Рішення

від 21.05.2015 по справі 910/6916/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2015Справа №910/6916/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОІНВЕСТБУД-К»

до Публічного акціонерного товариства «Банк Форвард»

про визнання договору недійсним в частині

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Головко О.І.;

від відповідача: Носач Д.Л., Білан А.М.;

вільний слухач: Ященко Д.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОІНВЕСТБУД-К» (далі -позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Форвард» (далі -відповідач) про визнання недійсним пункту 7.6. договору оренди 53/100 частини нежитлового приміщення, посвідченого 26.04.2013 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Забігайло Л.П., зареєстрованого в реєстрі за № 569.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що умови пункту 7.6. договору суперечать нормам чинного законодавства України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.03.2015 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 06.04.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У судовому засіданні 06.04.2015 р. представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що сторони фактично погодили передбачені договором умови, тим самим досягли згоди щодо можливості та процедури дострокового одностороннього розірвання договору відповідачем (відмови від договору в повному обсязі) та з правом останнього зменшити строк договору.

У судовому засіданні 06.04.2015 р. оголошувалась перерва до 07.05.2015 р.

09.04.2015 р. через загальний відділ діловодства суду представник відповідача подав доповнення до відзиву, в яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 07.05.2015 р. оголошувалась перерва до 21.05.2015 р.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представники відповідача заперечили проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 21.05.2015 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.04.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОІНВЕСТБУД-К» та Публічним акціонерним товариством «Банк Руский Стандарт» укладено договір оренди 53/100 частини нежитлового приміщення, умовами якого передбачено, що позивач зобов'язується передати відповідачеві в тимчасове користування (оренду), а відповідач прийняти в тимчасове платне користування частину нежитлового приміщення загальною площею 182, 30 кв.м., ідентифіковане у поверховому плані, підписаному сторонами, розташоване на 1 (першому) поверсі будівлі, що складає 53/100 групи приміщень № 65, 80, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, буд. 45, за визначену в даному договору плату.

Відповідно до 1.2. змін та доповнень до статуту Публічного акціонерного товариства «Банк Руский Стандарт», погодженого Національним банком України 30.09.2014 р., ПАТ «Банк Форвард» на підставі рішення єдиного акціонера ПАТ «Банк Руский Стандарт» № 3 від 19.08.2014 про зміну найменування Публічного акціонерного товариства «Банк Руский Стандарт» на Публічне акціонерне товариство «Банк Форвард», є правонаступник всіх прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства «Банк Руский Стандарт», який в свою чергу був правонаступником всіх прав та обов'язків, Відкритого акціонерного товариства «Банк Руский Стандарт» на підставі рішення Загальних зборів акціонерів від 20.11.2009 р. (протокол № 5) про зміну найменування Відкритого акціонерного товариства «Банк Руский Стандарт» на Публічне акціонерне товариство «Банк Руский Стандарт».

Згідно п. 1.2. договору, сторони домовились, що вартість приміщення з урахуванням індексації складає 1 400 000, 00 грн.

Даний договір набирає чинності з моменту його укладення і діє по 30.04.2018 р. (п. 2.1 договору).

Умовами п. 3.1.1. договору визначено, що позивач зобов'язується 01.05.2013 р. передати відповідачу приміщення в оренду шляхом підписання відповідного акту прийому-передачі.

Відповідно до п. 7.6. договору, відповідач має право зменшити строк договору, зазначений в п. 2.1. договору, або розірвати даний договір (відмовитись від договору в повному обсязі) в односторонньому порядку, попередивши про таке розірвання позивача не менше ніж за 60 (шістдесят) днів до передбачуваної дати зміни або розірвання даного договору.

26.04.2013 р. договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Забігайло Л.П. та зареєстровано в реєстрі за № 569.

01.05.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОІНВЕСТБУД-К» та Публічним акціонерним товариством «Банк Руский Стандарт» підписано акт прийому-передачі приміщення, відповідно до умов якого сторони склали даний акт про наступне:

Відповідно до умов договору оренди частини нежитлового приміщення від 26.04.2015 р., позивач передав відповідачу в користування (оренду) частину нежитлового приміщення загальною площею 182, 3 кв.м., ідентифіковану в Додатку № 1 до договору, розташовану на 1 (першому) поверсі будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, буд. 45.

Так, листом від 30.05.2014 р. № 22/3-05-2799 відповідач повідомив позивача, що у зв'язку з нестабільною економічною ситуацією в країні відповідач припиняє відносини по договору оренди 53/100 частини нежитлового приміщення від 26.04.2013 р. та розриває його з 31.07.2014 р.

Позивач листами від 05.06.2014 р. № 05/06-1, від 04.07.2014 р. № 04/07-1, від 28.07.2014 р. № 28/07-1 надав відповідь на зазначений вище лист відповідача, в якому повідомив, що не дає свої згоди на дострокове розірвання договору оренди 31.07.2014 р. та договір оренди продовжує свою дію і сторони зобов'язуються виконувати свої зобов'язання.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що оскільки умови пункту 7.6. договору оренди 53/100 частки нежитлового приміщення, посвідченого 26.04.2013 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Забігайло Л.П., зареєстрованого в реєстрі за № 569, передбачають розірвання договору оренди в односторонньому порядку, не відповідають вимогам закону, а саме імперативним приписам ст. 291 Господарського кодексу України, тому п. 7.6. договору підлягає визнанню недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно статтей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України, встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Частиною 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, згідно положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

Так, згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 784 Цивільного кодексу України, наймач має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

1) наймодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі;

2) наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі.

Згідно ст. 291 Господарського кодексу України, одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди.

Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Так, відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні судові акти щодо розірвання договору оренди 53/100 частини нежитлового приміщення від 26.04.2013 р., тож останній є чинним на даний час.

За таких обставин, враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, що умови п. 7.6. договору, які передбачають розірвання договору оренди в односторонньому порядку, суперечать нормам чинного законодавства України.

Отже, на момент вчинення правочину сторонами не дотримано вимог ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене вище, положення норм чинного законодавства України та приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОІНВЕСТБУД-К» про визнання недійсним пункту 7.6. договору оренди 53/100 частки нежитлового приміщення, посвідченого 26.04.2013 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Забігайло Л.П., зареєстрованого в реєстрі за № 569 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Витрати зі сплати судового збору згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОІНВЕСТБУД-К» задовольнити.

2. Визнати недійсним пункт 7.6. договору оренди 53/100 частки нежитлового приміщення, посвідченого 26.04.2013 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Забігайло Л.П., зареєстрованого в реєстрі за № 569.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк Форвард» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 105, ідентифікаційний код - 34186061) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОІНВЕСТБУД-К» (02002, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, буд. 3, ідентифікаційний код - 34874918) 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. - судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 26.05.2015 р.

Суддя Бондарчук В.В.