Ухвала

від 20.05.2015 по справі 820/7709/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2015 року м. Київ К/800/59867/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі

м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській

області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2013

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від

05.11.2013

у справі № 820/7709/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідротехпроект»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.

Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідротехпроект" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області задоволено у повному обсязі; визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення від 21.08.2013 року № 0000532201, № 0000542201, № 0000552201.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2013 і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, зокрема, що вимоги податкового законодавства ним не порушувались, а тому оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ "НТФ "Технософт", ТОВ "НТЦ "Інфософт", ТОВ "НТЦ "Софт Інтеграл", ТОВ "НТЦ "Грід Системи", ТОВ "НТО "Софт-Інжиніринг" за період 2010 - 2012 роки.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 №168/97-ВР (надалі - Закон «Про податок на додану вартість»), п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено суму податку на додану вартість на 1034628,00 грн.; п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138 Податкового Кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на прибуток на 609737,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 05.08.2013 року № 160/22-01/36627281 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 21.08.2013: № 0000532201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 44192,00 грн.; № 0000542201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 797382,00 грн., у тому числі за основним платежем - 531588,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 265794,00 грн.; № 0000552201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 3267740,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «НТФ «ТЕХНОСОФТ» укладено договір про надання послуг № 2/УП/2010 від 01.07.2010. На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано: замовлення-специфікації, акти здачі-приймання наданих послуг, податкові накладні, докази оплати

01.01.2011 року між ТОВ "НТФ ТЕХНОСОФТ" та позивачем укладено договір оренди № 2/Т/2011. На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано: акт приймання-передачі майна, податкові накладні, докази оплати.

Також, між позивачем та ТОВ "НТЦ "СОФТ ІНТЕГРАЛ" укладено договори на виконання робіт від 26.07.2010 року № 26-07/10, від 28.07.2010 № 28-07/10 та від 11.07.2011 року № 11/07-2011. На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано: технічні завдання, протоколи погодження ціни, акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні, докази оплати.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до набрання 01.01.2011 чинності Податковим кодексом України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, що набув чинності з 01.01.2011, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В обґрунтування касаційної скарги, податковий орган посилається на акти перевірок контрагентів позивача, яким встановлено порушення останніми вимог податкового законодавства. Проте, зазначені доводи колегією суддів до уваги не беруться, оскільки позивач не має нести відповідальність за порушення його контрагентами норм податкового законодавства. Зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Жодних інших доказів на підтвердження доводів касаційної скарги відповідачем не надано, висновки про безтоварність здійснених господарських операцій ґрунтуються виключно на припущеннях та домислах податкового органу та повністю спростовуються фактичними обставинами справи.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 у справі № 820/7709/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна