Ухвала

від 21.05.2015 по справі 826/1030/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1030/15 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Костюченка М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТЕЛІТ» до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2015 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем проведено документальну виїзну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Астеліт» (код ЄДРПОУ 22859846) з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість при проведені взаєморозрахунків з ТОВ «Ліберком» (код ЄДРПОУ 37814453) за період з 08.08.2011 року по 30.06.2014 року. В результаті чого складено акт від 28.10.2014 №53/28-10-42-10/22859846.

В ході перевірки встановлено наступні порушення, а саме: п.138.1, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.6, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі - ПК України), в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток у сумі 1 527 310 грн; п. 198.3, п. 198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 305 462 грн.

Керуючись висновками акту перевірки, відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення - рішення: №0002894201 від 12.11.2014, яким було донараховано податок на додану вартість на суму 305 462 грн, а також нараховано штрафні санкції на суму 152 731 грн; №0002904201 від 12.11.2014, яким було зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток в розмірі 1 527310 грн.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення суб'єкт господарської діяльності звернувся за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно задекларовано суми по податку на додану вартість та по податку на прибуток підприємств, за операціями з ТОВ «Ліберком», а відтак податкові повідомлення - рішення №0002894201, №0002904201 є протиправними та підлягають скасуванню.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів на спростування висновків суду першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне вказати на наступне.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

З метою підтвердження фактів виконання сторонами своїх договірних зобов'язань за договором позивачем були надані суду наступні копії первинних документів.

Так, з наданих первинних документів вбачається, що TOB «АСТЕЛІТ» є оператором телекомунікації, який на підставі отриманих ліцензій надає послуги мобільного зв'язку на території всієї України.

Не маючи власних пунктів продажу, власного торгового персоналу, який би міг належним чином обслуговувати абонентів TOB «Астеліт», останній здійснює пошук та підключення абонентів, обслуговування абонентів та реалізацію засобів оплати послуг зв'язку, а саме: скретч карток та початкових пакетів через мережу дилерів, з якими TOB «Астеліт» має відповідні договірні відносини, що є звичайною практикою для мобільних операторів як в Україні, так і у всьому світі.

Одним з таких дилерів певний час була і компанія TOB «Ліберком» за договором №AS 11UPA1601 від 01.04.2011 (Договір).

Згідно з Договором:

TOB «Астеліт» поставляє контрагенту, а контрагент приймає та оплачує телекомунікаційну продукцію для підключення нових абонентів та оплати послуг діючих абонентів, а саме: початкові пакети, скретч-карти, модеми тощо для їх подальшої реалізації кінцевим споживачам.

Контрагент надає TOB «Астеліт» послуги, зокрема, здійснює пошук потенційних абонентів з метою їх подальшого підключення до телекомунікаційної мережі товариства шляхом укладення договору про надання телекомунікаційних послуг, надає абонентам інформацію про послуги TOB «Астеліт», зацікавлює споживачів у придбанні телекомунікаційних послуг та надає інші послуги.

На реалізацію укладеного договору TOB «Астеліт» відвантажив TOB «Ліберком» на умовах передоплати скретч картки та стартові пакети на суму 200 180 556 грн 25 коп., в т. ч. ПДВ 31 400 908 грн 47 коп. та збору до ПФ 11 775 105 грн 43 коп., та отримав оплату за цю продукцію від TOB «Ліберком» на свій банківський рахунок, що підтверджено відповідними виписками банку відповідно до Договору за період з листопада 2011 року по вересень 2013 року.

Фактична передача проданої продукції від TOB «Астеліт» до TOB «Ліберком» підтверджується видатковими накладними, довіреностями, які були надані Податковому органу в ході перевірки.

Таким чином, за листопад 2011 року - вересень 2013 року відвантажено TOB «Ліберком» скретч-карток та початкових пакетів на загальну суму 200 180 556 грн 25 коп., з яких абоненти придбали та активували скретч-карток на загальну суму 192 271 205 грн, в тому числі 20% ПДВ і 7,5% збору до ПФ.

На відповідні суми поповнень абонентами TOB «Астеліт» надавало телекомунікаційні послуги своїм абонентам. Цей факт не заперечується контролюючим органом. При цьому TOB «Ліберком» Товариством «Астеліт» було видано податкові накладні.

