Ухвала

від 19.05.2015 по справі 820/10924/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 р.Справа № 820/10924/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2015р. по справі № 820/10924/14

за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод"

до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА

Приватне акціонерне товариство "Харківський коксовий завод" (далі по тексту - ПАТ "Харківський коксовий завод", позивач) звернулось до суду з позовом до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі по тексту - Основ'янська ОДПІ м. Харкова, відповідач), в якому просила суд визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Основ'янської ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківської області № 0000112201 від 29.01.2014 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2015р. по справі № 820/10924/14 адміністративний позов приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000112201 від 29.01.2014.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" (ідент. код 24481702; Червоношкільна набережна, 24, м.Харків, 61010; адреса для кореспонденції: Карачівське шосе, 44, м. Харків, 61071) витрати зі сплати судового збору в сумі 182 (сто вісімдесят дві) гривні 70 коп.

Відповідач, не погодившись із постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, ненадання належної оцінки доказам у справі, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2015р. по справі № 820/10924/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ "Харківський коксовий завод" відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на те, що позивач безпідставно відносив до складу податкового кредиту суми ПДВ по послугам, отриманим від постачальника ТОВ «ТД Грейф», з причин відсутності підтвердження господарських операцій, оскільки у контрагента позивача відсутні власні орендовані, одержані за договором лізингу, закріплені за підприємством на праві господарського відання, складські, торгівельні, виробничі та інші приміщення, в яких проводилася господарська діяльність, відсутність наявності автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

З огляду на викладене, вважає вірним висновок відповідача про завищення позивачем розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 29074,00 грн. по відносинам із ТОВ «ТД Грейф», і не вбачає підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Представники сторін в судове засідання не прибули, сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ПАТ «Харківський коксовий завод» зареєстроване Виконавчим комітетом Харківської міської ради 24.10.1996 року, що підтверджується свідоцтвом з ЄДРПОУ №428068 та перебуває на обліку як платник податків та зборів в Основ`янській ОДПІ м. Харкова.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.01.2014року співробітниками Основ`янської ОДПІ м. Харкова проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Харківський коксовий завод» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Торговий дім «Грейф», їх реальності та повноти відображення в обліку за період червень, липень 2013року, за наслідками якої складено Акт № 3/20-38-22-01-04/24481702 від 08.01.2014 року.

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог діючого законодавства, зокрема, п. 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит на загальну суму 29074,29 грн., в т.ч. у липні 2013 року на суму 29074,29 грн.

На підставі вищезазначеного акту, податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000112201 від 29.01.2014 року про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 29074,00 грн.

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до суду.

Задовольняючи позовні вимоги про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000112201 від 29.01.2014 року, суд першої інстанції виходив з правомірності віднесення позивачем до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування сум по господарським операціям із контрагентом ТОВ «ТД «Грейф», та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 29074,29 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугували висновки акту перевірки про завищення ПАТ "Харківський коксовий завод" в порушення п. 198.3 ст. 198 ПК України Податкового кодексу України податкового кредиту на суму податку на додану вартість у розмірі 29074.29 грн.

У свою чергу, такий висновок відповідачем зроблено з посиланням на акт Нововодолазької ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області від 15.10.2013 року № 12/20-20-22-08/36563291 про результати зустрічної звірки, якою встановлено нереальність вчинення господарських відносин ТОВ «ТД «Грейф».

Колегія суддів вважає такі висновки відповідача хибними та такими, що не є підставою для зменшення позивачеві суми від'ємного значення ПДВ за липень 2013 р., з наступних підстав.

Відповідно до п. 200.1. ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, п. 200.2. ст. 200 ПК України встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Пунктом 200.3. ст. 200 ПК України передбачено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За приписами п. 200.4. ст. 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як встановлено пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ПАТ «Харківський коксовий завод» мало господарські відносини із ТОВ «ТД «Грейф» з поставки металопрокату на підставі договорів № 23/05 від 23.05.2013 року, № 27/05 від 27.05.2013 року та № 11/07 від 11.07.2013 року.

Відповідно до п.1.1. вказаних Договорів ТОВ «ТД «Грейф» (Постачальник) зобов`язується поставити, а ПАТ «Харківський коксовий завод» (Покупець) прийняти та оплатити товар, а саме металопрокат.

Розрахунки за вказаними Договорами проводяться шляхом 100% передоплати на банківський рахунок Постачальника (п.2.3. Договорів).

