Ухвала

від 21.05.2015 по справі 814/1126/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/1126/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Середа О. Ф.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Косцової І.П., Стас Л.В.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

за участю сторін:

представників апелянтів - Мирошниченко І.В., Дрозд Д.М.;

представників позивача - Проценко Н.О., Ходикіна М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» (далі - позивач, ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль») звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16 квітня 2014 року:

- № 0000902201, яким збільшено податок на прибуток за основним платежем в сумі 30 582,00 грн. та штрафними санкціями у розмірі 5 767,50 грн.;

- № 0000912201, яким збільшено податок на додану вартість за основним платежем в сумі 288 224,00 грн. та штрафними санкціями у розмірі 144 112,00 грн.;

- № 0000892201, яким збільшено податок на прибуток за основним платежем 0 грн. та штрафними санкціями у розмірі 371 231,75 грн.

В обґрунтування позивачем зазначено, що здійснені господарські операції об'єктивно засвідчують правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані на виконання умов договірних відносин.

Також позивач зауважив, що ним виконані вимоги податкового законодавства щодо розрахунку і оплати авансового внеску по податку на прибуток, а тому у відповідача відсутні підстави, передбачені п.127.1 ст.127 Податкового кодексу України нараховувати штрафну санкцію в розмірі 25% від суми авансового внеску.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2014 року адміністративний позов задоволений повністю.

Суд, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 16 квітня 2014 року за №№ 0000902201, 0000912201, 0000892201, прийняті ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва.

В апеляційній скарзі ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, суперечать нормам матеріального права у зв'язку з чим, необхідно прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У суді апеляційної інстанції представники апелянтів підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представники позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили рішення суду залишити без змін.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, на наступних підставах.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами перевірки 31 березня 2014 року складено акт № 637/14-04-22-01/30083966, у висновках якого зазначено про порушення позивачем вимог:

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 30 852,00 грн.;

- пункту 198.3 статті 198, пункту 199.3 статті 199, пунктів 200.1. 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 288 224,00 грн.;

- пункту 127.1 статті 127, підпункту 153.3.2 пункту 153.3 статті 153 Податкового кодексу України, абзац 5 пункту 5 статті 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» від 21 вересня 2006 року № 185-V, у зв'язку з чим до 01 липня 2012 року не було сплачено суму авансових платежів на дивіденди в сумі 1 484 927,00 грн. (т.1 а.с.15-60).

Враховуючи встановлені Актом перевірки порушення, ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва 16 квітня 2014 року прийняла наступні податкові повідомлення-рішення (т.1 а.с.9-14):

- № 0000902201, яким збільшено податок на прибуток за основним платежем в сумі 30 582,00 грн. та штрафними санкціями у розмірі 5 767,50 грн.;

- № 0000912201, яким збільшено податок на додану вартість за основним платежем в сумі 288 224,00 грн. та штрафними санкціями у розмірі 144 112,00 грн.;

- № 0000892201, яким збільшено податок на прибуток за основним

платежем 0 грн. та штрафними санкціями у розмірі 371 231,75 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, підтверджені позивачем належним чином складеними первинними документами, що стало підставою для формування податкового обліку платника податку.

Окрім того, на думку суду першої інстанції, позивач виконав вимоги податкового законодавства щодо розрахунку і оплати авансового внеску по податку на прибуток, а тому у відповідача були відсутні правові підстави застосовувати пункт 127.1 статті 127 ПК України та нараховувати штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 371 243,00 грн.

Згідно із вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що правова позиція суду першої інстанції, яка викладена у судовому рішенні є законною та обґрунтованою, виходячи з наступного.

Питання, пов'язані з формуванням позивачем податку на прибуток і податку на додану вартість, валових витрат та податкового кредиту, врегульовано ст.ст. 138, 139, 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 названої статті Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактичні здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Із матеріалів справи вбачається, що в періоді, який перевірявся контролюючим органом, позивачем було укладено декілька правочинів з ТОВ «Інструментальний сервіс», а також за усною домовленістю здійснювалися господарські операції з контрагентами ТОВ «Техно-Торг», ТОВ ТПП «Спектр».

