Постанова

від 14.05.2015 по справі 907/1151/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2015 р. Справа № 907/1151/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Дубник О.П.

Скрипчук О.С.

розглянувши апеляційні скарги Свалявської міської ради Закарпатської області м.Свалява та ОСОБА_2 с. Стройне

на рішення господарського суду Закарпатської області від 13.01.2015 р.

у справі № 907/1151/14

за позовом: Свалявської районної спілки споживчих товариств м. Свалява

до відповідача: Свалявської міської ради м. Свалява

третя особа-1, без самостійних вимог

на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2, с. Стройне

Свалявского району

третя особа-2, без самостійних вимог

на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3, м. Свалява

третя особа-3, без самостійних вимог

на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_4, с. Драчино

Свалявського району

про визнання недійсним акту органу місцевого самоврядування

за участю представників сторін від:

позивача: не зявився;

відповідача: Бамбушкар Є.С. - за довіреністю №334/02-9 від 04.03.2015 р.;

від третьої особи-1: Вакула Ю.І. - згідно ордеру серії ЗР № 15971 від 19.03.2015 р.

від третіх осіб -2,3: не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 13.01.2015 р. (суддя Бобрик Г.Й.) позов задоволено. Рішення Свалявської міської ради від 11.11.2014 р. за № 1063 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" визнано недійсним. Стягнуто зі Свалявської міської ради на користь Свалявської районної спілки споживчих товариств суму 1 218,00 грн. на відшкодування витрат по оплаті судового збору.

Загалом, враховуючи й інші обставини спору, суд першої інстанції оскаржуване рішення мотивував тим, що відповідачем всупереч ч.2 ст. 149 Земельного кодексу України, припинено право постійного землекористування позивача на частину земельної ділянки без письмової згоди останнього.

На вказане рішення до Львівського апеляційного господарського суду 09.02.2015 р. від Свалявської міської ради надійшла від відповідача апеляційна скарга, яка загалом мотивована тим, що оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування на підставі повноважень, наділених відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» припинено право постійного користування землею позивача, оскільки спірна частина земельної ділянки використовувалася не за цільовим призначенням, а також з урахуванням того, що на такі земельній ділянці перебувають об'єкти нерухомого майна, яке у встановленому законодавством порядку зареєстроване за фізичними особами ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 У зв'язку із цим, апелянт вважає, що його дії по припиненню права постійного землекористування позивача узгоджуються із ч.1 ст. 120 Земельного кодексу України, якою передбачено таке припинення у разі зміни власника нерухомого майна, яке знаходиться на такій земельній ділянці.

Ухвалою апеляційного суду у межах даної справи від 05.03.2015 р. за ініціативою суду, залучено до розгляду як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - фізичних осіб ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Також, не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, третьою особою ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, яка ухвалою від 06.04.2015 р. прийнята до спільного розгляду з апеляційною скаргою відповідача та задоволено клопотання про звільнення її від сплати судового збору згідно п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Підставою подання апеляційної скарги загалом стали ті ж обставини та підстави, які зазначені у апеляційній скарзі відповідача.

У відзивах на апеляційні скарги, позивачем загалом зазначено те, що апелянтами довільно тлумачаться ч.1 ст.120 Земельного кодексу України та ст. 377 ЦК України, якими передбачається лише можливість переходу на підставі цивільно-правових угод права власності на землю та права користування земельною ділянкою на підставі договору оренди при переході права власності на будівлю чи споруду. При цьому, норми чинного законодавства, на думку позивача, не передбачають можливості автоматичного переходу права на землю у разі зміни власника будівлі, яка на такій знаходиться. Також, позивачем у відзивах на апеляційні скарги зазначено, що у відповідності до ч.2 ст. 149 Земельного кодексу України можливо припинити право постійного користування землею на підставі рішення органу місцевого самоврядування у даному разі, лише на підставі заяви такого користувача, яка до місцевої ради не подавалася.

Крім цього, апелянтом подано 09.04.2015 р. та 23.04.2015 р. клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення пов'язаних із даною справою інших справ, а також клопотання від 13.05.2015 р. про скасування оскаржуваного рішення і припинення провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмету спору та непідсудністю даного спору господарським судам.

