Ухвала

від 26.05.2015 по справі 286/2697/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №286/2697/14-ц Головуючий у 1-й інст. Смиковська Л. О. (Овруцький р/с)

Категорія 20 Доповідач Заполовський В. Й.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Заполовського В.Й.,

суддів: Забродського М.І., Шевчук А.М.,

за участю секретаря судового засідання Кучерявого О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Кушнерчук Ольга Миколаївна про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок недійсним, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 05 листопада 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2014 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_5 звернувся до суду з даним позовом.

В обґрунтування позову зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_6 Останній на праві власності належала квартира АДРЕСА_1. Протягом всього строку з дня смерті матері він вважав, що вона подарувала належне їй житло своїй дочці, а його сестрі - ОСОБА_2, тому не звертався за прийняттям спадщини.

У травні 2014 року він дізнався, що мати нотаріально посвідченою довіреністю уповноважила ОСОБА_2 подарувати своєму онукові ОСОБА_7 належне їй житло і землю. Проте 08 серпня 2012 року, тобто через 2 роки після смерті матері, сестра ОСОБА_2 на підставі довіреності відчужила спірну квартиру своєму чоловікові - ОСОБА_3 шляхом укладення договору купівлі-продажу. Разом з цим було відчужено і земельні ділянки, право власності на які були оформлені також на підставі згаданої довіреності, тобто вже після смерті ОСОБА_6

За наведених обставин, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири і земельних ділянок, укладений 08.08.2012 року між його сестрою ОСОБА_2, яка діяла від імені ОСОБА_6, та ОСОБА_3

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 05 листопада 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5. подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Зокрема зазначає, що позивач в силу ч.3 ст. 1268 ЦК України є таким, що прийняв спадщину, оскільки на час відкриття спадщини проживав разом зі спадкодавцем ОСОБА_6 і протягом шестимісячного строку не заявив про відмову від спадщини. Крім того вважає, що судом не досліджувалося питання в який спосіб отримано право власності на земельну ділянку ОСОБА_6 на підставі державних актів на право власності на землю, виданих 03.05.2012 року, якщо на той час минуло два роки після її смерті.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах визначених ст. 303 ЦПК України колегія суддів визнає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреність є письмовий документ, що видається особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до ст. 248 ЦК України, представництво за довіреністю припиняється у разі, зокрема, смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків.

Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, судове рішення теж не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановив суд та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1, яка складала 2/5 частини вказаного житлового будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Волянською сільською радою Старосамбірського району Львівської області НОМЕР_1 (а.с. 5).

За життя, а саме 15 серпня 2009 року ОСОБА_6 уповноважила ОСОБА_2 подарувати своєму онукові ОСОБА_7 на умовах та на її розсуд належну (ОСОБА_6.) спірну квартиру або продати за ціну і на умовах на її розсуд згадану квартиру, шляхом надання довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Львівської області Кульчицьким А.І (а.с. 4). Довіреність видана строком на три роки і дійсна до 15 серпня 2012 року.

08 серпня 2012 року ОСОБА_2, яка діяла за довіреністю від імені ОСОБА_6, уклала із ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири, що складає частину житлового будинку та земельних ділянок, за умовами якого продавець передає у власність, а покупець набуває у власність на умовах цього договору квартиру №1, що складає 2/5 частини жилого будинку та земельні ділянки: площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; площею 0,0242 га, кадастровий номер НОМЕР_3 для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться в АДРЕСА_2 (а.с. 3).

Оскаржуючи даний договір купівлі - продажу та звертаючись до суду з позовом про визнання його недійсним позивач обґрунтовуючи позов посилався на те, що довіреність на підставі якої ОСОБА_2 уклала вказаний договір припинила свою дію, оскільки на момент його укладення ОСОБА_6 вже була померлою.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції визнав, що оспорюваним правочином права позивача не порушені і він не є належним позивачем по справі.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Так, відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відповідно до статей 215, 216 ЦК України, пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Тобто, чинне цивільно-процесуальне законодавство передбачає захист у судовому порядку лише порушених (невизнаних) прав. Вимога про визнання правочину недійсним може бути пред'явлена лише особою, права якої порушено внаслідок такого правочину.

Саме така обов'язкова для всіх судів правова позиція Верховного Суду України викладена в ухвалі від 03.09.2014 року у справі №6-84цс14 та в ряді інших справ.

Як свідчать матеріали справи, позивач, не являючись стороною правочину та заявляючи до суду вимогу про визнання правочину недійсним, доказів про порушення його прав внаслідок такого правочину не надав. Зокрема беззаперечливих доказів про те, що на час відкриття спадщини ОСОБА_6 він проживав разом з нею та про те, що про наявність спадкового майна він дізнався у травні 2014 року не надав, як і не надав доказів про те, що він прийняв спадщину шляхом подання заяви нотаріусу.

Відтак посилання позивача, що на час відкриття спадщини ОСОБА_6 він проживав разом з нею та, що про наявність спадкового майна він дізнався у травні 2014 року є безпідставними, оскільки належних доказів на підтвердження даного факту позивач суду не надав та матеріали справи таких доказів не містять.

Разом з тим, про факт не звернення із заявою про прийняття спадщини позивач підтвердив у позовній заяві (а.с.1).

Не надав позивач таких доказів і суду апеляційної інстанції, на розгляд справи не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про її розгляд.

Відтак, доводи позивача про те, що він як спадкоємець померлої відповідно до ст. 3 ЦПК України, ст. 15 ЦК України має право на такий позов, не підтверджені матеріалами справи та суперечать положенням ст. 60 ЦПК України.

Водночас, висновок суду першої інстанції про те, що права та інтереси позивача оспорюваним договором не порушено грунтується на наявних у справі доказах та нормах закону, що регулюють спірні правовідносини.

Тому, правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у суду не було.

Доводи, викладені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі висновків суду не спростовують, є необґрунтованими та такими, що не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і підстави для його зміни або скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 05 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з днів набрання нею законної сили.

Головуючий Судді