Так, позивачем із ТОВ «Інструментальний сервіс» за період із січня 2011 року по березень 2012 року було укладено у письмовій формі 6 договорів на поставку товару.

Відповідно до умов цих договорів Продавець, в особі ТОВ «Інструментальний сервіс» зобов'язується передати у власність Покупця, в особі ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» конкретний товар, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором прийняти його та оплатити.

Товар постачається партіями, згідно заявок Покупця на склад Продавця.

Прийом товару по кількості і якості здійснюється за місцем знаходження Продавця за участю уповноваженого представника Покупця.

Дата підписання видаткової накладної вважається датою поставки товару Покупцю.

До перевірки на підтвердження здійснення господарської операції позивачем було надано: перелічені договори, видаткові накладні, документи, які підтверджують оплату товару, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, податкові накладні.

Операції позивача по придбанню у ТОВ «Інструментальний сервіс» товарно-матеріальних цінностей відображено в бухгалтерському обліку.

ТОВ «Інструментальний сервіс» перебуває на обліку в ДПІ Центральному районі м. Миколаєва, вид діяльності за КВЕД (основний) - неспеціалізована оптова торгівля.

Підставами для висновку про нереальність господарської операції, контролюючий орган зазначив, що документальною позаплановою виїзною перевіркою ТОВ «Інструментальний сервіс», здійсненні товариством операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу їх здійснення, відсутності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень. До перевірки позивачем не надано товарно-транспортних накладних, які б підтверджували фактичну наявність поставок від продавця до покупця.

По взаємовідносинам із ТОВ «Техно-Торг» позивачем до перевірки надано: видаткові накладні, банківські виписки на оплату товару, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, податкові накладні. Операції позивача по придбанню у ТОВ «Техно-Торг» товарно-матеріальних цінностей відображено в бухгалтерському обліку.

Втім, позивачем не надано до перевірки договір на поставку товарно-матеріальних цінностей, подорожні листи, товарно-транспортні накладні, які підтверджують факт перевезення товару.

Як вбачається з акту перевірки ТОВ «Техно-Торг» перебуває на обліку в ДПІ Голосіївському районі у м. Києві, стан 0 - платник за основним місцем обліку.

ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва враховуючи встановлені в процесі перевірки фактичні обставини, а також акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Техно-Торг» робить висновок про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ по операціям з ТОВ «Техно-Торг», реальність яких не доведено.

Аналогічні висновки ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва зробила по господарським операціям позивачем з ТОВ ТПП «Спектр».

По зазначеним операціям позивач за усною домовленістю ТОВ ТПП «Спектр» отримував товарно-матеріальні цінності.

До перевірки позивачем надано: видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки на оплату товару, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, документи по відображенню даних операцій в бухгалтерському обліку.

У зв'язку з відсутністю документів, які підтверджують факт перевезення товару та по яких відбувався рух товару від продавця до покупця, а також у зв'язку з неможливістю проведення зустрічної звірки ТОВ ТПП «Спектр», контролюючий орган наполягає на тому, що між даними суб'єктами господарювання не відбувалася господарська операція, яка є підставою для формування податкового кредиту.

До суду першої та апеляційної інстанцій позивачем за всіма вище переліченими господарськими операціями були надані докази, що підтверджують використання придбаних товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності.

Доказами є - картки складського обліку матеріалів, із яких вбачається оприбуткування товару та його рух, зокрема його використання на ремонт обладнання.

Із довідки, наданої ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» (т.2 а.с.9) вбачається, що на балансі підприємства знаходиться 15 одиниць транспортних засобів.

За умовами договорів, позивач приймав товар за місцем знаходження «Продавця» (т.1 а.с.91).

Контролюючий орган не спростував доводи позивача про те, що товар від контрагентів товариство забирало своїми транспортними засобами.

Якщо погодитися з такими доводами товариства, то вимоги податкового органу про необхідність наявності у підприємства товарно-транспортних накладних, які підтверджують факт перевезення товару, суперечать «Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року №207.