На підтвердження факту оплати вартості придбаного товару позивачем було надано та долучено до матеріалів справи відповідні платіжні доручення.

Відповідно до положень п.3.3. Договорів, поставка продукції здійснюється шляхом самовивозу зі складу Постачальника.

Частиною 2 статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Згідно з п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Як вбачається з матеріалів справи, транспортування придбаних ТМЦ здійснювалося штатними водіями ПАТ «Харківський коксовий завод», на підтвердження вищезазначених обставин, позивач надав подорожні листи вантажного автомобіля підприємства із зазначенням водія, за яким закріплений транспортний засіб та копії відповідних товарно-транспортних накладних, які в свою чергу були предметом дослідження під час проведення перевірки, що знайшло своє відображення в акті перевірки.

Наявність у власності ПАТ «Харківський коксовий завод» транспортних засобів, вказаних в товарно-транспортних накладних, також не заперечується відповідачем по справі.

ТОВ «ТД «Грейф», як постачальником було виписано позивачеві податкові накладні № 16 від 19.06.2013р., № 18 від 20.06.2013р., № 20 від 21.06.2013р., № 22 від 25.06.2013р., № 24 від 26.06.2013р., № 11 від 10.07.2013р., № 14 від 11.07.2013р., № 15 від 12.07.2013р., № 16 від 15.07.2013р., № 18 від 16.07.2013р., № 19 від 17.07.2013р., № 20 від 18.07.2013р., № 22 від 22.07.2013р., № 23 від 22.07.2013р., які включено до податкового кредиту у липні 2013 року та відображено у розшифровках податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначені у товарно-транспортних накладних товари супроводжувались видатковими накладними від 20.06.2013 року № 249, від 27.06.2013 року № 256, від 18.07.2013 року № 286, від 22.07.2013 року № 291, від 23.07.2013 року № 294 та №295, копії яких надано до матеріалів справи.

З наявних в матеріалах справи копій вищезазначених первинних документів, оформлених в ході господарських операцій між ПАТ «Харківський коксовий завод» та постачальником ТОВ «ТД «Грейф» вбачається, що зазначені документи оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88), а податкові накладні - згідно з нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, придбаний товар оприбутковано позивачем на підставі приймальних актів ТМЦ на складі позивача, перелік яких наведено в акті перевірки та використано позивачем в господарській діяльності, що не спростовано відповідачем по справі. Доказів зворотнього податковим органом не наведено.

Як зазначено в акті перевірки, основними видами діяльності, які здійснював позивач у перевіряємий період, були: Виробництво коксу та коксопродуктів (код КВЕД 19.10), Будівництво житлових і нежитлових будівель (код КВЕД 41.20), Неспеціалізована оптова торгівля (код КВЕД 46.90), Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (код КВЕД 52.29), Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах (код КВЕД 71.12), Дослідження ї експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук (код КВЕД 72.19).

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що господарські операції між ПАТ «Харківський коксовий завод» та ТОВ «ТД «Грейф» повністю підтверджено первинними документами та мають реальний характер, а результати даних господарських операцій з придбання ТМЦ безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача.

З приводу тверджень відповідача про відсутність ТОВ «ТД «Грейф» за місцезнаходженням, з посиланням на те, що вказане підприємство має стан платника 9 - "направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням", колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що належним доказом останнього в розумінні положень ст. 70 КАС є дані про відсутність юридичної особи за місцем реєстрації у Єдиному Державному Реєстрі підприємств та організацій України.

Як встановлено пунктами 12.4 - 12.5 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 1588 від 09.12.2011 року, в редакції, що була чинною на момент складення акту про неможливість проведення зустрічної звірки, щодо кожного платника податків, стосовно якого виявлена відсутність його за місцезнаходженням (місцем проживання) та не з'ясоване його фактичне місцезнаходження (місце проживання), підрозділ контролюючого органу, який з'ясував зазначений факт, готує та передає підрозділам податкової міліції запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника податків за встановленою формою.

Якщо за результатами заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи підрозділами податкової міліції буде підтверджено відсутність такої особи за місцезнаходженням або встановлено, що фактичне місцезнаходження юридичної особи не відповідає зареєстрованому місцезнаходженню, керівник (заступник керівника) контролюючого органу приймає рішення про надсилання до відповідного державного реєстратора повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням за формою N 18-ОПП (додаток 24) для вжиття заходів, передбачених частиною дванадцятою статті 19 Закону.