Що стосується включення сум ПДВ до податкового кредиту та віднесення до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, за згідно Договору TOB «Ліберком» надавав TOB «Астеліт» послуги, зокрема, до його обов'язків відносилося здійснення пошуку потенційних абонентів з метою їх подальшого підключення до телекомунікаційної мережі Товариства шляхом укладення договору про надання телекомунікаційних послуг, надання абонентам інформації про послуги TOB «Астеліт», зацікавлення споживачів у придбанні телекомунікаційних послуг, популяризація послуг, забезпечення наявності у пунктах продажу асортименту товарів, необхідних для задоволення потреб споживачів/абонентів TOB «Астеліт», контроль відповідності інформації, що міститься на товарі, діючим умовам надання послуг, та у разі змін умов, вжиття заходів для забезпечення споживачів актуальною інформацією, здійснення інших дій та надання інших послуг.

За результатом надання послуг у кожному звітному місяці уповноваженими особами сторін Договору відповідно до вимог законодавства складалися первинні документи - Акти про надані послуги. Суми ПДВ від отриманих послуг були включені до податкового кредиту TOB «Астеліт» на підставі податкових накладних, які належним чином були зареєстровані TOB «Ліберком» в реєстрах виданих та отриманих податкових накладних та в Єдиному реєстрі податкових накладних. Розрахунків коригувань податкових зобов'язань до раніше виданих податкових накладних постачальник не виписував, про що свідчать реєстри отриманих податкових накладних за період договірних відносин. Розбіжностей даних податкових накладних та ЄРПН на дату перевірки не було. Розбіжностей реєстрів виданих та отриманих податкових накладних на дату перевірки TOB «Астеліт» не існувало. Інформації про наявність актів перевірки та повідомлень-рішень щодо коригування податкового зобов'язання з ПДВ TOB «Ліберком» не отримувало.

Окрім того, дослідивши матеріали справи та підсумовуючи вище викладене судова колегія дійшла висновку, що податкові накладні, які містяться в матеріалах справи мають усі реквізити згідно Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення», а самі первинні документи відповідають положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Наказ Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88.

Посилання апелянта на протоколи допиту ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які на його думку, є доказом відсутності реального виконання спірних господарських операцій, підлягають відхиленню, з огляду на наступне.

Згідно частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Перелік засобів (джерел доказів) доказування є вичерпним.

Так, відповідно до частини четвертої ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Відтак, за умов відсутності вироку суду щодо директорів товариств-контрагентів позивача та їх працівників,за період взаємовідносин позивача з контрагентом до 10.12.2013 (час відчудження часток контрагента ОСОБА_2, та ОСОБА_3О.),колегія суддів позбавлена можливості прийняти до уваги посилання відповідача на вчинення такими особами певних незаконних дій.

Водночас, без підставним є посилання податкового органу на наявність вироку Печерського районного суду від 01.04.2014 щодо ОСОБА_2, якого визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою ст. 205 Кримінального кодексу України, з огляду на наступні обставини.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується учасниками судового процесу, 10.12.2013 ОСОБА_4 будучи на посаді директора ТОВ «Ліберком», представляючи інтереси засновників вказаного підприємства - ТОВ «Вен Інвестментс» на підставі протоколу позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Вен Інвестментс» №04/13 від 10.12.2013, склала та підписала протокол загальних зборів учасників ТОВ «Ліберком» №14/13 від 10.12.2013 та договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Ліберком», згідно яких підприємство було продано громадянам України ОСОБА_2 та ОСОБА_3, і директором підприємства призначено ОСОБА_3

Відтак, враховуючи те, що період протягом якого позивач здійснював господарські відносини з ТОВ «Ліберком» передував продажу частки у статутному капіталі останнього, а саме з листопада 2011 року по вересень 2013 року, посилання контролюючого органу на судовий вирок щодо особи, яка не причетна до взаємовідносин між ТОВ «Астеліт» та ТОВ «Ліберком», є хибними.

Окрему увагу слід звернути на те, що для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення правовідносин товариство-контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

Окрім того, судова колегія не приймає до уваги посилання відповідача на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ліберком»» №1735/26-55-22-08/37814456, з тих підстав, що він є носіям певної інформації, яка є суто суб'єктивною думкою контролюючого органу і висновки викладені у ньому не мають доказової сили у даному спорі за відсутності доведення факту нереальності господарської операції.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що порушують охоронювані законом права та інтереси позивача, а тому, підлягають скасуванню.

Згідно із частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб

.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.