Клопотання про зупинення провадження у справі мотивовані ним, що у провадженні Свалявського районного суду перебуває цивільна справа № 306/818/15-ц за позовом ОСОБА_2 до Свалявської районної спілки споживчих товариств за участю третьої особи - Свалявської міської ради, про визнання припиненим з 25.10.2010 р. (дати державної реєстрації права власності на торговий павільйон) права постійного користування землею Свалявського районного споживчого товариства в частині земельної ділянки, яка перебуває під таким павільйоном, а у провадженні Львівського апеляційного господарського суду перебуває справа № 907/695/14 за апеляційною скаргою фізичної особи ОСОБА_2 на попереднє рішення господарського суду Закарпатської області у вказаній справі від 25.09.2014 р. за позовом Свалявської райспоживспілки до Свалявської міської ради про визнання недійсним рішення від 20.05.2014 р. № 935 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою». Предметом спору у даній справі є аналогічного змісту та за аналогічних підстав рішення сесії ради як і у даній справі, про позбавлення права постійного користування не частиною земельної ділянки, яка перебуває під будівлями і спорудами інших осіб, а усією земельною ділянкою площею 0,45 га у АДРЕСА_1.

Вказаним рішенням суду першої інстанції від 25.09.2014 р. у такій справі задовольнив вимоги позивача і визнав недійсним рішення органу місцевого самоврядування.

Зазначені клопотання третьої особи про зупинення провадження у справі є необґрунтованими, тому не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Зокрема, відповідно до ч.1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення згідно ч.ч.3 та 4 ст. 35 ГПК України

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Такої ж правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України у п.3.16 постанови пленуму № 18 від 26.12.2011 р. з наступними змінами і доповненнями.

Таким чином, зважаючи на те, що предметом судового розгляду із попередньої справи Свалявського районного суду є припинення права постійного користування саме за позовом фізичної особи ОСОБА_2 як власника об'єкту нерухомого майна, яке знаходиться на частині спірної земельної ділянки, а не за позовом іншої особи - органу місцевого самоврядування. Прийняття будь-яких рішень у вказаній і у даній справах будь-яким чином не вплине зібрання, подання і оцінку доказів у даній справі та відповідно на остаточне рішення із даного спору.

Аналогічно, не впливає на правильність та об'єктивність прийняття рішення у даній справі, рішення із іншої справи апеляційного господарського суду, оскільки предметом у ньому є інше (попереднє) рішення органу місцевого самоврядування та іншої площі земельної ділянки.

Щодо клопотань про припинення провадження, вони колегією апеляційного суду також відхиляються, враховуючи таке.

У відповідності до ст.125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Таким чином, судом апеляційної інстанції приймається до уваги той факт, що для виникнення права на землю у третьої особи - ОСОБА_2 необхідно здійснити її державну реєстрацію, яка передбачає вчинення ряд активних дій та прийняття рішень органом місцевого самоврядування, передбачених чинним земельним та іншим законодавством, а тому, твердження апелянта про відсутність спору у зв'язку із автоматичними припиненням права постійного користування на землю внаслідок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, які знаходяться на такій земельній ділянці, є безпідставними.

У даному разі, такий висновок не суперечить висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові із конкретної справи від 11.02.2015 р., на які посилається апелянт у клопотанні про припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України, оскільки дійсно, згідно ч.1 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Проте, таке право необхідно ще реалізувати, тобто, вчинити дії по виділенні такої земельної ділянки в натурі згідно із ст. ст. 123-126 чи 127-128 Земельного кодексу України з подальшим здійсненням державної реєстрації такого права, як зазначалося вище.

Щодо непідсудності спору господарським судам, то апеляційною інстанцією звертається увага на те, що реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору ст. 1 ГПК України підвідомчі господарським судам.

Таких висновків притримується Вищий господарський суд України у п.1.2.2 постанови пленуму № 6 від 17.05.2011 р. із наступними змінами і доповненнями.

