Постанова

від 04.08.2015 по справі 907/1151/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2015 року Справа № 907/1151/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т.Б. Дроботової - головуючого, І.В. Алєєвої, Л.І. Рогач розглянувши матеріали касаційної скаргиОСОБА_4 на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 14.05.2015 у справі№ 907/1151/14 Господарського суду Закарпатської області за позовомСвалявської районної спілки споживчих товариств до треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаСвалявської міської ради - ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - ОСОБА_6 про за участю представників:визнання недійсним акта органу місцевого самоврядування позивачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином) відповідача третіх осібне з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином) не з'явилися (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

ВСТАНОВИВ:

Свалявська районна спілка споживчих товариств звернулася до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення тринадцятої сесії VІ скликання Свалявської міської ради від 11.11.2014 № 1063 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою", посилаючись на порушення положень статті 141 Земельного кодексу України та інших норм глави 22 Земельного кодексу України, що регламентують підстави та порядок припинення прав на землю, прийняття рішення всупереч статті 19 Конституції України, частини 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування" щодо меж повноважень органу місцевого самоврядування.

Відповідач заперечив проти позову, вказавши, що наявні підстави для припинення права користування позивача земельною ділянкою, визначені статтею 120 та пунктом "е" статі 141 Земельного кодексу України з огляду на належність третім особам права власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці позивача.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 13.01.2015 (суддя Бобрик Г.Й.) позов задоволено повністю; визнано недійсним рішення Свалявської міської ради від 11.11.2014 № 1063 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою"; стягнуто з відповідача на користь позивача 1218 грн. судового збору; заяву про забезпечення позову залишено без розгляду.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.05.2015 (судді: Матущак О.І. - головуючий, Дубник О.П., Скрипчук О.С.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, ОСОБА_4 подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та рішення у даній справі, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог (або направити справу на новий розгляд, або припинити провадження у справі). Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: не взято до уваги положення статей 120, 141 Земельного кодексу України, статей 377, 413 Цивільного кодексу України щодо підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою та наслідків переходу права власності на об'єкти нерухомого майна, вимоги Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" щодо оформлення прав на земельну ділянку; спірним рішенням не порушуються права позивача, який втратив право постійного користування в силу прямого законодавчого припису, а оскарження рішення органу місцевого самоврядування з інших підстав, ніж порушене право на земельну ділянку, належить до компетенції адміністративного суду; не враховано зміни, внесені до частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" та статті 56 Закону України "Про землеустрій" якими регламентовано процедури припинення та набуття прав на землю.

Учасники справи не надали відзиви на касаційну скаргу, не скористались правом на участь представників у судовому засіданні, у тому числі в режимі відеоконференції.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, рішенням Свалявської міської ради від 22.12.1995 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель підприємств, організацій та надання дозволу на виготовлення і видачу державних актів на право постійного користування землею" Свалявській районній спілці споживчих товариств було виділено земельну ділянку на існуючій території колгоспного ринку в АДРЕСА_1 площею 0,45 га для розміщення колгоспного ринку та складських приміщень. Право постійного користування Свалявською райспоживспілкою даною земельною ділянкою посвідчено державним актом НОМЕР_1, виданим 28.12.1995 Свалявською міською радою, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 34/90.

Крім цього, рішенням виконавчого комітету Свалявської міської ради № 310 від 15.07.2004 позивачу видано свідоцтво про право власності на будівлю ринку, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Рішенням Свалявської міської ради № 935 від 20.05.2014 було припинено право постійного користування Свалявської районної спілки споживчих товариств на надану їй земельну ділянку; рішенням Господарського суду Закарпатської області від 25.09.2014 У справі № 907/695/14 вищезгадане рішення визнано недійсним.

11.11.2014 рішенням XIII сесії VI скликання Свалявської міської ради № 1063 Свалявській районній спілці споживчих товариств припинено право постійного користування на частину земельної ділянки площею 0,0050 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що перебуває у користуванні згідно з державним актом на право постійного користування НОМЕР_1 від 28.12.1995, у зв'язку з набуттям права власності на майно громадянами ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_6, яке розміщено на вказаній площі та рекомендовано Свалявській районній спілці споживчих товариств переоформити право користування земельною ділянкою, що перебуває у постійному користуванні Свалявської райспоживспілки, у зв'язку із зміною площі займаної ділянки.

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій вказали, що спірне рішення прийнято всупереч існуючого порядку вилучення земель, наданих в постійне користування, що порушує законне право постійного користування позивача його земельною ділянкою.

