Ухвала

від 27.05.2015 по справі 826/17282/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" травня 2015 р. м. Київ К/800/12426/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Т.М.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Кепич І.В.

відповідача Кривенка В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Лайт» постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року у справі№826/17282/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Лайт» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Спорт-Лайт» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Спорт-Лайт» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) від 06 червня 2014 року №78826552208 та №78726552208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2015 року позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2015 року була скасовано, а в задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, ТОВ «Спорт-Лайт» звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2014 року.

Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу, в яких у її задоволенні просив відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 16 травня 2014 року по 22 травня 2014 року працівником ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Спорт-Лайт» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства в частині взаємовідносин з ТОВ «Інтерком компані» (ідентифікаційний код 38275186) за період з 01 січня 2010 року по 20 серпня 2014 року, за результатами якої складено Акт від 28 травня 2014 року № 458/26-55-22-08/37635616 (далі по тексту - Акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем:

1) статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 32704,00 грн.;

2) пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість у сумі 110750,00 грн., у тому числі: у січні 2013 року в сумі 41155,00 грн., лютому 2013 року - 43270,00 грн., березні 2013 року - 18225,00 грн., квітні 2013 року - 8100,00 грн.

У зв'язку з виявленням зазначених порушень 06 червня 2014 року відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення №78726552208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 40687,00 грн., з яких 32704,00 грн. за основним платежем та 8176,00 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями, а також №78826552208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 148437,00 грн., з яких 110750,00 грн. за основним платежем та 27688,00 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями.

Приймаючи рішення про задоволення позову Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку щодо реальності здійснених позивачем з його контрагентами господарських операцій.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що податкові накладні, виписані позивачу його контрагентом - ТОВ «Інтерком Компані», містять підпис директора Сухарева М.А.. який надав податковим органам пояснення, що реєстрацію зазначеного товариства провів за грошову винагороду без мети зайняття господарською діяльністю, господарською діяльністю товариства не займався, первинних бухгалтерських документів та документів податкової звітності не підписував, жодних розрахунків не проводив, на здійснення господарської діяльності інших осіб не уповноважував.

Також Київським апеляційним адміністративним судом враховано, що згідно висновків акта ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області від 12 липня 2013 року №392/22-3/38275186 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Інтерком Компані» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями за період з 01 лютого 2013 року по 31 березня 2013року», у ТОВ «Інтерком Компані» відсутні трудові ресурси, виробничо-складські приміщення, технічний персонал, основні фонди, виробничі активи тощо, необхідність яких необхідна для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач посилається на його прийняття без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України, у редакції від 24 травня 2012 року, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ТОВ «Інтерком Компані» 03 січня 2013 року було укладено договір про надання послуг № 01-02-2013/1, за умовами якого виконавець - ТОВ «Інтерком Компані» зобов'язується за дорученням замовника - позивача надавати платні послуги з комплексного літнього і зимового утримання приміщень та прилеглої до приміщень території Замовника (надалі - послуги), розташованих за адресою: м. Чернівці, вул. Головна, буд. 265, літ. «А», загальною площею 1916 кв.м.

Також між зазначеними сторонами 03 січня 2013 року було укладено договір купівлі-продажу за № 03-01-13/1, за умовами якого постачальник - ТОВ «Інтерком Компані» в порядку та на умовах визначеним цим договором зобов'язується передати у власність покупця - позивача, а покупець, - прийняти та оплатити поставлений товар. Асортимент, кількість, ціна та загальна вартість товару зазначаються у специфікаціях та/або накладних, що оформлюються Постачальником у відповідності до замовлення Покупця .

На підтвердження товарності та реальності виконання зазначених угод, в матеріалах справи містяться належні первинні документи, зокрема: додатки № 1 «Перелік послуг з прибирання, об'єкти, що підлягають прибиранню, період надання послуг» і № 2 «Алгоритм прибирання об'єкта» до договору № 01-02-2013/1, акти надання послуг, специфікації, згідно яких ТОВ «Інтерком компані» було зобов'язане поставити на адресу позивача шафи гардеробні в асортименті в загальній кількості 468 шт., податкові накладні, платіжні доручення, що підтверджують проведення позивачем розрахунків за надані послуги та поставлений товар.

Отже, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Посилання суду апеляційної інстанції на пояснення, надані Сухаревим М.А., колегія суддів вважає помилковим, оскільки в розумінні статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України такі пояснення не є належними та допустити доказами щодо предмету доказування у даній справі.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового висновку щодо необґрунтованості позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 226, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Лайт» задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року у справі №826/17282/14 скасувати.

3. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2015 року у справі №826/17282/14 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна