулось до Одеського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ДП «Українські спеціальні системи».

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Управління зазначає, що відповідно до п. п. 4.1, 4.2 договору розрахунки будуть здійснюватися за умови наявності бюджетного фінансування по мірі надходження державних коштів, тобто за умови відстрочення платежу в разі відсутності бюджетного фінансування. Оскільки, відповідач не отримав від органів Державної казначейської служби коштів на оплату поставленого ПАК-ДЗК, то строк виконання його обов'язку щодо оплатити вартості виконаних робіт ще не настав, внаслідок чого підстави для задоволення позову - відсутні. Одночасно, Управління вказало, що не використовує придбаний у позивача ПАК-ДЗК, оскільки він не пройшов державну експертизу внаслідок відсутності коштів для її проведення.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 09.04.2015 скарга Управління прийнята до провадження та призначена до розгляду на 21.04.2015.

У зв'язку з неявкою в судове засідання 21.04.2015 представників відповідача та третьої особи, судова колегія ухвалила відкласти розгляд справи на 26.05.2015.

Відзив на апеляційну скаргу до Одеського апеляційного господарського суду не надходив.

Представник третьої особи належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення від 22.04.2015, проте в судове засідання він не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив та правами, наданими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Неявка представника третьої особи не перешкоджає розгляду скарги, оскільки, ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 про відкладення розгляду апеляційної скарги, явка представників сторін не визнавалась обов'язковою. Крім цього, у п. 4 вищевказаної ухвали зазначено, що нез'явлення представників сторін у судове засідання апеляційної інстанції не тягне за собою перенесення судового розгляду на інші строки і не є перешкодою для розгляду скарги по суті, за таких обставин судова колегія вважає, що матеріали справи дають можливість розглянути скаргу по суті за відсутності представника третьої особи.

В судовому засіданні 26.05.2015 представник відповідача надав пояснення, якими підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити останню.

Представник позивача в судовому засіданні 26.05.2015 заперечував проти апеляційної скарги, просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників відповідача та позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів встановила наступне.

Згідно ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції 18.07.2013 між ДП «Українські спеціальні системи» (постачальник) та Управлінням (замовник) укладено договір закупівлі програмно-апаратного комплексу за державні кошти № 11.178/13/ІН/1 за умовами якого постачальник зобов'язується виготовити у 2013 році та поставити замовнику програмно-апаратний комплекс попередньої обробки та перевірки відомостей, які підлягають внесенню до державного земельного кадастру, захисту баз персональних даних та службової інформації зі спеціалізованим програмним забезпеченням, а замовник прийняти і оплатити ПАК-ДЗК.

Пунктами 1.2. - 1.4. договору встановлено, що технічні вимоги до ПАК-ДЗК викладені у додатку №1, що є невід'ємною частиною цього договору. Специфікація ПАК-ДЗК викладена у додатку №2, що є невід'ємною частиною цього договору. Придбавання ПАК-ДЗК здійснюється в межах кошторисних призначень замовника за КПКВК 2803030 «Проведення земельної реформи» КЕКВ 3110 «Придбання обладнання і предметів довгострокового користування» Код ПАК-ДЗК за Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016-2010 26.20.1 «Машини обчислювальні частини та приладдя до них».

Ціна цього договору становить 30 000,00 грн. у т.ч. ПДВ 5 000,00 грн. відповідно до специфікації ПАК-ДЗК та протоколу погодження договірної ціни товару (п. 3.1. договору).

Замовник здійснює оплату ПАК-ДЗК на підставі видаткової накладної на ПАК-ДЗК, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника у розмірі визначеному у пункті 3.1. договору. Оплата здійснюється замовником на підставі підписаної сторонами видаткової накладної на ПАК-ДЗК не пізніше закінчення 2013 фінансового року. Замовник має право на відстрочку платежу в разі відсутності бюджетного фінансування. Постачальник зобов'язується передати ПАК-ДЗК замовнику відповідно до договору не пізніше 31.12.2013 (п. 4.1. договору в редакції додаткової угоди №1 від 25.12.2013, п. 4.2. та п.5.1. договору в редакції додаткової угоди №1 від 25.12.2013).

Цей договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2013, а в частині розрахунків та виконання сторонами взятих на себе зобов'язань - до їх повного виконання (п. 11 договору).

25.12.2013 між сторонами по справі укладено додаткову угоду до договору №1.

На виконання умов договору, 25.12.2013 позивач здійснив поставку на користь відповідача ПАК-ДЗК, загальною вартістю 30 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000092 від 25.12.2013 та не спростовується сторонами.

02.04.2014 позивач направив відповідачу претензію про сплату заборгованості з поставки товару за спірним договором.

Листом від 18.04.2014 відповідач повідомив позивача про те, що останнім зобов'язання зареєстровано в органі державного казначейства, однак, кошторис на 2014 таких видатків не передбачає, у зв'язку з чим погасити існуючу заборгованість відповідач не має можливості.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. 692 ЦК України).

Факт прийняття відповідачем товару за спірним договором не спростовується сторонами та підтверджується відповідними матеріалами справи.

Як вже було зазначено вище, згідно з п. 4.1 договору (у редакції додаткової угоди №1 від 25.12.2013) замовник здійснює оплату ПАК-ДЗК на підставі видаткової накладної на ПАК-ДЗК, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника у розмірі визначеному у пункті 3.1. договору. Оплата здійснюється замовником на підставі підписаної сторонами видаткової накладної на ПАК-ДЗК не пізніше закінчення 2013 фінансового року.

При цьому, приписами п. 4.2 договору сторони погодили, що замовник має право на відстрочку платежу в разі відсутності бюджетного фінансування.