Судова колегія зазначає, що згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу. Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За частиною статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Главою 19 "Набуття права на землю громадянами та юридичними особами" розділу ІV ""Набуття і реалізація права на землю" Земельного Кодексу України врегульовано порядок та підстави набуття права на землю громадянами та юридичними особами; за загальним правилом, наведеним у статті 116 Земельного Кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Разом з тим, іншими статтями зазначеного розділу (зокрема, статтями 119, 120 Земельного Кодексу України) передбачено також випадки набуття права на земельні ділянки в іншому порядку та з інших підстав, ніж визначено статтею 116 цього Кодексу.

Так, за приписами статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено перелік підстав припинення прав користування земельною ділянкою, якими є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Також статтею 143 цього ж Кодексу передбачено примусове припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється у судовому порядку у разі:

а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі;

в) конфіскації земельної ділянки;

г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки;

д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Статтею 142 Земельного кодексу України передбачено порядок вилучення земельної ділянки у разі добровільної відмова користувача, що згідно з частиною 1 цієї статті здійснюється виключно на підставі його заяви.

Статтями 143-151 Земельного кодексу України також передбачено і інші випадки припинення права на земельну ділянку та порядок припинення такого права, зокрема, у випадках вилучення земельних ділянок для суспільних та інших потреб.

З наведених вище приписів чинного законодавства чітко вбачається, що добровільна відмова від права користування земельною ділянкою (пункт "а" статті 141 Земельного кодексу України), вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом (пункт "б" статті 141 Земельного кодексу України) та набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (пункт "е" статті 141 Земельного кодексу України) є окремими, самостійними та незалежними підставами для припинення права на земельну ділянку.

Відповідно законодавець передбачив різні порядок та процедуру припинення права на земельні ділянки щодо кожного з наведених вище випадків, регламентувавши статтями 143-151 Земельного кодексу України, коли і який порядок та процедура мають бути застосовані.

Суди не мотивували посиланням на чинне законодавство поширення порядку та процедури припинення права користування земельною ділянкою в порядку добровільної відмови чи вилучення земельної ділянки на інші випадки (у випадку відсутності відповідної прямої законодавчої вказівки).

Висновки господарських судів щодо пов'язаності припинення права постійного користування земельною ділянкою за пунктом "е" статті 141 Земельного кодексу України, з волевиявленням сторін шляхом надання відповідної згоди чи прийняття рішення уповноваженим органом, а не з приписом закону, жодним чином не обґрунтовано судами.

Водночас, слід зазначити, що за статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, спірне рішення відповідача прийнято відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України, статті 120, підпунктів "ґ" та "е" статті 141 Земельного кодексу України; між тим, наведені статті не передбачають повноважень органу місцевого самоврядування у межах врегулювання спірних правовідносин між особами - сторонами спору про земельну ділянку, в тому числі у вигляді прийняття ним рішення.

Таким чином, судова колегія констатує, що відповідач, приймаючи спірне рішення, вийшов за межі своєї компетенції у сфері земельних правовідносин; інших обставин, що передбачали б припинення права постійного користування позивача на підставі та відповідно до рішення органу місцевого самоврядування. Матеріали справи не містять.

Разом з тим, судова колегія вказує на помилковість доводів скаржника щодо непідвідомчості даного спору господарським судам України, оскільки зі змісту підстав та предмету поданого позову чітко вбачається, що має місце саме спір про цивільне право, а суб'єктний склад сторін спору відповідає статтям 1, 21 Господарського процесуального кодексу України.

Також слід вказати на помилковість доводів скаржника щодо застосування положень статті 120 Земельного кодексу України у спірних правовідносинах відповідно до встановлених судами обставин справи. Так, як вже вказано вище, згідно з приписами частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України в разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи , припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти, а до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває в користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони були розміщені, на тих самих умовах і втому ж обсязі, які були в попереднього землекористувача.

Між тим, з матеріалів справи та доводів касаційної скарги не вбачається, що третя особа - скаржник набула права власності на жилий будинок, будівлю або споруду , що перебувала у власності, користуванні іншої особи, та набула право власності на об'єкт нерухомого майна, який знаходиться на цій земельній ділянці, за відповідним правочином від законного землекористувача.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди, в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, всебічно, повно та об'єктивно розглянули у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дійшовши вірного висновку за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги про задоволення позовних вимог; помилкове застосування судами норм матеріального права щодо підстав та порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою у спірних правовідносинах не спричинило прийняття неправильного рішення.

Підстав для скасування судових рішень з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 43, 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.05.2015 у справі № 907/1151/14 Господарського суду Закарпатської області та рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.01.2015 залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л. Рогач