Присутні у судовому засіданні, яке здійснювалося у відповідності до ст.. 74-1 ГПК України у режимі відео конференції, представники третьої особи ОСОБА_2 та відповідача - Свалявської міської ради, підтримали доводи і клопотання, викладені у апеляційних скаргах і письмових клопотаннях, просили оспорюване рішення скасувати, прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

Інші представники учасників судового розгляду у судове засідання не зявилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засіданні у режимі відеконференції.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, 11.11.2014 р. рішенням XIII сесії VI скликання Свалявської міської ради № 1063 Свалявській районній спілці споживчих товариств припинено право постійного користування на частину земельної ділянки площею 0,0050 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що перебуває у користуванні згідно державного акту на право постійного користування серії НОМЕР_1 від 28.12.1995 р. у зв'язку з набуттям права власності на майно громадянами ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, яке розміщено на вказаній площі та рекомендовано Свалявській районній спілці споживчих товариств переоформити право користування земельною ділянкою, що перебуває у постійному користуванні Свалявської райспоживспілки у зв'язку із зміною площі займаної ділянки.

Свалявській районній спілці споживчих товариств земельну ділянку на існуючій території колгоспного ринку в м. Свалява на вул. Київській, 10 площею 0,45 га рішенням Свалявської міської ради від 22.12.1995 р "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель підприємств, організацій та надання дозволу на виготовлення і видачу державних актів на право постійного користування землею" було виділено для розміщення колгоспного ринку та складських приміщень. Право постійного користування Свалявською райспоживспілкою даною земельною ділянкою посвідчено державним актом серії НОМЕР_1, виданим 28.12.1995 р. Свалявською міською радою, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 34/90.

Крім цього, рішенням виконавчого комітету Свалявської міської ради № 310 від 15.07.2004 р. позивачу видано свідоцтво про право власності на будівлю ринку, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Таким чином, відповідач своїм рішенням від 11.11.2014 р. припинив право постійного користування позивача на частину земельної ділянки площею 0,0050 га, що передана вищеназваним рішенням ради та на підставі якого було видано державний акт.

Приймаючи постанову із даного спору, судовою колегією апеляційного суду береться до уваги та враховується таке.

Відповідно до ст. 116 Земельного Кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно ж ч.1 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно ст. 141 цього Кодексу, передбачено вичерпний перелік підстав припинення прав користування земельною ділянкою, якими є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Також ст. 143 такого ж Кодексу передбачено примусове припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється у судовому порядку у разі:

а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі;

в) конфіскації земельної ділянки;

г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки;

д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Статтею 142 Земельного кодексу України передбачено порядок вилучення земельної ділянки у разі добровільної відмова користувача, яка згідно ч.1 здійснюється виключно на підставі його заяви.

І на завершення, судова колегія звертає увагу на те, що ст. 149 Земельного кодексу України передбачено послідовний порядок вилучення земельних ділянок, яке на переконання апеляційного суду є тотожним враховуючи наслідки такого вилучення із припиненням права користування земельною ділянкою.

Таким чином, згідно ч.ч.1-3, 10 вказаної норми, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Згідно ч.1 ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, зважаючи на існування загальних повноважень органу місцевого самоврядування на можливість вилучення земельних ділянок для усіх потреб, передбачене ч.3 ст. 149 Земельного кодексу України, таке вилучення повинно відбуватися з урахуванням особливостей, передбачених ч.3 ст. 149 цього Кодексу, лише при наявності згоди землекористувача, а у разі її відсутності, на підставі ч.10 цієї ж статті, за рішенням суду.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність згоди позивача на вилучення у нього з постійного користування частини земельної ділянки оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування яке прийнято з порушенням порядку, встановленого чинним законодавством, таке рішення правомірно визнано судом першої інстанції недійсним.

Таким чином, підсумовуючи зазначене вище, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи, а також про правильне застосування зазначених вище норм матеріального права, що у свою чергу згідно п.1, ч.1 ст. 103 ГПК України є підставою для залишення без змін оскаржуваного рішення та відмови у задоволенні апеляційних скарг.

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем та третьою особою не подано суду належних та допустимих доказів, які б в цілому підтверджували обґрунтованість доводів, викладених у апеляційних скаргах, тому підстави для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції та відповідно для задоволення вимог апеляційних скарг, - відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд:

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Закарпатської області від 13.01.2015 р. у справі №907/1151/14 залишити без змін, а апеляційні скарг без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду Закарпатської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 19.05.2015 р.

Головуючий-суддя Матущак О.І.

Судді Дубник О.П.

Скрипчук О.С.