Вищенаведене свідчить про те, що сторонами договору чітко та однозначно визначено, що оплата отриманого ПАК-ДЗК повинна бути здійснена відповідачем не пізніше закінчення 2013 фінансового року, тобто не пізніше 24 години 31.12.2013, оскільки у п. 4.2 договору сторонами не передбачена можливість відстрочки проведення розрахунків відповідачем за отриманий ПАК-ДЗК після вищевказаної дати в разі відсутності бюджетного фінансування, внаслідок чого протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.

Посилання скаржника на те, що строк оплати за договором для нього ще не настав правомірно не прийняті місцевим господарським судом до уваги, оскільки відсутність бюджетного фінансування не є та й не може бути підставою звільнення відповідача від своєчасного виконання своїх зобов'язань за договором, так як відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу вимог ст. 691 ЦК України саме на відповідача покладено відповідальність за неналежне виконання обов'язків по розрахункам за поставлений позивачем товар за договором.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 96 ГК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання, або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до вимог договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Також, за змістом ч. 1 ст. 229 ГК України та ч. 1 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання, тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів, тому, є помилковим посилання скаржника на відсутність бюджетних коштів як на підставу для відмови у задоволення позову, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Таким чином, саме відповідач відповідно до вищезазначених норм матеріального права зобов'язаний вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання ним обов'язків за договором, внаслідок чого протилежні доводи скаржника не можуть бути прийнятими до уваги.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що відсутність бюджетних коштів та неперерахування їх відповідачу органами державного казначейства України не виправдовує невиконання обов'язків відповідачем та не є підставою для звільнення його від здійснення розрахунків з позивачем.

До того ж у разі відсутності коштів для розрахунків, відповідач повинний був призупинити виконання умов договору з моменту виявлення відсутності коштів для оплати поставленого ПАК-ДЗК, а не приймати його за відповідною видатковою накладною.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Юліус проти України» від 18.10.2005 та постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі № 11/446, яка відповідно до ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень України.

Не заслуговують на увагу і посилання скаржника на те, що він не використовує придбаний у позивача ПАК-ДЗК, оскільки останній не пройшов державну експертизу внаслідок відсутності коштів для її проведення, так як названий факт ніяким чином не впливає та й не може вплинути на обов'язок відповідача виконати свої зобов'язання за укладеним договором щодо своєчасної і в повної оплати отриманого від позивача ПАК-ДЗК, оскільки доказів поставлення підприємством неякісного товару в матеріалах справи не міститься та таких доказів скаржником, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, суду не надано.

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги, що відповідач ані в строк до 31.12.2013 (включно), ані до сьогоднішнього часу не виконав свої зобов'язання за спірним договором щодо повної оплати отриманого товару та має заборгованість з його оплати в сумі 30 000,00 грн., то відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, апеляційний господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 30 000,00 грн. основного боргу, з огляду на обґрунтованість, доведеність та правомірність таких вимог.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 973,97 грн. та втрат від інфляції у розмірі 6 750,00 грн., апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши надані позивачем розрахунки втрат від інфляції та 3% річних, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вказані розрахунки складені вірно та відповідно до вимог чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ДП «Українські спеціальні системи» в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 973,97 грн. та втрат від інфляції у розмірі 6 750,00 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 3 413,47 грн., апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 546 ЦК України одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно з ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Пунктом 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 роз'яснено, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

У п. 7.1. договору сторони передбачили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором, тобто умови договору не містять погодження сторін щодо застосування штрафних санкцій у вигляді сплати пені з встановленням її конкретного розміру за прострочення виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання.

Також, п. 2.2. вищевказаної постанови Пленуму ВГСУ роз'яснено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім ч. 2 ст. 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій, а тому до правовідносин сторін названі норми матеріального права застосовані бути не можуть, так як відповідач має перед позивачем виключно грошове зобов'язання.

Крім цього, обрахування пені у відсотках, визначених обліковою ставкою НБУ, на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України також є незаконним, оскільки дана норма не визначає розмір штрафних санкцій, а лише встановлює порядок їх обчислення, а ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, оскільки умови договору не містять погодження сторін щодо застосування штрафних санкцій у вигляді сплати пені з встановленням її конкретного розміру за прострочення виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання та враховуючи, що цей розмір не визначений і законом, зокрема, ч. ч. 2, 6 ст. 231 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», то колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання задоволені бути не можуть.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 16.04.2013 у справі № 26/093-12.

Відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України при частковому задоволенні позову судові витрати по справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, позовні вимоги підлягають задоволенню на 91,70 % (позов заявлений на 41 137,44 грн. з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, а підлягає задоволенню на 37 723,97 грн.), то відповідач повинний відшкодувати позивачеві 1 675,36 грн. понесених судових витрат на сплату судового збору за подання позову.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що при ухваленні судового рішення місцевий суд помилково задовольнив позовні вимоги в частині стягнення пені та, як наслідок цього, здійснив неправильний розподіл судових витрат між сторонами у справі, то оскаржене рішення підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга Управління Держземагенства у м. Одесі Одеської області частковому задоволенню.

Керуючись cm. cm. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Управління Держземагенства у м. Одесі Одеської області - задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Одеської області від 23 березня 2015 року - частково скасувати, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позовні вимоги Державного підприємства «Українські спеціальні системи» - задовольнити частково.

Стягнути з Управління Держземагенства у м. Одесі Одеської області на користь Державного підприємства «Українські спеціальні системи» 30 000,00 грн. основного боргу, 6 750,00 грн. - втрат від інфляції, 973,97 грн. - 3% річних та 1 675,36 - понесених витрат на сплату судового збору за подання позову .

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.»

3. Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням реквізитів сторін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 26.05.2015 року.

Головуючий суддя Головей В.М.

Судді Шевченко В.В.

Ярош А.І.