Ухвала

від 21.05.2015 по справі 826/2601/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2601/15 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Костюченка М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кепітел-Консалт» Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання неправомірними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2015 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Згідно до частини четвертої ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до частини першої ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що така скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 30 грудня 2014 року між відповідачем, як органом державної податкової служби, та позивачем, як платником податків, укладено договір № 1 про визнання електронних документів, предметом якого є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість (ПДВ) та інших звітних податкових документів), поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу державної податкової служби засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу.

02 лютого 2015 року позивачем до відповідача подано податкову декларацію з ПДВ за листопад 2014 року та додаток 5 до неї «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5)» за листопад 2014 року, а також податкову декларацію з ПДВ за грудень 2014 року разом із додатком 5 до неї «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5)» за грудень 2014 року. Факт направлення вказаних декларацій та додатків до них контролюючому органу в електронному вигляді підтверджується наявними у матеріалах справи квитанціями № 2.

Зокрема, у квитанціях зазначено, що документи (податкові декларації з ПДВ за листопад та грудень 2014 року разом із додатками 5 до них) доставлено контролюючому органу.

Водночас, у матеріалах справи міститься копія листа Головного управління ДФС у місті Києві від 16 лютого 2015 року № 2632/10/26-15-15-01-48, зі змісту якого вбачається, що:

- податкова декларація позивача з ПДВ за листопад 2014 року (№ 9073971855 від 22 грудня 2014 року) вважається неподаною, про що позивач повідомлений листом від 25 грудня 2014 року № 64336/10/26-55-15-0-10;

- податкова декларація позивача з ПДВ за грудень 2014 року (№ 9078815930 від 20 січня 2015 року) вважається неподаною, про що позивача повідомлено листом від 23 січня 2015 року № 3296/10/26-55-15-0-10.

Разом з тим, у вказаних листах відповідачем не наведено причину такої відмови, що є неприпустимим.

За таких умов, Головним управління ДФС у місті Києві вказано відповідачу на неприпустимість безпідставної відмови у прийняті податкової звітності та зобов'язано його притягнути винних осіб до відповідальності, а також вжити відповідних заходів щодо недопущення порушень у подальшому.

Разом з тим, відповідач листом від 04 лютого 2015 року № 7136/10/26-55-15, зазначив, що подана позивачем податкова звідність не вважається податковою декларацію у зв'язку з невідповідністю її заповнення.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку контролюючого органу та з метою їх відновлення суб'єкт господарської діяльності звернувся за захистом до суду.

Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не зазначено, як саме порушення норм чинного законодавства допущено позивачем, а тому дії відповідача щодо невизнання податкової звітності позивача (податкових декларацій з ПДВ за листопад та грудень 2014 року, додатків 5 до них) є протиправними.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Порядок подання податкової декларації до органів державної податкової служби регулюється статтею 49 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 49.8 статті 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби.

Імперативний характер наведеної норми означає, що податковий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію, подану платником податків в один із способів, передбачених пунктом 49.3 статті 49 Податкового кодексу України (особисто або через представника, поштою чи засобами електронного зв'язку).

Практична реалізація процедури прийняття податкової декларації визначається пунктами 49.8 та 49.9 статті 49 Податкового кодексу України.

Як передбачено нормою абзацу 1 пункту 49.9 статті 49 Податкового кодексу України, за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання органом державної податкової служби.

Згідно з пунктом 49.8 статті 49 Податкового кодексу України під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Отже, процедура прийняття податкової декларації полягає у вчиненні посадовою особою податкового органу фактичних дій із: 1) перевірки наявності та достовірності заповнення обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 Податкового кодексу України; 2) реєстрації податкової декларації у день її отримання органом державної податкової служби.

При цьому, як встановлено пунктом 49.10 статті 49 Податкового кодексу України, відмова посадової особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо), забороняється.

Водночас Податковим кодексом України передбачені спеціальні наслідки подання платником податків податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України. У такому разі на підставі пункту 49.11 статті 49 Податкового кодексу України орган державної податкової служби зобов'язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

Натомість, замість письмового повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації платника податків останньому направлено лист, у якому повідомлено, що у відповідності до п. 48.7 ст.48 Податкового кодексу України, податкова звітність складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією.

У свою чергу, згідно з п. 49.12 ст. 49 Податкового кодексу України, у разі отримання відмови органу державної податкової служби у прийнятті податкової декларації платник податків має право: подати податкову декларацію та сплатити штраф у разі порушення строку її подання; оскаржити рішення органу державної податкової служби у порядку, передбаченому статтею 56 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що стадія прийняття податкової декларації органом державної податкової служби є, по суті, формальним рівнем податкового контролю, під час якого працівник податкового органу здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками. При цьому підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю є такі дефекти її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку.

Однак, виявлені податковою інспекцією недоліки спірної податкової декларації не відповідають наведеним критеріям та не є перешкодою для формування показників податкової звітності та їх подальшої перевірки податковим органом.

Приймаючи до уваги встановлені обставини, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що оскаржене рішення відповідача не відповідають вимогам ст. 19 Конституції України, ст.ст. 48-49 Податкового кодексу України.

Згідно із частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Твердохліб В.А.

Бужак Н.П.