Копія повідомлення підшивається до реєстраційної частини облікової справи платника податків. Про надсилання такого повідомлення вноситься запис до журналу обліку повідомлень про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням за формою N 19-ОПП (додаток 25).

Однак, відповідачем не надано ані відомостей про відсутність юридичної особи за місцем реєстрації у Єдиному Державному Реєстрі підприємств та організацій України, ані копії вищезазначеного повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням за формою N 18-ОПП.

Враховуючи викладене, твердження відповідача про відсутність ТОВ «ТД «Грейф» за місцезнаходженням є необґрунтованими та не є підставою для висновку про безтоварність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами.

Згідно з п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок № 984) факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п. 5. 2. Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожними відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово - господарської діяльності та господарську операцію, в результаті якої здійснено порушення.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Зазначеними доказами підтверджується дотримання позивачем та ТОВ «ТД «Грейф» під час визначення розміру податкових зобов'язань та податкового кредиту положень ПК України, а також повне відображення наслідків здійснених господарських операцій в податковому обліку під час визначення розміру витрат, що враховувалися при обчисленні об'єкта оподаткування.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Оцінивши зазначені вище первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів зазначає, що оглянуті документи не спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

З приводу посилання відповідача на акт Нововодолазької ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області від 15.10.2013 року № 12/20-20-22-08/36563291 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТД «Грейф» щодо документального підтвердження господарських відносин, із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за червень, липень 2013 року, якою встановлено нереальність вчинення господарських відносин ТОВ «ТД «Грейф» колегія суддів зазначає наступне.

Слід вказати, що з системного аналізу положень п.73.5 ст.73 Податкового кодексу України, п.п.6. 7 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232, а також Порядку №984, випливає, що зустрічна звірка полягає у співставленні первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання (в даному випадку, позивача) з даними платника податків (відносно якого проводиться перевірка), з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Отже, зустрічна звірка суб`єкта господарювання може бути проведена податковим органом лише з питань взаємовідносин з певним платником податків (відносно якого проводиться основна перевірка, в ході якої і виникає необхідність ініціювання зустрічної звірки) та лише в разі наявності у розпорядженні податкового органу первинних документів або надання таких документів платником податків на обов'язковий письмовий запит податкового органу.

При цьому, судження податкового органу відносно правильності справляння платником податків сум податків та зборів за відображеними в податковій звітності показниками господарських операцій можуть бути викладені виключно в акті перевірки або довідці зустрічної звірки. Чинним законодавством не передбачено відображення таких суджень у податковій інформації про неможливість проведення перевірки, де мають зазначатись лише обставини, котрі спричинили таку неможливість.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що вказана податкова інформація Нововодолазької ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області не є належним та допустимим доказом безтоварності господарських операцій з надання послуг вказаним контрагентом.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер. Кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Колегія суддів зазначає, що платник податків, в даному випадку позивач ПАТ "Харківський коксовий завод", не є уповноваженою особою щодо перевірки дотримання податкової дисципліни контрагентів своїх контрагентів-постачальників товару, та не має доступу до податкової інформації з автоматизованих інформаційних систем контролюючих органів, а отже не міг бути обізнаний про можливі порушення ними податкового законодавства.

При цьому колегія суддів відмічає, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це не може тягнути відповідальності та негативних наслідків саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту з ПДВ та має всі документальні підтвердження його розміру.

Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України з даного питання, викладеною у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10, яка в силу ч.2 ст.244-2 КАС України є обов'язковою для всіх судів України. Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Даний висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03). Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що "платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності".

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ по відносинам із контрагентом ТОВ «ТД «Грейф» за червень, липень 2014 року.

Посилання апелянта на відсутність даних у податкового органу про відсутність у ТОВ «ТД «Грейф» складського приміщення за адресою : Харківська обл., смт.Солоницівка, вул.Заводська, 47, з якої позивач шляхом самовивозу забирав товар, придбаний у вказаного контрагента, з огляду на наявні в матеріалах докази отримання, оприбуткування та використання в господарській діяльності позивача металевих виробів, не є підставою для твердження про безтоварний характер операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0000112201 від 29.01.2014 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, без дотриманням вимог ч.3 ст.2 КАС України, а отже, наявні підстави для скасування даного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А

Апеляційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2015р. по справі № 820/10924/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Перцова Т.С. Судді (підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Жигилій С.П. Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 25.05.2015 р.