Абзацом 2 пункту 2 зазначеного Переліку встановлено, що для водія юридичної особи, яка здійснює вантажні перевезення автомобільним транспортом для власних потреб, одним із необхідних документів є накладна або іншій документ, який підтверджує право власності на вантаж.

Отже, наявність товарно-транспортних накладних у даному випадку необов'язкова.

Збільшуючи позивачу податок на додану вартість, контролюючий орган виходив із того, що позивач занизив податок на додану вартість за рахунок нездійснення перерахунку податкового кредиту відповідно до вимог п.199.3 ст.199 Податкового кодексу України.

В обґрунтування зазначеної позиції, ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва зазначила, що ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» отримано суми компенсацій на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з Державного бюджету.

Згідно вимог п.п.197.1.28, п.197.1 ст.197 Податкового кодексу України вказані операції є звільненими від оподаткування та відповідно до «Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 20 грудня 2011 року, повинні бути відображені в рядку 05 Податкової декларації з податку на додану вартість за відповідний період.

За ствердженням податкового органу ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» в рядку 05 Податкової декларації з податку на додану вартість суми компенсації на покриття різниці між фактичним витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з Державного бюджету у грудні 2011 року та грудні 2012 року - не відображено.

У зв'язку з тим, що ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» надає послуги з теплопостачання для населення за регульованими тарифами та відповідно до чинного законодавства отримує виробничу дотацію з Державного бюджету, податковий орган вважає, що зазначене підприємство повинно було застосовувати ст.199 Податкового кодексу України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги зазначені доводи податкового органу враховуючи наступне.

Статтею 199 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях.

Але, як правильно зазначив суд першої інстанції субвенція державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялась та постачалась населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, що затверджувалась або погоджувалась відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, не є постачанням товарів/послуг. Платник податку ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» здійснює тільки оподатковані операції і тому правила статті 199 Податкового кодексу України до даних правовідносин не застосовуються.

Таким чином, враховуючи викладене, позивачем дотримано норми Податкового кодексу України, які регулюють правильність формування податкового кредиту.

Стосовно правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення №0000892201, яким позивачу збільшено податок на прибуток за основним платежем 0 грн. та штрафними санкціями у розмірі 371 231,75 грн., колегія суддів зазначає наступне.

На думку представників ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» не сплатило до 01 липня 2012 року суму авансових платежів на дивіденди в розмірі 1 484 927,00 грн., а тому, відповідно до п. 127.1 ст.127 ПК України позивачу нарахована штрафна санкція в розмірі 25% від суми авансового внеску, яка складає 371 243,00 грн.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники позивача повідомили, що у спірний період знаходились на податковому обліку в СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві ДПС, яку листом від 31 липня 2012 року №03/1643 повідомляли, що у зв'язку з виникненням переплати, яка утворилася в сумі 1 495 762,00 грн., з урахуванням положень п.17.1.10 п.17.1 ст.17, п.п.21.1.4 п.21.1 ст.21, п.43.4 ст.43, п.п.153.3.2 п.153.3 ст.153 Податкового кодексу України, сума 1 484 927,00 грн. є авансовий внесок при виплаті/нарахуванні частини прибутку за результатами авансово-господарської діяльності у 2011 році.

30 серпня 2012 року СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві ДПС відповіла листом №1371/10/26-039, яким визнала суму 1 484 927,00 грн. авансовим внеском який не може бути зарахований з податку на прибуток.

Поряд з цим, авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів (п.п.153.3.2 п.153.3 ст.153 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.87.1 ст.87 ПК України, джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань з погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач виконав вимоги податкового законодавства щодо оплати авансового внеску до виплати дивідендів, що підтверджується декларацією за І півріччя 2012 року, а фактично частина прибутку була оплачена у грудні 2012 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність застосування податковим органом п. 127.1 127 Податкового кодексу України та нарахування відповідної штрафної санкції.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судом першої інстанції на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваного судового акту не вбачається.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 122-1, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту судового рішення.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя І.П. Косцова

суддя Л.В. Стас