Постанова

від 07.04.2015 по справі 814/444/15

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

07 квітня 2015 року Справа № 814/444/15

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Марича Є.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЕСТА ЛТД", вул. Проектна,2,Миколаїв,54038

доДержавної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів, вул. Г. Петрової, 2-а,Миколаїв,54029

провизнання протиправними дії, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.01.2015 р. № 0000142204, В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еста ЛТД» (далі-позивач, ТОВ, підприємство) звернулось до суду з позовом до державної податкової інспекції у заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі-ДПІ, податкова) про визнання протиправними дії, що полягають у проведенні перевірки, про визнання та скасування податкового повідомлення-рішення №0000142204 від 26.01.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки висвітлені в акті перевірки є необґрунтованими, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі таких висновків є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач надав до суду письмові заперечення згідно яких зазначив, що в ході перевірки було встановлено нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а тому оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення прийняте відповідно до вимог чинного законодавства України.

Справу розглянуто у порядку письмового провадження.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

У період з 21.11.2014 р. по 27.11.2014 р. податковою проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Еста ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з контрагентами-постачальниками ТОВ «Спецторг» за січень, лютий 2014 року та ТОВ «Интбудпостач» за травень, серпень, 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки від 28.11.2014 року №3044/14-04-22-04/31043814 (далі-Акт перевірки, арк. с. 17-40).

В акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем п. 198.3 ст. 198, 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України (далі-ПК України), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 45826 грн., з них січень 2014 р. на суму 8333,00 грн., за лютий 2014 року на суму 18313 грн, за травень 2014 року у сумі 3180,00 грн., за серпень 2014 року у сумі 16000,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки ДПІ у Заводському районі м. миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000142204 від 26.01.2015 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 68739 грн., з яких за основним платежем - 45826,00 грн., за штрафними санкціями - 22913,00 грн. (арк. с. 52).

Висновки про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на висновках податкової про неможливість підтвердження задекларованих податкових зобов'язань та податкового кредиту за перевіряємий період по взаємовідносинам позивача та його контрагентами, що і було підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Так, відповідач у своїх письмових запереченнях зазначив, що господарські операції між позивачем та його контрагентами у перевіряємий період мають ознаки нереальності. Відтак, у разі відсутності факту реальності господарських операцій визначення податкового кредиту з ПДВ слід визнати безпідставним, незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцю вартості товару, виконавцю вартості робіт, послуг з ПДВ, а також наявність оформлених податкових накладних.

Суд надаючи правову оцінку обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Интбудпостач» у період, що перевірявся контролюючим органом. Так, між позивачем та ТОВ «Интбудпостач» було укладено договір поставки товарно-матеріальних цінностей №3005-14.

На підтвердження реальності господарської операції за вищезазначеним договором позивачем надано до суду видаткові накладні, податкові накладні, ТТН, подорожні листи. Усі розрахунки здійснювались у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями. Окрім того, всі перевезення здійснювались автомобілем Mitsubishi L 200 ВР 5253 ВА, який належить ТОВ "ЕСТА ЛТД" (арк. с. 84-102).

Також, у перевіряємий період контрагентом позивача було ТОВ «Спецторг», за договором купівлі-продажу №29/01-14 від 29.01.2014 року.

На підтвердження господарських операцій по вищезазначеному договору позивачем надано до суду видаткові накладні, податкові накладні, ТТН, подорожні листи. Усі розрахунки здійснювались у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями. Окрім того, всі перевезення здійснювались автомобілем Mitsubishi L 200 ВР 5253 ВА, який належить ТОВ "ЕСТА ЛТД" (арк. с. 69-83).

Таким чином, факт отримання товару від ТОВ «Спецторг» та ТОВ «Интбудпостач» підтверджується вищезазначеними документами.

Відповідач у своїх запереченнях проти позовних вимог посилається на не відповідність зазначених у первинних документах товарів з зазначеним у договорі купівлі-продажу №29/01-14 від 29.01.2014 року, а саме в договорі зазначено за «товаром» будівельний вагончик, який фактично не поставлено. На спростування такого твердження відповідача, позивачем були надані до суду пояснення, згідно яких позивач зазначив, що з тексту предмету договору вбачається, що йдеться мова про товар, а «будівельний вагончик» то є технічна помилка (арк. с. 69).

Також, суд не бере до уваги посилання відповідача, як доказ нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами-постачальниками, не надання позивачем до перевірки документів зазначених у запитах податкової, адже позивачем надано до суду і запити податкової і відповіді з переліком документів наданих на ці запити (арк. с. 11-16).

Окрім того, позивачем надано до суду первинні документи на підтвердження реалізації та використання отриманого товару від контрагентів постачальників до контрагентів-покупців позивача (арк. с. 103-161,162,164, 165,167-171).

Отже, при розгляді даної справи належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди та доказів того, що безпосередні контрагенти позивача не здійснюють господарську діяльність, правочини є нікчемними, відповідачем суду не надано.

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч нормам чинного законодавства прийнято оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення, оскільки судом встановлено правомірність формування податкового кредиту, виходячи з реальності укладених правочинів, а, отже, доводи відповідача про заниження податку на додану вартість, і нарахування за такі порушення штрафних санкції, є необґрунтованими.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду правомірність та обґрунтованість прийнятого ним рішення. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги, що стосуються визнання протиправним та скасування рішення податкового органу є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дії, що полягають у проведенні перевірки, суд зазначає наступне.

Висновком про визнання протиправними і скасування Рішення суд надав оцінку і діям відповідача. Дії контролюючого органу можуть бути предметом судового розгляду за умови, що порушення прав, свобод та інтересів особи є наслідком саме цих дій. В даному випадку права позивача були порушені рішенням суб'єкта владних повноважень, тому підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача відсутні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення в частині позовних вимог.

Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів від 26.01.2015 р. № 0000142204.

3.В решті позовних вимог відмовити.

4.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСТА ЛТД" (код 31043814) сплачений згідно платіжного доручення №36 від 10.02.2015 року судовий збір відповідно до задоволених вимог в сумі 182,70 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Є. В. Марич