Ухвала

від 20.05.2015 по справі 814/4240/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/4240/13-а

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді Домусчі С.Д.

суддів: Кравця О.О., Шеметенко Л.П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року по справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Проектконтрактсервіс» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість,-

ВСТАНОВИВ:

ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області подала апеляційну скаргу на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Постановою від 22 жовтня 2013 року, ухваленою у відкритому судовому засіданні, Миколаївський окружний адміністративний суд в повному обсязі задовольнив адміністративний позов приватного підприємства «Проектконтрактсервіс» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001812202 від 01 січня 2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 82 078,75 грн., з яких 65 663 грн. за основним платежем, 16 415,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001802202 від 01 січня 2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 65 663,75 грн., з яких 52 531 грн. за основним платежем, 13 132,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки контрагенти позивача по другій та третій ланках мають ознаки фіктивності.

Приватне підприємство «Проектконтрактсервіс» письмових заперечень на апеляційну скаргу не надало.

Ухвалюючи постанову про задоволення адміністративного позову суд першої інстанції встановив, що в період з 02 по 06 вересня 2013 року відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правовідносин з ТОВ «Висмут Н» за період з 01 липня 2013 року по 30 вересня 2013 року, за наслідками якої складений акт № 739/14-04-22-02/30397047 від 13 вересня 2013 року, на підставі якого прийняті оскаржені податкові повідомлення-рішення № 0001812202 від 01 жовтня 2013 року на суму 65 663,00 грн. - податок на прибуток та 16 415,75 грн. штрафних санкцій; №0001802202 від 01 жовтня 2013 року на суму 52 531,00 грн. - податок на додану вартість та 13 132,75 грн. штрафних санкцій.

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до акту перевірки, податковий орган встановив порушення позивачем вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», посилаючись на те, що підприємство мало взаємовідносини з ТОВ «Висмут Н», у якого встановлено відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, приміщень, тощо, а, отже, відсутня господарська діяльність, внаслідок чого правочини вчинені між позивачем та ТОВ «Висмут Н» визнані податковим органом, в розумінні ч.1 ст.203, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України, нікчемними. При цьому податковий орган послався на те, що здійснення підприємством господарських операцій не породжує жодних економічних результатів та не направлено на отримання прибутку, внаслідок чого, в порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», за період, який перевірявся, ПП «Проектконтактсервіс» занизило податок на прибуток підприємств на суму 65663, 00 грн., а також зайво віднесло до податкового кредиту суму 52531,00 грн.

Задовольняючи позов суд першої інстанції встановив, що ПП «Проектконтактсервіс», мало взаємовідносини з ТОВ «Висмут Н». На момент укладення та виконання угод як ПП «Проектконтактсервіс», так і ТОВ «Висмут Н» були належним чином зареєстровані, як суб'єкти господарської діяльності, та зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Позивач, виступаючи замовником робіт за укладеними угодами, отримав від ТОВ «Вісмут Н», згідно актів прийому-передачі, належним чином виконані роботи та в свою чергу перерахував на користь ТОВ «Висмут Н» належні грошові суми, в якості оплати за виконані роботи, що підтверджено належними доказам, які є фактом отримання та подальшого використання робіт у господарській діяльності позивача.

Також суд першої інстанції зауважив, що в акті перевірки, та при розгляді справи податковий орган не заперечує те, що ПП «Проектконтактсервіс» скористалося наданим йому законом правом та відобразило у бухгалтерському та податковому обліку з податку на прибуток, прийнявши рішення про збільшення своїх валових витрат на суму придбаних послуг.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що ПП «Проектконтактсервіс» правомірно включило до складу своїх валових витрат суми, перераховані на користь ТОВ «Висмут Н», в якості оплати за придбані від останнього послуги.

Оскільки ПП «Проектконтактсервіс», на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість та податку на прибуток, до ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва надано відповідні декларації, які не мають недоліків, та порядок заповнення яких відповідає встановленим чинним законодавством вимогам; зауваження щодо форми наданих податкових декларацій з боку відповідача в акті перевірки відсутні; податковий орган не спростував той факт, що податкові накладні, виписані контрагентами позивача не відповідають вимогам закону, суд першої інстанції дійшов висновку, що за результатами надання послуг від ТОВ «Висмут Н», позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму у розмірі 52 531, 00 грн.

