Постанова

від 25.05.2015 по справі 910/2220/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2015 р. Справа№ 910/2220/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф.

Ткаченка Б.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:Скрипніков Д.С., за довіреністю;

відповідача:не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий одяг"

на рішення господарського суду міста Києва від 24.03.2015

у справі № 910/2220/15-г (головуючий суддя: Домнічева І.О.)

за позовом Служби безпеки України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий одяг"

про стягнення 82 407,97 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.03.2015 у справі № 910/2220/15-г позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий одяг" на користь Служби безпеки України 49 444 грн. 78 коп. пені, 32 963 грн. 19 коп. 7% штрафу та 1827 грн. 00 коп. судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Промисловий одяг" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий одяг" по справі № 910/2220/15-г передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Зеленін В.О. (головуючий), Синиця О.Ф., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 колегію суддів у зазначеному складі прийнято до розгляду справу 910/2220/15-г. Розгляд апеляційної скарги призначений на 25.05.2015.

25.05.2015 представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду був поданий відзив на апеляційну скаргу.

25.05.2015 відповідач в судове засідання не з'явився, повноважного представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином.

Суд вважає, що зазначені обставини не є перешкодою для розгляду справи, оскільки про дату, час і місце судового розгляду справи скаржник повідомлений належним чином.

Статтею 99 ГПК України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

З метою не порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів вважає за необхідне здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами та за відсутності представника скаржника.

25.05.2015 представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд рішення господарського суду міста Києва від 24.03.2015 у справі № 910/2220/15-г залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

09.07.2014 р. між Службою безпеки України (позивач/покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промисловий одяг" (відповідач/постачальник) було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № 19/1-33д (надалі - договір), за умовами якого продавець зобов'язується у 2014 р. поставити покупцеві одяг робочий, чоловічий (повсякденне обмундирування, польове обмундирування): лот 4- польове обмундирування - 1961 комплектів в асортименті та по ціні, відповідно до специфікацій додаток №1 та додаток №2, які є невід'ємними частинами цього договору, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених даним договором.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Найменування, асортимент, кількість і вартість товару визначаються відповідною видатковою накладною, яка є невід'ємною частиною даного Договору (пункт 2.2. договору).

Сторони пунктом 3.2. договору погодили, що ціна цього договору становить 487818,36 грн.

Пунктом. 5.1. договору передбачено, що строк поставки товару 30 календарних днів з дати отримання письмового замовлення покупця.

Згідно п. 11.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.14р., але до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором в частині взаєморозрахунків між ними.

31.07.2014 позивач надіслав на адресу відповідача замовлення №19/1-1545 на поставку товару, яке останнім було отримано 04.08.2014, підтвердженням чого є інформація на офіційному сайті Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта".

Таким чином, TOB "Промисловий одяг" зобов'язано було поставити СБУ товар до 02.09.2014 включно.

Проте, відповідач у встановлені договором строки не здійснив поставку замовленого товару.

Однак, листом від 18.12.2014 № 20/12 відповідач повідомив позивача про неможливість здійснити поставку замовленого товару та просив розірвати договір.

18.12.2014 надіслано на адресу відповідача претензію № 19/1-1947 щодо сплати товариством штрафних санкцій за прострочення термінів виконання договірних зобов'язань, а також на підставі підпункту 6.2.1 пункту 6.2, пункту 12.3 договору повідомлено про розірвання договору.

Але, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Зазначені вище обставини і стали підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то за змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Частиною 1 ст. 530 передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

18.12.2014 надіслано на адресу відповідача претензію № 19/1-1947 щодо сплати товариством штрафних санкцій за прострочення термінів виконання договірних зобов'язань, а також на підставі підпункту 6.2.1 пункту 6.2, пункту 12.3 договору повідомлено про розірвання договору.

Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно з приписами статей 610 і 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно з пунктом 7.3 Договору за порушення строків виконання зобов'язання продавець сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з якого допущено прострочення виконання зобов'язання, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

Позивачем заявлено до стягнення пені за період з 03.09.14 по 16.12.14р. у розмірі 49 444,78 грн., штрафу 7% у розмірі 32 693 ,19 грн.

Врахувавши зазначене, місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 49 444,78 грн., штрафу 7% у розмірі 32 693 ,19 грн.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржник не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували його вимоги та заперечення.

При доведеності під час розгляду справи факту порушень відповідачем прав позивача відповідно до визначених позивачем підстав заявленого позову, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог є обґрунтованими.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 24.03.2015 у справі № 910/2220/15-г відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий одяг" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 24.03.2015 у справі № 910/2220/15-г - без змін.

2. Матеріали справи № 910/2220/15-г повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді О.Ф. Синиця

Б.О. Ткаченко