При цьому суд першої інстанції не прийняв доводи податкового органу щодо фіктивності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Висмут Н», оскільки в акті перевірки не наведено будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність договору позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, не доведено, що будь-які пункти зазначених правочинів суперечать або не відповідають нормам законодавчих актів.

Також суд першої інстанції зауважив, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби визнавати нікчемними дані, зазначені платником податку у податкових деклараціях.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що відповідач дійшов висновку про нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентом ТОВ «Висмут Н» зробивши лише аналіз взаємовідносин останнього по ланцюгам постачання, не зазначивши при цьому претензій безпосередньо до господарських відносин між позивачем та ТОВ «Висмут Н».

Сторони, належним чином повідомлені про час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, справа розглянута в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

В період з 02 по 06 вересня 2013 року ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПП «Проектконтраксервіс» з питань дотримання вимог при здійснені правових відносин з ТОВ «Висмут Н» за період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2010 року, ТОВ «Видавничий дім «Імперс Медіа» за період з 01 липня 2012 року по 30 вересня 2012 року, за наслідками якої скаредний акт № 739/14-04-22-02/30397047 від 13 вересня 2013 року (а.с. 10-18).

На підставі акту перевірки № 739/14-04-22-02/30397047 від 13 вересня 2013 року податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення, які є предметом спору, а саме: № 0001812202 від 01 січня 2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 82 078,75 грн., з яких 65 663 грн. за основним платежем, 16 415,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 23); № 0001802202 від 01 січня 2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 65 663,75 грн., з яких 52 531 грн. за основним платежем, 13 132,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 24).

Підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток є порушення позивачем, на думку податкового органу, приписів п. 3.1. ст. 3, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.39. п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок неправомірного включення до складу валових витрат четвертого кварталу 2010 року суми витрат, сформованих по правовідносинам з контрагентом ТОВ «Висмут Н»в розмірі 262 653,33 грн., що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 65 663 грн.

Підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість є порушення позивачем, на думку податкового органу, приписів п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме не правомірне формування податкового кредиту листопада, грудня 2010 року, що призвело до заниження ПДВ в розмірі 52 531 грн., а саме за листопад 2010 року - 31 666,67 грн., за грудень 2010 року - 20 864 грн. (а.с. 12) по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Висмут Н».

Відповідно до акту перевірки висновки податкового органу щодо неправомірного формування податкового кредиту та неправомірного віднесення сум до валових витрат, ґрунтуються на правовідносинах позивача з ТОВ «Висмут Н», а саме: по договору надання послуг від 08 жовтня 2010 року № 08/10-10, від 22 листопада 12010 року № ДГ-22/11-10 (а.с. 12-13).

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості доводів податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки матеріалами справи підтверджено (а.с. 25-33), в акті перевірки не заперечується та апелянтом не спростовано реальність, платність угод та використання придбаних позивачем послуг у власній господарській діяльності.

Доводи апеляційної скарги, як і доводи акту перевірки, ґрунтуються на встановлених податковим органом порушеннях контрагентами позивача по другій ланці постачання - ПП «ОДИН ДВА ТРИ», «ТОВ «Галицькі Інвестиції», ТОВ «ВТ-Техбуд» (а.с. 13-14). При цьому, як правильно зауважив суд першої інстанції, акт перевірки не містить зауважень чи встановлених порушень безпосередньо при перевірці правочинів вчинених саме позивачем та ТОВ «Висмут Н», акт не містить зауважень до первинної бухгалтерської та податкової звітності, до оформлення податкових накладних, податкових декларації.

Враховуючи те, що Верховним Судом України не одноразово висловлювалась правова позиція стосовно того, що порушення податкової дисципліни має наслідком відповідальність тільки для тієї особи, яка допустила ці порушення; апелянт, всупереч приписам ч. 2 ст. 71 КАС України, не надав належних та допустимих доказів порушення позивачем вимог цивільного та як наслідок податкового законодавства, а наявними матеріалами справи підтверджена правомірність формування податкового кредиту та віднесення позивачем сум до валових витрат, що відповідає приписам приписів п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 3.1. ст. 3, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.39. п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення адміністративного позову, визнання оскаржених податкових повідомлень-рішень протиправними та їх скасування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржена постанова - без змін.

Керуючись ст. ст. 2, 11, 69-70, 195, п. 2 ч. 1 ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 206, 211, 212, ч. 5 ст. 254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя С.Д.Домусчі

суддя О.О.Кравець

суддя Л.П.Шеметенко